Журналіст і письменник Пітер Померанцев розказує, як виграти у Путіна інформаційну війну. Рольова модель — британець, який перехитрив Гітлера

Британський журналіст і дослідник медіа Пітер Померанцев впевнений: аби перемогти в інформаційній війні, замало просто казати правду. У своїй книзі «Як виграти інформаційну війну. Пропагандист, який перехитрив Гітлера» він описує досвід Сефтона Делмера — журналіста та пропагандиста британського уряду. Під час Другої світової війни він створював фейкові радіостанції, щоб розхитати нацистський режим ізсередини. Досвід і прийоми Делмера цілком можуть стати у пригоді Україні в інформаційній війні з Росією. Про це Пітер Померанцев говорить з українським філософом, директором з аналітики ГО «Інтерньюз-Україна» та головним редактором UkraineWorld Володимиром Єрмоленком у подкасті Thinking in Dark Times. Переказуємо ключові тези.

Пропаганда як «психологічний театр». Сефтон Делмер не намагався переконати нацистів фактами. Працюючи з таємних студій в Англії, він створював фіктивні радіостанції, які мовили нібито із самого Третього Рейху. Його передачі звучали бездоганною німецькою з автентичними голосами — це створювало ефект «свого» контенту для прихильників нацизму. Делмер не закликав повстати проти фюрера і не шукав «хороших німців», аби апелювати до їхньої совісті. Він намагався проникнути в емоційний світ прихильників режиму і зруйнувати його зсередини. Найвідомішим персонажем однієї з програм був Der Chef — вигаданий пруський офіцер, який критикував нацистську верхівку з позиції «свого».

Систему можна руйнувати через іронію і сатиру. Делмер робив те, що сьогодні назвали б фейковими новинами. Наприклад, поширював чутки й еротичні плітки про лідерів Рейху та інструкції для пасивного опору. Це нормалізувало інакодумство та поступово розхитувало віру в тоталітарну систему. Майже 40% німецьких солдатів налаштовувалися на станції Делмера — показують дані британських архівів.

Авторитарна пропаганда найефективніше працює з тими, хто нікому не довіряє. Вона не змушує повірити у брехню, а намагається виснажити людину, посіяти зневіру і відчуття безсилля. Щоби боротися з дезінформацією, замало спростувати фейк — громадяни мають відчувати себе частиною більшої спільноти.

Потрібно відмовитися від ілюзій щодо росіян. Методи Делмера можуть стати орієнтиром і для української інформаційної боротьби. Варто припинити чекати, що росіяни раптом захочуть демократії. Натомість треба ззʼясувати, що їх насправді хвилює і де їхні «больові точки». Замість того щоби просто маніпулювати травмами, як це робить Кремль, варто створити простір, де люди відчують можливість діяти незалежно від режиму. Західні уряди роблять ставку на зброю і дипломатію, але психологічний тиск не менш важливий. Кремль піде на переговори лише тоді, коли відчує реальний страх втратити контроль над власним суспільством. Тому продуктивніше бити по вразливих місцях системи, аніж сподіватися на пробудження совісті.

Контрпропаганда не має бути дзеркалом маніпуляцій. Поки диктатури пропонують людям прості й агресивні міфи, демократичний світ має створювати складніші та людяніші історії. Потрібно давати нові сенси та бачення майбутнього, що базуються на свободі й критичному мисленні, а не на сліпій покорі. Ліберальні суспільства часто програють, бо намагаються боротися з емоціями за допомогою сухої логіки та фактів. Тому головний виклик сьогодні — запропонувати яскравішу і глибшу альтернативу, яка захопить уяву.

Медіа як терапія, а не маніпуляція. Пропаганда «полює» на людські страхи й травми, аби перетворити їх на зброю та підкорити людей. Натомість якісна журналістика допомагає ці ж травми усвідомити й проговорити. Замість того щоб тримати біль у собі або виливати його в агресію, люди отримують мову для розуміння свого досвіду. Різниця лише в меті: пропаганда хоче поневолити, а медіа — звільнити.

Перемогти диктатуру можна, якщо повернути людям здатність думати самостійно. Сефтон Делмер прагнув, щоб німці нарешті почали сумніватися в ідеології та запитувати себе: «Чи справді я маю помирати за цю ідеологію? Чи справді я вірю в те, що мені навʼязують? Хто я насправді?» Саме в цьому полягає суть демократії — у вмінні аналізувати й ухвалювати рішення без підказок зверху.

Стаття створена в межах проєкту «Зміцнення правдивості, прозорості та демократії для протидії дезінформації», що втілюється ГО «Інтерньюз-Україна» за підтримки уряду Канади.