В Україні XXI століття бізнесмени й політики дарують один одному картини з бурштину та золоті батони. А якими були подарунки в часи Гетьманщини? Музей історії зробив про це виставку ― фоторепортаж

Подарунки сучасним українським політикам чи бізнесменам ― особливо тим, які були впливовими до Революції гідності, часто комічні. Це і портрети з подрібненого бурштину, і надзвичайно дорогий та непрактичний одяг, і виявлене в резиденції Віктора Януковича преспапʼє у вигляді золотого батона. Триста років тому теж так було? Ні. У Скарбниці Національного музею історії України відкрилась виставка коштовних подарунків, які українська знать робила в XVII―XVIII століттях. Це були подарунки церквам: таку моду започаткував гетьман Іван Мазепа. Золота й коштовних каменів на них не бракувало, однак стилістика була трохи інакшою. «Бабель» побував на виставці до її відкриття, поспілкувався з організаторами ― ось що там представлено.

Приклад дарувати церквам дорогі подарунки в той час подав гетьман Іван Мазепа. Він правив Україною 20 років ― і щороку будував нову церкву. Найбільше ― на Чернігівщині, оскільки саме Чернігівське князівство, за умовами українсько-шведського договору, переходило Мазепі в довічне володіння.

Ось подаровані Мазепою золоті шати до ікони Божої Матері в церкві села Дегтярівка біля Новгорода-Сіверського.

Мазепа задав тренд, і тогочасна українська еліта ― старшини, сотники, скарбії ― почали робити дорогі подарунки саме церквам. Особливо багато дарували церквам Києво-Печерської лаври, головної тодішньої святині українських християн.

Наприклад, попередник Мазепи, гетьман Іван Самойлович подарував Успенській церкві Києво-Печерської лаври дискос і потир ― євхаристійний набір для причастя. У кубок наливали червоне вино, на тарілі розрізали просфори ― цим пригощали прочан.

Крім дорогоцінного каміння, на цих обʼєктах важливі малюнки з емалі. Виготовити такі складно: треба кілька разів наносити на метал кольорове скло, випалювати його, щоб розплавлене скло заповнило всі потрібні ділянки. Набір зімʼятий через події, які відбувалися з ним під час Другої світової війни. Під час наступу німецьких військ на Київ радянська влада евакуювала дорогоцінності поїздом ― однак його розбомбила авіація. Частину обʼєктів вдалося врятувати, ці дискос і потир ― саме з них.

До таких подарунків ― «вкладів» ― часто додають так званий вкладний напис, який свідчить, хто подарував дорогоцінність і з якого приводу. Іван Самойлович подарував цей набір на упокій душі своїх померлих дітей.

Вкладного напису до цієї дароносиці не збереглось, тож хто й чому її подарував Успенській церкві — невідомо. У цьому кубку прочанам виносили облатки, ритуальне прісне печиво. Цей кубок ― робота гданського майстра Йогана Стоса, 12 різнокольорових скелець на його кришці символізують 12 апостолів, які проповідували вчення Христа.

Це найдорожчий з представлених на виставці обʼєктів ― митра роботи київського золотаря Григорія Чижевського. На ній пʼять тисяч перлів, а також дорогоцінне каміння й емалеві медальйони. У музеї запевняють, що такі подарунки тоді могли робити тільки патріархи чи імператори. Зараз митру застраховано на 500 мільйонів доларів.

Одного разу її майже втратили: у 1919—1922 роках, у рамках боротьби з голодом, комуністична влада наказала вивезти дорогоцінні обʼєкти з церков до сховища в Москві. Пізніше український етнограф і музейник Данило Щербаківський зміг переконати радянську владу, що ця митра має музейне значення і її потрібно повернути до Києво-Печерської лаври.

Золотарі ― ті, хто виготовляв подібні прикраси ― часом теж були достатньо заможними, щоб подарувати церкві щось подібне. Наприклад, цю золоту обкладинку до Євангелія в 1749 році подарував Успенській церкві очільник одного із золотарських цехів Алімпій Галик.

Ці свічники подарував Лаврі Іван Виговський ― гетьман, який був наступником Богдана Хмельницького.

А ці два кубки ― Іван Мокієвський, київський полковник і родич Мазепи. Він зробив подарунок у 1697 році до свята Віри, Надії й Любові та їхньої матері Софії, яке відзначають 30 вересня. Чашу прикрашають фігурки святих мучениць.

Кубки виготовив у Гданську власник найбільшої місцевої ювелірної майстерні Натанаел Шлаубіц.

Церквам у той час дарували й дорогоцінні світські речі ― або як прикрасу, або для поповнення церковних бюджетів. Наприклад, такі кухлі подарували Успенській церкві Києво-Печерської лаври неназвані благодійники з Німеччини.

Із цих кухлів німці зазвичай пʼють пиво чи квас, запиваючи традиційну страву ― печене мʼясо. Окремо вирізняється кухоль із серцями: серце тоді було символом покаяння й Ісуса Христа.

Інша подарована світська річ ― таріль. Такі раніше вішали на стінах багатих осель, як зараз картини.

Цю таріль теж подарували Успінській церкві. Хто саме ― невідомо, але литовський герб ― вершник згори ― натякає, що дарувальник може бути з півночі. Судячи зі стилістики, це блюдо виготовили на початку XVII століття.

А найбільш символічним церковним подарунком, який могли зробити Лаврі, були шати до найважливішої ікони святині ― Успіння Пресвятої Богородиці. Ось як виглядає робота золотаря Івана Ярославського:

На Храмове свято, 28 серпня, цю ікону додатково брали в срібне коло ― і на шовкових шнурах спускали до прочан.

Виставка подарованих церкві дорогоціностей працюватиме у Скарбниці на території Києво-Печерської лаври до грудня. Крім них, там можна побачити й чимало інших коштовностей, включно зі знаменитою скіфською пектораллю.

Шкода, Мазепи вже немає — але, на щастя, у нас є ви. Донати «Бабелю» точно підуть на добру справу!