На заводі «Свема» у Шостці досі роблять плівку на експорт у США та Європу, хоча завод розвалився. Як? — репортаж theБабеля

Нову плівку радянської марки «Свема» можна купити в американської компанії Film Photography Project по 7—8 доларів за котушку. На своєму сайті компанія пише, що вивезла старе радянське обладнання і робить плівку вручну, у розташованому в штаті Нью-Джерсі цеху. Насправді ж FPP — лише дистрибʼютор. Нову «Свему», як і раніше, випускають у Шостці, в одному з уцілілих цехів закритого заводу. Кореспондент theБабеля Лена Ковальчук поїхала в Шостку, щоб дізнатися, хто і як виробляє плівку на експорт у США, Бельгію і Японію.

1

До Шостки з Києва електричка доїжджає за чотири години. Вагон заповнений наполовину, судячи з розмов пасажирів, усі їдуть додому. Колись «Свема» була містоутворюючим підприємством, але в 2003-му зробили останню велику партію плівки (рентгенівської), і відтоді завод зупинився.

Зараз тут живуть близько 75 тисяч людей. Наприкінці 80-х на заводі працювали 15 тисяч співробітників: майже кожен третій мешканець міста мав стосунок до «Свеми». Навіть у 90-ті роки «Свема» все одно зберігала свій штат і цехові будівлі, залишаючись другою за обсягами виробництва компанією Європи після англійського підрозділу Коdak.

Будівля шосткинського вокзалу нагадує магазин продовольчих товарів, навколо нього майже немає увімкнених ліхтарів, а надвечір уже нічого не видно. Освітлюється лише супермаркет навпроти — місце зустрічі таксистів і місцевих підлітків.

У Шостці немає звичних готелів — доводиться орендувати квартиру. Господиня вивчає мене оцінюючим поглядом і говорить, що зʼїхати потрібно до 11 ранку, тому що далі у неї нові постояльці. Каже, що клієнти є постійно. На моє питання, хто ці люди і навіщо вони приїжджають, відповідає: «Ну як же, у нас у Шостці зараз оксамитовий сезон».

Скаржиться на «українців», які перейменовують вулиці на свій лад (вулиця Свободи — колишня Карла Маркса). До російського прикордонного пункту Суземка (Брянська область) від Шостки лише вісімдесят кілометрів.

Вранці можна розглянути вулицю. На одному з будинків жовтою фарбою написано: «Борошно та крупи — недорого», поруч уже чорною фарбою: «Росія», а збоку свастика.

Тут на три квартали — одразу два ринки, час від часу на вулиці з рук продають різний непотріб, а розбитими дорогами їздять старі ЛАЗи (автобуси радянського зразка).

2

Якщо звернути з центральної вулиці Свободи на Депутатську, пройти 800 метрів до річки Шостка, то опинишся біля воріт «Свеми». Територію заводу охороняють, але це тільки на перший погляд. Через дірки в паркані можна легко пролізти всередину і підійти до деяких корпусів.

Частина з них досі працюють, а з труб іде дим. Центральний корпус із баштою, на якій ледь тримається той самий напис «Свема», майже зруйнований, навколо їздять екскаватори та вантажівки: збирають арматуру, яку робітники виколупують зі стін. Рівень шуму такий, ніби завод досі працює.

Більшість з уцілілих будівель не зайняті орендарями. Вікна перших поверхів забиті фанерою. Усередині ніякого обладнання давно немає, на підлозі розкидані розчавлені коробки від плівки, битий посуд, теки з паперами і частини старих меблів. Часом здається, що всіх працівників евакуювали, а назад уже ніхто не повернувся.

В уцілілих будівлях сходами можна вибратися на дах. Звідси відкривається краєвид на Шостку, поле та неосяжну територію «Свеми», яка займає понад 200 гектарів.

На всій території розставлені опудала охоронців, вони є навіть у закинутих будівлях. Таку мішкувату фігуру в робі у сутінках легко сплутати з людиною. Так на «Свемі» намагаються боротися з мародерами. З висоти видно й інші будівлі: навколо них ходять люди зі зброєю, а на дахах встановлені камери відеоспостереження.

Місцеві видання пишуть, що на території залишилися величезні ємності з соляною кислотою, які забули утилізувати вже після зупинки заводу. Вони досі зберігаються в підземних резервуарах на території «Свеми».

3

У 1996 на завод прийшов новий директор — Юрій Бурєєв, він і запустив процедуру реструктуризації: на території зʼявилися орендарі, дистрибʼютори та приватні підприємці. Тоді ж перші цехи вивели з ладу: обладнання вирізали на металобрухт, а приміщення здали під склади.

У 2000 році у «Свеми» за борги відібрали власну ТЕЦ, без неї обслуговувати навіть ті цехи, які ще працювали, стало неможливо.

Останній раз велику партію плівки зробили в 2003 році, а вже через два роки з 15 тисяч працівників залишилося менше 800, робочий тиждень скоротили до двох днів і зарплату майже не виплачували.

Одним з останніх зі «Свеми» звільнився науковий співробітник Микола Кокшайкін. Зараз він очолює відділ кіно- і фототехніки в місцевому краєзнавчому музеї.

Другий поверх краєзнавчого музею — єдине місце, яке нагадує про те, що «Свема» взагалі існувала. Наразі в краєзнавчому музеї ще й одружуються — міський РАГС тимчасово зачинений на ремонт. На час урочистостей експозицію доводиться пересувати.

Кокшайкін пішов зі «Свеми» у 2005-му й каже, що вся територія вже тоді була в руїнах. Але він встиг вивезти деяке обладнання для експозиції.

«Архіви зникли мало не за одну ніч. Швидше за все, їх теж здали на макулатуру. Щодо «Свеми» діяв мораторій на відчуження та приватизацію майна. Кажуть, що тодішній голова фонду Держмайна [з 2003 до 2005 року цю посаду обіймав Михайло Чечетов] підписував прохання, і власність «Свеми» частково передавали третім особам. Але жодних документів ніхто не бачив», — розповів Кокшайкін.

Директор ВАТ Акціонерної компанії «Свема» (91,6% акцій компанії належить державі) Ігор Андрущенко відмовляється від зустрічі, на мої питання та пропозиції поговорити відповідає грубо, говорить, що будь-які коментарі буде давати лише з дозволу ліквідатора підприємства Ігоря Солдаткіна. Просить більше йому не дзвонити, а натомість почитати Вікіпедію і там знайти потрібну мені інформацію.

Колишні рядові співробітники «Свеми» теж відмовляються від розмов. Один із них виявляється «давно хворим літнім чоловіком 1962 року народження», другий «на тривалий час поїхав геть із міста».

Завод давно нічого не виробляє. Одна з останніх ліній виготовляла рентгенівські плівки, які у «Свеми» закуповували медичні установи. Потім і цей цех розпиляли на металобрухт. З 2015 року почалася остаточна процедура банкрутства — після невдалої спроби відновити виробництво з 2005 по 2015 рік. Держава кілька разів намагалася продати «Свему», але охочих купити підприємство не знайшлося.

4

Зараз виготовленням плівки на території напівпокинутої «Свеми» займається українська компанія «Аструм ЛТД». Я попросила їх показати мені своє виробництво, але вони відмовилися і відповіли, що наразі у них тривають ремонтні роботи.

Через тиждень після моєї поїздки в Шостку ми зустрічаємося з представниками «Аструму» в Києві. Свої імена вони просили не вказувати. Розповідають, що їх компанія зареєстрована в 1995 році. Вони (всі працювали на «Свемі» ще за радянських часів) у середині 90-х зрозуміли, що все йде до розвалу заводу. Вирішили зібрати штат із тридцяти осіб, взяли в оренду частину заводського обладнання і зайняли один із цехів. Коли будівлі на території «Свеми» почали руйнувати, свій цех вони вирішили викупити.

Тепер підприємці закуповують плівковий «напівфабрикат» (імовірно, у Китаї або Тайвані), а у Шостці займаються фінішною обробкою плівки — вхідний контроль, нарізання, візитаж, пакування — за радянськими ГОСТами, що були у відкритому доступі. Готову плівку під маркою «Свема» поставляють у США, Китай, Японію, Тайвань, Індію та країни Європи.

Кілька років тому вони закріпили за собою права на торгову марку і тепер ніхто, крім компанії «Аструм ЛТД», не може випускати продукцію з такою назвою. Представник компанії говорить, що навіть якщо вони б і хотіли налагодити цілісну лінію виробництва у стінах «Свеми», то вже не змогли б цього зробити: машин для нанесення фотоемульсії на виробництві давно немає, цехів для сушіння теж, до того ж після відключення «Свеми» від місцевої ТЕЦ приміщення доводиться опалювати дровами.

З технологічної точки зору, у таких умовах виробництво навіть невеликих партій плівки «з нуля» неможливе. Зараз за кордон постачають невеликі обсяги — від 10 до 100 коробок, працюють тільки за попереднім замовленням. Хоча бувають і великі замовлення: у 2018 році «Аструм» продав у Бельгію партію з 10 тисяч коробок. Представник «Аструму» каже, що для іноземців плівка «Свема» — різновид чогось екзотичного, забутого, радянського, тому її і купують.

У 2018-му компанія Коdak налагодила виготовлення плівки Ektachrome, а тим часом на території її колишнього конкурента — «Свеми» — уцілів лише храм, але в ньому ніяку плівку не виробляють.