Кліщіївку під Бахмутом звільняли понад місяць. А до того кілька місяців відбивали позиції навколо, щоб почати цю операцію. «Бабель» поговорив з учасниками штурму і в деталях розповідає, як це було

Сімнадцятого вересня 2023 року військове керівництво офіційно повідомило, що ЗСУ звільнили село Кліщіївка під Бахмутом. За три дні до того звільнили й сусідню Андріївку. Це були дві різні операції. Андріївку звільняла 3 штурмова бригада і додані до неї підрозділи, цю операцію ми вже детально описували. Кліщіївка значно більша за Андріївку, тож її штурмувала зведена тактична група з 80 та 5 бригади, 24 штурмового батальйону «Айдар» і бригади Національної поліції «Лють». Кожен штурм — це злагоджена робота штурмовиків, артилерії, снайперів, медиків, пілотів дронів і багатьох інших людей. І в кожного є своя історія. Щоб відновити хронологію звільнення Кліщіївки та розповісти, як усе було, кореспондентка «Бабеля» Оксана Коваленко поговорила з командиром 80 окремої десантно-штурмової Галицької бригади, полковником Емілем Ішкуловим, колишнім командиром 5 окремої штурмової Київської бригади, полковником Олександром Яковенком і бійцями 80 бригади: начальником медичного пункту одного з батальйонів «Рамзесом», штурмовиком Арнольдом і командиром відділення снайперів бригади Петром. Зараз росіяни намагаються відвоювати село назад, а від самої Кліщіївки майже нічого не лишилося, як і від сусідньої Андріївки.

Кліщіївка

Кліщіївка розташована за три кілометри на південь від Бахмуту. Саме село — в низині, але навкруги висоти, з яких Бахмут видно як на долоні. Крім того, по східному і північному краю вона відділена від Бахмуту залізничною колією на насипі, який є зручним природним барʼєром. Тому Кліщіївка — це важлива позиція як для українських бійців, так і для росіян.

Під час перепису населення у 2001 році в Кліщіївці жило 512 людей, майже 85% з них рідною мовою назвали українську і лише 14% ― російську.

У Кліщіївці є церква Покрови Пресвятої Богородиці, збудована ще у 1841 році. Саме на її фоні бійці оголосили про звільнення села. І це ледь не єдина будівля в селі, яка досі має цілі стіни.

У селі працювали магазини, пошта, соціальний клуб, фельдшерсько-акушерський пункт, сільський клуб, бібліотека, діяв водозабір, який постачав воду у Бахмут і селище Опитне на схід від Кліщіївки. Шкільний автобус возив дітей у сусіднє село Іванівське. Жителі села переважно працювали в Бахмуті.

З чого все починалося

У січні 2023 року росіяни оточували Бахмут з півдня, щоб далі перерізати дороги, якими ЗСУ доставляли в місто провізію і проводили ротації. Вони окупували Андріївку 30 листопада 2022 року, а за Кліщіївку ще майже два місяці тривали бої.

Двадцятого січня 2023 року українські військові втратили контроль над селом, а росіяни стали швидко просуватися на північний схід до Часового Яру. І вже в середині лютого перейшли на інший бік каналу, фактично оточили Іванівське з заходу й півдня і могли контролювати дорогу Бахмут — Костянтинівка.

Браузер не підтримує відео

Тому наприкінці січня 2023 року командування дало наказ зупинити росіян, відкинути їх від дороги, звільнити західний берег каналу і вийти на південно-західні околиці Бахмуту в районі Іванівського. Це робила зведена тактична група під керівництвом полковника Євгена Межевікіна. Зачистити Кліщіївку мала 80 десантно-штурмова бригада, якою керує Еміль Ішкулов. Їм допомагала 5 штурмова бригада під керівництвом Олександра Яковенка, в підпорядкуванні якої був 24 окремий штурмовий батальйон «Айдар».

Вісімдесята бригада змогла зупинити росіян за каналом, відкинула їх на східний берег і не дозволила їм наблизитися до дороги Бахмут — Костянтинівка, а пʼята ― зупинила на південь від Іванівського.

Тодішній командир 5 бригади Олександр Яковенко розповідає, що росіяни просувалися швидко, а лінії оборони як такої не було, тому його підлеглі мали зайти на нові позиції. Через сильні морози це було непросто, але бригада змогла закріпитися на позиціях південніше від Іванівського. Росіяни продовжували тиснути й просуватися на захід і південь.

«Там нам протистояли «вагнера». Вони тиснули, втрачали людей і підганяли нових без зупинки — так і просувалися. Ніхто у них не займався евакуацією ні поранених, ні «двохсотих». Лізли через свої ж трупи», — згадує Яковенко. Так росіяни вийшли на інший берег каналу в районі ближче до Часового Яру.

На той час Сили оборони вже закріпилися і були готові дати бій. В середині лютого 80 бригада і частина 24 батальйону двома штурмами на техніці змогли відтиснути росіян від дороги та частини Іванівського лісу. І вибити на інший бік каналу. Битву за канал південніше вела 3 штурмова бригада в травні 2023 року під час операції зі звільнення Андріївки.

Протягом березня і квітня 2023 року бійці стримували росіян, які намагалися взяти під контроль дорогу. Основні сили були кинуті на оборону Бахмуту, яка тривала до травня.

Контрнаступ. Етап перший — Іванівський ліс

На початку травня 2023 року бійці 5 та 80 бригад перейшли у наступ, який почався зі штурму лісу на південь від села Іванівське. Головна задача — відбити росіян якомога далі від Іванівського, дороги та каналу. Вісімдесята бригада йшла по лісах і вздовж каналу, а далі на схід. А 5 бригада в цей час відбивала позиції на південь від Іванівського по полях і посадках.

Росіяни підготували сильну оборону, весь ліс був замінований. Крім того, вони не просто копали траншеї в лісі, а робили нори й закидали гіллям, щоб їх не було видно з повітря. Часто українські бійці помічали такі нори в останній момент. Штурмовик 80 бригади Арнольд розповідає, що кожен штурм тривав щонайменше 10— 12 годин.

«Ми стріляли дуже мало, здебільшого підбиралися до позицій і закидали їх гранатами», — розповідає він і додає, що в Іванівських лісах полонених практично не брали.

В основному ліс обороняли найманці з «ПВК Вагнера». Штурми відбувалися під постійними обстрілами артилерією і мінометами. Бійцям доводилося долати пішки по 7—10 кілометрів. А назад несли поранених.

Під час одного зі штурмів Арнольд втратив друга, з яким вони разом підписували контракти в одну бригаду. Другу було 19 років, він був гранатометником. Вони пішли на штурм у різних групах. Друг Арнольда побачив росіян і крикнув своїм. У цей момент у нього вистрілили.

«Мені у рацію його командир повідомив, що він поранений і треба витягувати», ― згадує Арнольд.

Попри те, що його попросили почекати через сильний обстріл з міномета, Арнольд спішив. З ним пішли ще двоє штурмовиків, треба було пройти метрів 100—120. Вони підбігли, але вже було пізно — друга поранили в голову.

«Ми прийняли рішення, що забираємо його тіло. Відтягнули до своїх позицій. Я сів біля його тіла і плакав. По нас почав працювати міномет. Біля мене прилетів уламок міни, хлопці кликали мене в окоп, але мені було вже все одно», — каже Арнольд.

Тіло передали на евакуацію. Арнольд розповідає, що після цього вони набрали патронів, гранат, попили води, обʼєдналися в одну групу і пішли вперед. Штурмовики мали взяти 200 метрів, але у них було таке бажання помститися, що вони пішли далі й взяли 700—800 метрів.

«Ми просто знищували все, що бачили перед собою», — згадує Арнольд.

Точки евакуації розробляли медики. Як «Бабелю» розповів начальник медичного пункту одного з батальйонів 80 бригади Рамзес, він ретельно вивчає і проводить розвідку зони відповідальності, щоб правильно розмістити точки евакуації, ховати транспорт, швидко надавати допомогу і передавати поранених до стабілізаційних пунктів.

«В Іванівському лісі ми почали фактично з коліс, і в перший же день я отримав травму внаслідок артилерійського обстрілу», — згадує Рамзес.

Другий етап — підготовка до штурму Кліщіївки, посадки

У червні 2023 року підрозділи отримали завдання готуватися до штурму Кліщіївки. Один з батальйонів 5 бригади мав підійти до посадки, яку називали «Клешня» через її форму. Олександр Яковенко каже, що десь тиждень бійці вибивали росіян з опорного пункту, бо ті засіли в траншеях. Інший батальйон 5 бригади працював у лісі поруч — ліс був густий, а посадки на підходах до нього спалили ще взимку, під час наступу росіян — лишились одні стовбури. До того ж росіяни все замінували.

Північніше «Клешні» 5 бригада вела бої за посадку, яка переходила з рук у руки протягом трьох тижнів. Зрештою її зайняли українські бійці.

Вісімдесята бригада мала підійти до Кліщіївки з південного заходу: перед селом треба було взяти висоту під назвою «233,3». Як розповів «Бабелю» командир 80 бригади Еміль Ішкулов, лінія від цієї висоти на схід до каналу мала стати рубежем для 3 штурмової бригади, яка далі пішла на схід штурмувати Андріївку.

«А ми пішли штурмувати ліс, який спускався до самої Кліщіївки. Тим часом 5 бригада від «Клешні» почала заходити на «одашний РОП» — ще одна висота, на схід від «Клешні». Ми допомагали одне одному. То ми просунемось, то пʼята зі свого боку протискає, так ми противника розсмикували й просувались», — розповідає Ішкулов.

Штурмувати посадки там виявилось набагато складніше, ніж Іванівський ліс, згадує Арнольд.

«Я зрозумів, що Іванівське і Кліщіївка — то небо і земля. Бо там противник почав насипати з важкого озброєння і дуже інтенсивно. Десь 80% всіх поранених були від уламків. Ми встигаємо пройти половину лісу перед самою Кліщіївкою, нас накриває «Град», і уламок розриває мені мʼязи на руці й через руку далі входить в ногу», — згадує він.

Побратими відвели Арнольда на точку евакуації, де довелося довго чекати транспорту — машина не могла виїхати через постійні обстріли. Він згадує, що в якийсь момент відчув, як його повністю закопало землею — це поряд прилетіла ракета.

«Я не чую хлопців, дихати не можу, ледь зміг сказати: «Я тут». Якось вони мене почули, викопали, і я нарешті зміг зробити ковток повітря. Тоді зрозумів, що живий», — згадує Арнольд. До цього поранення він за час штурмів Кліщіївки отримав декілька контузій різної тяжкості, але за першої можливості повертався в стрій.

Евакуював його боєць, який у той день зламав руку, але дізнавшись про поранення товариша, поїхав його забирати. Він приїхав на звичайному пікапі. Дорога була важка — це вузенька смуга на замінованому полі, вмикати фари в темряві не можна, щоб противник не помітив.

Медик Рамзес пояснює, що в міру просування штурмовиків від Іванівського до Кліщіївки маршрути логістики і медиків змінювались. Для цього 80 бригада побудувала кілька переправ через канал. Ще одна складність ― Бахмут поруч.

«Специфіка фронту така, що доки окупований Бахмут нависає над головою, росіяни повністю перекривають вогнем ствольної артилерії наші шляхи. На початку ми могли евакуйовувати людей пікапами, потім поступово перейшли на легку броньовану техніку та інші засоби евакуації. Попри Женевські конвенції, які забороняють атакувати медиків і поранених, росіяни постійно їх обстрілювали. Медики — це одна з пріоритетних цілей для ворога», — каже Рамзес.

Наприкінці літа — на початку осені росіяни почали використовувати FPV-дрони, що суттєво ускладнило роботу як штурмовикам, так і медикам.

На початку липня 80 бригада взяла висоту «233,3» і зачистила ліс на захід від Кліщіївки, а 5 бригада взяла «одашний РОП». Це невеликий укріпрайон на висоті з окопами та дотами. Обидві висоти були ключовими для наступу на Кліщіївку.

Пʼята бригада мала взяти під контроль ліс північніше від Кліщіївки та залізницю вздовж нього. Але не вийшло. Ключова причина в тому, що Бахмут був близько — росіяни могли без проблем отримувати підкріплення безпосередньо з міста. І навіть більше — з міських багатоповерхівок обстрілювати українські позиції. Кожна заміна особового складу або евакуація була ризиком втратити людей. Усе доводилось робити пішки.

Крім того, треба було взяти під контроль трубу під залізницею. Це майже вдалося, але росіяни потім її відбили і таким чином могли заводити підкріплення і заходити на позиції.

Штурм Кліщіївки

Звільнення Кліщіївки — це окрема операція. У серпні перший і другий батальйони 80 бригади почали штурм села з південної вулиці, що під лісом. Рухались на північ. Рамзес згадує, що коли бригада захопила перші вулиці й створила плацдарм, до них приєдналася «Лють». Один з батальйонів 80 бригади також зачищав вулицю, яка вела на південь, до Андріївки.

Комбриг 80 бригади Еміль Ішкулов розповідає, що крім зачистки вулиць, батальйон його бригади зачищав лісосмугу на захід від Кліщіївки до залізниці й вийшов на станцію Алебастрову, щоб забезпечити прикриття з флангу.

«Вони впоралися з мінімальними втратами», — каже Ішкулов.

Бої за саме село були важкими. Щоб дезорієнтувати противника 80 бригада почала проводити штурми й з лісу під «одашним РОПом». Бійці постійно атакували росіян з різних напрямків, щоб ті не розуміли, які будинки та вулиці будуть наступними. Але на кожен штурм росіяни атакували у відповідь. Інколи це давало можливість для контратаки.

«Мінімум два рази на день вони [росіяни] штурмували нас. Бувало таке, що ми перші встигали їх штурманути, а одразу після цього було дві-три атаки від них — або на цьому ж напрямку, або на іншому. Раз на тиждень вони виїжджали на БМП і танках — ми їх відбивали. Одного разу вони навіть десь у Telegram-каналах повідомили, що на танках звільнили Кліщіївку. А насправді тоді ми розбили половину їхньої техніки, а піхоту, яка звідти вилізла, біля будинків і в підвалах взяли в полон», — каже Ішкулов.

І додає, що були випадки, коли, відбиваючи штурм, вдавалося просунутися вперед: «Одного разу на «Лють» виїхала БМП з десантом. Вони накрили росіян і змогли просунутися ще на 150—200 метрів».

Роботу штурмовиків прикривали снайпери. Командир відділення снайперів 80 бригади Петро розповідає, що снайпери могли з висот прикривати штурмові групи, які заходили з різних флангів. І заважати росіянам тримати оборону, проводити ротацію на позиціях і спостережних постах.

«Ми мали вночі не дозволяти їм проводити їхні ротації — і, відповідно, знищувати їх. Проти нас там стояли десантники — підготовлений, оснащений і добре навчений противник. На відміну від «вагнерівців» і «Шторм Z» вони намагались евакуювати своїх поранених і загиблих», — згадує Петро.

Росіяни використовували снаряди зі сльозогінним газом, щоб викурити хлопців з укриттів, діставалося і снайперам. Напрям визначає вітер, а газ, переважно, осідає в заглибинах — окопах і підвалах.

«Він подразнює слизові оболонки, людині важко дихати, важко дивитись, усе пече. Людина дезорієнтована, і якщо не використати протигаз чи інші засоби, ціла оборонна або штурмова група може бути дезорієнтована, і в цей час противник може розпочати штурм», — пояснює Петро.

У 20-х числах серпня звільнили південну половину Кліщіївки. Ставало все важче. Росіяни отримували підкріплення через міст, що на північ від Кліщіївки. По цій дорозі, каже Олександр Яковенко, вони постійно заскакували невеликими групами, щоб відбити українські штурми.

Наприкінці серпня через той міст пройшла група з трьох ворожих танків і трьох БМП — вони вʼїхали в село і поїхали на захід, щоб відсікти шлях до дороги. Але противника вдалося зупинити: кілька танків підірвалися на мінах, добре спрацювала артилерія, і всю групу — близько 30 людей — знищили. Згодом той міст розбили керованою авіаційною бомбою. А коли росіяни поставили переправу, то українські бійці дочекалися, поки по ній буде їхати техніка ― її підбили, а переправу добили артилерією, щоб її більше не можна було використати.

Найскладніше давалися останні будинки на півночі. «500—600 метрів ми брали десь близько 10 днів. Противник вже чудово розумів напрямок наших дій, а це дуже ускладнювало нам роботу», — пояснює Ішкулов.

Пʼятнадцятого вересня Кліщіївку звільнили, але повідомили про це пізніше, щоб встигнути закріпитися. Зазвичай після публічних заяв про звільнені території росіяни посилюють атаки. Але цього разу росіяни намагалися відбити село ще до публічної заяви. В атаку пішли з трьох напрямків: зі сторони терикону три-чотири групи по 10—15 людей; зі сторони труби йшли три групи по 10 людей, і зі сторони Бахмуту девʼять груп по 10—15 людей.

«Загалом у перехопленнях звучало 150 людей, ми нарахували 130. Вони навіть на вулиці заходили, але ми змогли відбити цей штурм. Їхні втрати — до 90 людей вбитими та пораненими», — розповідає Ішкулов. І додає, що з лютого 2023 року за час всієї Кліщіївської операції його бригада взяла 140 полонених.

Сімнадцятого вересня 2023 року бійці всіх підрозділів, які брали участь у звільненні Кліщіївки, записали та опублікували відео на фоні церкви. Згодом 80 бригада вийшла до залізничної колії на схід від села і закріпились. Попри постійні атаки росіян, ту частину фронту тримають досі. Від Кліщіївки не залишилось нічого.

«Ми наче звільнили українське село, але насправді ми звільнили пустку, яка непридатна до життя», — каже Петро.

Уся місцевість навколо замінована, а за Кліщіївку й через чотири місяці після звільнення тривають запеклі бої.