«Що я зробив на посаді ректора за ці роки? Подивіться, яка гарна зала для вченої ради». Студенти КПІ вимагають відставки ректора Михайла Згуровського — репортаж «Бабеля»

Учора, 25 жовтня, студенти Київського політехнічного інституту мітингували біля першого корпусу, вимагаючи відставки ректора Михайла Згуровського та проректора з адміністративно-господарської роботи Петра Ковальова. Напередодні журналісти програми «ЦРУ» на «24 каналі» заявили, що Згуровський приховав спільний із сином бізнес у Чорногорії, нерухомість у США та один з будинків дружини. Проректора КПІ Петро Ковальова звинувачують у тому, що він віддав фірмам своєї дружини і брата підряди з ремонту гуртожитків та корпусів ВНЗ. Ковальов також виступає головою тендерного комітету університету. Студенти влаштували акцію протесту проти Згуровського і Ковальова з вимогами провести аудит витрачених коштів та розслідувати, чому корпуси та гуртожитки так і не відремонтували. Репортер «Бабеля» побував на акції протесту.

Акцію протесту призначили на 12:00 біля першого корпусу. У внутрішньому дворі — купа студентів, вони пʼють каву, палять та обговорюють поточні проблеми. Хлопець у синій куртці закликає всіх на мітинг:

— Приходьте до першого корпусу, у нас чіткі вимоги! Досить хазяйнувати!

— Та ні, холодно, і нам на пару треба. У нас контрольна.

На самій акції не більше 150 людей. Вони організувались за допомогою зустрічі у Facebook та сарафанного радіо. Тут є студенти і викладачі, а також колишні випускники. Багато хто прийшов з плакатами. На них надписи: «Хочу навчати студентів у теплій аудиторії», «Аудит де?», «Не кроди — подумой», «Бунтуй, кохай, бюджети не пиляй». Біля самого корпусу натягнули мотузки з фотографіями, на яких жахливі обдерті стіни гуртожитків та заржавілі унітази. У центрі мітингу маленький поміст, на ньому колишній голова Студентської ради Іван Ніколенко з мікрофоном.

— Ми маємо прості вимоги до ректора Згуровського. Ми хочемо, щоб він вийшов до нас на вулицю і відповів на наші питання. Чому проректор Ковальов, який мав родинний бізнес, вигравав усі тендери на ремонт? Подивіться на ці фото! Ректор не виходить до нас, бо він сидить у теплому кабінеті, а нам не страшний холод, бо ми живемо в холодних гуртожитках.

Дівчинка з плакатом говорить: «Так, у мене в кімнаті +14». Натовп скандує: «Ректор — виходь». До студентів підходить представник ректора, який назвався Євгеном.

— Ректор не вийде. Тому що на вулиці немає конструктиву.

З натовпу хтось кричить:

— А ми думали, тому що в нього лапки, і він їх тримає в теплі!

Євген продовжує:

— Ректор запрошує всіх до себе в кабінет, де ви зможете спілкуватися, і він відповість на питання.

— Ми не хочемо в кабінет. Нехай вийде сюди і подивиться нам в очі. У нормальному виші проректора Ковальова вже б звільнили з посади, а тут тільки догану винесли.

Позаду мітингуючих стоять інші студенти з плакатами: «КПІ не місце для політичного шабашу». Вони проти протестів, проте закривають обличчя та відмовляються розповідати, навіщо прийшли.

Мікрофон бере колишній співробітник університету Олексій Шевеленко. Він 7 років працював тут, але зараз каже, що його звільнили.

— Мене викликали до проректора та казали: «Видали всі ці відео, на яких студенти говорять про проблеми. А перед самим звільненням мене покликав до себе ректор і сказав, що я як викладач не розумію, що таке «сімʼя». Та я розумію, що у вашому уявленні сімʼя: це — мафія.

За словами Шевленка, його звільнили в дуже дивний спосіб: спочатку запропонували перейти до іншого департаменту, а потім сказали, що він не ходив на работу, та його звільнено за прогули. Сам він повʼязує це з тим, що був головою «КПІ TV» — каналу, який опублікував відео про проблеми в університеті.

— Там було багато відео з Ніколенком. Мені пропонували їх видалити, але я не погодився.

Сам Ніколенко продовжує утримувати мітингуючих:

— Друзі, у нас є гарячий чай і дощовики. Нагадаю, що ми нікуди не розходимось, доки ректор не вийде до нас і не відповість на наші питання.

Студенти замерзли. На вулиці йде дощ. Представник ректора Євген підкрадається до представників преси.

— Там Михайло Захарович готовий говорити з пресою. Але тільки так: щоб були журналісти, і все.

Делегація журналістів з різних каналів заходить у середину корпусу. Там стоять працівники поліції та охорона зі штату університету. Вони нервують та переймаються, що зараз хтось піде до ректора в кабінет без запрошення. Євген каже, що «нарада» буде в залі вченої ради.

— Розумієте, ректор вийде і розповість усе відразу для всіх, не треба його турбувати, по одному заходячи в кабінет.

Кілька журналістів не витримують та йдуть геть, не дочекавшись коментаря.

Зала вченої ради — на другому поверсі першого корпусу. Тут величезні намальовані фігури та надписи латиною. Стільці поставлені як в амфітеатрі, навпроти них трибуна. Один з охоронців з білим дротом від навушника каже: «Ви стійте тут, ректор зараз прийде, а я двері зачиню. Бо прийдуть студенти, і почнеться вакханалія».

Ректор Згуровський заходить із почтом — це кілька людей з його оточення. У нього дуже сумний вигляд, наче зараз його будуть катувати на партійному засіданні

— Панове журналісти. Я готовий розповісти все і відповісти на запитання. На вулиці діалогу не буде, але тут, у залі вченої ради, ми можемо поспілкуватись.

У цей момент хтось відчинив двері до зали, всередину повалили студенти з плакатами та фотографіями гуртожитків. Вони стали позаду ректора та зайняли весь амфітеатр.

— Усі мої статки задекларовані відповідно до законодавства України. Щодо інформації про нерухомість у Сполучених Штатах Америки: вона належить моїй дружині, яка є громадянкою США. Я би хотів, щоб фахівці розглянули цю ситуацію, оскільки є правова колізія, і сподіваюсь, що ця ситуація може дозволити таку правову колізію виправити.

— Тобто ви не знали, що у вашої дружини є нерухомість?

— Я знав, але вказувати це... Було важко, бо є правова колізія.

Студенти сміються. Хтось із натовпу питає:

— А скажіть, ви знали, що проректор Ковальов мав родинний бізнес і фірми, які вигравали всі тендери на ремонт? Чому в нас навіть сортирів нема нормальних у гуртожитку? Чому там +14?

— Я скажу. Тому що система опалення була побудована дуже давно. Ми не взмозі перебудувати всі 100... Ні… Ну, ми не можемо зараз модернізувати ці корпуси. Але ми встановили…

Згуровський починає перераховувати корпуси, у яких встановили пластикові вікна, налагодили опалення та відремонтували туалети. Він начебто читає з аркуша. Студенти не витримують та кричать: «Ганьба! Ганьба».

— Так, я розумію, що все це політичне замовлення, і ви всі дієте за сценарієм, який вам написали. Але хто біля мікрофона?

Іван Ніколенко відповідає: «Я, колишній голова Студентської ради. Я представляю їх інтереси». Студенти навколо кивають. Згуровський парирує:

— От бач, колишній. А мені б дуже хотілося почути теперішніх студентів.

З натовпу кричать: «Він — наш голос». Ніколенко продовжує:

— Отже. Чому не звільнено проректора Ковальова? Чому він і досі на посаді?

Згуровський стискає мікрофон:

— Ми робимо так, як цього вимагає закон. Журналісти зробили розслідування. Ми відсторонили Ковальова з посади голови тендерного комітету. Ми передали документи в НАЗК, і якщо агентство доведе, що Ковальов — корупціонер, його буде звільнено. Зараз ми зробили все, що могли в межах закону.

— Догана — це все? Так чому не звільнили?

— Я ще раз повторюю…

Хтось питає:

— Чому гуртожитки такі убогі, ви там були?

— Ну, то гуртожитки. Ви питаєте, що я зробив за ці роки на посаді. Подивіться, яка гарна зала для вченої ради. Колись тут був спортивний зал, якщо ви глянете фільм...

Розмова триває у режимі пінг-понгу. Натовп періодично вигукує: «Ганьба» або «Фууу». З крісла підводиться чоловік з червоним обличчям:

— Я голова профспілки! Майте повагу до ректора. Перед вами всіма — шанована людина!

Натовп знову волає: «Фууууу».

Представник ректора Євген бере мікрофон:

— Якщо нема діалогу, то його нема. Ковальова відсторонили, оголосили догану. Слідство буде. Ректор ні до чого. Він нічого не знав. І про тендери, і про підряд.

Згуровський киває:

— Не знав, дізнався з розслідування журналістів.

Ректора виводить охорона. Він зникає в широчезних дверях та каже охоронцю: «Мене образили. Так, мене особисто не ображали, але почуваюся я ображеним. Дуже ображеним».

Студенти кричать йому в спину: «Ганьба», і йдуть до дверей.

— Цікаво, скільки з нас відрахують після сьогодні?

— Нікого ж не звільнили, тому, думаю, всіх. Але не страшно. Тут за рогом є KFC.