До квітня 2024 року українці, ймовірно, зможуть подати заявки на компенсацію шкоди, яку заподіяла росія. Як це працюватиме і коли будуть виплати — інтервʼю директора реєстру Маркіяна Ключковського

Чотирнадцятого листопада 2022 року Генеральна асамблея ООН ухвалила резолюцію, за якою росія має виплатити Україні репарації за збитки, завдані внаслідок повномасштабної агресії. Документ рекомендує членам ООН створити міжнародний реєстр збитків з усією необхідною інформацією і доказами. Сімнадцятого травня 2023 року на саміті глав держав та урядів Ради Європи такий реєстр створили. Угоду підписали понад 40 держав-членів Ради Європи, а також США, Японія та Канада. Двадцять сьомого червня виконавчим директором реєстру призначили українського юриста-міжнародника з багаторічним досвідом у міжнародному арбітражі Маркіяна Ключковського. Від травня 2022 року він входив до робочої групи, яка розробляла міжнародно-правові механізми відшкодування збитків, завданих Україні росією, брав участь у переговорах, результатом яких і стала резолюція Генасамблеї. Офіс реєстру розташований у Гаазі, неподалік від Міжнародного суду ООН. Там кореспондентка «Бабеля» Оксана Коваленко і зустрілася з Ключковським. Розмова вийшла довгою. Він детально пояснив, що це взагалі за реєстр, яку саме шкоду можна буде через нього компенсувати і що заважає конфіскувати російські активи.

Що таке Міжнародний реєстр збитків, навіщо він потрібен, і яке його завдання?

Російська агресія кожного дня завдає Україні величезної шкоди. Такий реєстр ― це спосіб провести її облік, зрозуміти, кому саме її завдано, в якому обсязі та чим. І головне ― які є докази цього. Головна мета реєстру, щоб росія сплатила Україні репарації за всю цю шкоду. Тому реєстр можна сприймати, по-перше, як базу даних, яка накопичує цю інформацію, організує, систематизує, класифікує. Але це й перший компонент загального міжнародного компенсаційного механізму, який у майбутньому має забезпечити репарації.

Я прийшла до вас після слухань у Міжнародному суді ООН щодо нашого позову проти росії. Якщо Міжнародний суд ООН розгляне наш позов по суті, то цифру для репарацій візьме у вас?

Не зовсім так. Міжнародний суд ООН розглядає справу щодо порушення росією Конвенції про геноцид, і вона доволі вузька. Велике питання, як це співвідноситься з широким колом репарацій за всю шкоду, завдану Україні. Репараційний процес стоїть дещо осторонь.

У міжнародному праві є норма, що держава, яка його порушила, має виплатити репарації. Потрібен лише механізм, яким чином це впровадити в життя. Зазвичай є два способи: або за згоди усіх сторін, або через рішення Радбезу ООН. І першого, і другого найближчим часом не буде, бо йдеться про росію. Тому механізм треба придумувати з нуля.

Україна запропонувала механізм, який складається з трьох складових. Перша — реєстр збитків. Він має зібрати всю інформацію і докази. Потім буде компенсаційна комісія, яка розглядатиме докази по суті та ухвалюватиме рішення стосовно обсягів завданої шкоди. І третя складова — компенсаційний фонд, звідки ці виплати будуть робити. До Міжнародного суду ООН вони не мають стосунку. Але якщо суд стане на бік України, це, звісно, допоможе.

Тобто ви попередньо не можете перетинатись?

Це паралельні процеси. Наприклад, як одну з підстав для нашої роботи ми вказуємо те, що росія не виконує забезпечувальних заходів Міжнародного суду ООН.

А чому тоді реєстр міжнародний, і чому він фізично розміщений у Гаазі? Фіксувати збитки Україні легше на місці.

Він міжнародний, тому що все, що ми робимо, випливає з міжнародного права. Оскільки ми маємо протоптати свій шлях, нам важливо, щоб цей процес був міжнародний, неупереджений, обʼєктивний і мав широку підтримку. Тому ми працюємо під парасолькою Ради Європи. У нас 44 члени: 43 країни та Євросоюз, але ми сподіваємось, що країн буде більше. Ми активно запрошуємо до нас неєвропейські країни, бо це глобальний проєкт, а не регіональний.

Уся інформація справді походить з України. Але все, що з нею відбувається потім, наприклад, верифікація, вже йде за міжнародними правилами, які 44 учасники реєстру погодили між собою і затвердили.

Чому Гаага? Символічний момент: Гаага — світова столиця міжнародного права і справедливості. Тут поруч Міжнародний суд ООН, МКС, Євроюст, маса інших міжнародних організацій, які працюють у сфері права та справедливості. Крім того, ми отримали величезну підтримку від уряду Нідерландів — він запропонував прийняти реєстр у себе, допомагає організаційно і матеріально. Ми покладаємося на цифрові технології, а вони тут доступні. І ледь не найважливіше — Гаага приваблює до себе юристів-міжнародників. А ми хочемо, щоб у нас був високопрофесійний штат.

Який бюджет реєстру?

Цифри ми ніде не озвучували, і я собі дозволю їх поки залишити при собі. Ми не будуємо велику організацію. У нас у штаті буде близько 45 людей. Ми будемо покладатися на цифрові технології, програмне забезпечення, аж до штучного інтелекту, щоб опрацювати, систематизувати, категоризувати мільйони позовів.

Антон Кориневич говорив, що досі немає остаточного компенсаційного механізму. Про що йдеться, в чому конкретно проблема, які перешкоди?

Я сказав на початку розмови про три компоненти — реєстр, компенсаційна комісія і компенсаційний фонд. Тут мова йде про другий і третій компоненти цього реєстру. Реєстр створили надзвичайно швидко, за мірками міжнародного права — це просто третя космічна швидкість. Зараз ми вже почали розмови про другий і третій етап. Особливість у тому, що ніхто ніколи його так не робив, бо за міжнародним правом, зобовʼязання на третю державу можна покласти тільки за її згоди.

Є політичний аспект. Бо певні країни побоюються, що це створить небезпечний прецедент, який у майбутньому можуть використати недоброчесні держави у своїх цілях. Тому треба шукати консенсус.

Наша позиція — цей механізм не покладе на росію жодних нових зобовʼязань, бо вона вже має зобовʼязання заплатити репарації за шкоду, якої завдала своєю агресією.

Але ж юридично її ще не визнали агресоркою.

Резолюція Генасамблеї ООН 2 березня 2022 року засудила росію за акт агресії та порушення статті 2 Статуту ООН. Що ще потрібно? На наш погляд, більше нічого і не треба.

Одинадцятого вересня 2023 року в Ризі була конференція міністрів юстиції країн-членів Ради Європи. З виступів на цій конференції очевидно, що більшість членів Ради Європи готові до другого і третього етапів, компенсаційного механізму. Треба тільки знайти формулу. Тому я налаштований оптимістично.

Представник британського уряду Лео Докерті на форумі YES казав, що Британія законодавчо може заморозити російські активи, але не може їх конфіскувати. Як тоді має відбутися компенсація?

Ми не вважаємо, що держави не можуть конфіскувати російські активи. Зробімо крок назад. Мова може йти про активи, які належать саме російській федерації, як субʼєкту — суверенні активи. І активи, які належать комусь іншому з російським корінням — олігархам, державним компаніям, кому завгодно.

У контексті репарацій ми в першу чергу говоримо про суверенні активи. Найчастіше це активи чи резерви Центробанку та активи Російського фонду прямих інвестицій.

Тобто гроші в банках на рахунках?

У банках, різноманітних фінансових установах. Левова частка російських активів перебуває, як не дивно, в Бельгії у системі Euroclear, через яку проводять інвестиційні операції у різні папери. Там, за різними оцінками, від $180 до $220 мільярдів. Загальну суму російських активів по світу поки ніхто не знає, але це десь від $300 до $350 мільярдів.

Поки ми створюємо систему, щось може змінитися. Наприклад, росія захоче співпрацювати з цією системою, розморозити свої кошти, отримати доступ до фінансових ринків. Тоді є різні варіанти. Росія може фінансувати компенсаційний фонд напряму. Або можна взяти шпаргалку, коли Ірак змусили платити репарації Кувейту. Тоді він спрямував 35% від свого доходу з експорту нафти на репарації. Але поки що такі інструменти досить абстрактні, бо росія не договороспроможна.

Тобто конфіскації — не єдиний шлях?

План А зараз — це конфіскація. Ми вважаємо, що держави можуть законно конфіскувати російські активи. У чому складність? У тому, що ніхто такого раніше не робив. Бо з моменту появи Статуту ООН як фундаментального джерела міжнародного права не було таких ситуацій. Але росія порушила основоположні пункти Статуту ООН, вчинила акт агресії. Тому всі держави мають на це відреагувати. Правові підстави [для конфіскації] є.

Єдине питання ― як подолати суверенний імунітет, який захищає російські активи. І тут ми шукаємо консенсус. Ми вважаємо, що не може держава, яка грубо порушує одне положення міжнародного права, ховатися за сусіднім положенням, щоб уникнути наслідків. Це неправильно!

Але ми ж не кажемо «заберіть усі 350 мільярдів російських активів і віддайте Україні». Ми фіксуємо шкоду від дій росії, рахуємо, скільки та кому коштів агресор винен. Звичайно, цей процес потребує певної політичної сміливості. Але до цього все йде.

Ви сказали про прецедент з Іраком і Кувейтом. Чи можна взагалі досвід таких прецедентів застосувати до нашої ситуації?

Рішення Радбезу було тільки у випадку Іраку та Кувейту. У всіх інших випадках була згода сторін, або як частина мирного врегулювання конфлікту, або як окрема домовленість. Між Конго та Угандою справи передавали в Міжнародний суд ООН, який розвʼязував питання репарацій.

Нам цікавий приклад Іраку, а саме механізм компенсаційної комісії ООН — це найбільш придатний для аналогії приклад, коли одна держава відверто вчинила агресію проти іншої, й відповідно наслідки цієї агресії для фізичних осіб, компаній, держави, для навколишнього середовища та культурної спадщини треба було якось адресувати. Ця компенсаційна комісія ООН працювала 31 рік. Вона закінчила роботу за тиждень до повномасштабного вторгнення росії в Україну. Там напрацювали доволі потужний алгоритм. Ми маємо технологічні переваги порівняно з 1990-ми роками, тому у нас все має бути швидше, але у нас і обсяги більші.

А в який момент Ірак погодився співпрацювати?

На самому початку. У ту війну вступили треті сили на чолі зі Сполученими Штатами на підставі резолюції Радбезу ООН. Великим важелем було те, що Ірак не мав іншого доходу, крім експорту нафти. І його фактично змусили передавати 35% свого нафтового доходу в компенсаційний фонд. Це стало можливим завдяки тиску Радбезу ООН.

Початок 1990-х вважається періодом найбільшої кооперації в Радбезі ООН, коли Холодна війна закінчилась, усі були на одній стороні. У нас цього немає. Тому замість Радбезу у нас є резолюція Генасамблеї ООН від 14 листопада минулого року. Там три важливих пункти: про рекомендацію створити реєстр, вказівка на те, що росію треба притягнути до відповідальності через виплату репарацій. І необхідність створити компенсаційний механізм.

Інформацію в реєстр зможуть подавати і фізичні, і юридичні особи? Мій сусід, будинок якого зруйнував уламок ракети, теж може подати інформацію до вашого реєстру?

Так. Інформацію до реєстру зможуть подавати фізичні особи, юридичні особи та держава, в широкому сенсі цього слова: державні підприємства, муніципальні, державні органи. Тобто всі, хто зазнав збитків.

Інформацію про шкоду люди можуть подавати в «Дію» та в місцеві органи влади, тепер ще цей реєстр. Виходить, що буде три звернення з приводу однієї шкоди. Як це уніфікувати?

Це різні процеси, які формально між собою не повʼязані. Ми розуміємо те, що роблять на локальному і на державному рівнях через Реєстр пошкодженого та знищеного майна (РПЗМ).

Те, що держава робить через РПЗМ, неправильно називати словом «компенсація», бо Україна цим людям нічого поганого не зробила. Скоріше, держава підставляє своє плече. І розмір цієї компенсації доволі обмежений. А потім держава буде їх вносити в наш реєстр.

Тобто замість мого сусіда, якщо він отримає гроші через РПЗМ, заявку до вашого реєстру подаватиме держава?

Так. Але якщо шкода у вашого сусіда більша за ту суму, яку йому заплатить Україна, то він має повне право звернутися по решту. Ми хочемо зробити, щоб інформація між усіма реєстрами та базами даних могла перетікати в наш реєстр. Тобто, от людина подає заявку, а до неї підтягується витяг про права власності з реєстру прав на нерухоме майно, інформація з демографічного реєстру, яка ідентифікує людину. І якщо людина вже подавала якісь докази, то щоб вони теж автоматично підтягувались. Людина не має робити двічі чи тричі одне й те саме. Це не в усіх випадках вийде, але треба намагатись.

Я не переживаю за великі бізнеси, великі компанії — вони впораються зі складним юридичним процесом. Я переживаю за людей, за вашого сусіда, який буде з телефону чи з компʼютера подавати заявку. Потрібні зміни до законодавства.

Які саме докази має подавати постраждала людина?

Поки не можу сказати, бо ці вимоги має затвердити Рада реєстру, якої ще немає. Зараз держави-учасники висувають кандидатів, а в середині листопада буде голосування. Рада складатиметься з семи членів, одного з них номінує Україна, шістьох інших — усі учасники реєстру. Ця рада має визначити категорії збитків, сформулювати вимоги щодо доказів. Бо вимоги в категоріях «вимушене переселення» і «знищення майна» зовсім різні, їх неможливо порівнювати. Ймовірно, будуть спроби зловживання, недосконалі заявки, тому нам потрібно мати чіткі параметри. І головна вимога — все буде винятково в цифровому вигляді.

Хто рахуватиме збитки, і яка методологія підрахунку?

Підрахунок збитків не входить у мандат реєстру. Це другий елемент механізму, і це буде робити компенсаційна комісія, яка розглядатиме заяви, позови по суті та даватиме їм оцінку.

Тобто ви збираєте, аналізуєте, чи всі потрібні документи на місці, чи немає повторів, і передаєте це комісії?

По суті, так. У нас є три галочки, які потрібно поставити, щоб зареєструвати заяву. Це має бути шкода на території України, у період з 24 лютого 2022 року та у звʼязку з російською агресією.

Це доволі широкі критерії. Більше нічого реєстр не робить, окрім як групує заяви та готує їх до розгляду. Ми поки не визначились, чи будемо вимагати від позивачів подавати якусь оцінку, чи навіть називати цифру, яку вони б воліли отримати. Можливо, це буде по окремих категоріях, але не по всіх. Я б не хотів забігати наперед.

Коли люди фізично зможуть надсилати вам заяви?

Ми націлюємося на перший квартал 2024 року. Скоріше за все, не для всіх категорій одразу.

А які взагалі є категорії? Ви ділите на «юридична особа», «фізична особа», «держава»? Чи за категоріями шкоди?

І так, і так. Є поділ за субʼєктами подання. Фізичні особи, юридичні та держава, ви правильно описали. І є за видом шкоди, чи за правопорушенням: починаючи від вимушеного переміщення чи переселення.

І моральної шкоди?

Усієї. Зрозуміло, що в якийсь момент лінію потрібно буде провести. Але вся шкода, яку можна помацати, все те, що люди змушені були робити і чого б вони не робили в нормальному житті (вимушене переміщення, вимушений виїзд, депортації), все, що повʼязане з воєнними злочинами (вбивства, тортури, сексуальне насильство, примусова праця); втрата життя чи здоровʼя; втрати, повʼязані з освітою. Далі ми переходимо до шкоди майну. Далі гуманітарна шкода — збитки, повʼязані з розмінуванням територій. Екологія. Шкода, завдана історичній культурній спадщині.

А на військових це поширюється?

Ми вважаємо, що все це має поширюватись на військових. Кажу обережно, тому що під цим повинні підписатися 44 учасники.

Тобто може бути спір з міжнародного гуманітарного права?

Згідно з Женевськими конвенціями, військові ЗСУ — це комбатанти. Вони десь більше захищені, але їхня функція — воювати. Але в Збройних силах маса мобілізованих, а не професійних військових. Без війни вони не йшли б на фронт і не гинули б, тобто, на нашу думку, вони — жертви російської агресії.

У будь-якому разі їхні сімʼї страждають.

Абсолютно. А далі починаються складні питання: чи можна відшкодовувати збитки на макрорівні — секторам економіки в цілому? Чи може падіння ВВП якось відшкодовуватись? Цікавий кейс — наслідки підриву Каховської ГЕС. Прямі наслідки зрозумілі. Наслідки через втрату іригації для цілих секторів сільського господарства також величезні. Як оцінити це в контексті конкретного підприємства, конкретної агрофірми, яка могла вирощувати щось на своїй землі, а після того не може? Як оцінити те, що впав експорт держави? А це означає, що зменшилася і валютна виручка країни. Починається нашарування. І відповіді тут поки немає.

Не лише Україна страждає від російської агресії. Є африканські країни, які зараз не отримують українського зерна. Є закордонні судна, які були в наших портах. Є прильоти ракет у сусідні країни. Є екологічні проблеми, які поширюються по всьому Чорному морю. Інші країни можуть подавати заявки на відшкодування?

Як я казав раніше — десь потрібно провести лінію. Ми проводимо її по кордонах України. Інші країни мають самі розвʼязувати це питання.

Тобто за пошкоджене судно на нашій території можна подавати заявку?

Якщо воно стояло в українському порту, то допускаю, що так. Бо серед критеріїв немає національності або громадянства позивача. Якщо це був громадянин іншої країни, який мав тут майно, то його не можна позбавити цього права. Або іноземні інвестори, які мали тут бізнеси і зазнали збитків.

І останнє запитання. Чи є розуміння, коли люди зможуть отримати компенсації?

Я злукавлю, якщо скажу, що таке розуміння є. Перед нами ще довга дорога.

Ми також фіксуємо шкоду, яку росія завдає Україні, щоб потім вона сплатила за рахунками. Підтримайте «Бабель»: 🔸 у гривні, 🔸 у криптовалюті, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: paypal@babel.ua