Найвпливовіша людина у світі — знову Трамп. Та за шо? Сім основних причин програшу Гарріс — за матеріалами американських аналітиків

Результат Дональда Трампа на виборах здивував навіть його команду. Там розраховували дізнатися прізвище переможця за кілька днів ― а вийшло вже за кілька годин після закриття останніх виборчих дільниць. Хоча підрахунок голосів ще не завершився, політика вже вітають світові лідери, зокрема й Володимир Зеленський. Чотири роки тому Трамп у політикумі був ізгоєм: після штурму натовпом Капітолія він кілька місяців провів у своєму маєтку у Флориді, майже ні з ким не спілкуючись. Зараз Трамп покращив свої показники популярності серед всіх ключових груп електорату ― жінок, етнічних меншин, незаможних, добре освічених, погано освічених. Фактично він повторив результат 2016 року ― ніби й не було політичних скандалів і доведених судових звинувачень проти нього. Тепер американська преса намагається розібратись у причинах другого тріумфу Трампа ― і чому Камалі Гарріс, попри хороший початок кампанії, не вдалося його перемогти. Журналіст «Бабеля» Антон Семиженко прочитав свіжі аналітичні статті в американських медіа і в семи пунктах підсумовує, яких висновків вони дійшли.

1

Гарріс почала кампанію запізно і не змогла скинути асоціації з Джо Байденом. За опитуванням Gallup, майже три чверті американців вважають, що справи у країні йдуть у хибному напрямку. Натомість місяць тому на запитання, що вона б зробила інакше, ніж Байден, Гарріс відповіла: «Нічого такого в голову не приходить». Згодом у Демократичній партії пояснили, що кандидатка просто намагається бути якомога дипломатичнішою з поваги до президента, який поступився їй власним місцем. Насправді Гарріс багато що зробила б інакше. Однак у мільйонів американців відклалась думка, що Гарріс від Байдена загалом не відрізняється. Та й сам стиль кампанії Камали був оптимістичним, ледь не веселим: вона запевняла, що життя довкола непогане (адже воно таке, зокрема, завдяки адміністрації Байдена). Більшість у США так не вважали. «Країна, що благала змін, отримала кандидата, який у критичний момент вирішив не акцентувати увагу на змінах», ― пише CNN.

2

Команда Гарріс була «сирою», їй бракувало злагодженості. Джо Байден не був популярним серед молодих працівників Демпартії. Відповідно, талантів, які б змогли розробити найкращі меседжі для молодої аудиторії, він привабити не зміг. Це намагалась зробити Гарріс ― і їй вдалось обʼєднати у своєму штабі навіть відвертих ворогів, пише CNN. Однак вони працювали ніби кожен окремо, часом продукуючи ідеї, що суперечили одна одній.

3

Гарріс недооцінила вагу сільських виборців. У більшості великих міст США Гарріс обігнала Трампа. Її кампанія була спрямована насамперед саме на містян і середній клас із передмість. Однак голоси по селах зібрав Трамп ― і перевага там виявилась завеликою, аби голоси з міст могли її нівелювати.

4

Трамп здобув прихильність чоловіків латиноамериканського походження. Навіть невдалий жарт коміка на мітингу за Трампа, який назвав Пуерто-Рико «островом сміття», не позначився на його рейтингу негативно. Справа не так в особистості політика, як у фундаментальних процесах в обидвох найбільших американських партіях. Іще 40 років тому республіканці були партією багатіїв і керівників, їх підтримували мешканці великих міст як Східного узбережжя, так і Західного. А за демократів голосували незаможні центральні штати та різні меншини. Зараз усе навпаки: Каліфорнія і Нью-Йорк підтримують демократів, республіканці впевнено почуваються у проблемних штатах «іржавого поясу». Ковідні обмеження демократів сприймались як авторитарні, тоді як республіканські штати практикували більше свободи. Тому колись традиційні симпатики демократів серед і латиноамериканців, і багатьох інших етнічних меншин часто вже не бачать в Демократичній партії виразника своїх інтересів. Цього разу більшість із них проголосували за курс республіканців, хоча самі себе назвуть радше незалежними, аніж прибічниками Республіканської партії США.

5

Економіка виявилась для виборців важливішою за демократію. Гарріс із великою перевагою підтримали ті, хто вважає найбільшою проблемою сучасних Сполучених Штатів і світу загалом загрози для демократії. Ті ж, хто вважає найбільшим викликом проблеми в економіці, переважно підтримали Трампа. У них є позитивний приклад перед очима: штати, якими керують республіканці, багатшають швидше, а їхнє населення зростає активніше, ніж навіть у найуспішніших штатах під керівництвом демократів. Демпартія зосередилась на побудові соціальної держави за прикладом європейських ― та це означає також підвищення податків і зниження темпів економічного зростання.

6

Демократична партія залишається елітарним колом, а Трамп не втратив іміджу бунтаря. Багато виборців Демократичної партії мають університетську освіту, тоді як у республіканців найчастіше лише середня. Демократи часто є бюрократами, фінансистами, викладачами, працівниками медіа. Нерідко вони підтримували людей зі своїх «бульбашок», тобто теж демократів. Трамп увійшов у політику у 2016-му як людина ззовні, яка обіцяла «висушити болото» старого істеблішменту. За вісім років він обріс звʼязками й став системним політиком ― однак образ бунтаря підтримує. Через що й здобув частину голосів протестного електорату.

7

Демократи поширювали неправду про здоровʼя Джо Байдена. До останнього високопоставлені партійці запевняли, що чинний президент США мислить і говорить максимально швидко та чітко ― тоді як місяцями було очевидним, що вимоглива президентська робота дається Байдену дедалі важче і він нерідко змушений пропускати важливі публічні зустрічі. Політики від Демократичної партії постійно звинувачували республіканців, зокрема Трампа, у брехні. Історія зі здоровʼям Джо Байдена показала, що демократи й самі цим грішать.