Протягом останнього року в усьому світі затримують фейкових латиноамериканців, насправді — російських шпигунів. Розповідаємо, як крах агентурної мережі почався з людини, яка не любила рибу

Наприкінці березня 2023 року британський Королівський інститут оборонних досліджень опублікував великий звіт. У ньому за допомогою співробітників української та західних розвідок аналітики проаналізували глобальну стратегію росії із захоплення України. Ми переказали цей звіт — ось перша частина, а тут друга. Одна з ключових тез документа — на розвідку і свою агентурну мережу в Україні росіяни покладалися більше, ніж на армію. Їм вдалося завербувати чимало українських високопосадовців, очільників місцевих громад, впливових силовиків і співробітників СБУ. У підсумках звіту аналітики наполегливо радять іншим країнам активно боротися з агентурною мережею росіян. І, схоже, цей урок великої війни в Україні західні країни вже засвоїли. У 2022 році в усьому світі почали затримувати «сплячих» російських агентів. Вони роками будували свої легенди, щоб потрапити в різні державні та міжнародні органи. Наприклад, у Міжнародний кримінальний суд (МКС), який розслідує воєнні злочини росіян. «Бабель» розповідає, як міжнародна розвідка розбудила «сплячих» агентів росіян і на чому ті прокололись.

Першого квітня 2022 року 36-річний бразилець Віктор Мюллер Феррейра прилетів у Нідерланди, щоб розпочати стажування в Міжнародному кримінальному суді. Але в аеропорту його затримали, а згодом відправили назад у Бразилію, попередивши місцеву владу, що документи Феррейри, найімовірніше, підроблені, а сам він не той, за кого себе видає. У Сан-Паулу його одразу ж арештували за шахрайство.

Майже за рік, 24 березня 2023 року, ФБР опублікувало обвинувальний акт, в якому детально розписало докази того, що насправді Феррейра — росіянин Сергій Черкасов, агент Головного розвідувального управління рф. Виявилося, що саме ФБР передало інформацію про Черкасова спочатку в Нідерланди, а потім у Бразилію, щоб його взяли під варту.

Черкасов прибув у Бразилію у 2010 році за російським паспортом, там отримав від свого звʼязкового підроблене бразильське свідоцтво про народження і почав нове життя, в якому досяг неабияких успіхів. Однак всі вони жодного стосунку до фейкової батьківщини агента не мали. У 2018 році він отримав диплом бакалавра політичних наук у Трініті-коледжі Дублінського університету в Ірландії, а потім ще два роки вчився в магістратурі Університету Джона Хопкінса в Балтіморі у США. Освіта та гарні рекомендації професорів дозволили «Феррейрі» податися на стажування до Міжнародного кримінального суду, того самого, де мають судити нинішнього російського президента. Паралельно він вів особистий блог про політику Politics of Us. Однак нічого проросійського Черкасов там не писав, хіба що підтримував Дональда Трампа, а путіна називав «раковою пухлиною».

За роки навчання майже ніхто не запідозрив у ньому не те що шпигуна, але й просто росіянина. Лише одного разу його легенда випадково мало не посипалася. У Балтіморі він потоваришував з іншим студентом, який, як і Черкасов, любив мотоцикли. Але виявилося, що новий друг добре знає російську і вловив знайомі нотки в акценті товариша. Коли студент прямо спитав Черкасова, чи є в нього російське коріння, той все заперечив і одразу обірвав усі контакти.

Зрештою Черкасов виявився далеко не геніальним агентом. Після арешту в Нідерландах на його особистому компʼютері знайшли повну легенду «Феррейри» на чотирьох аркушах, яку Черкасов, імовірно, час від часу перечитував. За легендою його мати Еліза померла у 1993 році, батько сином не опікувався, і його виростила тітка, яка теж уже померла. Нетипову для латиноамериканця зовнішність Черкасов мав пояснювати німецьким та ірландським корінням, для правдоподібності уточнюючи, що у школі його дражнили «гринго», через що в нього не було друзів. Гроші на освіту за кордоном він пояснював вдалими інвестиціями у криптовалюту.

Легенда виправдовувала навіть нелюбов Черкасова до морепродуктів, яких багато у бразильській кухні. Нібито він виріс поблизу риболовецьких доків, де завжди пахло рибою, і ненавидить цей запах. Також там були історії, які «Феррейра» мав розповідати знайомим за кавою або кухлем пива — про крадіжки шкарпеток із магазинів, про першу закоханість у вчительку географії чи про плакати актрис Вероніки Кастро та Памели Андерсон, які висіли на стіні в гаражі, де він отримав першу роботу. Загалом легенда малювала портрет знедоленого сироти, який зробив себе сам і вибився в люди.

Утім, легенда не змогла пояснити, чому у 2010 році Сергій Черкасов прибув до Бразилії з фальшивим російським паспортом, номер якого був «зарезервований» за агентами російського ГРУ. Паспорти цієї спецсерії відрізняються лише останніми цифрами та видані в одних і тих самих відділеннях Федеральної міграційної служби росії. Такими паспортами користувались «Петров» і «Боширов» — працівники ГРУ Олександр Мішкін та Анатолій Чепіга, які у 2018 році отруїли Сергія Скрипаля та його доньку Юлію у британському місті Солсбері.

Коли за справу взялися бразильські слідчі, вони зʼясували, що жінка, яку «Феррейра» називав своєю матірʼю, справді існувала і померла в 1993 році. Але у неї ніколи не було дітей. За підробку документів і шахрайство Черкасова засудили на 15 років вʼязниці. Росія спробувала виручити агента і направила у Бразилію запит на екстрадицію. Фактично російські слідчі визнали, що «Феррейра» — це насправді Черкасов, але наполягали, що давно розшукують його як наркодилера, який налагоджував поставки героїну в росію з Афганістану. Однак журналісти зʼясували, що Черкасова не було в жодній російській базі розшуку та кримінальній справі до 22 червня 2022 року, тобто майже до дня, коли зʼявився запит на екстрадицію.

Зараз становище Черкасова стало ще гіршим — обвинувачення проти нього висунули й у США, де його підозрюють у шпигунстві на користь росії. Поки що американці запит на екстрадицію не надіслали, але й додому Черкасов уже навряд потрапить.

Арешт Черкасова став першим у серії затримань «сплячих» російських агентів у всьому світі, що тривають досі. Слідом за ним у жовтні 2022 року заарештували бразильського професора Жозе Ассісу Джиаммарію, який працював у норвезькому Університеті Тромсе, а до того — у канадському Університеті Альберти. За іронією долі професор досліджував гібридні загрози, брав участь у численних наукових семінарах щодо, наприклад, ризиків диверсій на газопроводі «Північний потік».

Виявилося, що справжнє імʼя професора — Михайло Мікушин, і він російський шпигун. Настільки легковажний, що використовував один і той самий пароль для свого університетського акаунту і для пошти mika-invasor@rambler.ru.

Журналісти зʼясували, що однокурсницею Мікушина у Військово-дипломатичній академії ГРУ була Ольга Колобова, також відома як Марія Адела Кухвельд Рівера — ексцентрична перуанська мандрівниця та власниця ювелірної компанії Serein. Із 2013 року «Адела» жила в Неаполі, де поступово проникла у відділення благодійної організації Lionʼs Club, яке створили місцеві офіцери НАТО. Кілька років вона постійно спілкувалася з військовими в затишній атмосфері клубу. І рекламувала свої ювелірні прикраси, які зрештою виявилися біжутерією з китайських інтернет-магазинів. У 2018 році Колобова раптово для всіх своїх знайомих поїхала з Італії в росію, де залишається досі. Її відʼїзд співпав із викриттям спеціальної серії паспортів, якими у 2018 році користувалися «Петров» і «Боширов», а у 2010-му — Черкасов.

У грудні 2022 року в Словенії затримали ще двох російських «нелегалів». Тихі та ввічливі Марія Маєр і Людвіг Гіш із дітьми приїхали до країни у 2017 році. Усі мали аргентинське громадянство. У паспорті Гіша вказано, що він народився в Намібії. У Любляні Марія відкрила художню онлайн-галерею «5’14», а Людвіг — стартап DSM. Як власник стартапу, що займається кібербезпекою, Людвіг часто відвідував різні міжнародні конференції на цю тему. Сусідам вони розповідали, що поїхали з Аргентини через розгул вуличної злочинності.

Подробиці цієї справи поки невідомі. Лише велика сума готівки, яку знайшли в офісі Гіша, наштовхнула слідчих на думку, що подружжя було однією з «кас» російської резидентури та передавало гроші іншим агентам.

Арешт у Словенії став причиною ще двох загадкових подій. У січні 2023 року громадянка Мексики Марія Цалла, власниця магазину товарів для рукоділля Galazio в Афінах і завзята фотографка, несподівано поїхала з Греції, залишивши майже всі свої речі. Одночасно в Ріо-де-Жанейро зник Герхард Данієль Кампос Віттіх, бразилець австрійського походження і власник компанії, що займалася 3D-друком. Про зникнення Кампоса, який нібито поїхав до Малайзії, заявила його дівчина, яка не знала про те, хто він насправді.

Грецькі слідчі вважають, що «Марія Цалла» — це російська шпигунка Ірина Романова. Вона використала імʼя і дані реальної людини — дитини, яка померла при народженні в 1991 році. Справжнє прізвище «Кампоса» — Шмирьов. Ба більше, у реальному житті ця пара — подружжя, останні роки Ірина фігурує в документах як Шмирьова. Пара виконувала завдання на різних континентах. А коли викриття агентів у Словенії якимось чином поставило їх під удар, вони швидко повернулися до росії.

Викритих протягом останнього року російських агентів поєднує латиноамериканське коріння. Аналітики пояснюють це так. По-перше, у країнах Південної Америки не такий жорсткий контроль за документами, як, наприклад, у США. Підробити паспорт чи свідоцтво про народження там набагато простіше. По-друге, історично в Південній Америці багато людей від змішаних шлюбів, тому нетипова зовнішність, біографія, імʼя чи акцент викликають набагато менше питань. Хоча, звісно, жоден агент не зможе довести свій рівень іспанської чи португальської до рівня місцевих мешканців і врахувати всі особливості діалектів. Через це, наприклад, Черкасов розповідав знайомим, що з юнацтва багато подорожував і португальську «призабув». А «Марія Калла» вдавала з себе етнічну грекиню, яка народилася в Белізі, через що її грецька була посередньою.

Кепська підготовка російських шпигунів, недбалість із паролями та файлами на компʼютерах і слабкі легенди давно зробили їх легкою здобиччю для західних спецслужб, але вони цим майже не займалися.

«Раніше багато країн використовували обережніші методи боротьби зі шпигунством. Але згодом, схоже, дедалі сильніше переконуються, що шпигунів треба ловити та робити ці історії публічними. Це покаже, що загроза реальна, і знизить ентузіазм потенційних шпигунів», — визнає Майкл Йонссон, заступник директора з досліджень Шведського агентства оборонних досліджень.

Він вважає, що у провалів російських агентів є ще одна причина. Війна в Україні та відповідна політична ситуація у світі змушує шпигунів працювати на межі можливостей та часто ризикувати. Тому що далі, то простіше їх буде викривати.

Те саме кажуть і британські аналітики у звіті Королівського інституту оборонних досліджень. Вони вважають, що приклад України має надихнути інших на превентивну боротьбу з російською агентурою.

«Досі держави уникали жорстких заходів проти мережі російського впливу. Приклад України доводить, що важливо придушити її до того, як вона стане настільки потужною, що через вплив на суспільну думку зможе підтримувати сама себе», — попереджають дослідники. Вони також додають: зазвичай агентурні мережі створюють «елітні» фахівці. Якщо знешкодити хоча б кількох таких людей, постраждає вся система.

Російські шпигуни як вампіри — бояться світла. Одне з джерел цього світла — незалежна журналістика. Підтримайте «Бабель»: 🔸 у гривні🔸 у криптовалюті🔸 Patreon🔸 PayPal: paypal@babel.ua