На Аскольдовій могилі хотіли створити пантеон, а створили хаос, у центрі якого стихійні могили українських героїв. Неймовірно заплутана історія намоленого місця у самому центрі Києва

Кінець жовтня 2007 року. Президент Віктор Ющенко стоїть у підвалі палацу Кирила Розумовського в Батурині і уважно роздивляється величезну піч. У часи гетьмана в холодну пору року її забивали дровами, які тліли всю зиму. Навесні з печі вигрібали золу. Ющенкові подобався такий підхід — коли робили на віки. «Треба і нам для наших дітей і онуків зробити пантеон українських героїв», — передає «Бабелю» слова третього президента його радник Володимир Волков, який тоді стояв поруч. Ідея про пантеон одразу «залетіла» і йому, і рідному братові президента Петру, який теж приїхав у Батурин. Волков запропонував зібрати всіх героїв на Аскольдовій могилі — це в центрі Києва і зручно. Повернувшись до Києва, про ідею не забули, але з місцем — Аскольдовою могилою — була проблема. Згодом зʼясувалося, що й не одна. За майже 20 років ідея пантеону трансформувалась: на Аскольдовій почали ховати військових — без зрозумілої логіки й дозволів. А президенти, відомі політики і церква так і не змогли домовитись, що робити зі стихійним меморіалом у центрі столиці, де зараз поховані Дмитро Коцюбайло (Да Вінчі), Павло Петриченко (Інвестор) та Андрій Пільщиков (Джус). Кореспондентка «Бабеля» Ганна Мамонова розказує довгу історію Аскольдової могили — вона про міфи, слабку владу і героїв, чиї поховання тепер називають самовільними.

1

Ідея створити пантеон батьків-засновників української держави виникла на початку 90-х років — «задовго до Ющенка», розповідає журналіст, історик і нині військовий Вахтанг Кіпіані. У 1994 році члени Спілки письменників та Спілки краєзнавців збирали гроші на перепоховання на Аскольдовій могилі українців, які боролися за незалежність і були поховані за кордоном. Тим, чиї могили не збереглися, — Івану Мазепі, Пилипу Орлику, Петру Сагайдачному — планували поставити кенотафи.

— Але у 90-х країна жила настільки бідно, що їй було не до пантеону, — каже Кіпіані. — Та й політично це було неможливо.

У парламенті сиділи комуністи і проросійські політики. Адміністрацію президента Кучми очолював проросійський Дмитро Табачник — питання історичної памʼяті були нецікаві й не на часі.

Шанс змінити ситуацію зʼявився, коли президентом став Віктор Ющенко. Він хотів примирити воїнів УПА та радянської армії, збирав їх у музеї Другої світової війни, просив потиснути один одному руки. Волков згадує, як одного разу на День Перемоги президент ніс квіти на київську Алею слави, яка розташована поруч з Києво-Печерською лаврою. Хтось із натовпу вигукнув: «Де там українські герої? Тут тільки радянські». З того моменту, каже Волков, президент захопився ідеєю створити пантеон. Це було за пів року до поїздки в Батурин.

Аскольдова могила в розмовах про пантеон виникла не випадково. Ющенко хотів, щоб українські герої були ближче до центру. Волков згадує, той казав, що типовий «київський денді» не повезе дітей за місто, щоб показати пантеон. Аскольдову могилу президенту просували як пріоритет, бо місце «намолене».

Три століття там діяв жіночий монастир, два століття ховали київську еліту — воєначальників, священників, міських можновладців. У центрі парку стоїть церква Святого Миколая, яку побудували на початку XIX століття, а перед тим там три століття стояла дерев’яна церква. А ще, за легендами, там похований перший київський князь Аскольд та 26 гімназистів, які у 1918 році загинули в бою з більшовиками під Крутами.

Мало хто знає, що у роки незалежності два останні міфи науковці спростували. Легенду про поховання Аскольда, за словами дослідника історії Київської Русі Вадима Арістова, вигадало духовенство Києво-Печерської лаври. Науковці вважають, якщо Аскольд існував (а це не доведений факт), то його поховали у районі пам’ятника князю Володимиру і фунікулера.

Щодо могил крутянців, то достеменно відомо про поховання на Аскольдовій лише двох студентів, яких згодом перепоховали на Лук’янівському цвинтарі, розповідає Кіпіані. У часи Сталіна радянська влада поступово знесла кладовище на Аскольдовій могилі й перетворила пагорб на парк. З могильних плит вимостили доріжки, а в церкві, що стояла посеред цвинтаря, відкрили ресторан.

Коли кладовище знесли, дослідники вирішили, що братське поховання 24 студентів-крутянців зрівняли з землею, каже Кіпіані. До сьогодні його пошуки не принесли результату, і є припущення, що студентів поховали в іншому місці — на київському військовому кладовищі на Звіринці, яке радянська влада також зруйнувала у 50-х роках минулого століття.

Після повернення Ющенка з Батурина в його Секретаріаті почалися наради. Хтось зі «шнурків» — так Волков називає чиновників — сказав, що в період окупації Києва під час Другої світової німці ховали своїх вояків саме на Аскольдовій могилі. Якщо робити пантеон, потрібна ексгумація та перезахоронення. Волков взявся вирішити це питання. Виявилось, це довго і дорого.

Домовлятися про ексгумацію почали у 2008 році, а пошукові роботи розпочалися у 2012-му — коли президентом вже два роки був Віктор Янукович. Йому було начхати, що відбувається на Аскольдовій могилі, «він не розглядав це як крок до створення пантеону», каже Волков. Ющенко, за його словами, пішов з посади і не залишив по цій темі жодного указу — «все було на словах».

Пошукові роботи фінансували німці. За кожне ексгумоване тіло платили по €40. У кінці листопада 2013 року в Київській області перепоховали знайдені рештки і влаштували фуршет. Після нього його учасники поїхали на майдан Незалежності — там починалася Революція гідності.

2

Кінець березня 2014 року. Волков іде через майдан Незалежності у каплицю на початку Інститутської — місце, де 18—20 лютого розстріляли найбільше майданівців. Імпровізовану каплицю оперативно поставив священник Української греко-католицької церкви отець Ігор. З Волковим вони знайомі давно. З 1992 року отець Ігор служив у церкві на Аскольдовій могилі. Саме до нього за часів Ющенка Волков приходив з новинами про пантеон і ексгумацію — той його благословив.

Волков застав священника за молитвою. Отець Ігор просив за чоловіка, який проти ночі 19 лютого 2014 року згорів у Будинку профспілок. Тіло пролежало в морзі невпізнаним понад 40 діб. Волков вирішив, що у загиблого немає родичів, і запропонував священнику з почестями поховати його на Аскольдовій могилі, «щоб почати пантеон, який задумав Ющенко».

— Але не кажіть, що я відкрив двері «беспредєлу»! У мене були дозволи, — передбачаючи закиди, каже Волков.

За його словами, розпорядження про початок формування пантеону і поховання загиблого йому видав тодішній т. в. о. голови КМДА Володимир Бондаренко. Волков переконує, що ці документи у нього є, однак на запит «Бабеля» він їх так і не передав.

Місце для могили невідомого майданівця вибрав отець Ігор — на клумбі біля церкви, де раніше ексгумували німців. Священник на Аскольдовій, можна сказати, хазяїн. За десятки років бачив усіх українських президентів та чиновників — із усіма знаходив спільну мову, «бо ми всіх шануємо». Микола Азаров допоміг поставити у парку «відхоже місце для людей», Петро Порошенко переклав асфальт, і «шановний мер Віталій Кличко ні в чому не відмовляє».

Загиблого майданівця ховали 5 квітня 2014 року. Яму для могили вирили комунальники — за це їм Волков офіційно заплатив 12 тисяч гривень. Церемонія прощання була в Українському домі, потім труну віднесли на Аскольдову могилу. Волков очікував побачити на похоронах «тих, хто став біля руля країни завдяки загиблому», — Петра Порошенка, Арсенія Яценюка, Віталія Кличка, Олександра Турчинова — ніхто з них не прийшов.

Імені загиблого ніхто не знав, але був відомий позивний — Боєць. Його побратими, рідновіри, як і він, наполягали, щоб чоловіка поховали за скіфськими традиціями, аби він потрапив у Вальгаллу. Волков запросив на похорони рідновірів, греко-католиків, мусульман, іудеїв, православних. Кожен з них «щось прошепотів над тілом», і труну опустили в землю. Це було перше поховання на Аскольдовій могилі з радянських часів.

За кілька місяців за допомогою тесту ДНК поліція зʼясувала імʼя загиблого — ним виявився 25-річний Олександр Клітинський. Його близькі хотіли перепоховати тіло в рідному селі на Хмельниччині, але Волков і отець Ігор вмовили їх не робити цього.

Через пів року після поховання майданівця, у кінці серпня 2014 року, Волкову зателефонував народний депутат Володимир Яворівський і запитав, як поховати на Аскольдовій бійця добробату «Донбас» Марка Паславського. Він загинув поблизу Іловайська.

— Яворівський та заступник Семенченка, якийсь Вітя, казали: «Людина поклала життя за Україну», — розповідає Волков. — «Треба його поховати як героя».

Волков одразу подзвонив щойно обраному меру столиці Володимиру Кличку, той попросив вирішити це питання з прем’єром Арсенієм Яценюком. Прем’єр відіслав до президента Петра Порошенка. У приймальні президента пояснили, що Петро Олексійович не втручається у справи місцевого самоврядування.

— Я з Порошенком давно знайомий і не очікував, що ми опинимося у глухому куті, а потім сталася містична подія, — розказує Волков.

Марк Паславський був громадянином США, який після 2004 року переїхав в Україну. На його похорон з Америки приїхали брат і мама, які запросили на відспівування голову УГКЦ Святослава. Волков пішов до священника і запропонував подзвонити Порошенкові — «вам він не відмовить». Так і сталось — наступного дня комунальне ритуальне підприємство Києва вирило на Аскольдовій могилі другу яму.

3

У січні 2015 року Петро Порошенко, премʼєр Яценюк і спікер Володимир Гройсман прийшли на Аскольдову могилу в День пам’яті Героїв Крут. Поклали квіти до хреста і звернули увагу на свіжі могили. Волков згадує: хто і де похований, президенту і спікеру розповідав Яценюк.

— Я підійшов до Гройсмана і спитав: «Ви допомагати будете? Давайте перепоховаємо тут Євгена Коновальця», — каже Волков.

Спікер не відмовив, а згодом парламент і уряд ухвалили рішення (тут і тут), що МЗС, Мінкультури, Український інститут національної пам’яті та КМДА мають «опрацювати питання перепоховання Євгена Коновальця у Києві». У 2016 році виповнювалося 125 років з дня його народження. Іншою постановою парламент підтримав ініціативу громадськості створити у центрі Києва національний пантеон. Ні першого, ні другого доручення парламентарів урядовці не виконали.

Тодішній директор Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович проводив наради про створення пантеону на Аскольдовій могилі, але питання розглядали «у теоретичній площині і до практичних рішень не дійшли». Причин було кілька.

— Усі знали, що там незаконно поховали двох людей і стоїть церква греко-католиків. Якщо робити пантеон, то з нею доведеться домовлятися, — каже В’ятрович. — Та і в цілому — у парку мало місця.

Історик Вахтанг Кіпіані, який також брав участь в обговоренні пантеону, додає, що «процес заглух, а потім остаточно помер через земельне питання» — представники КМДА казали, що у центрі Києва немає вільного місця.

Дискусії навколо пантеону нагадували замкнене коло. Кілька закінчилися скандалами з Волковим. Йому казали: у парку багато поховань і потрібна ексгумація. Він відповідав, що проблеми не бачить: «Тут століттями був цвинтар, розчисть шматок землі й роби пантеон».

Після Революції гідності хаос на Аскольдовій наростав. Поки історики шукали останки раніше не знайдених німецьких солдатів в одній частині парку, Волков та отець Ігор рили землю в іншій — шукали поховання крутянців, яких там, найімовірніше, немає.

У 2016 році на Аскольдовій розгорівся ще один скандал — довкола трьох памʼятних каменів на честь полеглих в АТО — «Іловайськ», «Дебальцеве» і «Кіборги». Встановити їх запропонував Волков. Гроші на один з каменів дав мер Віталій Кличко. Пʼятнадцять тисяч пожертвував перший генпрокурор незалежної України Віктор Шишкін. Попри участь у проєкті Кличка, з часом комунальники почали вимагати прибрати камені — їх встановили без дозволів. На Аскольдовій почалися сутички «небайдужих киян», як їх називає Волков, і його групи підтримки — «люди йшли стінка на стінку».

Залагодити конфлікт змогли лише восени 2021 року. Батальйон «Музбат» отримав дозволи, яких вимагав «Зеленбуд», і сформував з трьох каменів єдиний монумент. У лютому 2022 року на його урочисте відкриття приїхав головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний. За два дні почалася повномасштабна війна.

4

Десятого березня 2023 року на Аскольдовій могилі з’явилося третє поховання — могила 27-річного командира штурмового батальйону «Вовки Да Вінчі» Дмитра Коцюбайла. З Героєм України прощалися у Михайлівському Золотоверхому соборі, на майдані Незалежності та Аскольдовій могилі. Похоронну процесію супроводжували тисячі людей.

Про місце поховання на Аскольдовій могилі домовилась дівчина Дмитра, військова та депутатка Київради Аліна Михайлова. Як їй це вдалось, вона не пояснювала, лише згадувала, що через це мала «конфлікти з міською владою» і не бачила більш гідного місця.

Через два тижні після поховання Михайлова створила петицію про заснування на Аскольдовій пантеону і швидко зібрала необхідну кількість підписів. Відреагувати на петицію президент доручив міністру культури Олександру Ткаченку. Про те, що історії з пантеоном на Аскольдовій вже багато років, ніхто не згадував. Тема неслася в новинах, друзі підбивали Волкова написати Михайловій, що все почалось задовго до неї. Він відказував: «Яка, нахер, різниця, хто це почав, якщо їй вдасться, треба радіти».

Михайловій не вдалося: у 2024 році вона сказала, що більше не буде добиватись створення пантеону на Аскольдовій — там з’явилися нові поховання і все розвивається без неї. Чого вона насправді хоче від держави, то це регулювання: хто там має бути похований і як мають виглядати могили.

За пʼять місяців вона урочисто відкрила памʼятник Дмитру Коцюбайлу на його могилі — військовий у повний зріст зі зброєю і трьома вовками позаду. Монумент майже одразу розкритикували за радянщину. Отець Ігор каже — саме так в СРСР зображували солдатів. Поки це перший і останній такий памʼятник на Аскольдовій могилі.

Наприкінці серпня 2023 року поряд із Коцюбайлом поховали Героя України, пілота винищувача Андрія Пільщикова (Джуса). У 2024-му з’явилась могила аеророзвідника, Героя України Павла Петриченка (Інвестора), у 2025 році — дронщика Любомира Соченка. Його мати художниця Марина Соченко — парафіянка отця Ігоря. Вона розписала поминальну дзвіницю на Аскольдовій могилі, яку з ініціативи священника там збудували в 2017 році для майбутнього пантеону. Отець Ігор допоміг Соченко з похованням сина.

Недалеко від військових похована урна з прахом народного художника України Анатолія Гайдамаки, який помер у 2023 році. Він заповів розвіяти його прах у Криму, але поки півострів окупований, спочиває на Аскольдовій.

Щоб поховати там урну, родина Гайдамаки довго оббивала пороги КМДА, розповідає «Бабелю» мати Джуса Лілія Авер’янова. На могили військових, каже вона, чиновники «взагалі дозволу не давали», але й не забороняли — уникали відповідальності, бо боялися протестів.

— Коли ховали Коцюбайла, прийшло все місто, — згадує Лілія. — Але я розумію, що Аліна відкрила скриньку Пандори цим похованням.

Авер’янова приходить на могилу сина щодня. У неї є свої ритуали — поговорити з сином, нагодувати кішок, але починає вона з прибирання. За могилами ховає віник — «треба доглядати щодня, щоб бачили — героїв шанують».

У Лілії Аверʼянової та сама логіка, що в нульових була у президента Ющенка: у центр Києва приїздить багато делегацій, приходить багато містян, ніхто з них не поїде за місто віддати шану героям — і це правда. А ще для мами Джуса, на відміну від політиків і чиновників, Аскольдова — це місце, де «оживає поезія» — туди прилітають сичі, сови, панорама на Дніпро, церква, дерева.

— Життя показало, що людям потрібне таке місце у Києві. Воно виглядає не як цвинтар, а як місце сили і вшанування героїв, — говорить пані Лілія.

У липні 2026 року стало відомо, що пантеон українців, які боролися за незалежність, створять у Києво-Печерській лаврі (за інформацією «Бабеля» — на Соляній гірці у Нижній лаврі). Одна з причин, чому не Аскольдова, — незаконні поховання, які, за словами історика В’ятровича, «залишили ще менше можливостей, аби він там постав».

5

Про те, що поховання військових на Аскольдовій могилі самовільні, на широкий загал ніхто не говорить, але для тих, хто цікавиться питанням, це не секрет. «Бабель» вперше почув про це від Володимира Вʼятровича на зустрічі, присвяченій меморіалізації війни.

У КМДА на редакційний запит відповіли, що не знають, на підставі яких документів рідні ховають своїх близьких у центральному парку, який має статус пам’ятки місцевого значення. Інформація про те, що дозвіл на такі поховання багато років тому дав т. в. о. голови КМДА Володимир Бондаренко, в Адміністрації також відсутня.

Поки у влади немає розуміння, що робити з незаконними могилами і самою Аскольдовою, Лілія Аверʼянова пропонує зробити там меморіал героїв цієї війни. Фактично він там уже є — починаючи з могили майданівця і до останніх поховань. На Аскольдову вона пропонує перенести і стіну памʼяті, яку волонтери заснували у Михайлівському соборі — «там немає куди клеїти фото полеглих, а тут місця вдосталь». Схожу стіну вона створила біля могили сина. На ній імена пілотів, які загинули з 2014 року, «всі пошановані, не лише Андрій». Всього 128 імен.

Таку саму стіну, але присвячену дронщикам, можна зробити поряд з могилами Павла Петриченка і Любомира Соченка, каже Аверʼянова. Але для цього хтось має домовитися з родинами загиблих. За національну політику пам’яті не може відповідати «Зеленбуд», каже вона. Це мають робити інституції й чиновники.

Історик Володимир В’ятрович каже, що ідея Авер’янової зробити на Аскольдовій могилі меморіал героїв війни — цікава, бо таке місце потрібне. І його не обов’язково перетворювати на стіну плачу чи забивати простір обелісками та скульптурами, додає Максим Єлігулашвілі, який понад десять років вивчає тему меморіалізації у світі.

На Аскольдовій могилі достатньо місця, щоб створити меморіальний парк, присвячений війні загалом. Для різних епізодів війни, каже Єлігулашвілі, можна облаштувати окремий простір: оборона Маріуполя, підрив Каховської ГЕС, викрадення дітей та інші важливі віхи. Перший похований там за часів незалежності майданівець — не перешкода, а, навпаки, символ початку боротьби.

— У такому парку можна блукати весь день, він буде місцем наших поразок, трагедій і перемог, — каже Єлігулашвілі.

Але щоб реалізувати цей великий проєкт, КМДА доведеться прийняти багато складних і непопулярних рішень. І почати з того, щоб заборонити самовільні поховання, незалежно від заслуг і звʼязків.