Моя кохана людина на фронті. Як пережити цей період? Що робити з тривогою і страхом? Підтримуючі поради від «Бабеля»

Після 24 лютого тисячі українок та українців стали до лав армії. Для їхніх близьких, які залишилися в тилу, очікувати на їхнє повернення ― окрема, складна і виснажлива сторона війни. Від березня у Veteran Hub організували групи підтримки для жінок, які чекають чоловіків з війни. Незабаром планують набрати групу тих, хто чекає чоловіків з полону. Проводить групи Марія Стецюк ― психологиня та психотерапевтка в процесі навчання, її партнер також перебуває у війську. До повномасштабного вторгнення Марія вела групи для підтримки жінок ветеранів, які повертаються до мирного життя. До роботи в групах можуть долучатися і чоловіки. Разом із Марією Стецюк «Бабель» пояснює, чого очікувати від своєї психіки в такій ситуації, як підтримати себе під час перебування коханої людини на фронті та які запитання від оточуючих можуть тільки нашкодити.

Мій партнер на фронті. Здається, я не відчуваю нічого, ніби не живу. Чому так?

Психіка реагує класично. Спершу «замороження» ― своєрідна анестезія, щоб не відчувати душевного болю. У цей час ви можете сказати про себе: «Я не відчуваю життя». Це один із захисних механізмів під час переживання нового досвіду.

Далі поступово зʼявляється розуміння того, що відбувається, але психіка на це не погоджується. Виникають емоції ― гнів, злість, безсилля. Це відчувають через неможливість прийняти втрату колишнього життя: «Я жила так добре, він був поруч, а тепер цього немає».

Наступною мусить бути стадія прийняття, коли людина здатна відбудувати новий спосіб життя і може впоратися з переживаннями.

На всіх етапах людину супроводжує тривога і нерозуміння, як надовго все це. Ці стадії можуть тривати по-різному, у них можна «зависнути». Багато дівчат кажуть, ніби досі живуть у 24 лютого і не можуть зрозуміти, як це все сталося, не здатні до найпростіших дій ― погуляти без коханого, надягти сукню, яку вони разом купували. Це все надто боляче для них. Так може бути, якщо людині недостатньо опор і вона не піклується про себе.

Як попіклуватися про себе в цій ситуації?

Робіть те, від чого вам стає краще — для кожного підійде щось своє. У кризових ситуаціях ми не завжди памʼятаємо про способи самодопомоги, тож я раджу написати «кризовий список» ― це ніби «тривожна валізка» для психіки.

Список можна вести в блокноті чи на телефоні — головне, щоб потім ви могли легко до нього повернутися. Напишіть, що допомагало вам до 24 лютого, і пробуйте, чи працює це зараз. Наприклад, подивитися серіал, прийняти гарячу ванну, приготувати чи замовити улюблений салат, поговорити з подругами, піти в парк. Я раджу розділяти «зовнішнє», де ви контактуєте з людьми, і «внутрішнє», де перебуваєте наодинці з собою. Для «зовнішнього» можете відразу написати контакти людей, до яких звертаєтеся по підтримку або тільки плануєте це зробити ― номери подруг, рідних, психолога, гарячої лінії психологічної допомоги.

Звісно, щось може не спрацювати за нових умов, тож головна порада ― пробувати. Навіть якщо вам нічого не хочеться — а раптом організм «згадає», що від цього має стати краще, і це все-таки допоможе?

Мені дуже погано, хочу нічого не відчувати. Можна якось приглушити свої емоції та почуття?

Не варто. Я зараз читаю книгу Едіт Еґер «Вибір», і мені подобається одна фраза звідти: «Свобода в тому, щоб прийняти те, що сталося». З цього варто починати. Пригнічені емоції лише поглиблять травматичний досвід. Тож треба проживати їх і плакати, виговорюватися, виїжджати в ліс і кричати вголос, якщо хочеться.

Якщо на це є сили, можете зайняти руки волонтерством ― наприклад, збирати на авто чи аптечки, або ж плести сітки чи пекти печиво на фронт, адже це приємно і задіяна дрібна моторика, що завжди заспокоює. Я знаю дівчат, які намагалися чимось зайняти руки і врешті почали робити, наприклад, мʼякі іграшки для власного Instagram-магазину.

Я не можу припинити думати про втрачене колишнє життя. Що робити?

Треба нагадувати собі, що є речі, які ми можемо контролювати, і речі, які контролювати не можемо. Тривожність зазвичай переживається дуже важко, бо не має конкретного обʼєкта і термінів завершення. Впливати ми можемо лише на свої ставлення, рішення, емоції, вибори.

Важливо «заземлятися» ― те, що називають «повертатися в тут і тепер». Наприклад: сьогодні середа, я пʼю каву в Києві, конкретно зараз я не отримала поганих новин.

Якщо це не допомагає, застосовуйте дихальні і тілесні практики. Підібрати їх допоможе спеціаліст, але можна спробувати кілька найпростіших. Наприклад, на 10 хвилин просто сісти і сконцентруватися на власному диханні, дослухатися до нього, звертати увагу на відчуття в різних частинах тіла. Це допомагає абстрагуватися від зовнішнього світу. Також можна описувати те, що бачите, чуєте або ж сприймаєте через інші органи чуття ― наприклад, проговорити собі, що «ось навпроти дерево, воно два метри заввишки, листя зелене, це клен». Описати колір, звук, текстуру, запах і так далі.

Іноді мій партнер кілька днів не виходить не зв’язок. Я розумію, що на фронті так буває, це нормально, але все одно в цей час собі місця не знаходжу. Що з цим робити?

Дійсно, так часто трапляється, з попередженням або без. Важливо спробувати переживати це не на самоті ― з подругами, психологами чи у групі підтримки. Якщо вам це допоможе, попросіть у близької людини пожити разом ці кілька днів ― наприклад, до вас може тимчасово переїхати подруга або ж ви до неї.

Також можна проживати цей період з рідними коханого. Ви можете стати одні для одних групою підтримки. Проте з цим треба обережно ― можливо, це тільки підсилить тривогу, якщо, наприклад, свекруха весь час нарікатиме, як же її син міг піти на війну і її покинути.

Комусь допомагає фізичне навантаження. Це загалом дуже корисна річ, коли йдеться про підтримку ментального здоровʼя. Найпростіше ― погуляти на свіжому повітрі, гірше від цього точно не стане.

Я в періоди без звʼязку намагаюся якнайдужче себе завантажити. Встановила собі застосунок для планування і щовечора розписую кожен наступний день по годині, розбиваючи всі процеси на менші завдання. Наприклад, завдання «піти в магазин», «поснідати», різні робочі задачі. Я щогодини отримувала сповіщення про те, що маю в цей час робити.

Про що можна і не можна говорити з коханим, який на фронті?

Залежить від конкретної пари, може бути по-різному. Комусь стає легше від подробиць, комусь краще не знати навіть, на якому напрямку партнер, щоб не читати новин звідти і не переживати ще більше.

Точно не варто випитувати деталі військових операцій, натомість можна сказати: «Розкажи мені те, про що сьогодні можна розповідати». Також не можна ставити запитання на кшалт «Ти там вбиваєш?» або ж «Хто з друзів уже загинув?». Не кажіть «на кого ти мене покинув» чи щось у цьому дусі. Діліться переживаннями, але не звинувачуйте.

Часто дівчата і жінки не розповідають коханим про своє мирне життя ― їм здається недоречним говорити про зустрічі з подругами чи кіно, коли партнер на фронті. Проте переважно це працює навпаки: чоловікам важливо знати, що їхні кохані не відірвані від світу, не ізольовані в своїй тривозі, а живуть те життя, заради якого вони й воюють і до якого обовʼязково повернуться.

Щоб підтримувати свою розповідь, ви можете писати довгі листи, щодня надсилати повідомлення з описом дня, додавати щодня одне фото чи відео.

Війна багатьох людей може змінити. Як реагувати на те, що кохана людина вже інакша, ніж була до 24 лютого? Чи варто через це перейматися?

Взагалі, життя і людина ― це динамічна система. Кохана людина після війни точно буде інакшою, але те, що буде потім ― це окрема тема роботи з ветеранами. Зараз цим перейматися не варто. Просто стежте, чи є критичні зміни, які потребують втручання спеціалістів ― наприклад, чи людина на фронті має депресивні епізоди чи панічні атаки. А поки що в міру можливості підтримуйте себе й коханого. Можливо, ви разом будете змінюватися і пройдете через це разом без додаткових заходів.

Ми з партнером ― батьки. Як пояснити дитині, що тато на фронті і ми його чекаємо?

Говоріть з дитиною відповідно до її віку. Молодші добре сприймають трохи казкову форму ― наприклад, тато пішов захищати родину й країну, і таких тат багато. З дітьми старшого віку вже можна обговорювати новини, події на фронті, придумати способи підтримки ― наприклад, намалювати щось для татового підрозділу або спекти й передати йому смаколики. Діти до такого охоче долучаються.

Важливо говорити з дитиною, коли ви маєте на це сили, адже діти дуже легко переймають емоції та стан батьків. І обовʼязково нагадуйте, що тато працює для перемоги.

Здається, геть не всі розуміють, що я переживаю зараз. Як реагувати на людську нечутливість?

Коли ви чуєте те, що вас ображає або робить вам боляче, зупиняйте це ― кажіть, що вас зачіпає те, що говорить людина, і просіть більше цього не робити. Якщо це не допомагає, то після пояснення просто припиняйте розмову чи взагалі спілкування, навіть з родичами ― найважливіше для вас зараз дбати про себе, а не підтримувати стосунки, які роблять вам гірше.

Мені погано, але я не впевнена, чи варто йти до психолога. Це нормально?

Нормально. Ті, хто чекають, часто думають, що можуть впоратися самотужки і треба просто більше старатися. Але немає нічого поганого в тому, щоб попросити про допомогу. До того ж, зараз багато безкоштовних програм.

Іноді тілу потрібне просто медикаментозне лікування, яке «полагодить» біохімічні процеси в нервовій системі ― у цьому немає нічого страшного, це теж нормально. За це не має бути соромно.

Звернутися до спеціаліста ― теж спосіб піклуватися про себе. Психолог допоможе з кризовою ситуацією. До психотерапевта треба звертатися, якщо вам хочеться більш глибокого опрацювання внутрішніх проблем. Якщо ви в апатії, нічого не хочете їсти, не можете спати, відчуваєте агресію ― зверніться до психіатра, він призначить лікування. У кожному випадку звертайте увагу на освіту людини, до якої звертаєтеся ― це мають бути не курси на кілька місяців, а роки якісної освіти. Не обовʼязково, щоб ця людина теж мала досвід очікування когось із фронту ― але якщо вам цього хочеться, то прямо спитайте і шукайте саме такого спеціаліста. І не бійтеся припинити роботу з конкретною людиною, якщо вона дратуватиме вас бодай чимось, нехай навіть неприємним тембром голосу. Пробуйте ― і вам вдасться знайти людину, яка допоможе.

Я хочу піти в групу підтримки. Як її обрати? А якщо хтось там мене дратуватиме?

Ви зрозумієте, чи підходить вам конкретна група, тільки якщо прийдете на неї. Конфлікти будуть, і це нормально. Спілкування з людьми, які мають схожий досвід, показує, що ви не самі в своїх емоціях і переживаннях. Наприклад, дівчата бачать на вулиці пари і зляться, що ці чоловіки не на фронті, — і їм за свою злість соромно. Проте на групі виявляється, що й інші таке відчувають ― і вже немає думки, що з тобою щось не так. Зникає відчуття ізоляції та «ненормальності». Але, звісно, бувають люди, яким групові заняття просто не підходять ― це теж природно.

Я нікого не чекаю з війни. Що казати або не казати людям, які чекають?

По-перше, ніколи не кажіть «я тебе розумію», якщо не маєте такого ж досвіду. По-друге, не говоріть «класичних» фраз ― «тримайся», «комусь гірше», «ти сильна, ти зможеш». Ви не знаєте, чи сильна ця людина в цей момент і чи відчуває вона, що «зможе». По-третє, не запитуйте, чи є новини і чи виходить партнер на звʼязок ― можливо, жінка саме в цей момент переживає, бо не має ніякої звістки. І останнє ― не коментуйте почуття та рішення. Не можна говорити «я не уявляю, як ти так живеш» або «як ти могла його відпустити на вірну смерть».

Найкраще запитайте: «Як я можу підтримати тебе сьогодні?». Може, людині треба, щоб її послухали, поплакали з нею, погуляли. Не обривайте спілкування тільки тому, що вам здається недоречним запрошувати подругу, наприклад, на обід або весілля. Не вирішуйте за людину, що вона відчуватиме від контакту з мирним життям. Завжди запитуйте в неї, що комфортно, а що ні.

Дочекаймося на повернення кожного та кожної разом — підтримайте «Бабель»:

🔸 у гривні,🔸 у криптовалюті, 🔸 Patreon,🔸 PayPal: paypal@babel.ua.