106 років тому кримські татари хотіли створити «Кримську Швейцарію» з рівними правами для всіх (і для жінок теж). Але все зіпсували більшовики. Згадуємо коротку історію Кримської Народної Республіки

У грудні 1917 року національний зʼїзд кримськотатарського народу Курултай ухвалив створення Кримської Народної Республіки. Молоді кримськотатарські лідери не збиралися самотужки вирішувати долю Криму, а радше хотіли перетворити його на «цивілізовану Швейцарію» з рівними правами для всіх народів півострова. Кримські татари співпрацювали з київською Центральною Радою, переймаючи політичний досвід українців. І де в чому навіть випередили, особливо в питаннях гендерної рівності. А в ісламському світі взагалі першими надали виборчі права жінкам. Однак уже наприкінці січня 1918 року більшовики захопили півострів, придушили національні рухи та влаштували тотальний терор. «Бабель» згадує про піднесення і занепад кримськотатарського національного руху на початку ХХ століття і про спробу перетворити Крим на демократичну республіку.

Після окупації Криму в другій половині XVIII століття російська влада особливо методично винищувала корінне кримськотатарське населення. Від початку окупації до кінця ХІХ століття кількість кримських татар на півострові скоротилась з мільйона до приблизно 200 тисяч людей.

Після Лютневої революції 1917 року, що закінчилася ліквідацією монархії, у різних регіонах колишньої Російської імперії розпочалося піднесення національних рухів. Це стосувалося й кримськотатарського народу, особливо молоді. Спочатку вони спробували приєднатися до руху рад — найпопулярніших на той час місцевих органів самоврядування. Однак усі ради на півострові їм відмовили, бо не надавали представництва за національною ознакою.

Тоді кримські татари вирішили самоорганізуватись. На початку квітня 1917 року в Сімферополі відбувся Всекримський зʼїзд мусульман, на якому утворили Мусульманський виконавчий комітет (Мусвиконком) — координаційний орган національного руху кримських татар. Його лідерами стали представники тієї самої молодої кримськотатарської генерації. Очолив Мусвиконком 32-річний богослов, юрист, поет і громадський діяч Номан Челебіджіхан. На цьому ж зʼїзді проголосували за те, щоб обрати Челебіджіхана муфтієм. До цього часу з моменту російської окупації муфтії лише призначались. Другою людиною національного руху Криму став 28-річний юрист Джафер Сейдамет — його обрали головою вакуфної комісії, що займалася питаннями майна та землі.

Мусвиконком почав видавати газети Millet («Нація») кримськотатарською мовою та «Голос татар» — російською. Досить швидко він перебрав на себе освітні, культурні, економічні та, головне, політичні питання кримськотатарського народу. А Челебіджіхан став не лише духовним, але й політичним лідером. Уже в липні 1917 року зʼявилась перша кримськотатарська політична партія Milliy Firqa («Національна партія»). Челебіджіхан разом із Сейдаметом увійшли до її керівництва.

Наприкінці того ж липня 1917-го представники цієї партії відправились до Києва на зустріч із Центральною Радою. «Ми уважно відстежували структуризацію національного руху України, заснування Центральної Ради, дії українців з реалізації територіальної автономії та, нарешті, створення національного уряду», — писав у своїх мемуарах Сейдамет. Центральна Рада визнала Мусвиконком представницьким органом кримських татар. Те саме був змушений зробити й Тимчасовий уряд у Петрограді. Відтоді між кримськотатарським та українським національними рухами налагодились тісні партнерські відносини. Тому, коли Центральна Рада у листопаді 1917 року ІІІ Універсалом проголосила створення Української Народної Республіки, то не включила Крим до її складу. У такий спосіб Київ підкреслював, що поважає право кримських татар та інших народів на самовизначення щодо долі півострова.

У тому, що лідери кримськотатарського народу відправились переймати політичний досвід саме до Києва, не було нічого дивного. Адже Україна на той час була одним з лідерів руху за те, щоб перетворити колишню Російську імперію на федерацію з рівними правами для всіх народів. Саме в Києві за ініціативи Центральної Ради у вересні 1917 року відбувся Зʼїзд поневолених народів Росії, де серед 92 делегатів були й представники кримських татар. Основну ідею глава Центральної Ради Михайло Грушевський сформулював у своїй промові: «Зробити з тюрми народів палац народів». Зʼїзд підтримав створення федеративної демократичної республіки на теренах колишньої імперії. Але постановив, що спочатку мають відбутись Національні установчі збори в регіонах, які визначать внутрішній устрій кожного краю. А їхні делегати згодом на Всеросійських установчих зборах мали б домовлятись із центром про рівень автономії та про інші умови у складі майбутньої федерації.

Після повернення з Києва очільники Мусвиконкому заходились організовувати Курултай — національні установчі збори кримськотатарського народу. Спочатку вирішили провести вибори делегатів на Курултай. Це були історичні вибори не лише для кримськотатарського народу, але й для всього ісламського світу. До участі в голосуванні допускались усі кримські татари віком від 20 років, причому як чоловіки, так і жінки. Зрештою серед обраних делегатів було чотири жінки. Це був перший з-поміж ісламських народів приклад реалізації виборчих прав жінок. На той час такі права жінки мали далеко не в усіх європейських країнах, а в низці мусульманських держав жінки досі їх не мають.

У Криму на початку ХХ століття рух за права жінок активно розвивався, особливо в середовищі кримських татар. Навесні 1917 року його підтримав і новий муфтій Номан Челебіджіхан. А одна з лідерок жіночого мусульманського руху — громадська діячка і журналістка Шефіка Гаспринська — була серед чотирьох обраних делегаток Курултаю і ввійшла до його президії.

Перше засідання кримськотатарського Курултаю відбулось 9 грудня 1917 року в ханському палаці в Бахчисараї — колишній столиці Кримського ханства. Протягом наступних 18 днів делегати ухвалили основні кримськотатарські закони, побудовані на демократичних принципах: рівноправність жінок і чоловіків; скасування у кримськотатарському середовищі станових звань і привілеїв; запровадження свободи слова, совісті, зібрань; закріплення права на самовизначення народів, повага до прав меншин. І для цього, як вказувалось в одній зі статей, потрібно було проголосити республіку. Що Курултай і зробив — проголосив створення Кримської Народної Республіки. А ще сформував національний уряд — Директорію — у складі директорів-міністрів. Очолив його Номан Челебіджіхан, водночас він обіймав посаду директора юстиції. А Джафер Сейдамет став директором із зовнішніх і військових справ.

Усе це відбувалось під гаслом «Крим для кримців», тобто для всіх народів, які населяли півострів. Курултай не ставив собі за мету створення виключно кримськотатарської держави. Кримські татари на той час становили приблизно 30% населення півострова. Тож їхні лідери чудово розуміли, що не мають права самотужки вирішувати долю Криму. Проголошення КНР було радше прикладом для інших народів. А майбутнє Криму, за задумом, мало визначатися на Установчих зборах.

«Мета Курултаю — зібравши їх (народи, що живуть у Криму) разом, скласти з них красивий і витончений букет, заснувати на прекрасному півострові Крим справжню цивілізовану Швейцарію. Курултай думає не тільки про кримських татар, але про всі народи, які протягом століть по-братськи живуть разом із ними. Курултай запрошує їх працювати разом і буде йти з ними пліч-о-пліч. Кримські татари будуть грати в цій справі не роль керівника, але роль зачинателя, ініціатора», — казав Челебіджіхан.

Одночасно з Курултаєм на півострові утворився місцевий тимчасовий уряд — Рада народних представників (РНП). До її складу входили представники міської влади, рад, профспілок і національних організацій, зокрема і кримськотатарських. Курултай та РНП працювали в тісній взаємодії, наприклад, створювали військові загони для захисту від спільного ворога — більшовиків.

Захопивши владу в Петрограді внаслідок збройного перевороту в жовтні 1917 року, Ленін із поплічниками спробували зробити те саме й в інших політичних центрах, зокрема в Києві та Криму. Більшовицький заколот у Києві армія УНР змогла придушити, проте у Криму більшовики, спираючись на матросів Чорноморського флоту, у середині грудня 1917-го захопили владу в Севастополі, а потім почали наступ на інші міста півострова. Намагаючись навернути до своїх лав прихильників з числа місцевого населення, більшовицькі пропагандисти навмисне перекручували гасло «Крим для кримців» — людей лякали загрозою «воєнної диктатури татар, яких підтримує Центральна Рада в Києві».

Тоді Номан Челебіджіхан припустився тієї ж самої помилки, що й уряд Центральної Ради, — спробував домовитися з більшовиками. Він ініціював переговори в Сімферополі, запропонувавши створити спільний уряд, куди б входили представники більшовиків, РНП і Курултаю. Однак більшовики заарештували Челебіджіхана, а згодом вивезли до Севастополя, де після катувань розстріляли, а тіло викинули в море.

Нечисленні загони кримськотатарської Директорії та РНП не змогли протистояти переважаючим і добре озброєним більшовикам. Уже наприкінці січня більшовики захопили Крим, розпустили РНП і Курултай та влаштували на півострові справжній терор. Червоні солдати та матроси вбивали офіцерів Чорноморського флоту, інтелігентів, влаштовували погроми селищ кримських татар, ґвалтували кримськотатарських жінок і дівчат та навіть торгували ними.

Упродовж наступних років влада у Криму змінювалася кілька разів: приходили війська УНР, Німеччини, Антанти, Білого руху. Після повернення більшовиків у 1920 році на півострові розпочалася нова хвиля червоного терору. А кримські татари страждали від переслідувань радянської влади до самого розвалу СРСР у 1991 році. Окупувавши півострів у 2014 році, російська влада знову розпочала репресії проти кримськотатарського населення.

Сьогодні у кримських татар та українців той самий спільний ворог, що і сто років тому. Але цього разу ми переможемо. Підтримайте «Бабель»: 🔸 у гривні, 🔸 у криптовалюті, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: paypal@babel.ua