У країні за 8 тисяч кілометрів від України пильно стежать за російсько-українською війною. Що це за країна? Тайвань, якому теж загрожує вторгнення

Від початку зимового скупчення російських військ біля українських кордонів за ситуацією пильно стежить влада Тайваню. Настільки, що недавно президент навіть створила робочу групу з моніторингу російсько-української війни та реакції на неї. Чому? Бо Тайвань у ситуації між Україною та Росією бачить багато схожого на свої взаємини з Китаєм. У рази більший та потужніший сусід вважає Тайвань своєю територією і натякає на ймовірне воєнне підкорення острова. Армія 23-мільйонного Тайваню самостійно протистояти китайській не зможе, тому тайванська влада сподівається на швидкий захист армії США. Але участь американців не гарантована, а розвиток російсько-української війни стане важливим маркером. Оглядач «Бабеля» Антон Семиженко дослідив офіційні заяви Тайваню й Китаю, матеріали місцевих і міжнародних ЗМІ та розповідає, чому Україна у складній ситуації отримала на Далекому Сході несподіваного союзника.

Двадцять восьмого січня на офіційному сайті президента Тайваню Цай Інвень зʼявилося повідомлення. У ньому йдеться про важливу нараду керівників різних органів влади. Обговорювали проблеми безпеки, а саме ― ситуацію в Україні. «Я наказала Національній раді з питань безпеки сформувати спеціальну робочу групу з питань України, щоб та пильно стежила за розвитком подій на сході України та його впливом на ситуацію в Тайванській протоці, ― заявила президент. ― Ця група має контактувати із залученими [у конфлікт] державами, тримати руку на пульсі ситуації, швидко доповідати про зміни й адекватно на них реагувати». Цай Інвень запевнила, що в поточній ситуації Тайвань добре розуміє позицію України та перебуває цілковито на її боці.

Тайвань бачить у своїй ситуації чимало схожого з українською. Обидві країни мають великого сусіда, який не визнає їхньої самостійності. І Тайвань, й Україна й чути не хочуть сусідських заяв про «один народ». Китай вдається до інформаційних, дипломатичних і мілітарних провокацій щодо Тайваню ― як і Росія щодо України. Також армії України й Тайваню менші за відповідно російську та китайську. Правда, якщо в українсько-російському випадку кількість озброєння й персонального складу відрізняється в рази, то в тайвансько-китайському ― на порядки. У разі нападу Китаю Тайвань зможе лише якийсь час протриматись в очікуванні іноземної підтримки ― на цьому базується військова доктрина острова.

Подібність двох ситуацій давно помітила й західна преса: там нерідко можна зустріти статті з твердженням: «Україна для Росії ― як Тайвань для Китаю». Хоч базово це порівняння некоректне, адже Україна ― визнана всім світом незалежна держава, тоді як незалежність Тайваню формально визнали лише півтора десятка здебільшого дрібних острівних країн. Решта ж, включно з Україною, підтримують контакти із фактично незалежною від Пекіну республікою на неформальному рівні.

Головне, за чим Тайвань стежить в українсько-російському конфлікті, ― це поведінка США. Найважливіші запитання для них: чи захистять Україну американці у випадку загострення ситуації, наскільки вони готові втрутитися в конфлікт, як допомагатимуть Києву та чи можлива їхня військова участь. На цьому тлі, як повідомляє The New York Times, китайська преса сповнена пропагандистських статей про слабкість Сполучених Штатів, про те, що їм уже нецікаво брати участь у справах інших держав. І про те, що всередині НАТО ― криза, і на Альянс теж не варто покладатись.

Здійснити провокацію щодо Тайваню Китаю легко. Між головним островом республіки та материковим Китаєм ― понад 100 кілометрів, однак є кілька маленьких заселених островів, розташованих просто біля китайського кордону. Наприклад, це острови Кінмень, де живуть понад 100 тисяч тайванців. Із берегів Кінмень можна бачити висотки чотиримільйонного китайського міста Сямень. Щоб захиститись від можливої висадки китайських військових, узбережжя островів Кінмень оточені захисними конструкціями. Однак надовго вони не допоможуть.

Ситуацію ускладнює те, що біля Тайваню ― Південнокитайське море, яке офіційний Пекін вважає своїми внутрішніми водами. Цим морем проходять одні з найбільших вантажопотоків планети, на нього припадає третина від світового вилову тунця. Чимало острівців у морі належать Вʼєтнаму, Малайзії, Індонезії та Філіппінам. Однак частину цих островів Китай вважає своїми, на деяких облаштував воєнні бази. Військова присутність офіційного Пекіну в Південнокитайському морі зростає щороку, потенційно ця територія може стати зоною міжнародного конфлікту. У Тайвані переживають, що напружена ситуація в морі підвищує ризики вторгнення і для острівної республіки.

Цілі Росії та Китаю теж подібні. На церемонію відкриття зимових Олімпійських ігор до Пекіну приїхав Володимир Путін, де зустрівся з китайським лідером Сі Цзіньпіном. За підсумками зустрічі президенти опублікували спільну заяву. У ній вони виступили проти «кольорових революцій», втручання США та інших країн «у справи регіонального рівня», санкцій та розміщення у Європі додаткових військ. Також Росія визнала Тайвань китайською територією та виступила проти незалежності острова «в будь-якій формі».

Тайвань уже відреагував на крок Путіна. Пʼятого лютого на сайті тайванського МЗС зʼявилась заява, в якій засудили це «хибне та принизливе твердження».

Тайвань сподівається на підтримку союзників, а «Бабель» ― на ваші донати.