Тексти

Мамочка! Колонка Роксани Рублевської про те, яке це: коли ти народила, а навколо — Україна. Серія четверта: дитяча істерика

Автори:
Роксана Рублевська, Гліб Гусєв
Дата:

Юлія Вебер / «Бабель»

Журналістка Роксана Рублевська прийшла працювати в «Бабель» у липні 2019 року на посаду кореспондента відділу «Культура». Їй доводилося писати про Голодомор, український реп і письменника Василя Шкляра. У грудні Роксана звільнилася. А в серпні 2020 року в неї народився син — після чого Роксана переконалася, що ніщо з пережитого нею в редакції «Бабеля» (включно з українським репом і письменником Василем Шкляром) не йде у жодне порівняння з тим, що переживає молода мама. Вона повертається до нас, щоб розповісти про те, як це: коли ти народила, а навколо — Україна. Історія Роксани буде виходити на «Бабелі» щочетверга — ось четверта серія.

У рейтингу найбільш некерованих стихійних явищ після лісової пожежі і фінансової піраміди B2B Jewelry стоїть дитяча істерика. Вечірня. Неконтрольована. Дитяча. Істерика.

Не просто безневинний каприз, а нестерпний довгогодинний ор, від якого у сусідів падають ікони, у твоєї бабусі в іншому місті вибиває пробки, і десь на Міжнародній космічній станції, у невагомості, тремтить склянка. За легендою, саме від такого несамовитого крику одного разу повинен відбутися новий Великий вибух, утворитися ще одна галактика Чумацький Шлях — зі своєю населеною Сонячною системою, кремнієвою формою життя, нормальними колишніми і дійсно вигідною процентною ставкою за мікропозикою.

За законом підлості істерика настає в самий, здавалося б, нелогічний момент: після насиченого дня, коли дитині прийшов час пакуватися в спальник. Спочатку ти намагаєшся переконати себе і дитину, що його істерика недоречна і безпідставна. У відповідь він тільки презирливо дивиться на тебе, у його погляді відчитується питання: «Серйозно? Ти думаєш, я на це поведуся?!» — і починає кричати голосніше. Твоє терпіння закінчується, ти лягаєш на диван і кілька хвилин кричиш разом із ним. Не допомагає.

Ти закипаєш від несправедливості, але продовжуєш шукати вихід. Що допоможе тобі заспокоїти дитину сьогодні? Це завжди лотерея. Фаєр-шоу, еквілібристичний номер під куполом, духовий оркестр? Вихід знайдено. Хапаєш дитину на оберемок, стрибаєш у таксі з фразою «Ми гучні, але щедрі» і годину возиш по місту в надії, що та засне. Стається диво: дитина засинає. Розраховуєшся з водієм і розумієш, що їсти в цьому місяці буде тільки дитина і водій таксі. Викликаєш ліфт, розумієш, що він зламаний. Поки пішки тягнеш люльку на восьмий поверх, дитина прокидається.

У цей момент ти згадуєш, що ще сьогодні вранці думала, що твій син ніколи не одружиться, коли підросте — тому що йому ніколи не знайти жінку кращу за тебе. Зараз ти вже не проти холодцю, весільного кортежу і крашеної блондинки, через яку він перестане тобі дзвонити. Урочистість можемо призначити на найближчу суботу.

Настає відчай. Ти лягаєш з дитиною на ліжко, не знімаючи зимової куртки, і щоб якось зняти стрес — їси сушки прямо з пакета. Дитина уважно дивиться, як зникають сушки, заспокоюється і починає радіти з того, що тобі смачно. Розумієш, що їсти перед ним доведеться до ранку, інакше сусіди таки викличуть поліцію. Дитина у захваті дивиться на процес хвилин двадцять і з чарівною беззубою посмішкою засинає у тебе на руках. Готово! Звання «Мати року» твоє!

Ти сидиш у куртці, у поту і крихтах. У квартирі тихо, темно і страшно. Один незграбний рух — і все почнеться знову. Жодних звʼязків із зовнішнім світом. Непокоїть сечовий міхур. Пусте. Нехай викручується сам. Затерпла рука. Ногу, здається, доведеться ампутувати. Ти не рухаєшся. Ти снайпер і сидиш в засідці. Головне не ворухнутися — інакше провалиш місію. Але тут починає свербіти спина.

Ви не знаєте, що це таке — коли свербить спина.