Може здатися, що за мир із путіним виступають все більше західних лідерів думок. Це не так. Ось що пишуть Снайдер, Фукуяма та Леві, які беззаперечно підтримують Україну ― розбір «Бабеля»

Після повномасштабного вторгнення росії в Україну виявилося, що багато західних політиків, інтелектуалів і публічних людей не готові до нової реальності та боротьби. Ми вже писали про американських лідерів думок, таких як Джордан Пітерсон чи Бен Шапіро, які свідомо чи несвідомо стали корисними для політики кремля. Схожі процеси відбуваються і в Європі. Наприклад, у Німеччині, де група інтелектуалів з різних університетів написала відкритого листа до канцлера Олафа Шольца, вимагаючи припинити допомогу Україні. Але не всі західні інтелектуали бояться путіна. «Бабель» розповідає про науковців, істориків і філософів, які підтримали Україну та пояснили ключові, на їхню думку, елементи війни з росією. Серед них ― історики Тімоті Снайдер і Мартін Шульце Вессель, публіцист Френсіс Фукуяма, соціолог науки Бруно Латур та філософ Бернар-Анрі Леві, який 27 жовтня 2022 року випускає свій документальний фільм «Чому Україна».

Тімоті Снайдер

Тімоті Снайдер ― американський історик, професор Єльського університету. У нього дві основні теми досліджень ― історія Європи, особливо Східної, у XX столітті та історія тоталітаризму. Його основні роботи «Криваві землі: Європа між Гітлером і Сталіним», «Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь», «Чорна земля. Голокост як історія і застереження» є в українському перекладі. Снайдер і сам володіє українською, працює з оригінальними польськими, німецькими та російськими джерелами, загалом на різному рівні знає десь 15 мов.

Снайдер послідовно підтримує Україну з початку війни у 2014 році. Ще коли росія тільки анексувала Крим та почала війну на Донбасі, він написав колонку, в якій прямо попередив, що росія підготувала ґрунт для європейської війни. Яка обовʼязково станеться, якщо Євросоюз не знайде в собі сил зупинити росію на старті.

У 2018 вийшла книга Снайдера «Шлях до несвободи: Росія, Європа, Америка». У цій роботі він писав, що російський режим перейшов до відверто фашистської риторики, і провів паралелі між ідеями, які висловлював путін, і текстами російського філософа Івана Ільїна. Тоді книжку Снайдера розкритикували колеги-історики ― Марлен Ларюель і Пол Робінсон звинуватили його у «викривленнях та хибних інтерпретаціях». А славістка Софі Пінкхем навіть приписала Снайдеру «параноїдальний стиль». Але знову виявилося, що він не помилився.

Після повномасштабного вторгнення Снайдер опублікував колонку «Ми повинні сказати це: Росія ― фашистська держава», в якій підсумував свої висновки, щодо російського режиму:

«Люди розходяться в думках, часто затято, з приводу того, що таке фашизм. Але сьогоднішня росія відповідає більшості критеріїв, які схильні застосовувати вчені. Культ навколо одного лідера володимира путіна. Тут є культ мертвих, створений навколо Другої світової війни. Є міф про минулий золотий вік імперської величі, який має бути відновлений за допомогою зцілюючого насильства ― смертоносної війни з Україною».

Зараз Снайдер веде курс лекцій про Україну в Єльському університеті. Наразі вийшло вже дванадцять лекцій, їх можна подивитися на YouТube.

Бернар-Анрі Леві

Французький філософ, публіцист і режисер. У 1970-х Бернар-Анрі Леві входив до руху «Нових філософів» ― французьких інтелектуалів, які намагалися відійти від марксизму та піддати його критиці. У 2000-х Леві почав публічно опонувати ісламському фундаменталізму і разом з письменником Салманом Рушді написав маніфест «Разом проти нового тоталітаризму». При цьому під час Югославських війн він послідовно підтримував боснійських і албанських мусульман. А у 2019 році Леві ініціював відкритий лист «Воюйте за Європу або вороги знищать її!», направлений проти націоналізму та правого популізму.

За ці десятиліття його багато критикували філософи та політики з різними ідеологічними переконаннями. Але якщо в чомусь Леві послідовний, то це в підтримці України. Леві підтримав Революцію гідності та навіть особисто виступив на Майдані 9 лютого 2014 року. Відтоді він протягом восьми років знімав документальний фільм «Чому Україна» ― від кадрів революції 2014 року до початку повномасштабного вторгнення, наслідків звірств російських солдатів у Бучі та оборони Миколаєва. Премʼєра стрічки відбудеться у штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку 27 жовтня.

Основна мета фільму ― показати та пояснити суть подій в Україні французам та іншим європейцям. Леві каже, що використовує паралелі з подіями французької історії, наприклад, з Опором у часи Другої світової війни, щоб показати спільний дух, який обʼєднував французів тоді та українців зараз.

Ще у 2015 році в інтервʼю Леві закликав до спротиву, стверджуючи, що путінська диктатура ― це паперовий тигр:

«Коли диктатура на зовнішньому фронті зустрічає сильний опір, вона відступає. Коли вона не зустрічає опору, вона наступає і прогресує. Ось що я маю на увазі, коли говорю, що цей тигр, або в цьому випадку скоріше ведмідь, ― паперовий. Іншими словами, володимир путін сильний лише нашими слабкостями».

Мартін Шульце Вессель

Німецький історик, професор Мюнхенського університету Людвіга-Максиміліана, який досліджує спільну історію Німеччини та Східної Європи. Із 2015 року Шульце Вессель ― співголова Німецько-української комісії істориків, яку з української стороні очолює Ярослав Грицак.

Усі роки існування комісії Мартін Шульце Вессель наголошує, що серед основних своїх завдань бачить боротьбу з викривленим сприйняттям історії України на Заході, де її епізоди часто бачать як суто російські. Окрема тема ― сприйняття українського національно-визвольного руху, який на Заході інколи схильні демонізувати.

У 2020 році в Німецько-українській комісії істориків стався скандал через намагання тодішнього посла України в Німеччині Андрія Мельника вплинути на те, кому саме з українських істориків варто виступати на конференції. Вессель та інші німецькі історики тоді обурилися спробою модерувати роботу незалежної комісії.

Але скандал не вплинув на позицію Весселя та комісії щодо України та війни з росією. У квітні 2022 року комісія випустила заяву про те, що дії російської армії на окупованих територіях, очевидно, є спробою геноциду. А в червні Мартін Шульце Вессель дав досить лаконічну та вичерпну відповідь на запитання, чому в цій війні винен не лише путін:

«Питання колективної відповідальності непросте. З одного боку, зрозуміло, що путін ― диктатор, який сам вирішив розвʼязати цю війну. З іншого боку, є відповідальність росії та росіян. Путін не діє у порожньому просторі, він діє у культурному контексті, і можна навіть сказати, що він є продуктом цього культурного контексту, [...] політичне лідерство неможливе без підтримки людей. У росії це підтримка армії, підтримка бізнесу, і отже, це не війна путіна ― це війна росії».

Френсіс Фукуяма

Американський філософ і публіцист, професор Стенфордського університету. Фукуяма став популярним у 1992 році, коли вийшла його книга «Кінець історії та остання людина». У цій роботі він стверджував, що ліберальна демократія, до якої прийшов західний світ, ― це вже остаточна форма правління. Тоді Фукуяму багато критикували за таке радикальне твердження, вказуючи на численні недоліки та протиріччя в ліберальних демократіях. За приклад наводили Китай, який вписався в сучасний ліберальний світ без повноцінної демократії. Хоча сам автор у кінці своєї книги залишив відкритим питання про те, чи зможуть невдоволені цим світом «відновити хід історії».

Із 2014 року Фукуяма підтримує Україну, ще тоді він казав про етнічні питання в зовнішній політиці путіна, що дозволяють проводити паралелі між сучасною росією та нацистською Німеччиною. Фукуяма започаткував програму Ukrainian Emerging Leadership у Стенфорді та регулярно закликає західних лідерів підтримувати Україну.

Сімнадцятого жовтня 2022 року на тлі війни в Україні Фукуяма опублікував есей, в якому спробував пояснити сучасні події через призму своєї книги 1992 року. Він дійшов висновку, що вторгнення росії в Україну лише демонструє слабкість авторитарних режимів ― через концентрацію влади в руках одного лідера такі режими приречені на хибні рішення, а відсутність публічних дискусій призводить до того, що цей лідер може втратити суспільну підтримку і навіть не помітити цього.

Водночас у ліберальних демократій є інша проблема:

«…багато людей, які виросли в мирних, процвітаючих ліберальних демократіях, починають сприймати свою форму правління як належне. Оскільки вони ніколи не стикалися зі справжньою тиранією, вони уявляють, що демократично обрані уряди, під якими вони живуть, самі є злими диктатурами, що потурають позбавляти їх прав, чи то Європейський Союз, чи адміністрація у Вашингтоні. Але реальність втрутилася. Російське вторгнення в Україну є справжньою диктатурою, яка намагається розтрощити справді вільне суспільство за допомогою ракет і танків та може служити нагадуванням нинішньому поколінню про те, що поставлено на карту».

Можна не погоджуватися з Фукуямою в тому, що ліберальні демократії є фінальною точкою політичного розвитку людства, ця ідея справді дуже радикальна, історія завжди йде вперед. Але його критика авторитарних режимів слушна ― росія, а за нею Китай чи Іран, дають своїм громадянам все менше стабільності, яку вони обіцяли в обмін на політичну пасивність.

Бруно Латур

Французький філософ, соціолог науки, який все життя займався надскладними питаннями пізнання, проблем науки і техніки, внутрішніх конфліктів наук, співвідношення науки та культури тощо.

Починаючи з роботи «Політика природи» 2004 року одним з основних інтересів Латура стали кліматичні й екологічні питання через призму політики та суспільства. Він наполягав, що кліматичні зміни можуть мати катастрофічні наслідки для людства, і подолати це можна лише спільними суспільно-політичними та науковими зусиллями. За концепцією Латура саме науковці мають взяти на себе функцію «офіційних представників» нелюдського світу у світі людей. Наприклад, як біологи, за порадами яких при будівництві нових доріг прокладаються додаткові тунелі, щоб не заважати місцевим жабам розмножуватися. Жаби не можуть говорити за себе, тож науковці говорять за них.

Латур помер 9 жовтня 2022 року. Його останній опублікований за життя текст стосувався, зокрема, війни в Україні. У вересні в журналі «Геополітика» вийшла стаття Латура «Чи змінюється ґрунт Європи під нашими ногами?» він стверджував, що війна в Україні не просто хронологічно збіглася з екологічною кризою ― це повʼязані процеси. Безпосереднє військове вторгнення ― лише одна частина війни. Ще є війна енергетична, яка базується на залежності від енергоресурсів. І є ще нафтогазовий принцип існування ті є ж росії, який вже застарів і загрожує катастрофою.

Латур розмірковує над тим, чому багато західних політиків і звичайних громадян воліють не використовувати слово «війна», говорячи про Україну чи про енергетичні війни:

«…ми не знаємо, як назвати протиріччя, які зі скромності називають екологічними та які насправді є конфліктами територіального вторгнення іншої держави. Якщо слово «війна» тут заборонено, то тому, що якби ми його промовили, нам довелося б вжити заходів, які змусили б нас визнати реальних ворогів як на кордонах наших «союзників», так і в себе вдома. Щоб переконати себе в цьому, нам достатньо визначити тих, із ким нам доведеться боротися, якщо ми всерйоз маємо намір позбутися путінського газу та нафти. Можливо, вони живуть на нашій вулиці, заправляють бак нашого автомобіля або збільшують наш портфель акцій».

Латур завершує свій текст констатацією ― Європі необхідно знайти нове підґрунтя для обʼєднання. Не лише як торговий та митний союз, а як єдиний простір, що не обмежується Шенгенською зоною.

Без спільної роботи та взаємодопомоги не можна ані виграти війну, ані розібратися з екологічними питаннями. Підтримайте «Бабель»: 🔸 у гривні, 🔸 у криптовалюті, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: paypal@babel.ua.