The Guardian: Тренер із фітнесу обігнув Британію вплав за 157 днів. У нього змінилася статура, а від солоної води майже розчинився язик

Британський тренер та автор книг із фітнесу Росс Еджелі пʼять місяців плив уздовж узбережжя Великої Британії. Це не перший експеримент Еджелі зі своїм тілом: пʼять років тому він за добу набрав 12 кілограмів ваги, а потім їх зігнав. tһеБабель переказує матеріал британської газети The Guardian.

Тренер з фітнесу Росс Еджелі став першою людиною, що обігнула вплав Велику Британію. Його подорож тривала 157 днів, в цей час Еджелі спав не більше шести годин на добу.

Поряд із Еджелі всі пʼять місяців подорожі перебувала група підтримки — подружня пара Метта і Сюзанни Найт. Вони пливли поруч на 16-метровому катамарані Hecate. Еджелі кожен вечір піднімався на борт відпочити, і друзі записували його точні координати, щоб на ранок він плив з того ж місця.

За пʼять місяців Еджелі побував у штормах, плавав з дельфінами, був обпалений медузами (і для захисту від них відростив бороду), а його язик практично розпався на частини через те, що в роті постійно була солона вода. «Я зрозумів, що щось не так, коли прокинувся зі шматками язика на подушці. Він був схожий на бефстроганов. Можна було знімати смуги шкіри і дивитися на свої смакові рецептори», — розповідає Еджелі.

Спортсмену 33 роки, він із Лінкольншира — графства на сході Англії. Все свідоме життя вивчає межі можливостей свого тіла. У підлітковому віці грав у водне поло, потім зайнявся спортивною наукою в університеті Лафборо. Еджелі прославило відео, де він тягне на тросі Mini Cooper. Це була благодійна акція, під час якої спортсмен перевіряв власну теорію фізичної працездатності. Відтоді він веде відеоблог і вважає своє тіло інструментом, за допомогою якого можна тестувати цю теорію.

Еджелі надихнувся працею із загальної адаптації канадського ендокринолога Ганса Сельє. Поступово збільшуючи толерантність лабораторних щурів до отрути, Сельє довів, що стрес і стимули були ключем до адаптації. «Так, я турбуюся про те, як позначаться мої експерименти на здоровʼї в тривалій перспективі. Але що, як я — як один зі щурів Сельє? Цього ніхто не може знати», — каже Еджелі.

На перших роликах у своєму блозі Росс виглядає як бодібілдер, зараз він нагадує Більбо Беггінса з романів Толкієна. За час плавання він набрав вісім кілограмів, плечі стали набагато ширшими, а за статурою «він тепер нагадує морського котика». Ноги Еджелі стали жовтими і вкрилися виразками від морської води. Подруга Росса, яка пливла на борту катамарана, розповідає, що у нього були пухирі на плечах, шиї і грудях. Коли він вставав з ліжка, на ній залишалися шматки шкіри.

Щоб плисти по 12 годин на добу, Росс щодня споживав не менше 15 000 калорій. «Це був марафон з поглинання їжі з невеликими перервами на плавання», — говорить він. Еджелі двічі за добу снідав, обідав і вечеряв. Його сніданок складався з чотирьох шматків тостів, двох-трьох яєць і запечених бобів. За харчуванням спортсмена стежила Сюзанна Найт.

За пʼять місяців в Еджелі жодного разу не виникло думки здатися й закінчити подорож завчасно. Він дотримувався поради тренера королівських морських піхотинців Олексія Янссена: «Фокусуйся на процесі, і неминуче досягнеш результату». Еджелі розповідає, що під час плавання впадав у медитативний стан. «Але коли люди запитують, чи я зробив якісь дивовижні відкриття, поки плив, можу відповісти тільки: «Я зрозумів, що дуже хочу тост із сиром».

Під час відпочинку в каюті Еджелі читав «Роздуми» Марка Аврелія і стверджує, що в той момент стоїчна філософія відповідала його світовідчуттю. Його девізом було: «пливи з посмішкою», навіть якщо доводилося продиратися крізь скупчення медуз. Найскладнішим було витерпіти опіки від медуз в Ірландському морі. «Я ходив палубою у будь-яку погоду, тому що тільки вітер міг заспокоїти печіння. Мені здавалося, що я горю на багатті. Я не спав тоді кілька днів».

Еджелі не знає, чи мазохіст він. Пʼять місяців тому він би відповів «ні», але зараз не впевнений. «Не бачу нічого дивного у тому, щоб плисти, поки твій язик розчиняється. Напевно, я не вважаю себе мазохістом, але хто знає, можливо через місяць я згадаю все це і запитаю себе: «Навіщо я це робив?».