«Чому ви на дітей у школі витрачаєте гроші, а я все за свої повинна робити?» Інтервʼю експерта з домашнього навчання Анастасії Леухіної

Викладач Київської школи економіки Анастасія Леухіна знає, як правильно проводити переговори й вирішувати конфлікти. Цього вона сама вчилася в Канаді та США, а потім учила українських студентів Києво-Могилянської та Единбурзької бізнес-шкіл. Але її міжнародного досвіду не вистачило, аби знайти спільну мову з адміністрацією школи власного сина. Вона забрала його з третього класу й перевела на домашнє навчання. Зараз Климу 13. За пʼять років він став професійним «хоумскулером» (англ., home — дім, school — школа), а Настя — відомим експертом з цієї теми. Вона — організатор щорічного фестивалю про особливості домашнього навчання «Освітній експеримент». Посилаючись на результати недавнього соцопитування компанії GfK, Леухіна каже, що на «хоумскулінг» перейшло приблизно 1% українських школярів. Чим їх життя відрізняється від життя решти 99%, скільки коштує домашнє навчання та кому воно протипоказано — Леухіна розповіла в інтервʼю theБабель.

Ти забрала сина зі школи ще до того, як це стало популярним трендом. Чому і як ти зрозуміла, що це потрібно зробити?

У мене було кілька рівнів «чому». Перший — це стан Клима. Він з великим невдоволенням ходив до школи, повертався втомлений і часто казав мені: «Мамо, що ти хочеш, у мене все одно нічого не вийде, я тупий».

Другий — це відносини зі школою, адміністрацією і вчителем. Клим приходив і казав, що йому потрібні гроші, щоб купити те, що продається в школі. Можливо, зараз цього немає, але тоді мені доводилося постійно пояснювати дитині, чому йому не потрібно по три рази на рік фотографуватися на календарик. Школу перетворили на базар. Не було діалогу між батьками та школою щодо пріоритетів. Це підмінили формулою «здайте Х гривень, тому що директор сказав». Я не хотіла бути безправною кишенею, і виникла напруга у стосунках.

Не було думки просто перевести його до іншої школи чи іншого вчителя?

Я думала про це, але дитина була вже сильно забита. Витягнути його з цього стану в новому класі, коли інші діти краще вчаться й обʼєктивно краще встигають, було б важко. Я розуміла, що мені потрібно буде взяти тайм-аут, щоб просто попрацювати з його психологічним станом. Це раз.

А друге, на мою думку, шкільну корупцію, яка прикрита фондами класу, підтримують батьківські комітети. Я зрозуміла, що можу змінити школу та клас, але люди навколо залишаться ті ж самі. І ми почали займатися з тьютором.

Якими будуть перші тижні після того, як дитина почне вчитися вдома? Якщо вона багато спить і нічого не встигає — це нормально?

Можу сказати на нашому прикладі. Спершу Климу подобалося, але потім почалися труднощі. У нього не було мотивації вчитися, йому доводилося докладати багато зусиль. Моя подруга, яка була його тьютором, займалася з ним два роки й відмовилася, тому що їй було важко. Прогрес був повільним, проте без стресу, як у школі.

Тоді виникло питання — повертатися до школи чи залишатися вдома? Клим вибрав залишитися. Ми домовилися, що він усе літо вчитиметься працювати сам — без тьютора та вчителів. Це був новий досвід. Він займався все літо й пройшов половину Мерфі [один з кращих підручників з англійської граматики]. Зараз у нас уже пʼятий рік самостійного навчання, і я можу сказати, що воно того варте.

Розкажи про ваш щоденний графік? Як виглядає день з самого ранку?

Дитині потрібен ритм. Я не прихильник того, щоб усе було, як хочеться. Клим має розклад занять на тиждень. Є фіксовані заняття з музики, атлетики, оркестру, є зайняття з тьюторами. Предмети вивчаємо з викладачами онлайн.

Раніше ми вставали, займалися та йшли на атлетику. Зараз так не виходить: він прокидається приблизно о восьмій, снідає, йде на атлетику, після тренування займається, потім йде на музику або, якщо музики немає, після тренування одразу починає вчитися. Клим займається шкільними предметами приблизно чотири години на день. Я дуже переживала, чи будуть працювати заняття по скайпу, але він дуже легко з цим упорався.

Мені здається, дуже важливо відокремлювати роль мами від ролі вчителя. Звичайно, я допомагаю йому з графіком викладачів, з постановкою завдань для них. Він разом зі мною планує кількість або графік контрольних, які здає. За кілька днів до контрольних я прошу його звіритися з таблицею, де він зазначає, що готово, а що ні. Я допомогла йому зробити цей інструмент, але прошу самого стежити.

Як працює система? Дитина пішла зі школи, і що далі? Хто йому дає контрольні та перевіряє результати?

Кожна школа може сама визначати, яким чином вона здійснює атестацію. У нашому випадку ми завантажуємо контрольні на шість місяців із сайту школи — у цьому півріччі їх 38. Дитина сама їх пише та раз на місяць захищає особисто перед вчителем. Він може поставити питання з контрольної, може дати схожі завдання, щоб перевірити рівень розуміння та самостійності в підготовці. Існують також інші системи, у яких діти працюють самостійно й атестацію проходять один раз — у кінці року.

У новому законі про освіту є пункт про домашнє навчання. Можна зараз піти й попросити про це в кожній школі?

Коли ми йшли на домашнє навчання, то намагалися робити це досить тихо та не привертати уваги. Тоді було багато ризиків, чому нам могли не дозволити це зробити.

Зараз право на домашнє навчання озвучено в новому законі про освіту, але механізму його впровадження немає, і дуже багато шкіл все одно забороняють. Вони просто не знають, як з цим упоратися, і відмовляють. Від чиновників часто чути несхвальне: «Навіщо вам це потрібно?» Мені здається, це повʼязано з тим, що рано чи пізно такі, як я, скажуть: «А чому ви на дітей у школі витрачаєте гроші, а я все за свої повинна робити?». Держава може та повинна забезпечити кожну дитину. Я зустрічала підрахунки, за якими в середньому на освіту однієї дитини на рік в Україні виділяють приблизно 14—15 тисяч гривень. Це якщо порахувати всі витрати на школи та поділити на кількість дітей.

Скільки коштує домашня освіта та скільки ви витрачаєте на педагогів на місяць?

Усе дуже індивідуально. Я знаю сімʼї, які не витрачають жодної копійки: дитина сама все проходить і здає без сторонньої допомоги. З Климом працюють викладачі з 7 предметів із 14. Загалом це 5—15 уроків з предмета на півріччя, плюс самостійна робота та підготовка, яка в школі теж є. У середньому в місяць з великим навантаженням доходить до двох тисяч гривень. З маленьким — до тисячі.

Як обʼєктивно можна порівняти ефективність домашнього навчання та класичного? На які показники дивитися батькам?

Перш ніж забирати на домашнє навчання, треба зрозуміти, навіщо ти це робиш. Це допоможе відстежувати ефективність.

Часто батьки забирають дітей зі школи, щоб уникнути стресу, а через три місяці прокидаються з жахом від того, що дитина вчиться погано. Але чому ви забирали, адже не через успішність? Прибрали ви той фактор, який хотіли мінімізувати? Якщо так, то все нормально.

Ще один важливий момент — ефективне використання часу дитини. Раніше на школу ми витрачали дуже багато часу: зібратися, одягнутися, назад дійти, перерви, мультики та театри замість уроків. Тепер ми вчимося менше, але значно продуктивніше. Якщо річний курс з української мови в 8-му класі займає 140 годин, то ми працюємо з викладачем максимум 25—30 годин на рік і встигаємо пройти не тільки шкільну програму.

Кому б ти не рекомендувала переводити дітей на домашнє навчання? Які протипоказання?

Я б не рекомендувала, насамперед, переходити на домашнє навчання сімʼям, де гіперопікуються дітьми. Для домашнього навчання критично важливі кілька речей: це багато свободи та багато довіри.

Не варто навʼязувати домашнє навчання й тим дітям, для яких важливі великі колективи, — щоб їх обожнювали або щоб вони там самостверджувалися.

Ще я знаю сімʼї, які ідуть на один-два роки на домашнє навчання, а потім повертаються до школи. Причин цього дві. Перша — дітям потрібен колектив, їм нудно вдома. Друга — батьки не можуть впоратися. Це дуже велика робота — все організувати та ефективно вибудувати. Далеко не всі подужають таку відповідальність.

Зараз запущено Нову українську школу, де принципи навчання багато в чому відрізняються від традиційних. Якщо все запрацює, діти почнуть повертатися до школи?

Я не думаю, що це призведе до масового повернення дітей до школи просто зараз. Кроки, закладені в реформі, можуть дати результати в далекій перспективі. Успіх реформи багато в чому залежить також від того, чи зможуть люди, які прийдуть після [міністра освіти Лілії] Гриневич, усе це реалізувати.

Чи є така школа, куди ти готова віддати сина? Якщо ні, порадь, як обрати найкращу.

Мені від школи потрібно три речі: повага до мене та дитини, до моїх меж можливого та індивідуальних потреб. Матеріальне забезпечення закладу, скажімо, якість парт, нічого не означає.