«Ми відрізняємося тим, що ви думаєте тільки про себе, а я — про інших». Один день із Катериною Ножевніковою, головою одеського фонду, завдяки якому хворі на ковід дихають

За останню добу в Одесі 493 нові випадки зараження коронавірусом. Загалом з початку року там майже 70 тисяч хворих, 2 092 людини померли. Майже 150 тисяч заражень в області, яка зараз перебуває у «червоній» зоні. Для більшості це звична статистика. Для одеського благодійного фонду «Корпорація Монстрів» (КМ) — реальні люди та їхні історії. КМ та його голова Катерина Ножевнікова з пандемією борються від самого початку. Через її фонд проходили гроші олігархів і великого бізнесу, які ті у березні 2020-го жертвували на боротьбу з ковідом. З цієї історії Ножевнікова вийшла досить швидко та зайнялася рідною Одесою. Там вона вже понад півтора року закуповує кисневі концентратори для пацієнтів, яким через «корону» важко дихати, шукає вільні ліжка в лікарнях і, укотре наслухавшись антивакцинаторів, раз на тиждень закриває фонд. Кореспондент «Бабеля» Маша Жартовська провела один робочий день разом із Ножевніковою та її «монстрами» в Одесі. Катя розповіла, навіщо вона рятує тих, кого зневажає, і чому її батьки вакцинувалися лише після пів року вмовлянь.

О 08:40 в офісі «Корпорації Монстрів» на розі Каретного і Лютеранського провулків в Одесі порожньо та тихо. Офіс схожий на склад — у ньому багато коробок, пакетів із постільною білизною, дитячі іграшки, книжки, упаковки молока для продуктових наборів. У невеликій кімнаті за письмовим столом сидить голова фонду Катерина Ножевнікова, перед нею — смартфон, аркуш паперу, одноразова склянка з кавою та пачка цигарок. Вона вітається зі мною та фотографом, дістає з коробки медичну маску і швидко її надягає. Протягом дня вона її зніматиме, а ми залишимось у масках до вечора — до фонду постійно приходять родичі хворих на ковід, і навіть у масках перебувати поряд з ними страшно. Ножевнікова звикла.

— Зараз нам дзвонитимуть, проситимуть концентратори, а їх, бачиш, немає, — Катя показує на два апарати в кутку кімнати.

У цей час їй дзвонять. Дівчина Христина з Одеської області пригніченим голосом розповідає про маму. Вона хворіє на ковід, але через перелом стегна її не можуть госпіталізувати. Приїхала швидка, лікарі щось вкололи, але сатурація дуже низька — 44% за норми для дорослої людини 98—99%.

— Христино, ви зрозумієте, це фактично термінальний (згасаючий) пацієнт, — трохи розгублено починає Ножевнікова. — З іншого боку, шанси завжди є, і з 44% витягували, але не на концентраторі. Ми його дамо, піднімемо рівень сатурації до 60—70%... Я зараз говоритиму жорсткі речі, але ви повинні розуміти, ми зараз підсаджуємо її на кисень, ми посилюємо її муки. За кордоном таким пацієнтам колють морфій, і вони йдуть без мук. У нас, на жаль, морфій так просто не отримаєш.

Христина слухає та просить передати концентратор через родича, який їхатиме через Одесу. Ножевнікова пропонує їй передзвонити ближче до його приїзду, вона вирішить, що можна зробити.

— Вибачте, — так само розгублено говорить Катя і кладе слухавку.

Я не встигаю запитати — Ножевніковій знову дзвонять. Жінка розповідає про хворого на ковід родича. Він лежить у стаціонарі приватної клініки — до державної напередодні потрапити не вдалося. Наразі хворого хочуть забрати додому, але для цього потрібний концентратор. Без нього сатурація 60%, із ним — 90%. Ножевнікова вислуховує остаточно і починає пояснювати.

— Ви розумієте, якщо сатурація падає до 60% — це пацієнт палати інтенсивної терапії, забирати його додому на 10-літровий концентратор дуже небезпечно. У вас вдома відключать електрику чи аварія — і за 15—20 хвилин у вас пацієнт із сатурацією 60%, ваші дії? Швидку ви не дочекаєтесь — вона їхатиме 3—4 години. Пацієнт вважається умовно стабільним, якщо має сатурацію 92—94% на три-чотирилітровому концентраторі. Усе, що нижче за 80%, — критично погано, людину потрібно стабілізувати. Або шукайте генератор на випадок, якщо відключать світло.

Після короткої лекції телефоном жінці явно ніяково. Вона дякує і кладе слухавку.

Майже всім, хто зараз телефонує до фонду, потрібні концентратори. Їх постійно приносять, повертають, записуються за ними у чергу. Концентратори допомагають хворим із низькою сатурацією дихати. Якщо у звичайному повітрі 21% кисню, концентратор видає 95—97%. Продуктивність у апаратів різна: 3, 5, 10, 20 літрів чистого кисню за хвилину. У фонді Ножевнікової переважно десятилітрові. Таких, китайської зборки, приблизно 800 штук, кожен у середньому по 25 тисяч гривень. Ще десять 20-літрових фонду подарував UNICEF, вони дорогі — по 140 тисяч гривень, це американська зборка.

Хворим на ковід концентратори допомагають дочекатися госпіталізації, коли в лікарнях немає місць. Фонд роздає апарати безоплатно. У комерційному прокаті доба коштує 500 гривень. Мінімальний термін оренди — 7 днів. Тобто за тиждень потрібно віддати 3 500 гривень, але часто концентраторів просто немає.

Щоранку Ножевнікова отримує інформацію про вільні місця в ковідних відділеннях одеських лікарень. Сьогодні 28 є у Пʼятій міській, 3 — у Десятій, ще 14 — в інфекційній. Для міста-мільйонника це мало.

Ножевніковій телефонує лікар. У його лікарні від ковіду лікується дядько однієї із співробітниць фонду Марʼяни. Він розповідає Каті, які потрібні ліки. Вона уважно слухає та записує.

— Послухай, він їй як тато, — каже Ножевнікова, коли лікар робить паузу.

— Ножевнікова, ти мені це вже тричі казала! Від того, що скажеш ще раз, нічого не зміниться.

Близько десятої ранку до офісу «монстрів» приходять перші співробітники: та сама офіс-менеджер Марʼяна, Наталя, трохи пізніше Ірина. Загалом у фонді працюють 8 людей. Вони заробляють від 8 до 10 тисяч гривень. У Каті — 14 тисяч. За законом на адмінвитрати фонд може витрачати 20% від наданої допомоги. «Монстри» витрачають значно менше і збирають на це окремо.

З приходом співробітників у фонді стає веселіше. Наталя бере швабру і починає мити підлогу, Марʼяна розбирається з документами. Кожен, хто звертається по концентратор, має написати заяву та надати копію паспорта, ідентифікаційного коду та призначення лікаря про те, що потрібен апарат. Коли якихось документів не вистачає, а концентратор потрібен терміново, його видають під чесне слово донести все потім. Усі дані вносять до таблиці. Там зазначають сатурацію і чи вакцинований хворий. Померлих позначають червоним кольором. Усі розмови та жарти у фонді теж про «корону».

— Мені вчора дзвонила дівчина з приводу своєї бабусі, яка має сатурацію 65%. Дівчина повідомляє, що бабуся розмовляє, навіть привітала з днем народження свою колегу. А я говорю: так це у вас просто бабця сильна. А вона мені: «Не знала, що 65% — це погано! Це ж так багато!» — сміється Ножевнікова.

— Катю, а з такими результатами аналізів викараскуються? — Марʼяна турбується про свого дядька з «короною».

— Іди працюй, жінко! Зі 100% ураження легень викараскуються, — підбадьорює її Катя.

Я запитую, чому у фонді лише жінки. Катя каже, що чоловіки на таку зарплату не підуть, а вона б дуже хотіла платити більше. Почувши це, одна із співробітниць Іра жартує.

– Що, що? Я чую ці чарівні слова?

— Іди працюй, — сміється Ножевнікова. — У вас натомість додаткові вихідні!

— Коли вони були, ці додаткові вихідні?

— Ну, зараз такі часи, — відповідає Катя і повертається до мене. — Ти бачиш, вони всі хворі на голову — інші просто не витримують. Нам багато людей пишуть, що хочуть працювати у фонді, але вони просто не уявляють, куди потраплять.

Насправді КМ займається не лише ковідом — фонд має багато інших проєктів. Самотнім матерям і багатодітним сімʼям «монстри» допомагають дитячим харчуванням, одягом, іграшками та медикаментами. Малозабезпечених пенсіонерів годують обідами від одеських рестораторів і роздають продуктові набори. А головний напрямок — адресний збір грошей на лікування тяжкохворих дітей та закупівля медичного обладнання. У 2020 році «монстри» зібрали майже 341 мільйон гривень.

Каті знову дзвонять. Дівчина просить концентратор для родича. Ножевнікова записує всі дані та запитує про вакцинацію. По телефону вона про це запитує не всіх, але коли люди приходять по концентратори — це обовʼязковий пункт. Дівчина каже, що вакцинований AstraZeneca ще у квітні. Це єдине звернення вакцинованого протягом дня.

— Ви у нас у пріоритеті, — каже Катя дівчині.

Якщо при видачі концентраторів їй доводиться вибирати, вибирає вакцинованих — в Одесі їх понад 600 тисяч (щепитися в місті можна тут ). Одну дозу вакцини в області отримали 27%, дві — 21%. При цьому в місті проводять мітинги антивакцинаторів — лише у листопаді було два. Для Ножевнікової це головний біль. Час від часу вона зривається і думає закрити фонд. Останній пост на цю тему був на початку листопада. Потім Катю відпускає, і вона знову шукає аргументів за вакцинацію, які могли б спрацювати. Наприклад, публікує статистику зі стаціонарів міста й області. У жовтні з «короною» туди потрапили 5 408 людей. З них вакцинованих було менше ніж 200 (всі дані тут ). Я намагаюся зрозуміти, як це — цілодобово рятувати людей, які ще вчора говорили, що «корона» не страшніша за грип, і сміялися з тих, хто носить маски.

– Слухай, — починає Катя. — Я чудово розумію, про що ти говоритимеш. Так, вони самі винні та несуть за це відповідальність, але я не маю права судити. Багато людей взагалі не вміють критично мислити. Якщо людина приходить до лікаря, якому довіряє, і той каже: «Не вакцинуйся» — вона йому вірить. Це ж лікар! Це ж людина в білому халаті! І в місті таких лікарів повно. Чи ось коли дитина лізе на підвіконня, ми що робимо? Ставимо клямку. Так от, багато дітей не стають дорослими.

Навіть своїх батьків, обом за 80, Ножевнікова вмовляла щепитися майже пів року. Вийшло випадково — батько дві години слухав розмови Каті з родичами тих, хто вже не міг без кисню.

— Після цього сказав мені: «Доню, аргументів більш ніж достатньо, я йду вакцинуватися». Але ж вони не хотіли! Аргументи? «Русские не сдаются!»

А ще за її гуманізмом стоїть особиста історія. Багато років тому Каті зробили складну операцію та забули витягнути інтубаційну трубку. Вона забилася. Наркоз відійшов, а тіло ще не рухалося.

— Я знаю, що таке задихатися — нічого страшнішого немає. Це тваринний жах, багато років минуло, а я досі памʼятаю. Так, вони [противники вакцин, яким потрібний концентратор] мене дратують, бісять, але такої смерті нікому не побажаєш.

В офісі постійно дзвонять телефони — на дзвінки відповідають троє. Людей записують у чергу за концентраторами. Хтось повертає апарати. Дівчата все протирають, перевіряють, чи все працює, змінюють фільтри. На кожен концентратор Марʼяна кладе яскравий жовтогарячий стікер з номером телефону та імʼям людини, яка за ним приїде.

Один з них, огрядний чоловік середнього віку, саме зʼявляється на порозі. Ірина допомагає йому заповнити документи. Він у цей час розповідає, що нещодавно легко перехворів на ковід, бо «пив горілку», а концентратор потрібен дружині — вона хворіє важко. У фонді після всіх дзвінків і прохань врятувати слова «перехворів легко завдяки горілці» сильно ріжуть вухо, але Ірина тримається. Здається, у співробітниць чи то залізні нерви, чи то їх просто не залишилося. Вони нескінченно довго пояснюють прості речі, наприклад, що із сатурацією 70% не треба просити концентратор, а потім «швидко в магазин», а терміново потрібно викликати швидку.

В офіс привезли постільну білизну для ковідних відділень. У лікарнях її не вистачає — через ретельнішу обробку вона швидше зношується. Білі простирадла та підковдри доставили без пакетів. Ми з Катею починаємо все пакувати. Великі прозорі пакети тягнемо в дальню кімнату офісу — це кабінет Ножевнікової, теж схожий на склад. Він заставлений коробками та завалений білизною для лікарень.

До обіду у фонді вимикають світло. Ножевнікова жартує, що інших від відключень вони рятують, а про себе забули. Насправді це не зовсім жарт. «Монстри» домовилися, щоб ДТЕК попереджала їх про відключення, а вони — хворих із концентраторами. Апарати працюють від розетки — перебої зі світлом для когось можуть бути смертельними.

За обідом, який до фонду доставляє один із одеських ресторанів, ми з Катею говоримо про нинішню хвилю ковіду. Вона розповідає, що зараз все значно гірше, ніж рік тому. Раніше в сімʼї часто хворіла лише одна людина, зараз — одразу всі. «Тяжких» більше, кисню споживають теж більше — у два чи три рази. Навесні здавалося, що сатурація 86—88% — це жах, а зараз багато хто телефонує із сатурацією від 70%.

Після обіду дорогий американський концентратор повертає відомий одеський художник і скульптор Михайло Рева. Він боровся з ковідом і тяжкою пневмонією понад місяць. Рева дякує Каті та повторює: якби не вона, він би уже був на тому світі. А тепер має проєкт у Дніпрі — інсталяції, які розмістять на Успенській площі. На апарат Реви вже черга.

Декілька тижнів тому КМ купив ще 10 концентраторів. Поки у постачальника більше немає, найближча поставка за кілька тижнів. Чи купуватиме фонд іще, Катя поки не вирішила: грошей небагато, є інші проєкти, до того ж вона розуміє, що всіх не врятувати. Каже, що працює на автоматі, але є випадки, які чіпляють. Якось їй зателефонувала жінка. Її батькам 95 і 99 років. Ножевнікова була готова дати концентратор, довго пояснювала, що таке сатурація та кисень, а у фіналі почула, що дочка не може приїхати.

— В інший час я б запропонувала привезти, а тепер просто сказала: це ваш вибір.

Я запитую, чи бувають випадки, коли хворі на ковід люди відмовляються від допомоги, а за них просять родичі.

— Так, у мене зараз один такий — 200 кілограмів, 42 роки, не виходить із дому. Нічого не хоче робити, каже, що в нього запалення.

Але щоб тяжкохворі відмовлялися від кисню, вона не бачила ніколи. Зокрема й противники вакцинації.

— Такі ще згодом, як на «Титаніку», розштовхують усіх руками. У нас був бізнесмен Вадим Чорний — противник ковіду. Однак коли він захворів, його літаком возили у всі реанімації в Києві та Ізраїлі.

Електрики у фонді досі немає. До першої години дня в телефоні у Каті 115 дзвінків. За день їх зазвичай 250—280, буває і 600.

Марʼяна просить нас із фотографом розлити дистильовану воду в порожні півлітрові пляшки — вона потрібна для роботи концентраторів. Такі пляшки видають разом з апаратами.

Я навіть не встигаю порахувати, скільки концентраторів сьогодні повернули, Марʼяна каже, що майже 20, вони відразу їдуть до людей з листа очікування. Ножевнікова ніколи не сидить без діла. Вона розкладає якісь речі, дає коментарі місцевим телеканалам щодо ситуації з ковідом в Одесі, постить відео про роботу фонду на свою сторінку у Facebook. Вона каже, що сьогодні напрочуд спокійний день і роботи майже немає. Насправді це, звісно, не так — роботи дуже багато, але, здається, Ножевнікова вже не може зупинитися. Чи матиме вона почуття провини, якщо закриє фонд?

— Знаєш, я думала про це — не матиму. Тут більш егоїстична історія. Я сумуватиму за всім цим. Так, це важко, я щодня хочу все закрити, але ми робимо багато крутого, у нас класний колектив. Я вже ніколи не зможу працювати на когось, бо я тут цар і бог і сама вирішую, що робити та як. Мені пропонували очолити фонд однієї багатої людини, але рішення там ухвалювала б не я.

Одного разу в такій ситуації вона вже була. У березні 2020 року КМ завдяки добрій репутації став опорним фондом у боротьбі Офісу президента з коронавірусом. Олігархи та великий бізнес тоді скинулися на боротьбу з епідемією до фонду Ножевнікової. Незабаром КМ поступився місцем невідомому фонду «Прайм» Бориса Баума (детальніше тут). Після цього Офіс обіцяв провести аудит роботи обох фондів, але так цього і не зробив. Про співпрацю з владою Катя шкодує досі.

У фонді нарешті вмикають світло. Кілька годин поспіль співробітниці відповідають на дзвінки, до них приходять і швидко йдуть родичі хворих. Ближче до вечора Ножевнікова засинає на дивані серед коробок. Спить хвилин 15 — до наступного дзвінка. Увечері вона їде до стоматолога лікувати зуб і о восьмій годині знову приїжджає в офіс. Ми повертаємося до хворих на «корону» противників вакцин.

— Дуже складно допомагати тим, до кого ставишся… — Ножевнікова намагається підібрати потрібне слово.

— Із презирством?

– Так, хороше слово. Мені недавно намагалися сказати, що я зобовʼязана поважати чужу думку [небажання вакцинуватись]. А я говорю, що не зобовʼязана. Тому що вона не підкріплена жодним аргументом. Толерантність закінчилася. Ми відрізняємося тим, що ви думаєте тільки про себе, а я — і про інших.

В офісі кілька концентраторів чекають, поки їх розберуть по домівках. Ножевнікова сідає вносити до бази даних усіх, хто сьогодні взяв концентратор. Із цим вона провозиться майже до півночі. На ніч телефон теж не вимикає. У фонді давно домовилися: у крайньому разі люди можуть приїжджати вночі до співробітників додому за концентраторами. Запитую, чи є ті, кому вона відмовиться допомагати?

– Не можу відповісти на це запитання. Найімоврніше, ні. Люди бувають тупі та агресивні, але у цих тупих та агресивних є літні батьки. Зі старими ситуація складніша, з ними я у Facebook не рубаюся.

Вона читає статтю про 83-річного дідуся. Його привезли до Пʼятої міської лікарні Одеси з ковідом. Уже там він серйозно розбив голову — рану зашили, а закривавленого старого віддали внучці. Удома дідусь помер. Ножевнікова показує мені страшні фото.

— Ну, ти подивися, який п*здець! — каже Катя і викурює чергову сигарету.

Зазвичай тут ми просимо донат для «Бабеля», але не цього разу. Підтримайте «Корпорацію Монстрів» тут.