Репортер «Бабеля» зʼїздив на Закарпаття та спробував отримати угорський паспорт. Ось що з цього вийшло

Угорщина і Україна знову сперечаються через видачу паспортів. На цей раз причиною стало відео з угорського консульства в Берегові. На ньому українці отримують угорські паспорти, а консул дає вказівки приховувати факт подвійного громадянства від української влади. На цьому ґрунті міністри закордонних справ двох країн обмінялися погрозами: Україна обіцяє відповісти на «роздачу паспортів», а Угорщина — ще більше сповільнити рух України в ЄС. Насправді, нічого нового не сталося. Угорщина багато років роздає свої паспорти українцям і не приховує цього. Останнім часом процедура ускладнилася. Кореспондент «Бабеля» Євген Спірін поїхав на Закарпаття і спробував стати громадянином Угорщини. Виявилося, це не так просто. Під час подорожі йому довелося сидіти в барі з контрабандистами, блукати вночі по темному парку та, навіть, сходити в церкву, чого він раньше ніколи не робив.

Мукачево

Потяг з Києва прибуває о 7 ранку. На вокзалі, крім таксистів і приїжджих, нікого. Всі кафе закриті. У місті я повинен зустрітися з журналістом Дмитром Тужанським. Він має найбільший попит в темі паспортів і, крім іншого, впевнено міркує про те, навіщо Угорщина активно роздає їх на Закарпатті.

Єдине місце, де можна сісти і поговорити рано вранці, — кафе «Колізей». На літньому майданчику кілька відвідувачів. За сусіднім столиком угорською мовою розмовляють двоє чоловіків. Цікаво, у них є угорські паспорти? Підходить офіціантка.

— Вибачте, але ми ще закриті, і їжі поки що немає. Можу запропонувати каву.

В цей час Тужанський дістає з рюкзака купу блокнотів і якихось записів.

— Ну, які питання, про що писати будеш?

— Загалом-то, я б хотів отримати паспорт. Угорський. Кажуть, у вас тут він у кожного другого.

— Ага, у кожного першого. Але насправді це зовсім не так.

— А ще кажуть, що всі ці паспорти роздають, щоб потім провести референдум і оголосити Закарпатті частиною Угорщини...

— А ось це взагалі маячня. Зараз паспорти Угорщини мають близько ста тисяч закарпатців. Чому близько? Офіційні дані були у 2015 році. Тоді мова йшла про 94 тисячі. Але якщо порівнювати з іншими угорцями, ось недавно була мільйонна присяга. Паспорт отримав чоловік з Сербії. Але там можна мати два паспорти, а у нас ні. У законі сказано: другий паспорт є підставою для втрати громадянства України. Але який механізм? Його немає.

— Тобто, за два паспорти нічого не буде?

— Ну, можуть забрати. А так, навряд чи. З цими паспортами взагалі плутанина. Є паспорт закордонного угорця. Це така зелена книжечка, з нею ти можеш тільки безкоштовно до музею сходити, є ID-карта — це внутрішній паспорт. А є найзаповітніше — закордонний паспорт Угорщини. З ним ти летиш без візи в США і працюєш в будь-якій країні Євросоюзу. Так от, часто плутають. Зелена це не паспорт угорця, це як карта поляка. Це коли ти угорець, але живеш не в Угорщині.

— Добре, тобто ця історія з паспортами давня?

— Абсолютно. Як тільки Віктор Орбан став премʼєром, почалася велика кампанія. Це така національна ідея, на кшталт «Ми — угорці, подивимося, скільки нас».

Ми ще довго говоримо про особливості Закарпаття, про паспорти і контрабанду, але в кінці я ставлю головне питання: «А якщо я хочу паспорт?»

— Піди в консульство в Ужгороді і там все дізнаєшся.

Автобуси з Мукачева в Ужгород їздять кожні 25 хвилин. Дорога забирає менше години. Місцевий вокзал в оголошеннях: «Робота за кордоном по біометричних паспортах і паспортах ЄС. Легально», «Паспорти ЄС. Швидко, всі документи, повний супровід».

Ужгород

Консульство Угорщини в Ужгороді працює до четвертої вечора. Всередині два вікна: видача віз та прийом документів. Підходжу до другого.

— Добрий день, я хочу отримати угорський паспорт.

— Як це?

— Ну, моя прабабуся народилася в селі Дерці, і я подумав, що угорські корені...

— Так. На сайті консульства є розділ про громадянство, там детально описані процес і можливості, а також, які документи необхідні. Більше нічим допомогти не можу.

На вході палить охоронець, вирішую пристати до нього.

— Не знаєш, чи можна через когось паспорт оформити?

Охоронець викидає недопалок, поправляє комірець і мовчки йде всередину.

У Києві процес отримання другого паспорта здавався набагато простішим: приходиш, платиш, забираєш документ. В консульстві так зробити не вийшло, можливо, ті, у кого вже є угорський паспорт, знають простий шлях. Але знайти таких українців непросто. Знайомий татуювальник пропонує сходити в бар «У Егана». Там збираються хіпстери і люди різного віку. У когось з них точно є паспорт, і він, можливо, захоче розповісти свою історію.

«У Егана»

У барі — деревʼяні столи й чотири види пива. Два кислих і два світлих. Зустрічаємося з дівчиною Ладою. На вигляд їй 20 років. Каже, що донька контрабандистів. Пояснюю прямо, що приїхав отримувати паспорт, але зрозумів, що все непросто.

— Нічого подібного. Мій брат минулого тижня отримав новенький паспорт. Він з ним планує їздити до Європи. І, звичайно, з таким паспортом простіше возити цигарки.

— Як це?

— Коли живеш на кордоні, важко не займатися контрабандою. Тим більше, в деяких місцях кордону як такого немає. Розумієш, паспорта та контрабанда тісно повʼязані. Якщо маєш паспорт громадянина ЄС, ти спокійно можеш на тій стороні розвозити сигарети по європейських містах. І тобі вже не потрібно тягати їх коробками на спині по кущах. Але багато людей роблять паспорти не для цього. Це хороший шанс поїхати працювати в Західну Європу. А ще паспорт Угорщини котирується в США — можна вʼїжджати без візи. Я поговорю з братом, можливо, він захоче розповісти. Зможу подзвонити днями.

— Так він просто пішов, і йому дали паспорт?

— Ні, у нас же всі родичі тут жили, до пʼятого коліна. А якщо є родичі-угорці, ти можеш претендувати на громадянство. Це все офіційна процедура, і Угорщина начебто не проти.

— А якщо у мене немає родичів угорців, і я народився в Луганську?

— З цим складніше, але теж можна зробити. Головне — знати, через кого. Загалом, поговорю з братом – наберу.

Лада не зателефонувала.

На районі

З реальним власником угорського паспорта я зустрівся через два дні. Його звати Петро. Документ він отримав недавно і вже встиг зʼїздити в Польщу на заробітки. Тепер збирається на завод в країну «типу Австрії». Австрія для Пєті — синонім правильної європейської держави, успішної та ситої.

По телефону домовляємося зустрітися в парку біля готелю «Закарпаття». Раніше — «Інтурист». Саме в ньому знімали частину драматичного фільму «Імпорт\Експорт». За сюжетом, в готель приїжджає австрієць і змушує голу повію зображати собаку, щоразу повторюючи: «Так, я справжній австрієць, а ти — українська повія».

Пєтя чекає біля аптеки, на годиннику майже північ. На ньому худі з капюшоном, широкі шорти, залізний ремінь. Він не схожий на людину, яка працює пакувальником на заводі в Польщі. Швидше — на фаната гранж-груп з початку нульових. Ми вітаємося і йдемо в цілодобовий кіоск за пивом. По дорозі питаю, чи не хочуть закарпатські угорці влаштувати «угорську народну республіку» зі своїми паспортами. Пєтя обурюється.

— Люди тут взагалі про це не думають. Навіщо паспорта отримувати? Щоб чухнути подалі на заробітки та почуватися там більш-менш захищеним. Не з українською візою, не по біометрії, а як біла людина. Здається, що ти будеш як громадянин Євросоюзу. Але, насправді, це все не зовсім так. Я цього скуштував, приїхав із заробітків. Нічого цей паспорт не дає, якщо ти поїхав через фірму.

— Що за фірма?

— Це називається агентура. Вони кінчені. Набирають людей з європаспортами, обіцяють золоті гори. Наче житло безкоштовне, проїзд безкоштовний, медична страховка. І ти, звичайно, кажеш: «Вау!» Приїжджаєш, ореш, а потім тобі не платять стільки, скільки обіцяли. Цих фірм тисячі. А ні про яку «республіку» мова взагалі не йде.

— Тобто немає ніякої національної ідеї про відокремлення Закарпаття?

— Чиєї? Тут живуть румуни, словаки, угорці... У мене два сусіди: в одного румунський паспорт, в іншого – словацький. І вони, знову ж таки, всі зроблені для роботи в Євросоюзі.

Сідаємо в парку біля готелю, відкриваємо пиво, пару хвилин сидимо мовчки. Я перериваю паузу головним питанням.

— От я не угорець, а хочу паспорт.

— Як це? Треба обовʼязково знати мову. Я добре знаю, у мене з цим проблем немає. Тільки писати не можу. Раніше, якщо у тебе був чек, що прабабуся купила велосипед в Австро-Угорщині, ти вже міг робити паспорт. А тепер так, суцільна «капуста». Або ти дійсно повинен бути угорцем.

Я слухаю розповідь і думаю, що робити далі: мови я не знаю, а серед териконів, де я народився, жили хіба що серби. Вочевидь, потрібно шукати посередників і платити їм. Пєтя продовжує.

— Процедура така. Збираєш пакет документів, він невеликий. Потім приходиш в консульство. У тебе їх приймає співробітник, він навіть не з Угорщини, і, ніби ненароком, з тобою проводять співбесіду. Цікавляться твоїм походженням і промацують, чи знаєш ти мову. Якщо ти двох слів не звʼязати не можеш, тебе просто виженуть звідти. Коли я перший раз подавався, був один чувак, який нормально відповідав. І тут йому ставлять питання: «Хто дома готує їсти?» І у нього почався ступор, він не знав мови й не знав слова «їсти». Перебирав варіанти, зблід. Працівник посольства йому сказав: «До побачення, ви не знаєте мови». Забрав у нього весь пакет документів і відправив вчитися.

— А ти як подавав документи?

— Двічі. Моя бабуся-українка вийшла заміж за дідуся-угорця, змінила прізвище, але не побралася з ним. Ось до цього придолбались. Я пішов іншим шляхом: взяв довідки, що вони офіційно одружилися, в церкві. Мадяри взагалі більше довіряють церковним записам. Особливо якщо це попом завірено, а попи всі з Угорщини. Потрібні дані про родичів, які жили на цій території до 1939 року. Мені в церкві таку довідку дали, хто всі мої родичі до 1840 року. Прийшов, а мені кажуть: «Хто вас просив так далеко копати». Та ніхто, кажу, не просив, яке дали, таке дали. Я подав усе це, й аж через сім місяців мені подзвонили. Потім треба складати присягу. Я в консульстві прямо тут складав, а багато, щоб не палитися, їдуть десь в Угорщину. Особливо чиновники.

Я розумію, що далі доведеться йти в церкву шукати угорську бабусю. Прощаючись з Петром, я вже знаю, що завтра зустрінуся ще з одним власником угорського паспорта — Дімою.

«Корзо 10»

З Дімою ми зустрічаємося днем, в барі «Корзо 10». Це крафтова пивна у центрі Ужгорода. Діма — майже громадянин світу. Крім українського і угорського паспортів, які у нього вже є, він планує отримати румунський. Зараз в процесі.

— Всі так думають, що зробив паспорт, і все — відразу громадянин. Ніфіга! Мало того, що його можуть відібрати в будь-який момент, так ще і справу заведуть.

Дмитро розповідає, що при перетині кордону з тобою говорять угорською. Якщо власник документа нічого не розуміє, паспорт вилучають, а «туриста» відправляють назад в Україну.

— До 2014 року багато давали, а потім скоротили масштаби. Купа донецьких мають ці паспорти. Тупо купують. Але щоб користуватися всіма пільгами, потрібно мати угорську прописку. Без цього навіть банківську карту не відкриєш.

На відміну від попереднього співрозмовника, Діма впевнений, що видача паспортів — ґрунт для сепаратизму.

— Угорські школи у нас за гроші Євросоюзу відкривають. Це ще з мого дитинства. В їх школах завжди все найкраще: мʼячі, компʼютери, ремонти, скидатися батькам не потрібно. А сценарій буде — як у Криму. Я бачу це так: роздали паспорти і продовжують роздавати. Потім під шумок референдум, і все, ми — мадяри. Я не знаю, коли ця гармата стрельне, але вистрілить точно.

На питання, навіщо він сам зробив паспорт і чи піде на такий референдум, Діма відповідає просто.

— Я б ні на який референдум не пішов. А робив паспорт, тому що легше працювати в Європі, а не тут за 6 000 гривень.

Діма отримав паспорт за вже знайомої мені схемою: збір документів, довідка з церкви, подача заяви, співбесіда. Через 6 місяців — присяга в консульстві, де він співав гімн і пив шампанське.

— Дуже смішно, коли гімн співати треба. Я мадяр по родичах, але з трудом його вивчив і знаю погано. А коли ліві люди отримують, то вони навіть після того, як вивчать, все одно в такт губами не потрапляють. Всі сміються з них. Уяви: чоловік у білій сорочці, з червоною від сорому пикою відкриває рота наче риба.

Вже без особливої надії питаю, чи можна мені зробити паспорт.

— Я тут не помічник. У мене таких звʼязків немає, але знаю, що бізнесмени з Дніпра робили активно у 2014 році. Коли було незрозуміло, де війна закінчиться, тут такий наплив був. І бабусі в них знайшлися, і дідусі. Всі угорці. Знаєш людей — маєш паспорт.

Людей я не знаю, звʼязків у консульстві теж немає. Останній шанс — церква, де видають довідки про родичів угорців.

Церква

Приходжу до римо-католицької церкви в центрі міста. Сьогодні тут багато весіль. На сходах — натовп румунів. Найстарший, сивий чоловік, мляво грає на скрипці. По боках маленькі діти з повними пелюсток троянд пакетами.

Насилу пробираюся до священика. Родичі молодят думають, що я фотограф з минулого весілля. Священик дуже молодий.

— Розумієте, так, ми реєструємо і смерті, і народження. У нас, звичайно, є всі книги з іменами, і ми навіть... Зараз такий скандал з цими паспортами. Зараз дуже напружена ситуація, мені б не хотілося, щоб в це вплутували церкву. Зверніться до настоятеля.

З настоятелем Іштваном Коганем вдається поговорити телефоном. Представляюся, пояснюю, хто я, і отримую відповідь.

— Ніякі довідки на угорський паспорт ми не видаємо. Люди приходять і просять дати хресну довідку — документ людям з конкретними іменами і прізвищами. Але ніхто не говорить, навіщо їм ці документи, а ми не маємо права запитати.

Іштван каже, що частину книг КДБ вилучило, і вони досі зберігаються в архівах тепер вже СБУ.

Питаю, чи бачив Іштван те саме відео з консульства.

— Я тут днями прочитав у Facebook хорошу думку. Ці паспорти видають сім років, і всі знали, а тепер паніка. А де ви раніше були? Де ви були сім років тому? Ось, думаю, це правильна думка.

В цей час до церкви підʼїжджає черговий кортеж з весільних автомобілів. Робочий день — у розпалі. Тепер ромське весілля.

Набережна

Під кінець дня стає зрозуміло, що без знання мови і угорських коренів у мене один варіант — купити паспорт. Всі, з ким я розмовляв, стверджували, що це можливо. Набираю в гуглі: «Паспорт Угорщини Ужгород купити». Кілька посилань на першій сторінці ведуть на різні ресурси. Один з них – «паспорт. Угорщина» — пропонує залишити заявку і за 5000 євро отримати паспорт особисто, або навіть не приходячи, але це дорожче — 5500.

«Іноземці, в роду у яких є близькі родичі, які народжені або проживали в Південній Словаччині, Трансільванії, Воєводині, Закарпатській області (Україна) до 1920 року або у період з 1938 по 1945 роки, можуть оформити паспорт Угорщини за спрощеною процедурою».

Раптово Діма дзвонить і каже, що знайшов «потрібну людини, яка допоможе». Набираю номер. Людину звуть Лоці, домовляємося зустрітися на набережній Ужа.

Лоці в окулярах і трохи схожий на Гаррі Поттера. Він постійно озирається. Сідаємо на лавку покурити. Питаю, чи можу оформити документ, і зізнаюся, що я з Луганська, мої бабусі з Семикозівки, жодного угорця в роду немає.

— У нас і донецькі оформляли. Багато різного було. Довідку треба зробити — не питання. З церквою не допоможемо, а от з архіву дістати взагалі не проблема. Але якщо зрозуміють, що підроблена, то буде біда. У нас таких випадків поки не було.

Я слухаю його, набираю повітря в груди і ставлю вирішальне питання: «Скільки буде коштувати під ключ?» Лоці відповідає тихо, ніби не хоче, щоб мами з колясками, які проходять повз нас, почули нашу розмову.

— Якщо мови не знаєш і щоб не їхати на присягу — від 15 000. Це в євро. Ти платиш, через 8 місяців ми віддаємо паспорт. Це не на наші хабарі, а на чиновників в Угорщині. Сам розумієш, там розцінки інші. За пляшку коньяку і цукерки ніхто нічого робити не буде. Та й посади рангом вище.

Домовляємося, що я подумаю і зателефоную. Лоці йде, а я йду пити каву. В Ужгороді багато хороших кавʼярень. Думаю, що варіант за 5500 євро виглядає привабливіше, ніж за 15 000.

Ще раз відкриваю сайт і бачу напис: «Увага! Програма репатріації в Угорщину закрита. Компанія vengrija рекомендує Вам кращий спосіб отримання європейського паспорта — громадянство Румунії».