Москва перетворила Абхазію та Південну Осетію на військові бази, залежні від російських грошей. Попри це, місцеві не хочуть повертатися до Грузії. Як зараз живуть невизнані «республіки»

Абхазія та Південна Осетія відразу після розпаду СРСР почали збройну боротьбу проти влади в Тбілісі. Все це завершилося тим, що за посередництва Росії вони домовилися про перемир’я і де-факто були самостійними. У 2008 році після вторгнення Росії в Грузію ці регіони отримали від Москви визнання «незалежності» і почали фактично перетворюватися на російські військові бази. Зараз «незалежність» Абхазії та Південної Осетії, окрім Росії, визнають Нікарагуа, Венесуела, Науру та Сирія. Економіка «республік» тримається лише на масштабних фінансових дотаціях із Москви. Водночас постійних ставлеників Москви в Абхазії та Південній Осетії немає. Там проходять вибори, змінюються президенти, бувають масштабні протести, але на залежність від РФ усе це не впливає. А про повернення під контроль Грузії в цих регіонах навіть не говорять. «Бабель» розбирався, як зараз живуть окуповані території Грузії та що може чекати їх у найближчому майбутньому.

Після розпаду СРСР та війн на початку 1990-х Грузія фактично втратила контроль над Абхазією та Південною Осетією. Тривалий час там іноді спалахували збройні сутички, але в цілому всі сторони дотримувалися перемир’я. Міхеіл Саакашвілі, який став президентом Грузії у 2004 році, зайняв значно жорсткішу позицію щодо цих регіонів і обіцяв повернути їх під контроль Грузії.

Переломним став 2008 рік. Тоді в Грузії провели референдум, на якому більшість проголосувала за рух до НАТО. Путін у відповідь почав погрожувати більш «предметною підтримкою» Абхазії та Південної Осетії. Ситуація в цих регіонах ставала все напруженішою, над ними почали літати грузинські безпілотники, а в серпні у Південній Осетії почалися артилерійські обстріли з обох боків.

7 серпня Саакашвілі запропонував Південній Осетії припинити вогонь, а за це — ширшу автономію та амністію учасникам бойових дій. Однак уночі із 7 на 8 серпня обстріли не припинилися, і Грузія заявила про початок військового наступу на Цхінвалі для «відновлення конституційного ладу». За ніч грузинські війська звільнили більшу частину непідконтрольних територій і зайняли позиції в столиці Південної Осетії Цхінвалі. У відповідь 8 серпня президент Росії Дмитро Медведєв оголосив про початок операції з «примусу до миру» і російські війська пішли в наступ.

Авіація почала бомбардувати грузинські міста. З моря підійшов Чорноморський флот, який заблокував і знищив грузинські військові кораблі. Протягом кількох днів росіяни захопили місто Горі на шляху до Тбілісі, а також міста Зугдіді, Поті та Сенакі біля Абхазії. Скориставшись початком війни в Південній Осетії, підтримувані Росією війська з Абхазії захопили територію Кодорської ущелини. У столиці Грузії почалася паніка через російський наступ, і Саакашвілі 12 серпня погодився підписати мирний план президента РФ Дмитра Медведєва та Ніколя Саркозі, президента Франції, яка на той момент головувала в ЄС. Бойові дії припинилися, Росія вивела війська з території Грузії. Після цього РФ офіційно визнала «незалежність» Абхазії та Південної Осетії.

Через кілька років спеціальна комісія ЄС вирішила, що саме Грузія була стороною, яка першою почала війну. Так Москва уникнула покарання та західних санкцій, але у 2021 році грузини змогли добитися в ЄСПЛ визнання, що Абхазія та Південна Осетія підконтрольні Росії, а не незалежні держави.

Як живе Абхазія

Попри повний контроль з боку Москви політичне життя в Абхазії досить активне. На кожних «виборах» там перемагає новий кандидат, а різні протести чи навіть революції — звичне явище. Визнання «незалежності» зустрів тодішній очільник Абхазії Сергій Багапшна, який переміг і на «виборах» 2009 року, але через кілька років помер. Йому на зміну у 2011 році прийшов віцепрезидент Олександр Анкваб. І одразу втрапив у скандал через інтерв’ю колишнього грузинського генерала, який стверджував, що Анкваб працював на грузинську розвідку.

Досидіти до кінця терміну Анквабу не вдалося через революцію 2014 року. Двадцять сьомого травня опозиція звинуватила його в корупції, нецільовому використанні російських коштів, авторитаризмі. А ще — в занадто ліберальному ставленні до грузинів, бо Анкваб дозволив їм отримувати абхазькі паспорти і брати участь у голосуваннях. Зрештою натовп узяв штурмом резиденцію президента і змусив його тікати. Через кілька днів Анкваб оголосив про відставку.

Очолював ті протести Рауль Хаджимба, який і переміг на виборах того ж року. Він майже одразу передав всю абхазьку армію під контроль Москви й зобов’язався уніфікувати законодавство з РФ. У 2019 році Хаджимба нібито переобрався на другий термін, але вже за кілька місяців теж отримав масштабні протести і штурм резиденції. І подав у відставку. Одним із лідерів тих протестів був Ахра Авідзба — командир інтернаціональної бригади «Пятнашка», яка брала участь у війні на Донбасі на боці Росії.

Наступним президентом став Аслан Бжанія — регулярний учасник протестів. Він теж встиг пережити масові протести — у 2021 році абхази протестували через коронавірусні обмеження і конфіскацію приватної гідроелектростанції в лідера опозиції.

Абхази регулярно протестують не лише проти влади, а й проти рішень, що необхідні Росії. Наприклад, проти того, щоб передати Росії державні дачі на курорті Піцунда, за що у 2023 році проголосував абхазький парламент. До того часу Росія їх лише орендувала. Улітку 2024 року в Абхазії почалася нова політична криза — через закон про апартаменти. Він передбачає будівництво на чорноморських курортах нерухомості для росіян. Жителі Абхазії бояться, що таким чином росіяни скуплять і забудують узбережжя регіону.

Однак Росія продовжує диктувати свої умови будь-яким політикам, які приходять до влади в Абхазії. Усе тому, що понад 50% абхазького бюджету становлять виплати з Росії. РФ активно видає місцевим жителям російські паспорти й намагається максимально розірвати соціальні зв’язки з Грузією. Природнім «кордоном» між Абхазією та Грузією слугують гори й річка Інгурі, мости через яку росіяни розібрали майже одразу після війни 2008 року.

Основа економіки регіону, окрім російських грошей, — туризм. Майже вся територія Абхазії — це гори і чорноморське узбережжя, що приваблює туристів із Росії. До того ж вихід до моря дозволяє Абхазії активно торгувати з тою ж Росією, а також заробляти на контрабанді. Найбільше регіон експортує фрукти й овочі, а також вугілля. Росії цікавий і морський шельф Абхазії, де є поклади нафти.

У військовій сфері Абхазія повністю залежить від Росії. На території регіону розташовані російські військові бази, абхазька армія передана під контроль Росії, а на «кордоні» з Грузією теж стоять росіяни. Також Росія добудовує військовий порт в абхазькому місті Очамчире. Після українських ударів по Криму росіяни частково перебазували свій Чорноморський флот у порт міста Новоросійськ, але той нездатний прийняти всі кораблі. Для цього росіянам потрібна нова морська база, якою і може стати порт в Абхазії.

У 2010 році американський Університет Боулдера провів в Абхазії соцопитування, у якому близько 70% опитаних виступили за незалежність регіону. До 30% хотіли приєднатися до Росії, і лише кілька відсотків — повернутися під контроль Грузії. Притому у 2022 році «президент» Бжанія заявив, що Абхазія хотіла б приєднатися до Союзної держави Росії та Білорусі.

Як живе Південна Осетія

Політичне життя в Південній Осетії таке ж активне, як і в Абхазії — постійні зміни влади і протести. Росія не сильно контролює політичне життя в цих двох регіонах, однак зберігає серйозний вплив завдяки військовим і фінансовим дотаціям.

Під час війни 2008 року керівником Південної Осетії був Едуард Кокойти. За версією російських медіа, він особисто очолював осетинські підрозділи у війні проти Грузії, натомість опозиція звинувачувала його у втечі із Цхінвалі. Одразу після визнання «незалежності» Кокойти почав активну боротьбу з іншими політиками й розсварився з багатьма впливовими людьми в регіоні. У 2011 році він програв на «виборах», але місцевий суд визнав результати недійсними. Це спричинило масштабні протести, які назвали «сніговою революцією». Зрештою і Кокойти, і кандидатка від опозиції Алла Джіоєва відмовилися балотуватися і домовилися про нові вибори. На них переміг Леонід Тібілов, який згодом вирішив провести референдум про зміну назви регіону на Південна Осетія-Аланія — за аналогією з російським регіоном Північна Осетія-Аланія. Згодом він також захотів і референдуму про приєднання до РФ, але вже після «виборів президента». Москва ж підтримала Анатолія Бібілова, який був готовий відкласти референдум — тому він і переміг.

У 2020—2021 роках Бібілов зміг утриматися при владі, попри кілька масштабних протестів і криз — спочатку через вбивство поліцейськими багатодітного батька, а потім через суперечки з опозицією про бюджетний закон.

Після початку повномасштабної війни в Україні Бібілов зайняв активну проросійську позицію. Він особисто їздив на окуповані території України та відправляв на війну осетинських добровольців. Також Бібілов оголосив про плани провести референдум про приєднання до РФ, але в травні 2022-го він програв вибори Алану Гаглоєву, який одразу ж призупинив указ про референдум.

Економіка Південної Осетії залежить від російських грошей ще більше, ніж Абхазія — на понад 80%. Регіон з трьох боків оточений територією Грузії, а від Росії його відділяють гори, через які є лише одна дорога. Для місцевих жителів критично важливі соціально-економічні зв’язки з Грузією, тому з літа 2022 року Південна Осетія поступово почала відкривати пункти пропуску.

Майже вся торгівля Південної Осетії зараз відбувається з Росією, переважно регіон імпортує російські товари. На експорт йде лише незначна кількість сільськогосподарської продукції.

На території Південної Осетії росіяни збудували військову базу й розгорнули регулярні війська та підрозділи ФСБ. Зокрема, і на адміністративній межі з Грузією. Крім того, росіяни весь час після завершення війни займаються бордеризацією. Їхні військові та прикордонники потроху переносять огородження та прикордонні знаки вглиб Грузії — на десятки і сотні метрів.

На відміну від Абхазії, де місцеві переважно виступають за незалежність, Південна Осетія більше прагне приєднання до Росії. Але найкраще про ставлення Росії до Абхазії та Південної Осетії говорить ситуація, яка сталася навесні цього року. В одному з тбіліських закладів зафіксували розмову одного з лідерів «Грузинської мрії» Гії Вольського з російським бізнесменом Давидом Хідашелі, в якій вони обговорювали можливу конфедерацію Грузії та Абхазії. А грузинський премʼєр Іраклій Кобахідзе згодом сказав, що головна мета його партії — це вступ єдиної Грузії в ЄС у 2030 році «разом з абхазькими та осетинськими братами і сестрами».

У самій Абхазії, а також у Південній Осетії, категорично відхилили будь-які можливі домовленості з Тбілісі. У Росії ж традиційно відмовчуються, а експерти кажуть, що Москва може бути зацікавлена в тому, щоб чинна правляча партія перемогла на осінніх виборах, бо вона значно прихильніша до Росії, аніж опозиція. Так Абхазія з Південною Осетією можуть стати способом підвищити грузинській владі рейтинг. Яким би не було рішення Москви — Абхазію і Південну Осетію змусять його виконати, навіть якщо вони будуть незгодні.

А ми нікого ні до чого не змушуємо, лише пропонуємо підтримати «Бабель»: 🔸 Buy Me a Coffee, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: paypal@babel.ua.