«У мене дрон, я скорегую вогонь!» Аеророзвідник «Швед» приїхав до селища Скибин на Київщині шукати російського офіцера, але врешті допоміг розбити велику колону окупантів. Історія

На початку вторгнення російська армія намагалася пробитися до Києва і оточити його. Окупанти йшли до столиці з двох сторін. Одна група зайшла з білорусі і пересувалася у бік Бучі та Ірпеня. Друга обійшла Чернігів і намагалася закріпитися в районі Броварів. Обидві успіхів не мали. Один з важливих епізодів оборони відбувся 10 березня у селі Скибин неподалік Броварів: тоді українським військовим вдалося розгромити колону 90 танкової дивізії рф у понад 50 одиниць техніки. Серед наших був військовий з позивним «Швед». Він приїхав сюди з іншим завданням — мав знайти офіцера окупантів. Але врешті корегував за допомогою дрона вогонь артилерії і допоміг розгромити колону. Журналіст «Бабеля» Стас Козлюк почув цю історію з перших вуст.

1.

Десь на півдні над позицією українських військових вже вечоріло. У тіні дерев група солдатів налаштовувала міномет, поруч кілька хлопців займалися воркаутом: віджималися, присідали, підтягувалися. Частина з них нещодавно повернулася із завдання, тож мала вихідний.

Там я й познайомився з одним із них — високим, худим, чорнявим. Обличчя поросло короткою щетиною. Він не назвав імені і не сказав, звідки родом. Лиш коротко представився: «Швед». Ми відійшли вбік, вмостилися на лавці під деревом. Вдалині гуркотіло щось схоже на мопед.

— О, дрон літає, — сказав Швед.

За кілька хвилин у височині показалася срібляста, сильно зменшена й гучна копія літака. Імовірно, російський «Орлан». Швед був розслаблений і спокійний. Під гудіння дрона він розповідав про себе: дитинство, Майдан, війна. Певно, як і у більшості молодих військових.

— Я з націоналістичної сімʼї. У мене всі родичі боролися з росією. Для мене ця війна триває 400 років. Бо росіяни весь час кошмарять українців. Тому я з дитинства був у різних патріотичних організаціях: «Тризуб», «Патріот України». Ми намагалися боротися з російською окупацією, — пояснює військовий.

Швед брав участь у Майдані, у січні 2014-го міліціонери проломили йому голову в сутичках на вулиці Грушевського. Він, щоправда, про це дізнався не одразу: продовжував ходити з головним болем, аж поки не потрапив до лікарні. До армії прийшов 2015 року: влаштувався до інформаційної служби полку «Азов». Літав дроном, знімав війну на відео.

— До 2017-го я намагався все документувати: виїжджав на бойові, знімав. У мене був величезний архів. Більше нема. Усе згоріло на «Азовсталі», — із сумом каже Швед.

У 2017 році Швед демобілізувався, пішов у цивільне життя, став художником-постановником. А пізньої осені 2021-го, як і знайомі ветерани, почав готуватися до російського вторгнення. З 24 лютого 2022-го він займається авіарозвідкою — літає дронами. Хвалиться: за понад чотири місяці не втратив жодного! І вже назбирав новий матеріал, який після війни хоче віддати до кіноархівів.

— Не про всі завдання можна говорити публічно, але про те, що було на початку війни, розповім. Була в нас одна історія в Скибині…

2.

Двадцять четверте лютого 2022 року, 04:30 ранку. Швед, іще цивільний, спав у своїй квартирі разом із коханою. Його розбудив дзвінок від брата і коротке «Почалося». Уже за пів години Швед разом з дівчиною їхав забирати родичів. План був такий: він лишається воювати, родичі та кохана їдуть подалі від фронту, на Закарпаття. Швед разом з іншими ветеранами намагалися офіційно оформитися бодай до якогось із військових підрозділів. Виявилося, що воювати з паперовою бюрократією не набагато легше, ніж з росіянами. Врешті почали займатися тим, чим уміли — розвідкою.

У перші дні Швед працював на західному напрямку: корегував артилерію, допомагав виводити військових з Мощуна. А на початку березня разом з групою отримав завдання — знайти одного російського офіцера в районі села Скибин, що біля Броварів. Робота, на перший погляд, доволі проста: приїхати, провести розвідку, підтвердити ціль, навести артилерію. Щоправда, тоді розвідники навіть не замислювалися над тим, де конкретно шукатимуть того росіянина. Група була невелика — троє людей. Провідник, який знав місцеві дороги, водій і, власне, Швед.

Було пообіді. Військові на подарованому Ленд Крузері приїхали на околиці Скибина й зупинилися в якихось ангарах. Був сильний мороз. «Швидко сідатимуть батареї в дроні», — подумав Швед.

Група розвідників в ангарах була не сама, там вже працював «Правий сектор» — на імпровізованому паркінгу стояли мікроавтобуси та легкові авто. Біля них молоді військові — на око їм заледве можна було дати 20 років. Вони, як і Швед, займалися аеророзвідкою.

— Можеш не розпаковуватися. Ми тут уже літаємо. Якщо треба якась інформація, відео — ми поділимося. Можемо на флешку тобі залити матеріал, — сказав один з «правосеків», підходячи до Шведа.

Поки вже відзняті відео копіювали, колишній «азовець» з-за плеча спостерігав за роботою колеги-розвідника з дроном. І тут почувся дивний звук.

— О, це танки їдуть, — буденно кинув хтось з бійців «Правого сектора».

«Які нахуй танки?!» — встиг подумати Швед.

У цей момент старший групи почав роздавати бійцям гранатомети. Здається, вояків було троє. І, звісно ж, вони до цього моменту ніколи в житті не стріляли з РПГ. Командир швидко провів для них «курс молодого гранатометника»: як правильно стояти, де в цієї труби зі снарядом запобіжник, як вистрілити і, головне, як треба стріляти по танку. Швед мовчки спостерігав.

Врешті бійці стали рядочком біля дороги. І в цей момент повз них на повному ходу пролетів танк. Потім ще один. І ще. Бійці впали у ступор.

«Пизда», подумав Швед, але вголос крикнув:

— Пацани, удачі, ми їдемо!

«Азовець» схопив флешку з відео і побіг до свого Ленд Крузера, де вже чекали водій та провідник. Щойно Швед заскочив всередину, авто рвонуло з місця через чорний хід у Скибин. Джип нісся польовою дорогою, паралельно до траси. Очі «азовців» раз по раз вихоплювали з-поміж будинків російські танки. У цей момент у голові крутилося одне-єдине: «Сука, аби він лише башту не повернув, аби він не повернув довбану башту». Варіантів лишалося небагато: або максимально швидко тікати через поле до лісу, або спробувати обігнати росіян у селі. Перший варіант виглядав привабливіше.

Втім, розвідники прорахувалися: українські військові окопалися на виїзді з села, а більшість доріг навколо перекрили протитанковими їжаками й бетонними блоками. Тож зі Скибина залишався тільки один виїзд: під залізничним мостом, на трасі з Чернігова. І саме цією трасою їхали росіяни. Розвідники намагалися проскочити по одному з паралельних шляхів, але вперлися у загорожу з їжаків. Тоді вони спробували перейти залізницю пішки, піднявши прапор «Азову». У повітрі засвистіли кулі.

— Свої! Свої! Ми свої! — кричали розвідники. Це не допомогло. По них продовжували стріляти.

Врешті провідник вирішив вибиратися самотужки, а Швед із водієм лишилися шукати альтернативний вихід, аби врятувати автомобіль. Вони відʼїхали від протитанкових їжаків і на сусідній дорозі побачили джип — Форд Едж. За кермом сиділа дівчина. Швед підбіг до неї:

— Шо ви тут, нахуй, робите?! Тікайте!

Дівчина не відповідала. Мовчки дивилася перед собою, вчепившись у кермо. Її швидко пересадили у Ленд Крузер, розвідник сів за кермо Форда. Машини, ламаючи деревʼяні паркани, через городи, підстрибуючи на промерзлій землі, поїхали до траси. Вирішили спробувати прикритися димовими шашками і так проскочити під носом у російських танків. За кілька хвилин вперлися у шумопоглинальний паркан. Швед швидко знайшов у ньому ворота, відкрив їх, закинув кілька шашок. Щоправда, на трасі диму й так вистачало: ті самі російські танки, які прорвалися крізь «Правий сектор», намагалися прикрити підхід основних сил, створивши димову завісу. Повітря затягло сизим туманом. Військові на авто проскочили прямо поруч із танками, паралельною до траси дорогою. У диму Швед побачив лише одну машину окупантів, на неї вони примотали добро, яке намародерствували. Що саме — розгледіти не встиг. Українські танкісти вже відкрили вогонь.

— Їдуть дві коробочки! Дві! — кричав у рацію Швед. Авто вільно проїхали під мостом повз українських військових. Зупинилися, аби перевести подих. Дівчина, яку розвідники забрали дорогою, пересіла у свій Форд.

— І? Що далі робити? — ніяково спитала вона Шведа.

— Блядь, «що робить». Пиздуй звідси! Бігом!!!

Форд зірвався з місця і полетів у бік Києва. Біля мосту почали падати снаряди.

Українських військових за залізничним переїздом було не надто багато, можливо, до сотні. З протитанкового озброєння — лише український «Корсар», який у перші дні війни встигли привезти й поставити на залізничному мосту. Віддалік стояло кілька танків і одна БМП, яка так і не зробила жодного пострілу. Позиції не викликали у Шведа оптимізму — навряд чи вони витримають масований удар кількох танків.

— Є хто з аеророзвідки? Хто може підняти «пташку»? — почав кричати Швед.

Аеророзвідки на мосту не було. Хлопець схопив свій дрон і побіг на залізничний міст, де працював «Корсар». Військові чомусь використовували не ті заряди: замість кумулятивних у росіян летіли фугаси. Але й цього було достатньо: кожен вибух зсував російську техніку на узбіччя. Врешті, після третього чи четвертого пострілу головний танк росіян сповз із траси й міцно застряг у землі. Швед підняв дрон і завмер — колона російської армії тяглася в горизонт. Він спробував пролетіти над нею, порахувати кількість техніки. Налічив понад 50 одиниць. Тут були й танки, і БТРи, і важка вогнеметна система. Над мостом пролітали снаряди. Постійно щось вибухало.

— Є ще щось проти танків? — тихо спитав Швед.

— Так, два СПГ, але вони в іншому місці, — відповів хтось з військових. Імен людей навколо Швед не знав.

— Тягніть їх сюди, — сказав розвідник.

— Не можемо. Під таким вогнем ми не зможемо правильно налаштувати приціли, — відповіли військові.

Розвідник буквально злетів з моста і побіг до танкістів. Біля машин зустрів кількох людей.

— Пацани, їбаште! — кричав до них Швед.

— Не можемо, ми ніфіга не бачимо, дофіга диму, — гукали ті.

— У мене дрон, я скорегую вогонь! — крикнув Швед і побіг назад, на залізничний міст.

Розвідник подивився на екран пульта керування дроном. І раптом біля російських танків почало вибухати.

— Є з танкістами звʼязок? — спитав Швед.

Хтось із військових сунув йому до рук рацію.

— Пацани, їх там дохуя. Просто опустіть дула вниз і їбаште в дим, не промахнетеся!

Українські танкісти відкрили вогонь. Кілька снарядів влучило у російську техніку, одна БМП загорілася, вибухнув боєзапас.

— Маємо відійти, заклинило казенник, не можемо стріляти, — почув Швед від танкістів.

— Куди, блядь? Назад! Стріляти в дим! В дим!

Але танкісти вже відходили.

— Арта! Арта! Блядь, арту, «Байрактари», що-небудь сюди! Кацапи зібралися в селі! Їх тут дохєра!

Інші військові взялися за мобільники, почали фотографувати картинку з дрона, відправляти артилеристам, які стояли за кілька кілометрів. «Нам пиздець. І в мене лише їбучий дрон», — пронеслося у Шведа в голові.

Раптом навколо почало свистіти, землю біля російської техніки вивернуло в повітря. Артилеристи почули. Десь збоку від позицій, на яких стояв Швед, запрацював міномет. Величезна російська колона почала розвертатися і… тікати. У сусіднє село. Там їх уже чекали військові з протитанковими гранатометами. Хлопцю лишалося корегувати артилерію і дивитися, як росіяни хаотично, хто групами, хто поодинці, на своїй техніці тікають у бік Чернігова. Дорогою їх побачила ще одна група розвідників. І теж навела артилерію. Російська колона, яка йшла на Бровари, розпалася.

3.

На нас спускалися сутінки. Російський дрон так само гудів над головою, немов старий мопед. Швед сміявся: казав, їм дуже пощастило. Та й загалом їхня робота в перші дні війни здебільшого була завʼязана на везінні.

— Знаєш, а російського офіцера, якого ми мали знайти, забаранили у тому бою. Ми про це дізналися, вже коли вернулися на базу. Виявилося, поки ми корегували артилерію, то спалили броню, в якій той кацап їхав. І його чи вбило, чи сильно поранило. Принаймні, у нас є радіоперехоплення, які підтверджують, що його гелікоптером евакуювали до росії. Що сталося з хлопцями з «Правого сектора» — не знаю. Спалених машин біля тих ангарів я не бачив, отже, мають бути живі.

Військові, між тим, розходилися у своїх справах: хто вкладався спати, хто сідав до авто та їхав у ніч. Працювати.

— Я досі не можу зрозуміти, як росіяни такою величезною колоною техніки перли без розвідки. Таке враження, що вони не на війну їхали, а на дискотеку в сусіднє село. Я досі відмовляюся в це вірити. Якби вони знали, що нас там сотня людей, вони би просто нас розчавили годин за пʼять. А далі б окопалися в Броварах або й на Київ пішли.

Швед піднявся, подивився вгору і швидко зник на позиціях. Його колега озирав нічне небо через тепловізор і лаявся собі під ніс: російський дрон і досі гудів у небі.

Дрон українського розвідника опинився у потрібному місці, у потрібний час та у потрібних руках. Вашим донатам гарантуємо те саме. Підтримайте «Бабель»:

🔸 донат у гривні

🔸 у криптовалюті

🔸 Patreon

🔸 PayPal: paypal@babel.ua