Українці достойно борються на Олімпіаді ― але «наступне покоління спортсменів втрачене». Огляд матеріалів іноземних медіа про війну 6 серпня

Україна здобуває медалі на Олімпіаді ледь не щодня ― вже є два золота, одне срібло, дві бронзи. І хоч наші спортсмени в Парижі є приводом для гордості, в Україні перед професійним спортом стоять великі виклики, пише The New York Times. Видання зробило чималий матеріал про те, в яких умовах тренуються українські олімпійці та як на них вплинула війна.

Українці показали свою витривалість навіть у спортивній підготовці. У Харкові, попри часті обстріли, протягом тривалого часу працював спеціалізований басейн ― із листами ДСП замість скла у вікнах, із перебоями в електропостачанні й опаленні, але працював і приймав спортсменів. У Дніпрі, попри ледь не щоденні обстріли (один із героїв статті, підліток, каже після чергового влучання в цивільну будівлю, що всі до цього готові, тепер це стається в місті нерідко), продовжує працювати спортивний інтернат. Діти там часто лягають спати одразу в укритті, бо хочуть виспатися. Його за роки війни зробили комфортнішим ― там і мати, і парти, телевізор та інтернет.

Втім, загалом ситуація з підготовкою спортсменів в Україні вочевидь гіршає. Росіяни знищують спорткомплекси й стадіони, вбивають спортсменів і тренерів. Частина з них пішла служити у військо, і вже відомо про понад 500 загиблих українців, які представляють професійний спорт. Ті ж, хто залишився в цивільному житті, нерідко виїжджають за кордон, де більше можливостей тренуватись і просто безпечніше. І зручніше: видання розповідає, що деякі спортсмени готувалися до Олімпіади, підсвічуючи спортзал ліхтариками, а хтось піднімав імпровізовану штангу з автомобільними колесами. Особливо активно за кордон виїжджають неповнолітні ― ті, хто мав би прийти після Ярослави Магучіх чи Ольги Харлан. «Хай там як буде далі, а молоде покоління спортсменів ми фактично втратили», ― каже виданню президент Національного олімпійського комітету Вадим Гутцайт. Він, як і багато інших співрозмовників видання, сподівається, що ситуація значно поліпшиться по завершенню війни. Але поки що його на горизонті не видно.

Це, втім, не заважає українцям займатися спортом, долаючи перешкоди. Так, в Ірпені на штучному газоні місцевого стадіону досі лишаються вирви від мін. Це не завадило місцевим використовувати поле за призначенням: «Ми просто вже вивчили, де вони, і оминаємо», ― каже виданню 17-річний ірпінець Кирило. У Бородянці діти проводять боксерські тренування просто неба ― бо потрібних приміщень для цього зараз немає. Це не заважає проводити тренування регулярно.

Видання також розповідає історію Юрія Ревенка, інструктора зі штовхання ядра. Йому 80 років, і після місяця в підвалах оточеного Маріуполя він пройшов через 18 операцій, щоб бодай частково відновити зір і слух. Молодший син Ревенка загинув. Зараз пан Юрій ― на кріслі колісному ― тренує дворазову олімпійську чемпіонку Олену Голодну. І не думає залишати спорт. «Завдяки цьому я живий», ― каже він.

Це лише частина огляду. Резюме ще девʼятьох матеріалів іноземних медіа доступне для всіх, хто підтримує нас на Patreon.