Може, моя дитина належить до якоїсь субкультури? Поліція та батьківські чати кажуть, що це небезпечно! Мене це дуже лякає, що робити? ― Все нормально. Заспокійливе пояснення

Двадцять сьомого лютого зʼявилися новини про те, що в Україну нібито прийшов російський підлітковий рух «ЧВК Редан», члени якого збираються для масових бійок. Поліція повідомила, що завадила масовим сутичкам у Києві та Харкові, де затримали сотні підлітків, і закликала батьків бути уважними до своїх дітей. У батьківських чатах почали обговорювати чорний одяг, довге волосся та збори з друзями на площах міст. Хвиля переживань через підліткові рухи вже запустилася. Це звична реакція дорослих на субкультури та захоплення підлітків ― так було з емо, панками, готами та іншими. «Бабель» разом із психологинею Оксаною Пшегорницькою пояснює, чи варто насправді боятися субкультур, як говорити з дитиною, якщо вас лякають субкультури, та як на молодіжні рухи впливає війна. У Оксани є донька-підліток, тому вона говорить і з позиції експертки, і з позиції мами.

Я вже давно не підліток і не пам’ятаю, навіщо вони вступають у субкультури. Чому вони це роблять?

Бо підліткам, як і людям будь-якого віку, потрібно належати до якоїсь групи. Щоправда, у підлітків ця потреба загострена, бо вони ще шукають своє місце в соціумі. А бути в субкультурі означає бути своїм серед когось.

Підлітки приєднуються до субкультур не для того, щоб ходити на масові бійки чи ненавидіти інших. Значно важливіше бути частиною спільноти. До того ж, не всі субкультури мають в основі конфлікти з іншими, часто людей у них обʼєднують цілком мирні ідеї.

Субкультури це не погано, це частина загальної культури. Вони існували завжди, хоча й змінювалися від покоління до покоління, якісь зʼявлялися, якісь зникали.

А будь-яке захоплення є субкультурою?

Ні. Субкультура передбачає спільні з іншими цінності, стиль, заняття. Головна її мета ― самовираження. Вона повинна мати спільні для учасників ознаки ― стиль одягу, макіяж, колір волосся, музику, аніме, специфічний сленг. Але разом з тим мільйони підлітків по всьому світу носять чорний одяг або час від часу дивляться аніме ― і це може нічого не означати. Часто підлітки й самі не дуже впевнені, чи належать вони до групи, чи розділяють цінності, чи їх приймають.

Це небезпечно? Мені треба переживати?

Через захоплення субкультурами хвилюватися не варто. До прикладу, я і мама, і водійка, і психологиня — це ж не викликає хвилювання, це просто ще одна ідентичність. Захоплення може минути, або й лишитися на роки ― і в цьому немає нічого поганого. Є рокери чи футбольні фанати на все життя. Коли підліток шукає місце в суспільстві і знаходить течію, до якої хоче належати, це не може шкодити. Радше небезпечними є самотність і відсутність групи.

Хвилюватися треба, якщо бачите, що дитина собі цим шкодить. Таке буває переважно в сектах або окремих групах. Ознаки таких груп ― системність, ієрархія, лідер, якого треба слухатися, і правила, які не можна піддавати сумнівам. Усе це впливає на поведінку дитини. Треба звернути увагу, чи не має дитина регулярно десь бути о певній порі, чи не зʼявилися в неї незрозумілі правила, чи не має вона якихось зобовʼязань перед кимось. Усі секти потребують ресурсів від тих, хто туди потрапляє, тож придивіться до витрат дитини та чи не їздить вона регулярно комусь «допомагати на дачі», наприклад.

Це стосується сект або груп з «ватажками». А от субкультури ― загалом безпечне захоплення.

Мені все одно це не дуже подобається. Варто про це сказати дитині? Як?

Так, говоріть про це. Але слід обережно добирати слова. Почніть з того, що ви тривожитеся за дитину. Так і скажіть. Говоріть про свої думки та переживання, не звинувачуйте дитину в чомусь. Не узагальнюйте ― фрази на кшталт «ти мене ніколи не слухаєш» або «а всі інші діти» не допоможуть. Не оцінюйте смаки дитини і не критикуйте її цінності. Наприклад, не кажіть «я не можу слухати цю твою музику». І не насміхайтеся з того, що важливо для дитини. Ці правила спілкування і загалом треба враховувати, але особливо з людиною в пубертаті. Щоб розмова про субкультури, рухи та компанії пішла краще, можете розповісти про свій досвід у тому ж віці.

Але все одно немає жодних гарантій, що розмова пройде легко, а стосунки налагодяться. Просто прийміть те, що підліткам складно зараз, і вони можуть бути закритими.

А через стрес від війни діти можуть більше долучатися до субкультур і рухів?

Так. Під час таких великих стресових подій звʼязки між людьми можуть руйнуватися, особливо коли людина переїжджає в межах країни чи їде за кордон. Тоді виникає відчуття емоційної ізоляції, бракує контакту з іншими.

Для підлітків зараз особливо складний період. Вони вже не діти і розуміють, що відбувається, читають новини, як дорослі. Проте вони не можуть самостійно вирішувати, як діяти, вони не мають вибору і залежні від рішень родини. При цьому адаптуються до нових умов вони вже не так швидко, як діти, тож стають дуже вразливими.

А належність до субкультури може допомогти. Вона допомагає підтримувати звʼязок, знайомитися з новими людьми, не втрачати себе. Це зовсім непогано. І тут важливі ще й інтернетні субкультури. Не треба обмежувати дітям спілкування онлайн, це може бути їхнім порятунком у цей час. Більшість спільнот — безпечні. Наприклад, є спільноти підлітків, обʼєднані написанням фанфиків.

Гаразд. Напевно, це не так страшно, і мене просто налякали повідомлення поліції та новини. Але все ж таки, як дізнатися, що субкультура, яка цікавить дитину, нормальна, а не «ЧВК Редан»? Почитати переписку дитини?

У жодному разі. Не просіть дитину показати телефон, бо це зламає довіру.

Найкращий варіант ― прямо спитати в дитини, чи є вона в чатах «ЧВК Редан» або їх противників, сказати, що вас хвилюють новини про цей рух, поцікавитися, що думає сама дитина та її друзі з цього приводу.

Також треба говорити про безпеку в інтернеті, але насправді це треба робити ще з дитячих років. Тобто підлітки повинні вже знати ці правила, якщо мають телефон і є в соцмережах.

А поліції треба попрацювати над подачею інформації. Така просвітницька робота, як зараз, може налякати і розхвилювати батьків ― і це нормальна реакція в такій ситуації. Але треба вдихнути-видихнути, заспокоїтися і поговорити з дитиною.

Бійтеся не вигадок і лякалок про підлітків, а фейків і паніки. І підтримуйте «Бабель»: 🔸 у гривні 🔸 у криптовалюті 🔸 Patreon 🔸 PayPal: paypal@babel.ua