«Для людей тут безкоштовний робоклуб виглядає як секта». У Сєвєродонецьку відкрили клуб, де діти складають і програмують роботів

У жовтні 2018 року в Сєвєродонецьку відкрили безкоштовний «Робоклуб». Тут діти 7—9 років збирають роботів з конструкторів LEGO і програмують їх. Ідею клубу співробітники «Восток-СОС» підгледіли в Маріуполі, гроші зібрали фандрайзингом у фейсбуці, навчилися самі збирати роботів і тепер вчать дітей. Кореспондент theБабеля Євген Спірін подивився, як відбуваються заняття, і поговорив з куратором клубу Олександрою Ворошиловою, яка збирається привезти робоклуб у прифронтові селища Луганської області.

Сєвєродонецький робоклуб збирається двічі на тиждень, щопонеділка та щопʼятниці, у приміщенні офісу «Восток-СОС». Тут займаються 40 дітей — по 10 у групі. Заняття триває близько години, за цей час діти збирають одного робота.

Зараз у клубі пʼять наборів, по одному на двох — разом легше розібратися в механізмі. Спочатку потрібно скласти робота з деталей за інструкцією, а потім за допомогою планшета запрограмувати його, щоб він виконав потрібні рухи. У наборі — сотні деталей, комбінувати їх можна як завгодно, і щоразу виходитиме новий механізм. У цьому і недолік конструктора: якщо втрачається деталь, з набору вже нічого не збереш.

На все витратили 60 тисяч гривень, які семеро волонтерів зібрали краудфандингом. До початку занять із семи осіб залишилася лише Олександра Ворошилова. «Ми домовилися, що будемо проводити заняття по черзі, — розповідає вона. — Потім приїхали вчити нас, комусь було важко, хтось узагалі не міг зрозуміти, як це працює. Врешті ми залишилися вдвох. З сімох людей. Цілий місяць тренувалася складати роботів — це був жах».

Олександрі двадцять сім років. У «Восток-СОС» вона потрапила восени 2017 року — пішла івент-менеджером, відповідала за організацію фестивалів. До цього вона пʼять років викладала в місцевому ліцеї, вела заняття зі зварювання. За освітою Олександра — зварниця 5-го розряду.

Тепер вона організовує заходи для мешканців прифронтових сіл і підконтрольної частини Луганської області. На ній — освітній напрямок ГО, а тепер ще й робоклуб. Перші дві групи вона набрала в жовтні 2018 року. Зараз восьмеро дітей з першого набору уже займаються на просунутому рівні: програмують без підказок планшета, а їхні роботи складаються з десятків деталей.

«Діти до нас ходять різні, — каже Олександра. — Ми дали оголошення і набрали всі групи за два дні. У нас була єдина умова — дитина повинна вміти читати. Деяким довелося відмовити: діти не могли читати, хоча їм було по 7—8 років».

Максим склав деталі і швидко читає завдання з програмування.
— Зробіть так, щоб ваш супутник рухався по колу, спершу в один бік, потім в інший, — каже Олександра.
За кілька хвилин робот починає хаотично стрибати по столу.
— Максиме, чому він у тебе брейкданс танцює? Це ж супутник.
— Це танцювальний супутник.

Базовий рівень — це 8 уроків і 8 роботів. Усі, хто його засвоїли, отримують книгу з робототехніки. Далі моделі та завдання стають складнішими. Спочатку в клубі не планували навчання на просунутому рівні, але коли перша група всього навчилася, вирішили не зупинятися. Батьки дітей пропонували зробити робоклуб платним, щоб купити нові набори та набрати ще більше учнів. Але безкоштовні заняття — це основна філософія клубу. Тут працюють з дуже різними дітьми, зокрема з переселенцями.

«Для людей тут безкоштовний робоклуб виглядає як секта, — каже Олександра. — Вони не вірять, що так може бути. Не може бути, щоб безкоштовно. А потім батьки побачили, що все насправді безкоштовно, у теплі, з чаєм, печивом, під наглядом дорослих, і начебто заспокоїлися».

За словами Ворошилової, зараз на заняття ходять діти з Лисичанська та Сєвєродонецька — ті, кому легко добиратися після уроків. Далі вона хоче привезти клуб у прифронтові селища. На лінії розмежування живе багато людей, які займаються волонтерською роботою. Для них проведуть тренінг зі складання і програмування роботів, навчать працювати з дітьми, а вони будуть передавати набори один одному. Буде кочовий клуб: місяць у Гірському, місяць у Золотому, місяць у Катеринівці. «Сільські діти такого не бачили, — каже Олександра. — У прифронтових селищах для дітей максимум — смартфон у батьків. А програмування і роботи — це щось фантастичне».

Заняття закінчилося, діти збираються в коло і розповідають, що їм сподобалося.
— Мені сподобався супутник, він їздить по колу!
— Мені подобається спілкуватися і робити роботів.
— А мені все сподобалося. І ще трошки — печиво.