Тексти

«З Луганської області виїхали на захід, а потім ― в Ірпінь, бо оренда дешевше». «Кожен Може» опікується дітьми та літніми людьми, що вдруге рятуються від війни ― історія «Бабеля» та «Нової пошти»

Автори:
Оксана Расулова, Юліана Скібіцька
Дата:

Getty Images / «Бабель»

Вісім років тому міжнародний благодійний фонд «Кожен Може» почав опікуватися дітьми з інвалідністю та літніми людьми, які поїхали з окупованих територій Донецької та Луганської областей. За час роботи вони зріднилися і встигли побачити, як дорослішають діти та помирають пенсіонери. Тепер ці ж люди вдруге вимушені рятуватися від війни ― після 24 лютого більшість підопічних фонду знову покинули свій дім і так само потребують допомоги. Журналістка «Бабеля» Оксана Расулова зустрілася зі співзасновницею фонду Марією Пуцковою та розповідає, як вплинуло повномасштабне вторгнення на організацію, як війна зашкодила реабілітації дітей і чому тепер фонд має менше роботи з волонтерами.

Сталість

Марія Пуцкова носить масивні прикраси з дерева та каменю та маленьку поясну сумку. В неї коротка зачіска, плавна мова й низький голос. Її зовнішність говорить про те, що вона звикла до швидких рішень, системної роботи, але й творчість через волонтерство не покинула.

― Ми працюємо вже вісім років. Багато їздили на схід, бачили там руйнування. Але повною мірою лише після обстрілів Києва зрозуміли, що переживають наші підопічні, ― каже Марія. ― Може, якраз саме через такий досвід ми не мали плану перед 24 лютого: розуміли, що передбачити події неможливо, вирішили орієнтуватися за ситуацією.

«Кожен Може» / «Бабель»

Про це та подальшу роботу операційна директорка фонду говорить напрочуд спокійно. Натомість хвилювання під час розповіді про створення «Кожен Може» їй не вдається приховати навіть тепер. У 2014 році Марія була ілюстраторкою та співвласницею агенції з організації заходів і ніколи не волонтерила. Усе змінилося під час Революції Гідності:

― Ми з директоркою фонду Мариною Лисак разом працювали в агенції і разом волонтерили на Майдані. Опинилися там під час розстрілів. Спитали біля готелю «Козацький» у медсестер в мафі-вареничній, чи треба забирати поранених, а нам сказали: «Нема поранених, є тільки вбиті». Тіла зносили, накривали ковдрами, а потім усі почали співати гімн України. Тоді я усвідомила, що все змінилося назавжди.

Від цієї думки й почався волонтерський шлях ― спершу ініціатива з 11 людей опікувалася пораненими на Майдані, організовувала для них лікування в Ізраїлі. Згодом приєдналися інші волонтери, і почалася допомога армії, внутрішнім переселенцям, військовим. Зрештою ініціатива розпалася на три фонди за цими напрямками.

Спершу «Кожен Може» мав власний офіс-склад, де два роки цілодобово працювали десятки людей. Але виснажившись, вирішили відмовитися від допомоги всім і завжди та виокремили кілька категорій переселенців для допомоги ― родини з дітьми з інвалідністю, літні люди та кілька лікарень. У фонді лишилися чотири співробітниці, кілька десятків волонтерів і сотня фандрейзерів.

«Кожен Може» / «Бабель»

― Не знаю, чи можна так сказати, але наша команда пережила багато, і це була ніби репетиція до 24 лютого, ― говорить Марія. ― Тож особисто в мене, звісно, був шок, коли я прокинулася від звуків вибухів, але сам фонд як організація шокований не був. Ми просто продовжили працювати.

Логістика

― У нас дуже багато запитів, ми не встигаємо всі обробляти, ― говорить Марія. ― Але ми знаємо практично всі свої родини, маємо їхні документи та контакти. Якщо треба склад, ми звертаємося до партнерів, але взагалі працюємо онлайн. Офіс нам не потрібен, для зустрічі велику команду зібрати складно. Але ми і так можемо допомагати ефективно.

Основа роботи фонду — швидка та надійна доставка за запитом. Підопічні пишуть запити координаторкам напрямків: надсилають заяву, рецепт від лікаря чи довідку. Волонтери перевіряють інформацію, замовляють необхідні товари, забирають і відправляють «Новою поштою» разом із документами, які потім так само поштою отримують назад. Так само за запитом надають фінансову допомогу для купівлі продуктів, ліків або реабілітації ― підопічні у відповідь надсилають фотозвіти.

«Кожен Може» / «Бабель»

«Кожен Може» / «Бабель»

Іноді фонд формує набори — якщо благодійники пропонують продукти. Волонтерки розраховують, скільки й чого необхідно, просять склад у партнерів на певний день, там приймають вантаж, формують пакунки, відвозять на «Нову пошту» ― і надсилають.

Із «Новою поштою» фонд співпрацює вже вісім років, і від початку роботи є частиною проєкту «Гуманітарна пошта України». Це соціальна ініціатива «Нової пошти», в межах якої компанія за власний рахунок доставляє вантажі волонтерських організацій. Проєкт запустили ще в 2014 році, у фазу активних боїв у Донецькій та Луганській областях. На початку повномасштабного вторгнення компанія розширила та трансформувала проєкт в окремий гуманітарний напрям діяльності: допомагає тепер не лише волонтерським організаціям та благодійним фондам, а й медичним закладам, захисникам та навіть рятувальникам ДСНС. «Кожен Може» щомісяця отримує від компанії бонуси і ними ж розраховується за відправлення. Власних коштів на це волонтерки не витрачають і кажуть, що це надзвичайно спрощує роботу, а «Нову пошту» називають улюбленим і надійним партнером.

― Ми з ними багато відправляли на схід, тепер по всій Україні, ― говорить Марія. ― Без програми від «Нової пошти» половина коштів фонду йшла би не на допомогу, а на відправлення посилок.

«Кожен Може» / «Бабель»

«Кожен Може» / «Бабель»

У межах України фонд надсилає родинам продуктові набори, ліки, оплачує реабілітацію та лікування, коли для них є можливість. І родини-переселенці, і родини-біженці отримують грошову допомогу. Зазвичай волонтерки щороку їздили в «експедицію» ― перевіряли, у яких умовах живуть підопічні діти і чого потребують. Цьогоріч поїздка теж відбулася ― от тільки не на схід, як у попередні роки, а на захід. Марія каже, що уявляли кращі умови для дітей з інвалідністю ― тож роботи ще багато.

Лікарні теж отримують підтримку від «Кожен Може» ― їм надсилають медикаменти, обладнання. У березні, коли в Києві складно було знайти деякі ліки, волонтери пересилали їх поштою з інших міст.

― Ми багато працювали з медичною сферою, але цьогоріч вперше закуповували товари для судмедекспертизи на Київщині ― мішки та каталки для тіл, ― говорить Марія. Попри спокійне ставлення до пережитого в Києві, чутно, що саме це її зачепило.

Люди

― Більшість наших підопічних у 2014 виїхали в неокуповані міста та села Донецької і Луганської областей. Сподівалися повернутися, ― розповідає Марія. ― Але цього разу вони були змушені полишити свої домівки вдруге. Хоч вони вже знають як це, вдруге не легше.

Одна з матерів написала, що зараз, себто 24 лютого, вона з чоловіком і пʼятирічним сином з ДЦП у Харкові ― привезли дитину на реабілітацію, оплачену фондом. Приїхали туди з Луганської області.

«Кожен Може» / «Бабель»

― Вони мали речей усього на тиждень ― наприклад, памперсів. Розгубилися, неможливо було нічого купити, ― говорить Марія. ― Вони орендували квартиру, вийняли скло з дверей і жили у ванні, аж поки наважилися піти на евакуаційний потяг. Тато потім казав, що він був єдиним чоловіком у вагоні, на нього косо дивилися, і врешті він не витримав і сказав: «Не дивіться на мене так ― у мене дитина з інвалідністю, і я повинен її доглядати».

Зараз ця родина в Німеччині. Багато інших ― за кордоном. Якщо вперше покинувши дім, люди селилися поблизу і мріяли повернутися, то тепер їхали якнайдалі. Фонд не міг евакуювати підопічних, але допомагав порадами та контактами інших волонтерів, що вивозили людей. Багато хто їхав у напханих тісних потягах, обирав навмання автобуси за кордон, де ніколи не бував раніше, їхав у нікуди ― із пів сотні родин лише дві мали план. Тепер хтось мешкає у санаторіях чи шелтерах, інші орендують квартиру з такими ж біженцями та біженками. Проте всі на своєму шляху і в Україні, і за її межами зустрічали безкорисливу допомогу.

Марія каже, що майже кожна родина хоче повернутися до України. За кордоном складно, а батькам дитини з інвалідністю ― і поготів. Якщо виїхало кілька дорослих, хтось відразу йде працювати, але цих коштів все одно замало, а спеціальні програми чи патронаж для дітей є далеко не скрізь. Наприклад, у Польщі наявність соцпрацівників різниться, залежно від регіону. А в Німеччині адаптація відбувається швидше, бо дитина повинна навчатися.

«Кожен Може» / «Бабель»

Проте велика проблема для дітей ― зупинка реабілітації. Наприклад, багато підопічних фонду їздили на реабілітацію та лікування в Харків, проте тепер цей центр не працює. Або ж пауза виникла через те, що в новій країні треба переоформити документи ― і через це вже виникає регрес. Зрештою ті, хто за роки кропіткої роботи навчилися ходити та говорити, тепер почуваються гірше. Наприклад, в однієї дівчинки відновилися напади епілепсії. В Україні ж є свої проблеми:

― Найбільша складність ― знайти новий дім, ― говорить Марія. ― Одна наша родина з пʼятирічною дитиною з Луганської області виїхала на захід, але після деокупації Київщини перебралася в Ірпінь ― тут оренда квартири дешевша.

Зараз фонд опікується приблизно трьома десятками пенсіонерів ― усі вони мають інвалідність і вже полишили свій дім в 2014—2015 роках. Проте цього разу більшість із них вирішили: вдруге не поїдуть. Тож навчені попереднім досвідом, у перші ж дні склали списки необхідних ліків, і їх разом із продуктовими наборами спочатку розвозили волонтерки, а згодом доставляли кур’єри.

― Раніше ми влаштовували для наших підопічних зустрічі, обіди, плавання на пароплаві ― більшість із них у Києві та області, ― говорить Марія. ― Вони дружили, спілкувалися. Тепер ми не можемо їх збирати, але зі всіма спілкується координаторка. Дехто з них зовсім самотній, хтось має дітей. Майже всі десятиліттями наживали своє добро, працюючи на сході на заводах і шахтах. Важко в такому віці лишитися ні з чим і почати заново, тому вони дуже складно це переживають тепер. Одна жінка щодня ходить до церкви й молиться.

«Кожен Може» / «Бабель»

Жінка каже, що до фонду з 24 лютого зверталися волонтери з бажанням допомогти саме з логістикою чи пакуванням, проте в цьому «Кожен Може» допомоги не потребує. Натомість для команди важливе професійне волонтерство pro bono ― наприклад, системна допомога юристів, фандрейзерів чи дизайнерів. Це ― більш довгострокове партнерство для сталої роботи.

Марія додає, що зараз складно знайти людину, яка б не волонтерила. Це доводить і останнє опитування — 89% українців та українок долучилися до благодійності під час війни. Власне, через це, як жартома каже Марія, постраждав один із напрямків роботи фонду ― розвиток волонтерства:

― Ми проводили якісь заходи, вигадували щось, щоб спонукати долучатися до волонтерства. А тепер практично всі волонтерять, збирають і жертвують кошти. Зараз ця хвиля вже стабілізувалася, але якщо раніше треба було шукати і заохочувати, то тепер цим займатися не треба взагалі.