За чотири роки в родині вбитого пʼятирічного Кирила Тлявова народилася ще одна дитина, батько пішов на війну, а всі підозрювані вийшли на свободу. Важкий репортаж про справедливість, якої (досі) немає

Три з половиною роки Олександра Тлявова ходить до Переяславського суду, де розглядають справу про вбивство її пʼятирічного онука Кирила. Тридцять першого травня 2019 року, коли хлопчик гуляв неподалік свого будинку в Переяславі, йому в голову влучила куля. Того дня поруч по мішенях із гвинтівки стріляли двоє місцевих поліцейських Іван Приходько та Володимир Петровець, неповнолітній син Петровця Станіслав та їхній друг Дмитро Кривошей. Усіх, окрім Приходька, звинуватили в хуліганстві, його — у ненавмисному вбивстві дитини. Коли в грудні 2019-го справу передали до суду, вона почала розвалюватися. Адвокати підозрюваних відкидали докази проти своїх клієнтів, подавали численні клопотання про додаткові дослідження і допити. Поки суд намагається зʼясувати правду, у батьків покійного Кирила народилася донька, батько та дядько хлопчика пішли добровольцями в ЗСУ. А всі четверо підсудних опинились на свободі — останнім з СІЗО вийшов Приходько. Європейський суд з прав людини, куди той позивався, вирішив, що умови в СІЗО були неналежними, і тепер Україна має виплатити Приходькові девʼять тисяч євро компенсації. Двадцять третього березня в Переяславі відбулося чергове засідання суду у цій справі. Кореспондентка «Бабеля» Ганна Мамонова побувала там, поговорила з адвокатами Приходька і Тлявових, з бабусею Кирила. Ось що вони розповідають, на що сподіваються і про що жалкують — репортаж «Бабеля».

1.

Олександрі Тлявовій 56 років. Двадцять з них вона пропрацювала маляром-штукатуром. Роботу свою знала добре — клієнти в Переяславі й Києві її цінували. У Олександри напористий характер, вона рішуча і завжди готова йти до кінця. Так вона виховувала й синів — молодшого Миколая та батька Кирила Йодгарда. А от онука балувала. Коли народився Кирило, їй було лише 47. Як зараз говорять — молода бабуся. Вони разом їздили на море і в Карпати, Кирило ходив з бабусею на роботу. Синьоокий маленький блондин буквально не відлипав від Олександри, жили вони в одному будинку на два входи.

Тридцять першого травня 2019 року Кирило грався на вулиці, Олександра фарбувала вікна в хаті. На початку четвертої дня хлопець побіг до друзів кататися на велосипедах — разом з ним був його старший брат, десятирічний Денис.

Діти відійшли від дому недалеко — за кілька дворів по своїй вулиці. Їх було троє чи четверо, усім, окрім Дениса — пʼять-сім років. Хтось катався на велосипеді, Денис сидів навколішки, а Кирило стояв недалеко від нього, опершись на велосипед. У цю мить діти почули звук, схожий на вибух петарди. Кирило сповз вниз на землю, звук повторився.

Діти побігли по дорослих. Першою прийшла сусідка — викликала швидку, принесла рушник, витерла ним кров з лоба Кирила і прикрила рану на голові. Мама хлопчика Тетяна та його дядько Микола не стали чекати швидку і повезли малого у травматологію Переяславської лікарні машиною. Весь цей час Кирило був непритомний.

Лікарі зробили рентген — побачили чужорідне тіло в голові хлопчика, але не зрозуміли, що то куля. Упізнати в рані на лобі отвір від кулі нібито не змогли. Тому сказали поліції, що дитина забилася. Тим часом хлопчик впав у кому, його перевели в реанімацію і підʼєднали до апаратів життєзабезпечення. Сам він не дихав.

— Я почала обдзвонювати всіх, кого могла, — згадує Олександра Тлявова. — У Києві ремонти виконувала різним людям — звʼязки в мене були. Якби тоді не підняла всіх, справу б замʼяли ще в лікарні. Бо казали — забився.

До одинадцятої вечора ніхто з лікарів не міг сказати, що трапилося з дитиною. Вже вночі у лікарню Переяслава з іншого міста приїхав дитячий нейрохірург — єдиний у Київській області. Після трепанації черепа він сказав, що в Кирила вистрелили. Витягнути кулю лікар не зміг.

— Першими з хірургічного відділення виходили прокурор і поліцейський. Я до них: «Що, блядь, постріл?!» — згадує Олександра. — Таке у мене було відчуття. А вони: «Вам все скаже хірург». Ну ми одразу все зрозуміли.

Наступного дня Кирила перевезли у Київський центр дитячої нейрохірургії і зробили ще одну операцію в намаганні зняти набряк головного мозку. Цього разу нейрохірурга покликали з Олександрівської лікарні у Києві. Він зізнався Олександрі, що пройшов війну в Афганістані, але такі пошкодження мозку бачив уперше. За його словами, куля зайшла дитині у лоб, вдарилася об задню стінку черепа і ще кілька разів пройшлася по мозку, пошматувавши його. Витягнути кулю було неможливо.

— Я його благала, хай буде калічка, тільки врятуйте. Буду все життя коло дитини сидіти, — говорить бабуся Кирила. — А він сказав: «Ви не розумієте. Це все».

Третього червня хлопчик помер. Його тримали на апараті життєзабезпечення, поки не зупинилося серце. Кирила поховали 5 червня на кладовищі поряд з домом, у білій труні.

2.

Поліцейські почали розслідування лише пізно ввечері 31 травня. Перші шість важливих для слідства годин втратили. Поліція припустила, що вистрілити могли з двору 42-річного старшого сержанта переяславської поліції Володимира Петровця, що мешкав поблизу Тлявових. Територію навколо його будинку обшукали в ніч на 1 червня, зброї не знайшли, лише гільзи від патронів. Самого Петровця вдома не було. Поліція знайшла його вранці разом із дружиною та 31-однорічним інспектором водної поліції Іваном Приходьком в іншому районі міста, біля кафе «Білочка». Зі слів тодішнього виконувача обовʼязків начальника поліції Переяслава Андрія Медуниці, обидва чоловіки були пʼяні.

Приходька та Петровця затримали. Від добровільного тесту на алкоголь вони відмовилися. Зробити експертизу могли за постановою суду, але ніхто зі слідчих по неї не звернувся, сказали «сьогодні субота», згадує Олександра. Насправді це була відмовка — такі постанови видають і в вихідні.

— З першої хвилини відбувалися дивні речі, — згадує Олександра. — Лікарі не бачили, що на лобі у дитини кульове поранення, а не забій. З обшуками до Петровця приїхали поліцейські, з якими він працював разом багато років. Я 1 червня дзвонила прокурору переяславському. Не памʼятаю, як його звали. Питала, що будете робити? Він казав, що розберуться без моєї допомоги і дзвінків.

Згодом зʼясувалося, що 31 травня в будинку Петровця було четверо людей — він, його шістнадцятирічний син Станіслав, Приходько та їхній спільний друг, 26-річний Дмитро Кривошей, який в поліції не працював. Приблизно з першої години дня до четвертої вечора вони стріляли зі зброї по мішенях. Кирила поранили о 15:36 — цей час зафіксовано в кримінальній справі.

Будинок Петровця знаходиться на вулиці Низинній, а Кирило жив вулицею вище — на Героїв Дніпра. І там же гуляв 31 травня. Дві вулиці сходяться клином, між ними пустир з кущами та деревами. Чоловіки знали, що за кущами вулиця і житлові будинки, але все одно розмістили перед чагарником мішені — жерстяну жаровню, автомобільну шину, жерстяну банку з-під напою «Бірмікс» та пластиковий стаканчик.

Де знаходилися мішені, у вересні 2019 року під час слідчого експерименту показав неповнолітній син Петровця Станіслав. Він розповів, що близько третьої дня батько послав його в магазин по продукти. Хлопець повернувся, віддав їжу і, відʼїжджаючи, почув постріл — це було приблизно о пів на четверту дня. Петровець-старший також на слідчому експерименті в жовтні 2019-го розповів, що коли син привіз їжу, по черзі стріляли Кривошей і Приходько. Кривошей — тричі, а Приходько — двічі.

— Після цього Петровець, Кривошей та Приходько поїхали на річку. Там щось святкувала дружина Петровця Марина, — згадує бабуся Кирила.

Про це вона дізналася з матеріалів досудового слідства. Говорить, вивчила 22 томи майже напамʼять. Там же слідчі зафіксували, що Петровець та Кривошей пʼять годин катались на яхті, а Приходько чекав на березі. Відчалили приблизно о пʼятій вечора і прибули, коли стемніло.

— Ранком Петровця та Приходька затримали, і тільки потім почався обшук у будинку Петровця. Слідчі приїхали, а зброї, з якої ті стріляли, немає. Зникла, — додає жінка.

Перші півтора місяця після смерті Кирила Кривошей та Станіслав Петровець співпрацювали зі слідством — проходили у якості свідків, тому охоче розповідали, як усе сталося. А коли в середині липня 2019 року вони перейшли в статус підозрюваних, одразу замовкли. Усі четверо почали казати, що нічого не знають і винними себе не вважають. На питання про зброю відповідали, що залишили її на ґанку. Куди вона зникла — теж не знають.

У серпні 2019 року слідчі точно встановили, що стріляли з ґанку Петровця. Куля пролетіла приблизно 50 метрів, врізалась у камінь і рикошетом влучила в дитину.

— Діти казали, що Кирилко стояв, коли в нього стрільнули. А слідчі, чи хто їх там опитував, написали, що сидів. Ну ви розумієте, як проводили слідство? Я скільки разів потім скаржилася у прокуратуру на дії дебеерівців і поліцейських — зброю не знайшли, обшуки проводили з запізненням, — говорить Олександра.

Претензії до того, як правоохоронці розслідували справу, одразу зʼявилися і в адвокатів звинувачуваних.

3.

У грудні 2019 року Переяславський суд почав слухати справу про вбивство пʼятирічного Кирила. Суддею став Олександр Рева.

Володимира Петровця, його неповнолітнього сина Станіслава, Івана Приходька та Дмитра Кривошея звинуватили за двома статтями — хуліганство з використанням зброї та незаконне поводженням зі зброєю. Покарання за ці злочини — від трьох до семи років вʼязниці. У ненавмисному вбивстві дитини звинуватили тільки Приходька. У цій статті максимальний вирок — пʼять років вʼязниці. Але за українським законодавством, якщо людину обвинувачують за кількома статтями, строки не додають, а призначають один, найбільший.

Слідчі стверджували, що проти Приходька давали свідчення, але хто і які, не говорили. Також на його одягу виявили сліди пороху. Так само їх знайшли на одязі Володимира Петровця, хоча свідки стверджували, що він того дня не стріляв. З Денисом Кривошеєм усе навпаки — пороху не знайшли, хоча свідки говорять, що він стріляв.

У лютому 2020 року суд відпустив Петровця під домашній арешт, за тиждень відпустили і Кривошея. Кожен провів у СІЗО по пів року. Неповнолітній Станіслав і так весь час був удома під особисте зобовʼязання матері. У СІЗО залишився лише Приходько. Перші місяці в суд ходили батьки Кирила та бабуся. Але згодом мати хлопчика завагітніла і, щоби зайвий раз не нервуватися, вирішила на засідання не приходити. Батько Кирила постійно сварився з родичами підсудних. Олександра каже, ті під час засідань сміялися і голосно розмовляли. Бачити це чоловікові бракувало сил.

— Йодгар не витримував і казав: «Зараз повернуся і уїбу». А ті в крик: «Нам погрожують!» Я намагалася вгомонити їх. Казала, це ж не мішок зерна вкрали, а дитину вбили, де ж ваша совість. А вони казали, що ми нічого не доведемо, бо немає зброї — немає діла, — говорить бабуся. — Суддя робив сину зауваження, і ми вирішили, що в суд буду ходити сама. Я — маляр-штукатур. Строїтель без мата, як солдат без автомата.

Одного разу Олександра так сильно розізлилася в суді, що «матюкалася і себе не чула». Суддя пообіцяв її оштрафувати.

— А й кажу: «Ну кого ви налякали?» Я безробітна. Значить, мені дадуть громадські роботи. Буду на вокзалі мести. А люди ж усе знають. Підійдуть і спитають: «Чого це ти тут?» А я скажу, що на нахер послала в суді. А вони скажуть: «Молодець!» — говорить Олександра.

Засідання проходили приблизно раз на місяць. На суді Кривошей та Петровець відмовилися давати свідчення. Говорив тільки Приходько — стверджував, що дитину не вбивав і ні в чому не винен. Під час пандемії коронавірусу у 2021 році він захворів і лежав у лікарні. Лікарі дозволили його привезти в суд, але Приходько, згадує Олександра, напхав щось у замок своєї палати, аби двері заклинило, щоб не їхати на суд. Довелося викликати слюсарів. Одягатися Приходько відмовився і чотири години сидів у поліцейському уазику в самих трусах. Засідання того дня все ж відбулося — Приходька посадили в окремій судовій залі і підключили до відеоконференції. Його дружина Ольга весь час нарікала, що хвору людину катують. Олександра відповідала, що катування — ходити до дитини на цвинтар.

Двадцять пʼятого лютого 2022 року батько Кирила та його молодший брат Микола пішли у військкомат і стали добровольцями. Спочатку воювали в Київській області, потім відправились під Ізюм, а з вересня вони під Краматорськом. Служать у ЗСУ в роті забезпечення — більше подробиць Олександра не знає. Сини не кажуть, аби не хвилювати зайвий раз. Приходько після вторгнення теж рвався на фронт. Олександра переконала суддю його не відпускати.

— Його відправлять у Київську область, а там два сини з автоматами. Ви хочете ще одну кримінальну справу? — згадує вона діалог з суддею.

У грудні 2022 року Приходька відпустили з СІЗО під домашній арешт. Запобіжний захід суддя змінив, бо Приходько виграв справу в Європейському суді з прав людини, куди звернувся через погані умови утримання в СІЗО. За рішенням суду тепер Україна має виплатити йому девʼять тисяч євро компенсації. Електронний браслет Приходькові не видали — у переяславській поліції, де він пропрацював 13 років, сказали, що не мають вільного обладнання.

4.

Інтереси Приходька, двох Петровців та Кривошея в суді захищають чотири досвідчених адвокати, які раніше працювали слідчими. Найвідоміший серед них Віктор Чевгуз. Для багатьох він типовий «адвокат диявола». Раніше захищав втікача-премʼєра Павла Лазаренка, одного з «дніпропетровських маніяків» Ігоря Супрунюка, вбивцю журналіста Георгія Гонгадзе Миколу Протасова і росіянина Віктора Агєєва, якого судили за участь у терористичному угрупуванні «ЛНР». Чевгуз 35 років працював слідчим у радянській міліції, добре знає всі помилки своїх колишніх колег і вдало використовує їх у суді. Так він добивається для своїх клієнтів менших строків або навіть виправдовувальних вироків.

— ДБР дуже погано розслідувало справу загибелі Кирила, — каже Чевгуз «Бабелю». — Понабирали випускників «музично-тракторних факультетів імені Поплавського». Вони нічого не вміють.

Найчастіше під час слідства ДБР порушувало 240 статтю Кримінального процесуального кодексу, каже адвокат. Свідки давали покази, а слідчі не складали протоколів. Замість цього записували все на відео.

— Зараз усі ж круті. Дістають айфони і знімають. А як тільки в суді почали розглядати справу, ми, адвокати [підсудних], звернулися до судді: «Просимо цей протокол не досліджувати і визнати як очевидно недопустимий до показів». Наприклад, так було з показами Станіслава Петровця, — говорить Чевгуз. — Ми ж усі хочемо, щоб суд був за законом. Закон такий.

Чевгуз не заперечує, що 31 травня у дворі Петровця стріляли по мішенях. Визнають це і самі обвинувачувані. Але немає відповіді, хто саме влучив у Кирила. Зброю так і не знайшли, у дворі знаходилися чотири людини. За версією слідства, в той день стріляв не лише Приходько, а й Кривошей і Петровець-молодший. Але визнати їх усіх винними в смерті дитини — незаконно, пояснює Чевгуз.

— Класика кримінального і судового права говорить, що в таких випадках неможливо встановити, хто зробив постріл, від якого загинула дитина, — каже він. — Доказів проти Приходька немає. Тому справа закривається за недоведеністю. А засуджують підозрюваних за іншими статтями.

Чевгуз вважає, що суддя дасть трьом обвинувачуваним максимальні строки — по сім років вʼязниці за статтею про хуліганство та зберігання зброї. Станіславу Петровцю, який був неповнолітнім у 2019 році, можливо, присудять умовний строк. Чевгуз визнає, що вони не мали права стріляти в місті, але додає — мовляв, Кирило був на вулиці без догляду дорослих, вони його не догледіли. Про вину родини Тлявових адвокат говорить від початку судового процесу — перекладає провину зі своїх клієнтів на батьків. Одночасно погоджується, що батьки не можуть вберегти дитину від кулі, якщо дорослі чоловіки стріляють посеред міста, не думаючи про наслідки.

Бабуся Кирила хоче найсуворішого вироку для Приходька за ненавмисне вбивство. Для інших — максимального за двома іншими статтями. І ніяких умовних строків.

5.

Двадцять третього березня Олександра Тлявова приїхала у Переяславський суд, аби заслухати результати повторної медичної та балістичної експертизи. Вона чекала на неї півтора року, хоча за законом все мали зробити за півтора місяця. Олександрі важко підніматися на другий поверх — за роки, що справу розглядають у суді, в неї сильно погіршилося здоровʼя. У залі засідань вона сідає на «своє» місце — три з половиною роки займає лаву в першому ряду навпроти столів прокурорів, адвокатів та судді. Журналісти, які висвітлюють справу Тлявова, підходять до Олександри привітатися. Жінка знає їх на імʼя. Розказує, що Йодгард зараз у госпіталі — порвав звʼязки на ногах.

У тому ж першому ряду, але в іншому кінці зали сидить Приходько. Це незвичне для нього місце. З СІЗО його доставляли в «акваріум» для обвинувачуваних, але тепер він під домашнім арештом — сам прийшов у суд і сів, де захотів. Після звільнення він обрізав волосся, яке довгий час, поки був у СІЗО, завʼязував у хвостик на потилиці. З тюремних атрибутів залишив тільки бороду. За його спиною — старший і молодший Петровці та Кривошей.

— Журналісти, я забороняю мене фотографувати, — одразу звертається він до «Бабеля». — Я подам позов на вас.

Ми заперечуємо — заборони суду на зйомку нема.

— Вам що, указ президента потрібен? — іронізує Чевгуз.

— Я забороняю, цього не достатньо? — продовжує Приходько. — Я цього не хочу.

— Я теж багато чого не хочу, але терплю, — не витримує Тлявова.

Суперечку зупиняє суддя. Він говорить, що у Приходька є клопотання.

— Я прошу змінити місце відбування домашнього арешту, — говорить той. — Вірніше, не прошу, а попереджаю суд, що хочу змінити. Бо в ухвалі вказано, що я маю попереджати.

— За ухвалою ви повинні повідомляти, але в ухвалі вказана конкретна адреса [домашнього арешту], — дивується його зухвалості суддя.

Приходько пояснює, що хоче переїхати в будинок своєї бабусі, бо в квартирі є заборгованість за комунальні послуги. Адвокат Чевгуз додає, що у квартирі, окрім Приходька, живе його матір, сестра та двоє її дітей — квартира маленька, їм разом тісно. Про те, що сестра Приходька — це дружина Петровця, і мова про їхніх спільних дітей, ніхто в суді не згадує. Відповідно, не питають і чому родина Петровця не може жити з ним, щоб не утісняти Приходька.

Прокурори та Олександра Тлявова проти зміни адреси домашнього арешту. Тлявова каже, що так з квартири на квартиру можна бігати щомісяця, відволікати суд і затягувати справу. Суддя оголошує перерву і йде у нарадчу кімнату. Тієї ж миті Приходько підходить до нас з блокнотом і просить показати посвідчення. Говорить, що запише прізвище, аби знати, хто розповсюджує проти нього брехню. Ми пропонуємо поговорити про справу і викласти його версію.

— Ви все перекрутите. Не хочу з вами спілкуватися, — говорить Приходько. — Чого ви всі до мене причепилися. Разом зі мною інших судять. Їх питайте.

— Бо саме вас звинувачують у ненавмисному вбивстві, — відповідаємо йому.

— Ви пишете, що ми були пʼяні, коли нас затримали. А це брехня.

— Так говорив ваш керівник — начальник поліції.

— Він збрехав, а ви пишете. Говорите, що ми затягуємо слідство. А я так само, як і бабуся хлопчика хочу, щоб суд скоріше закінчився. Я дуже втомився. Але не вірю, що буде справедливий вирок — треба ж когось звинуватити. Я ні в чому не винен. Хай слідство встановлює, хто стріляв. Я не стріляв. Мені підкинули патрони під час обшуків. Я 13 років працював в поліції, знаю, як проходять обшуки. Вони спочатку нічого не знайшли, а потім підкинули і сказали, що знайшли.

У цей момент повертається суддя. Він дозволяє Приходьку переїхати у будинок бабусі і говорить, що розглядати експертизу, заради якої Тлявова прийшла у суд, на засіданні не будуть. Пропонує кожному з учасників процесу прочитати її самостійно і зустрітися через місяць.

— Зрозуміло? Щоб не заявляли наступного разу, що не знайомі з експертизою. Я навіть слухати не буду, що у вас інші справи і засідання. У мене також інші справи. Я не можу вічно займатися цією справою. Тому ми або починаємо говорити, або я не знаю.

Під «говорити» суддя має на увазі судові дебати. До них повинні перейти, як тільки всі ознайомляться з висновками експертизи. Суддя пропонує зробити це у травні.

— Попрацюємо чотири дні, щоб усіх заслухати. А потім вирок. Всім зрозуміло? — говорить Рева і йде.

Слідом за ним виходять підсудні. Говорити з «Бабелем» вони відмовляються.

— Таке відчуття, що суддя хоче завершити суд до кінця року. Ну, не знаю. У мене понад двадцять зауважень до висновку експертів, треба допитати експерта, — говорить Чевгуз іншим адвокатам.

— А що не так з експертизою? — запитую.

— Перша експертиза показала, що куля влучила у камінь, пішла рикошетом і влучила в дитину. А в новій експертизі сказано, що було пряме попадання. Стрілок стояв на ґанку і влучив в дитину. Якщо дві експертизи протирічать одна одній, потрібно проводити третю.

Це означає, що справа може затягнутися ще на півтора року.

Олександра Тлявова цього вже не чує. Вона виходить із зали суду зі словами, що Чевгуз та інші адвокати знов будуть затягувати розгляд справи. Прямує до кіоску з квітами. Питає, скільки коштують рожеві троянди. Кажуть — 80 гривень за штуку. Жінка обмірковує і просить дати їй шість гвоздик.

— Кісточки дитини вже згнилі в могилі, а ми четвертий рік не дочекаємося вироку, — говорить вона і йде на цвинтар до онука. Місяць тому йому мало виповнитись девʼять років.

Часом здається, що покарати винних неможливо. Але справедливість є, і за неї варто боротися. Підтримайте «Бабель»: 🔸 у гривні🔸 у криптовалюті🔸 Patreon🔸 PayPal: paypal@babel.ua