Україна виграла у ЄСПЛ справу про порушення прав людини в Криму. Чому це важливо, хоча Росія й не визнає цього рішення, ― пояснює уповноважена у справах ЄСПЛ Маргарита Сокоренко. Інтервʼю

Двадцять пʼятого червня 2024 року Україна виграла в Європейському суді з прав людини справу проти Росії. І довела, що Росія після окупації Криму системно порушує різні права людини. Це була величезна робота ― українським юристам довелося детально доводити кожен доказ, пояснювати, чим ця справа відрізняється від схожого позову Кіпру до Туреччини, та певний час слухати аргументи росіян про те, що вся справа ― це політичне замовлення Заходу проти РФ. Зараз Росія взагалі не член Ради Європи, тому фактично не визнає рішень Європейського суду. Але все ж ця справа була важливою. Уповноважена Міністерства юстиції в ЄСПЛ Маргарита Сокоренко вже девʼять років займається справами України в цьому суді й майже два роки офіційно представляє там Україну. Кореспондентка «Бабеля» Оксана Коваленко зустрілася з нею і поговорила про це рішення, чому воно важливе попри те, що Росія його ігнорує, чого можна добитися в ЄСПЛ і які ще справи проти РФ там розглядаються.

Що таке міждержавна справа і чим вона відрізняється від інших?

У Європейському суді з прав людини є два механізми звернення. Найпоширеніший ― це індивідуальні позови, коли громадяни чи юридичні особи звертаються до Європейського суду з прав людини зі скаргами, що держава порушила певні права. Є інший механізм ― це міждержавні позови, коли одна держава або група держав можуть поскаржитись, що інша держава порушує Конвенцію з прав людини.

Міждержавні позови теж діляться на два типи. У першому випадку держава по суті виступає представником конкретного громадянина в його інтересах. Це виняткові справи. На моїй памʼяті в ЄСПЛ було лише декілька таких позовів, і Україна також скористалася таким підходом у 2014 році. Тоді стало відомо, що представники так званих «ДНР» і «ЛНР» викрадають дітей-сиріт і вивозять їх у Росію. Тож Україна звернулася до ЄСПЛ в інтересах цих дітей і попросила, щоб Європейський суд з прав людини дав вказівку Росії повернути дітей. А поки допустити до дітей наших представників ― консулів і дипломатів. ЄСПЛ швидко ― за день ― розглянув наше клопотання, і вночі дітей доставили в Україну літаком. Механізм спрацював.

Але більша частина міждержавних справ ― це про «адміністративні практики порушень» з боку іншої держави. Тобто в країні є системні порушення прав людини, які ця держава толерує, відмовляється розслідувати або навіть заохочує. Саме про це наші міждержавні позови проти РФ з 2014 року.

Як зʼявився перший позов по Криму?

Ми подали його 13 березня 2014 року. Йшлося про порушення прав людини під час активної фази захоплення Автономної Республіки Крим та міста Севастополь. Вже тоді ми бачили порушення, патерни, напади на певні категорії населення. Нашвидкуруч сформували позов і подали за три дні до так званого референдуму. А у квітні 2014 року, коли Росія перенесла агресію на схід України, в Донецьку і Луганську області, ми так само фіксували порушення прав людини, постійно інформували Європейський суд з прав людини. Так виникли й інші міждержавні позови.

Суд встановив, що окупація Кримського півострова почалася з 27 лютого, у нас в офіційних документах дата 20 лютого. Наскільки це важливо і чи не завадить тим, хто відчув окупацію раніше визнаної судом дати?

ЄСПЛ підтвердив цю дату на попередньому етапі — коли визначав прийнятність нашого позову. І ще він послуговується не терміном «окупація», а визначенням у межах Конвенції — «ефективний контроль». Росія тоді намагалась запевнити, що це було народне волевиявлення, що Крим відокремився за власним бажанням і приєднався до РФ. Європейський суд відкинув усі аргументи росіян і вказав, що Україна довела — Російська Федерація силою захопила Крим і отримала «ефективний контроль». У ніч на 27 лютого росіяни захопили будівлю парламенту АРК, інші адміністративні будівлі, тому Україна як держава була з цього моменту, скажімо так, знерухомлена. Але ЄСПЛ бере до уваги дати ще з січня 2014 року, коли Росія почала приховано нарощувати сили в Криму.

Давайте коротко (бо в рішенні 374 сторінки) проговоримо найважливіше.

Лейтмотивом іде те, що Росія створила цілу систему порушень прав людини. Це система переслідувань — когось викрадали й тримали в полоні, когось, на жаль, викрали та вбили, існує система жорстокого поводження з полоненими. Крім того, переслідують за погляди, за думки, за пости в соціальних мережах, за мирні мітинги. Європейський суд визнав доведеним порушенням те, що Росія примусово надавала всім російське громадянство, і люди не могли від нього відмовитися. А тих, хто деякий час цього уникав, позбавляли низки прав. Є вразливі категорії населення, наприклад, увʼязнені, яким автоматично змінили громадянство на російське. Діти, які народжувались, або неповнолітні — їм теж примусово давали російське громадянство.

Окрема категорія скарг була за переслідування представників релігій: це і наша православна церква, і мусульмани. Це Європейський суд теж визнав доведеним.

Там ще був один пункт, яким, можна сказати, ви дещо змінили практику ЄСПЛ.

Так, порушення статті 6 Конвенції про право на справедливий суд. Росія намагалась показати, що нібито легально приєднала Крим, а потім поширила російське законодавство його на територію. Ми говорили, що це порушення норм міжнародного гуманітарного права, бо держава-окупант на захопленій території не повинна змінювати законодавство, хіба що, наприклад, для безпеки та порядку — це виняткові випадки.

У Криму вже у квітні 2014 року судді, які перейшли на бік Росії, виносили рішення з написом «іменем Російської Федерації», але печатку вони ставили ще з українським гербом. Ми наполягали, що суди, які діяли після окупації, не можуть вважатися «судами, встановленими законом», — це термінологія Конвенції. А отже рішення, які вони ухвалюють, по суті своїй фіктивні та незаконні. Європейський суд теж це визнав.

Ми хвилювалися, бо раніше в ЄСПЛ був інший міждержавний позов — між Кіпром і Туреччиною щодо північної частини Кіпру. Кіпр подавав до ЄСПЛ схожу скаргу, але не зміг довести, що суди на окупованій частині Північного Кіпру порушували вимоги Конвенції. Тоді ЄСПЛ зазначив, що все одно на окупованих територіях мають функціонувати якісь судові органи, щоб гарантувати людям бодай якийсь захист. Але ми довели, що в нашому випадку суди працювали як каральні органи стосовно наших політичних вʼязнів. Крім того, через суди забороняли мирні акції протесту.

В окупованому Криму нелегітимні лише кримінальні провадження? Чи й цивільні ― розлучення, господарські спори?

Суд зробив акцент саме на кримінальних переслідуваннях. Скоріш за все, якщо будуть індивідуальні позови, ЄСПЛ буде детально вивчати кожну конкретну справу і як саме в ній діяли суди.

Суд також встановив, що на місці адміністративної межі, яка виникла між захопленим Кримом і материковою частиною України, Росія встановила кордон. Це теж порушення Конвенції — права на свободу пересування наших громадян. Крім того, ЄСПЛ вказав, що Російська Федерація протягом усього провадження не співпрацювала, не надавала суду інформацію.

Російська Федерація ізолювала Крим від зовнішнього світу: туди не могли потрапити українські органи влади, міжнародні організації, незалежні журналісти, спостерігачі. Також ЄСПЛ зафіксував, що Росія одразу відрізала Крим від українського телерадіомовлення, а українські журналісти були одними з перших, кого почали переслідувати.

Ці порушення прав людини схожі на злочин проти людяності, як це прописано в Римському статуті. Чи може тепер Міжнародний кримінальний суд взяти цю справу і шукати злочинців?

Це дві різні юрисдикції, два різних суди. ЄСПЛ ― про відповідальність держави, а МКС — про персональну відповідальність вищого керівництва. Якщо є рішення суду, яке встановило один юридичний факт, то це може мати значення для іншого міжнародного суду. Тому рішення ЄСПЛ може бути корисним, але я не є членом команди, яка працює з МКС, тому більше сказати не можу.

Наведу лише приклад, що наприкінці січня Міжнародний суд ООН у справі про дискримінацію з боку Росії визнав дискримінацію щодо мови в кримських школах. ЄСПЛ взяв до уваги це рішення і теж визнав порушення. Крім того, були факти нападу на україномовних дітей, у нас були свідки, які про це розповідали. А також свідки, які розповідали, що їм довелося залишити Крим, бо вони не хотіли переходити на російську мову.

А що не вдалося?

ЄСПЛ відхилив одну нашу скаргу. Ми говорили про вбивства під час окупації росіянами півострова — це справа про вбивство Решата Аметова та кількох військових. Європейський суд відхилив скаргу, бо в міждержавних справах має бути системність дій країни-порушника. А цими кейсами системність показати важко, бо, на щастя, таких випадків було не так багато. При цьому ЄСПЛ зазначив, що Росія мала провести розслідування за цими фактами, але не провела, і суд це визнав.

Була ще одна амбітна мета. У межах скарги на порушення права на власність ми заявляли, що була експропріація приватного і державного майна. Але Європейський суд відхилив частину скарг щодо державного майна, бо не має юрисдикції в таких спорах.

У січні 2021 року ЄСПЛ розглядав іншу міждержавну справу зі схожим питанням — позов Словенії проти Хорватії щодо державної власності. Тоді ЄСПЛ теж відхилив позов, бо Конвенція з прав людини захищає права людей, а не права держави.

ЄСПЛ також не прийняв скаргу щодо дій уряду Білорусі у справі Павла Гриба, якого викрали на їхній території й передали Росії. Після повномасштабного вторгнення через Білорусь також викрадали людей і вивозили в Росію. Чи є можливість подати скаргу на Білорусь?

Білорусь не є учасником Ради Європи як країна з диктатурою, тому на неї не можна поскаржитися в ЄСПЛ. І сам факт викрадення Гриба поза юрисдикцією ЄСПЛ. З іншого боку, в Росії його судили. І ось це вже потрапило під юрисдикцію суду, Павло Гриб був у переліку політичних вʼязнів. Крім того, він же мав низку захворювань, а йому не надавали медичну допомогу. І ми інформували про це ЄСПЛ.

Це можна розглядати і як катування?

Так, і ЄСПЛ зазначив, що стосовно політичних вʼязнів є система катувань, жорстокого поводження. Таких кейсів було декілька.

Якщо повернутися до вашого запитання про Білорусь, ми очікували, що суд відхилить скарги щодо Білорусі. Але було важливо показати звʼязок, як Росія діє через Білорусь. Ми про це говоримо і в нашому позові щодо повномасштабного вторгнення. Але оскільки ЄСПЛ юрисдикції тут не має, то відповідальність Білорусі — це справа інших міжнародних судів.

До того моменту, поки Росія не перестала брати участь у засіданнях, які в них були аргументи?

Один з їхніх улюблених аргументів був про те, що наша заява політична і ми намагаємось оббрехати РФ, що нами керує хтось іззовні й що це все напади Заходу на Росію. Суд відхилив цю частину. І сказав, що міждержавні позови справді мають елемент політики, бо держави не змогли в переговорному процесі домовитись про щось і тому запустили юридичні механізми.

Росіяни також намагалися підірвати нашу доказову базу, постійно говорили, що щось сфабриковано, якісь відео несправжні, казали, що активістами керували якісь американські фонди.

Ми підкріплювали кожен доказ: якщо у нас якесь відео — ми шукали журналістів, які його записали, і вони підтверджували, де і за яких обставин це зробили. І так з кожним свідком, кожним потерпілим. Ми аналізували всі відкриті джерела інформації й особливо російські. І виявилось, що багато речей, які ми стверджували, повністю перегукувалися з тим, що вони подавали у своїх медіа.

Розповім про ще один прийом росіян, але вже не у цій справі. У справі щодо Донбасу і повномасштабного вторгнення вони тягнули час. То казали, що суддя від України якась не така, то просили перенести усні слухання під різними приводами. ЄСПЛ щоразу відмовляв. Тож за два тижні до усних слухань по прийнятності російський суддя ad hoc [Бахтіяр] Тузмухамедов написав заяву про самовідвід, нібито через обставини, які впливають на його обʼєктивність. Ну а якщо немає судді — суд не може розглянути справу. І все-таки по прийнятності справу розглянули, але вони затягнули цей процес на 2,5 місяця.

Повернуся до справи по Криму. Суд визнав, що Росія порушує права людини. Як можна примусити Росію виконати рішення ЄСПЛ?

Міжнародне правосуддя — це багато в чому добровільне виконання рішень і власних зобовʼязань. Росія не виконувала незручні рішення, навіть коли була членом Ради Європи. Тому поки що ніхто не чекає, що вони виконають це рішення. Але це сильний аргумент для наших дипломатів, західних партнерів, для посилення тиску. Кожне таке рішення — це частина великої стратегії ізоляції РФ.

Наприклад, вже після повномасштабного вторгнення не всі наші партнери визнавали, що агресія насправді почалася у 2014 році. Ми завжди казали, що російська агресія почалася з Криму, перейшла на схід, а повномасштабне вторгнення — це просто новий етап цієї агресії. А вони говорили, що це ніде офіційно не встановлено. Зараз же ЄСПЛ каже, що після захоплення Криму агресія перейшла на схід України і Росія захопила контроль над частиною Донецької та Луганської областей. Тож для дипломатів це важливі юридичні аргументи.

Це рішення може стати хорошим підґрунтям для інших міжнародних судів, зокрема для Спецтрибуналу, який ми намагаємось створити.

Протягом року треба подати сатисфакції, тобто вимоги компенсацій від Росії. Чи зрозуміло, як ви будете це вираховувати?

Бенефіціарами є потерпілі, які фігурують у цій справі. Тому ми зараз будемо працювати над тим, щоб зібрати інформацію, заявити відповідні вимоги, візьмемо досвід інших країн у міждержавних справах, подивимось, які були проблеми. Це величезна робота на наступний рік.

А зрозуміло, що робити далі? Це треба вносити через реєстр репарацій чи має бути інший механізм?

Реєстр репарацій не підходить, бо він обмежений подіями з 24 лютого 2022 року. Тому зараз паралельно ми шукаємо механізми. Це теж непростий процес у межах Ради Європи. Бо добровільно Росія не платитиме. Вона, ще коли була членом Ради Європи, не виплатила компенсації Грузії у міждержавній справі.

Які ще справи у нас в ЄСПЛ і на яких вони стадіях?

У січні 2023 року ЄСПЛ визнав прийнятним позов України та Нідерландів щодо сходу України, а в лютому того ж року приєднав до неї справу про повномасштабне вторгнення, яка ще не проходила етапу прийнятності, тому вона проскочила один крок.

Але питання прийнятності цього позову все одно слід було розглянути. Тому до весни 2024 року ми письмово надавали всю інформацію щодо нього. Тепер у нас є потерпілі в кожному куточку України, а велика кількість ще й за кордоном. Чекаємо на рішення щодо прийнятності та по суті.

Крім того, є ще два позови. Один, 2018 року, стосується нападу і захоплення екіпажів трьох кораблів Військово-морських сил у Керченській протоці. Ми недавно давали позицію у цій справі — Росія незаконно затримала їх і утримувала.

І ще один позов на початковому етапі, ми чекаємо на вказівки суду. Він стосується ліквідації опонентів режиму або осіб, яких Росія вважає небезпечними. Ці ліквідації були як на території Росії, так і на території країн-членів Ради Європи. І в Україні теж, тож ми показали цілу систему. Це про політику позасудових вбивств. У суду є декілька індивідуальних позовів, які Росія вже програла. Це дещо новаторський позов, авантюрний. Але ми там не одні, ще кілька країн приєдналися як треті сторони.

У Європейському суді з прав людини ще багато спорів України проти Росії. Нам буде простіше розповідати про них з вашою підтримкою: 🔸 Buy Me a Coffee, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: paypal@babel.ua.