Ворог знайшов успішну тактику проти української оборони. Як це відбувається «на землі»? — показуємо на мапах

Трохи більше ніж пів року тому «Бабель» детально розібрав, чому українська лінія оборони повільно сиплеться. Тоді ми розповідали про проблеми фронту на рівнях штабів вищих ланок, зокрема бригад, ОТУ й Генерального штабу. За ці пів року систему командування фронтом почали реформувати: тимчасові ОТУ зникають, бригади збирають у постійні корпуси, які будуть відповідати за визначені ділянки фронту. Це не означає, що проблеми зникли: противник наступає і на деяких ділянках продавлює нашу оборону. Як він це робить? У цьому матеріалі ми спробували описати й показати на мапах його тактику — тобто дії в смузі оборони батальйону. Для цього використали дописи в публічних каналах двох військових. Перший — це аеророзвідник Олександр Карпюк, військовослужбовець 59 ОШБр СБС. Другий — автор телеграм каналу Mannerheims son, офіцер секції S3 штабу одного з підрозділів на Донецькому напрямку. Ми використали його мапи і креслення, трохи їх спростивши (ділянка, показана на мапі, є умовною). Дані, які ми наводимо, — актуальні на минулий рік. Війна постійно трансформується, і ми навмисне описуємо її трансформації із запізненням.

До появи FPV-дронів лінія оборони батальйону на «нулі» будувалася в кілька ліній — ешелонів. У цих ешелонах облаштовували взводні й ротні опорні пункти, які включали траншеї, бліндажі та КСП. Така система оборони прописана в чинних статутах, які укладено на досвіді минулих війн.

• Перший ешелон утворював і тримав передній край, де працювали стрільці, кулеметники і гранатометники. В ньому облаштовували взводні й ротні опорні пункти.
• Другий ешелон підтримував перший ешелон вогнем мінометів і протитанкових комплексів.
• У третьому розміщувалися командні пункти, артилерія і стабпункти, де надавали допомогу пораненим.

Російсько-українська війна змінила підхід до оборони. Основним засобом ураження стали дрони: FPV, або скиди (мавіки з бойовою частиною). Вони надзвичайно ефективно долають оборону, якщо її побудувати так, як описано вище. Переднього краю (першого ешелону) як такого тепер не існує — замість нього є «сіра зона», яка повністю проглядається з розвідувальних БпЛА і в якій дронами знищується все — від техніки до бліндажів.

Ускладнює оборону й недостатня кількість людей у підрозділах. Нерідко взводи укомплектовані на третину. Замість 30 людей у складі взводу може бути лише 5–10 бійців.

У таких умовах підрозділи будують оборону за принципово іншою системою.

• У «сірій зоні» на найбільш імовірних маршрутах руху ворога розміщуються спостережні пости, зазвичай вони розташовані в лісосмугах. Це замасковані нори, які займають два-чотири бійці. Їхнє завдання — спостерігати і доповідати командуванню, що відбувається навколо їхнього СП. Вони відіграють роль очей і вух для підрозділів, що тримають оборону позаду.
• Позаду них (в умовному другому ешелоні) розміщуються замасковані розрахунки з великокаліберними кулеметами і станковими гранатометами, розрахунки мінометників і розрахунки з дронами: мавіками-розвідниками, мавіками-скидами та FPV. Розрахунки дронарів часто розміщуються в погребах або замаскованих бліндажах, мінометників — в бліндажах із кришею, яка ссувається.

Оскільки майже всім підрозділам переднього краю не вистачає людей — у них зазвичай немає резервів. Крім того, він є розрідженим. Ворог знаходить у ньому слабкі місця (зазвичай на стиках районів оборони різних підрозділів) і просочується вглиб. Тому вступати в стрілецький бій можуть і дронові екіпажі, і мінометники. З тієї ж причини інженерні роботи, такі як мінування, виконуються не в «сірій зоні», а глибше — щоб уповільнити ворога, який здолав лінію спостережних постів.

Така побудова оборони дозволяє уражати наступаючого ворога, повільно відкочуючись назад.

Основою української оборони є дронові екіпажі. Тому дієва російська тактика заснована на пошуку і подавлені українських дронарів. Один із їхніх методів — це атака механізованою колоною. Суть цього методу в тому, щоб швидко прорватися через лінію спостережних постів української оборони на кілька кілометрів вглиб і висадити там штурмовиків. Саме на такій відстані зазвичай працюють українські дронові розрахунки.

Таку тактику можливо реалізувати на полях півдня Донеччини. Там майже немає природних перешкод — лісів, балок, ярів чи великих міст. Це дозволяє бронетехніці пересуватися максимально швидко.

Атака відбувається в кілька етапів. На першому формується велика колона техніки. На другому вона розбивається на кілька колон. На третьому колони розгортаються в групи, проходять лінію СП і висаджують піхоту. Вціліла техніка росіян після цього відходить назад.

В результаті в умовному тилу (позаду СП) українських позицій з’являються 20—30 російських штурмовиків. Вони розходяться в різні боки, шукають дронові розрахунки і якщо ті не встигли відійти на запасні позиції, вступають з ними в бій. Тим самим вони порушують розвідку та ураження, змушують перекидати резерви, відтягувати дронові розрахунки назад. Це означає, що відсувається назад і вся лінія оборони.

Тактика противника працює завдяки масовості та швидкості. Навіть якщо FPV-розрахунки нищать одну колону — протягом дня на наші позиції можуть виходити ще декілька. У пікові періоди 2024 року противник проводив до шести атак на добу, одночасно висуваючи піші штурмові групи. Саме тому на деяких ділянках фронту українські війська втрачали позиції та відходили на глибину 5—6 кілометрів. Російська армія при цьому цьому неминуче втрачає техніку та людей.