Юрист Девід Крейн створив Спецсуд щодо Сьєрра-Леоне і вперше відправив за ґрати президента-злочинця. Те саме він пропонує зробити з путіним і вже представив свій план Зеленському — інтервʼю

Понад рік найкращі юристи-міжнародники світу й українська влада працюють над тим, щоб притягнути російського президента володимира путіна до відповідальності за агресію проти України. Це непросто — очільники держав мають спеціальний імунітет, який не дозволяє звичайним правоохоронним органам їх затримувати, судити й увʼязнювати. Перший глава держави, якого суд зміг відправити за ґрати, ― колишній президент Ліберії Чарльз Тейлор. Його засудили за міжнародні злочини, які він скоїв, підтримуючи війну в Сьєрра-Леоне ― невеликій африканській країні, що має поклади алмазів. Тейлор контролював повстанців «Обʼєднаного революційного фронту». Двадцять третього березня 1991 року вони напали на східні регіони Сьєрра-Леоне з території Ліберії. Повстанці грабували, ґвалтували та катували цивільних. За допомогою масових убивств і терору Тейлор, який тоді ще не був президентом, отримав доступ до алмазів. Ними він розплатився з військовими і захопив владу в Ліберії. У 2012 році Спеціальний суд щодо Сьєрра-Леоне, створений ООН, засудив Тейлора до 50 років увʼязнення ― зараз він в тюрмі у Великій Британії. Обвинувачення президенту висував тодішній головний прокурор-засновник Спецсуду — американський юрист Девід Крейн. Він розробив концепцію суду і сам вирішував, кого переслідувати за злочини, скоєні у країні. Згодом Крейн заснував ініціативу The Global Accountability Network. Вона обʼєднала відомих юристів і професорів права. Разом вони вивчають, як притягнути до відповідальності міжнародних злочинців, зокрема й росіян за злочини в Україні. Кореспондентка «Бабеля» Оксана Коваленко поговорила з Крейном про те, як він відправив до вʼязниці президента, яким має бути трибунал над путіним і яким точно не повинен.

Ви висували обвинувачення президенту Ліберії Чарльзу Тейлору за те, що сталося в Сьєрра-Леоне. Він підтримав повстанський рух у сусідній країні, хоча президентом Ліберії тоді ще не був. Навіщо він взагалі це робив?

Те, що відбувалося в Сьєрра-Леоне, ― частина великої картини, того, що ми називаємо Західноафриканською спільною злочинною організацією. До неї входили президент Лівії Муаммар Каддафі та президент Буркіна-Фасо Блез Компаоре. Вони хотіли захопити всю Західну Африку та використати цей регіон для особистої вигоди.

У фіналі Каддафі мав стати імператором Африки. На Західній Африці вони хотіли протестувати свої амбіції та плани. На той час вони вже отримали контроль над Буркіна-Фасо і за цим же сценарієм хотіли діяти у Гвінеї, Сенегалі та Гамбії. Те, що Тейлор робив зі Сьєрра-Леоне, ― це був тест, щоб побачити, чи здатні вони йти далі.

У березні 1991 року повстанці вторглися в Сьєрра-Леоне і відразу почали тероризувати місцеве населення. Головною метою було захопити східні райони країни, де видобували алмази. Ви напевно бачили фільм з Леонардо Ді Капріо «Кривавий діамант» ― він, власне, і розказує про криваві алмази Сьєрра-Леоне. Ці камінці були їм потрібні, щоб фінансувати повстанців і революцію Тейлора в Ліберії.

Ви назвали кількох президентів, але до відповідальності притягнули лише Тейлора. Ви намагалися висунути обвинувачення Каддафі?

Це гарне запитання, чому я не висунув звинувачення Каддафі та президенту Буркіна-Фасо Компаоре. Це було моє політичне рішення. Чарльз Тейлор став першим чинним президентом, який отримав реальний вирок за міжнародні злочини. Зараз він у тюрмі. Притягнути президента до відповідальності непросто, я розумів, що наш Спеціальний суд може не впоратися одночасно з трьома президентами, і міжнародне співтовариство його закриє. Тому я обрав Чарльза Тейлора, вина якого була найбільшою.

Спеціальний суд по Сьєрра-Леоне був створений зовсім не так, як попередні Міжнародні трибунали по Югославії [МКТЮ ] і Руанді. Їх створювали рішенням Ради Безпеки ООН, вони використовували міжнародне право, у них працювали міжнародні судді. Чому Спеціальний суд по Сьєрра-Леоне створили іншим чином ― через угоду з ООН, і він включав місцевих суддів?

Тут варто зазначити, що цей Спеціальний суд теж створили через Раду Безпеки ООН. У серпні 2000 року президент Сьєрра-Леоне Кабба звернувся до генерального секретаря Кофі Аннана з проханням створити дієвий суд, щоб притягнути до відповідальності винних у вбивствах і каліцтві понад 1,2 мільйона людей в Західній Африці. Рада Безпеки ухвалила резолюцію з проханням до генсекретаря провести переговори про угоду між ООН та урядом Сьєрра-Леоне. Такою угодою і створили Спеціальний суд для цієї країни. На той час ще не було Міжнародного кримінального суду, який би міг розслідувати ці злочини. А світ був незадоволений роботою, а особливо ціною двох Міжнародних трибуналів ― по Югославії та Руанді. Тоді кожен з них коштував приблизно від 130 мільйонів до мільярда доларів на рік. Через це всі політики і дипломати казали, що міжнародне правосуддя надто дороге. Аннан погодився, що потрібно щось зробити в Західній Африці, але зробити це ефективніше, результативніше і, відверто кажучи, дешевше. Так створили перший у світі міжнародний гібридний трибунал, в якому я мав честь працювати.

Давайте пояснимо, як саме був влаштований гібридний трибунал.

Що означає гібридний? Це означає, що в суді працювали як міжнародні, так і місцеві юристи. Наприклад, прокурор ― міжнародний. Заступник прокурора ― зі Сьєрра-Леоне. Секретар суду ― з числа міжнародників, а його заступник зі Сьєрра-Леоне. Так само із суддями. У судовій палаті були два міжнародні судді й один іноземний. А в апеляції ― троє міжнародних і двоє зі Сьєрра-Леоне. Це був перший гібридний трибунал у світі.

Цей суд базувався на місцевих законах чи міжнародному праві? І якщо на місцевому, чи мали в Сьєрра-Леоне змінювати законодавство під цей трибунал?

Нічого змінювати не треба було, бо закон Сьєрра-Леоне в суді не застосовувався. До речі, так само українське законодавство не повинно застосовуватися при створенні Спеціального трибуналу щодо російської агресії.

Ви назвали вартість Міжнародних трибуналів по Югославії та Руанді, а скільки на рік коштував Спеціальний суд щодо Сьєрра-Леоне?

Якщо трибунал у Югославії коштував $135 мільйонів на рік, наш суд у перший рік обійшовся у $25 мільйонів. У нас був інший спосіб, інший стиль управління. Тодішній держсекретар США Колін Пауелл сказав мені, що головна причина, чому мене обрали на посаду головного прокурора, ― моя репутація хорошого менеджера та лідера. Їм був потрібен той, хто побудує ефективну систему.

Організація Обʼєднаних Націй має одну жахливу особливість ― створити офіс, а потім навколо нього створити мандат, а потім ― офіс навколо мандату, словом, там вміють роздувати штат. Я залучив лише тих, без кого працювати було неможливо. Якщо в офісі прокурора МКТЮ працювали майже тисяча людей, у мене було лише 70. Ще одна важлива річ: ми концентрувалися лише на тих, хто ніс найбільшу відповідальність за злочини, а в трибуналі по Югославії коло підозрюваних було ширшим.

Щоб судити президента, потрібно подолати його імунітет, національні суди цього зробити не можуть. Міжнародні трибунали, як-от МКТЮ і Трибунал по Руанді, змогли. Як ваш гібридний трибунал подолав цей імунітет, з огляду на те, що у вас у суді працювали національні судді?

Національні судді, про яких ви кажете, працювали в Міжнародному спеціальному суді. І цей Міжнародний спецсуд мав право розслідувати саме міжнародні злочини. Я прийняв рішення висунути обвинувачення президенту Ліберії Чарльзу Тейлору за воєнні злочини на початку березня 2003 року, а оприлюднили ми цю інформацію в червні 2003-го. А зробив я це, бо був прецедент ― рішення Міжнародного суду ООН, який свого часу дозволив арештувати міністра закордонних справ Конго Абдулеє Єродія Ндомбасі. Він публічно закликав убивати учасників антиурядового заколоту, насамперед представників народності тутсі. У цьому рішенні сказано, що глави держав втрачають свій імунітет, якщо вони скоїли міжнародні злочини і це розглядають міжнародні кримінальні суди, які мають відповідну юрисдикцію. Саме на це я спирався. Апеляція нас потім підтримала. І тепер це стандарт. Саме завдяки цьому ми можемо на міжнародному рівні судити путіна за злочини проти людяності та воєнні злочини, а також, якщо буде створений Спеціальний трибунал, за злочин агресії.

Ви висунули обвинувачення Тейлору в березні 2003 року, але утаємничили цю інформацію. Публічною вона стала лише в червні. Навіщо були ця пауза і режим таємності?

Тут є два аспекти. Перший ― питання безпеки. На відміну від інших трибуналів наш відбувався не у Гаазі, а у столиці Сьєрра-Леоне ― Фрітауні. Фактично на місці злочину. Навколо мене було достатньо людей, які не хотіли, щоб президенту Тейлору висунули звинувачення. Через це мені довелося бути дуже обережним.

Другий аспект ― я хотів, щоб це помітив увесь світ. Тейлор поїхав на мирну конференцію в Гану. Третього червня 2003 року об одинадцятій годині він піднявся сходами як президент, а за 15 хвилин спустився ними ж як воєнний злочинець, бо колеги-глави держав попросили його піти й повернутися до Ліберії. Через два місяці його усунули від влади, він подав у відставку, і його посадили під домашній арешт у Калабарі, у Нігерії. Це було початком кінця президента Тейлора. Насправді, така сама доля може чекати й путіна.

Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт путіна в березні цього року. Скільки часу може знадобитися МКС для підготовки обвинувального висновку.

Це на розсуд прокурора. Я підозрюю, що це станеться цього року. Його звинувачуватимуть як воєнного злочинця і як агресора, і це обмежить його можливості. Він остаточно втратить повагу інших лідерів. Цікаво спостерігати, як світ повільно, але впевнено наближається до того, щоб знищити диктатора путіна силою закона, а не зброї.

Уже зараз якщо він поїде в якусь країну, вона буде зобовʼязана його затримати й передати Міжнародному кримінальному суду. Але памʼятайте, мені довелося витратити два роки, щоб примусити міжнародне співтовариство ухвалити політичне рішення щодо Тейлора. Його видали нашому суду лише у 2006 році. Він постав перед Спеціальним трибуналом у 64 роки й отримав 50 років увʼязнення, тож решту свого життя він проведе за ґратами.

Справді, путін майже не може подорожувати світом, але в серпні в Південно-Африканській Республіці має відбутися саміт БРІКС. І поки до кінця не зрозуміло, приїде туди путін чи ні. Південна Африка ― учасниця Міжнародного кримінального суду і має виконувати його вимоги, але вона вже говорить про гарантії безпеки всім учасникам. Чіткої заяви, що якщо путін прилетить, його заарештують, немає. Одного разу ПАР уже проігнорувала вимогу МКС і не заарештувала експрезидента Судану Омара аль Башира, якого теж підозрюють у міжнародних злочинах.

Південна Африка грає в небезпечну політичну гру, за яку вона заплатить. Але я думаю, що путін не поїде до ПАР.

Навіть якщо росія чи хтось інший його не видадуть, йому все одно висунуть звинувачення, він помре людиною, яку звинувачували в міжнародних злочинах. В історію він увійде саме так.

Водночас не можна виключати, що за певних умов російський уряд передасть володимира путіна Міжнародному кримінальному суду або Спеціальному трибуналу. Ідеться не лише про путіна. До відповідальності за злочини в Україні рано чи пізно притягнуть міністра оборони росії, міністра закордонних справ, вище військове командування.

Як ви визначали, які саме справи має розглядати Спецсуд?

Головний прокурор ― це особа, яка вирішує, кому висувати обвинувачення і що саме їм інкримінувати. Я притягував до відповідальності лише тих людей, які спричинили найбільше шкоди.

У мене було чотири групи підозрюваних: «Революційний єдиний фронт», Революційна рада збройних сил за підтримки Чарльза Тейлора і Сили цивільної оборони ― міліція, яка підтримувала владу. Й окремо Чарльз Тейлор. Тож я вирішив притягнути до відповідальності Чарльза Тейлора і трьох провідних членів кожної із цих груп.

Раніше не було прецедентів, щоб до відповідальності за порушення міжнародного права притягали лідера країни ― постійного члена Ради Безпеки ООН. Наскільки це реально зараз?

Іти через Раду Безпеки не вийде, бо постійний член Радбезу ― злочинець. Але притягнути путіна реально. Я вже запропонував план, і його продемонстрували президенту Зеленському. В основі цього плану ― успіх Спецсуду щодо Сьєрра-Леоне.

Генасамблея ООН може ухвалити резолюцію, яка рекомендуватиме генсекретарю укласти двосторонній договір між ООН і Україною. Так само через Генасамблею ми створили Спеціальні палати по Камбоджі й два механізми для Сирії та Мʼянми. Отже, прецедент є, усе можливо.

Але щоб ухвалити резолюцію, нам потрібна значна підтримка країн-членів Генасамблеї ООН. Це непросто, багато з них перебувають під впливом росії. До того ж деякі країни демократичного світу теж не хочуть підтримувати Спецтрибунал щодо агресії росії в запропонованому Україною вигляді. Ви думаєте, реально отримати голоси за таку резолюцію?

Переконаний, що реально. Так, знайдуться країни, які проголосують проти. Диктатори в усьому світі не хочуть, щоб Спецтрибунал створили. Однак в Генасамблеї ООН на боці України голосують близько 140 країн. Це набагато більше, ніж необхідно. І важливо памʼятати, що кожна країна має один голос, незалежно від того, чи вона така велика, як Китай, чи така маленька, як Ліхтенштейн. Звичайно, проти будуть росія, Китай, Північна Корея, Іран. Індія і Бразилія коливаються. Бразилія щойно змінила свій уряд, і він значно ліберальніший за попередній. Потенційно Угорщина може не підтримати через Орбана. Але все ж Україна має зібрати необхідні голоси та вийти на голосування. Головне ― бути впевненими, що голосів вистачає, провалити це голосування не можна.

Якщо Спецтрибунал все ж створять, але путіна до того часу не видадуть, чи можливо, щоб процес проходив без нього? Міжнародний кримінальний суд точно так не робить, але в міжнародному праві були такі прецеденти.

Це справді можливо. Якщо міжнародне співтовариство дозволить, щоб це сталося, це має бути прописано у статуті майбутнього Спецтрибуналу. Але це не дуже хороший прецедент. Обвинувачений має сидіти на лаві підсудних.

І памʼятайте: головний прокурор Спеціального трибуналу щодо агресії росії зможе розглядати справи тих, хто підбурював до агресії. Таким чином ми виходимо й на інші країни, які допомагали росії: Білорусь, Іран, Північну Корею. Потенційно їх теж можна притягнути до відповідальності. Я закликаю це робити.

В Україні досі триває війна, а отже, кількість злочинів, скоєних росіянами, збільшується. Зараз зареєстровано вже понад 90 тисяч воєнних злочинів. Їх має розслідувати Україна, бо вони стосуються рядових російських військових, якими Міжнародний кримінальний суд не займається. Чи можуть інші країні допомогти нам у цих справах?

Україна повинна продовжувати розслідувати злочини росіян, які вони чинили на вашій території. Чи можна притягнути до відповідальності всіх? Звичайно, ні.

Навіть у Спеціальному суді для Сьєрра-Леоне ми цього не зробили. Було 30 тисяч людей на дуже низькому рівні, яких не покарали, тому що систему правосуддя у країні просто знищили.

Але все потрібно реєструвати й розслідувати. Жертви повинні розуміти, що уряд України, Європейський Союз, Організація Обʼєднаних Націй щось роблять для них заради справедливості.

Які помилки з попереднього досвіду слід врахувати Україні?

Єдина помилка, яку можна зробити, ― це нічого не робити, щоб покарати винних. Якщо ми нічого не зробимо, це буде великий провал системи й ООН, єдина ціль якої врегульовувати саме такі речі.

Наскільки я знаю, деякі країни хочуть, щоб Україна створила гібридний спеціальний трибунал з українськими суддями, базуючись на українському законодавстві, але з міжнароним компонентом. Українська влада проти. Який шлях для нас кращий?

Потрібен лише міжнародний трибунал, який матиме юрисдикцію переслідувати володимира путіна за агресію. Гібрид не матиме таких повноважень. Змішаний трибунал ― нікчемний і безглуздий інструмент, марна трата часу і просто спроба показати, що «ми щось робимо». Деякі країни, як-от США, відчувають, що це невигідно для них, і не хочуть створювати прецедент. Головне ― жодних юридичних перешкод для створення спецтрибуналу немає, тільки політика.

Справедливість є, і за неї варто боротися. Допоможіть нам у цьому ― підтримайте «Бабель»: 🔸 гривнею🔸 криптовалютою🔸 на Patreon🔸 через PayPal: paypal@babel.ua