Олексія Навального намагалися отруїти двічі та ледь не вбили його дружину. До цього причетні вісім співробітників спецпідрозділу ФСБ — велике розслідування Insider

Отруєння російського опозиціонера Олексія Навального в Томську в серпні 2020 року було вже другою спробою. За два місяці до цього на нього вчинили замах у Калінінграді та ледь не вбили при цьому його дружину Юлію Навальну. Ключову роль у замаху відігравав спеціальний підрозділ Інституту криміналістики ФСБ. Спільне розслідування The Insider, Bellingcat і CNN за участю Der Spiegel встановило імена і звання співробітників ФСБ, які отруїли Олексія Навального «Новачком».

Після того як The Insider і Bellingcat через білінги телефонних розмов отруйників Скрипаля змогли встановити, що «Новачок» співробітники ГРУ отримували з НЦ «Сигнал», стало можливим розслідувати й інші отруєння. Аналізуючи білінги телефонних переговорів директора НЦ «Сигнал» Артура Жирова, отримані Bellingcat, вдалося визначити низку співробітників ФСБ, які підтримують з ним регулярне спілкування. Саме так розслідувачам вдалося вийти на Інститут криміналістики ФСБ, співробітники якого, як показали вже їхні білінги, й були основними виконавцями отруєння.

Що таке «лабораторія»?

Телефонні білінги та дані про поїздки вказують, що операцію з отруєння Навального проводила група зі щонайменше восьми оперативників ФСБ із секретного підрозділу відомства, який діяв під прикриттям Інституту криміналістики ФСБ (він же НДІ-2 ФСБ, або в/ч 34435).

Інститут криміналістики ФСБ, створений у 1977 році як високотехнологічний слідчий підрозділ КДБ, являє собою розгалужену організацію, яка надає різні послуги — починаючи від перевірки на поліграфі та розпізнавання голосу й облич до роботизованого розмінування. Підрозділ відіграв ключову роль у розслідуванні всіх великих інцидентів у пострадянський період — таких як вибухи житлових будинків у 1999 році, катастрофа підводного човна «Курськ», захоплення заручників у Беслані та «Норд-Ост», а також вибухи в метро Санкт-Петербурга (у всіх цих випадках обʼєктивність розслідувань викликала у журналістів чимало запитань). Цей підрозділ ФСБ також заявив про деякі більш езотеричні досягнення — наприклад, про здатність визначати зріст і освіту підозрюваного за зразком голосу, а також можливість зʼясувати обставини останніх днів життя Ісуса Христа. Той же інститут «виявив» наркотики у зразках волосся Івана Голунова (пізніше було доведено, що експертиза сфабрикована). Іноді інститут проводить і лінгвістичні експертизи: так, Олександр Коршиков і Анна Осокіна знайшли екстремізм у словах студента ВШЕ Єгора Жукова «із системою потрібно жорстко і планомірно боротися».

У той час як офіційною метою НДІ-2 є проведення експертиз, колишні радянські та російські розвідники, які перебігли на Захід, розповідали, що інститут також керує секретною лабораторією, яка за радянських часів виробляла отрути, що використовувались для вбивств західних дипломатів, українських націоналістів і радянських перебіжчиків. За словами колишнього генерала КДБ Олега Калугіна, одним з перших проєктів цієї лабораторії КДБ була підготовка спеціальної кулі (крихітної кульки з двома отворами), начиненої рицином, яку використовували для отруєння болгарського письменника-емігранта Георгія Маркова, убитого в Лондоні в 1979 році. Ще один перебіжчик із КДБ, який тепер живе у США, на умовах анонімності розповів Bellingcat, що основна лабораторія КДБ з виробництва отрут перебувала саме на тому місці, де, як ми встановили, розташовується оперативний центр Інституту криміналістики, що займається отруєннями. Той же перебіжчик також стверджує, що місце лабораторії КДБ було настільки секретним, що саме його використовували путчисти як «ситуаційну кімнату» в серпні 1991 року.

У 2007 році у статті на сайті Gazeta.ru (згодом її видалили, але вона збереглася в архіві інтернету) повідомлялося, що полоній, використаний для вбивства Олександра Литвиненка у 2006 році в Лондоні, теж походить з НДІ-2. На основі білінгу телефонів 12 співробітників ФСБ, повʼязаних з Інститутом криміналістики, розслідувачам вдалося підтвердити, що цей підрозділ продовжує керувати лабораторією з отруєння хімічною зброєю, яка базується у двох секретних і суворою охоронюваних місцях у Москві та Підмосковʼї. Основний комплекс будівель розташований за адресою вулиця Академіка Варги, 2а.

Друга за значимістю база «лабораторії» — комплекс будівель у Підлипках (неподалік від Корольова). Також оперативники, причетні до програми отруєнь, часто відвідують адміністративний штаб головної організації Інституту — Центр спеціальної техніки, розташований на проспекті Вернадського, 12.

Директор Інституту криміналістики ФСБ — генерал Кирило Васильєв. Васильєв — інженер-хімік і фахівець у сфері ідентифікації метаболітів речовин у біомедичних зразках за допомогою мас-хроматографії та мас-спектрометричного виявлення (золотий стандарт для ідентифікації хімічної зброї у біомедичних зразках). Не розкриваючи свою належність до ФСБ, він також бере участь у дослідженнях для НЦ «Сигнал», який ми в попередньому розслідуванні визначили як ключового учасника оновленої підпільної програми досліджень і розробок «Новачка» у Росії.

При цьому Кирило Васильєв підпорядковується генерал-майору Володимиру Богданову, колишньому начальнику Інституту криміналістики, який наразі очолює його головне підприємство — Центр спеціальної техніки ФСБ, і є заступником директора науково-технічної служби ФСБ.

Отруйники з ФСБ

Аналізуючи метадані дзвінків і зіставляючи їх з офлайновими базами даних, а також з даними з відкритих джерел, ми встановили особи 15 людей з Інституту криміналістики ФСБ, повʼязаних з операціями з отруєння. Щонайменше восьмеро з них, включно з керівником інституту — полковником Станіславом Макшаковим, брали участь у замаху на вбивство Навального (цікаво, що до групи отруйників з ГРУ теж входили вісім осіб, докладніше про це в тексті «Отруювальна вісімка»). Учасники злочинної групи мають різний бекграунд — у когось медична освіта, хтось робив карʼєру в армії, хтось у спецназі ФСБ, є і фахівці з хімічної зброї. Ось короткі біографії основних виконавців невдалого замаху на вбивство.

Станіслав Макшаков

Народився 25 березня 1966 року. Полковник, військовий вчений, який раніше працював у Державному інституті технології органічного синтезу в закритому військовому містечку Шихани-1 (в/ч 61469). До офіційного припинення російської програми хімічної зброї у 2017 році цей військовий інститут проводив дослідження і розробляв нові форми хімічної зброї, зокрема нервово-паралітичних агентів типу «Новачок».

Олег Таякін («Тарасов»)

Народився 6 грудня 1980 року. Старший член групи з отруєння Навального, зазвичай координує дії інших офіцерів і працює переважно з центрального офісу, що розташований за адресою Академіка Варги, 2а. Він служив на базі «Біле вугілля» Служби спеціальних призначень ФСБ в Єсентуках, а також у в/ч 03523 Космічних військ. У 2004 році він закінчив Медичну академію ім. М. І. Пирогова в Москві. До приходу в Інститут криміналістики ФСБ працював лікарем.

Олексій Александров ( «Фролов» )

Народився 16 червня 1981 року. У 2006 році закінчив медичний інститут у Москві, працював лікарем швидкої допомоги, а потім військовим лікарем, почав служити у ФСБ у 2013 році. Александров, найімовірніше, є ключовим оперативником, причетним до двох спроб отруєння Навального у 2020 році.

Іван Осипов («Спиридонов»)

Народився 21 серпня 1976 року. Лікар. Видалився із соцмереж у 2012 році, імовірно, саме тоді він приєднався до ФСБ.

Костянтин Кудрявцев («Соколов»)

Народився 11 квітня 1979 року. Служив у військовій частині в Шиханах. До початку роботи в Інституті криміналістики ФСБ закінчив Російську академію військового хіміко-біологічного захисту.

Олексій Кривощоков

Народився 11 квітня 1979 року. До приходу в ФСБ у 2008 році служив у Міністерстві оборони.

Михайло Швець («Степанов»)

Народився 3 травня 1977 року. Він офіційно прописаний за адресою вулиця Трубецька, 116, Балашиха — це адреса Центру спеціальних операцій ФСБ. Нагадаємо, саме там, на базі ЦСП ФСБ у Балашисі тренувався Вадим Красіков (Соколов), безпосередньо перед тим як відправився до Німеччини, де в серпні 2019 року вбив біженця Зелімхана Хангошвілі. Телефонні метадані вказують, що Швець частину свого часу проводить у лабораторії на вулиці Академіка Варги, а частину — на базі ЦСП ФСБ.

Володимир Паняєв

Народився 25 листопада 1980 року в Сердобську Пензенської області. До приходу в Інститут криміналістики ФСБ працював у прикордонній службі ФСБ, потім став співзасновником компанії з продажу антибактеріальних ламп. Збіг це чи ні, але він живе в одному будинку з Олексієм Навальним. Після отруєння його адресу реєстрації було змінено на штаб-квартиру ФСБ на Лубʼянці, 1.

37 «збігів». Як отруйники стежили за Навальним

Аналіз попередніх поїздок членів цієї групи отруйників показує, що вони почали стежити за Олексієм Навальним щонайменше з січня 2017 року — одразу після того, як він оголосив про свої плани брати участь у президентських виборах у Росії 2018 року. У рамках своєї передвиборчої кампанії протягом 2017 року Навальний зробив понад 20 передвиборчих поїздок за межі Москви. Отруйники з ФСБ стежили за ним практично в усіх цих поїздках, за винятком кількох одноденних, які не вимагали від нього ночівлі в пункті призначення. Загалом ці співробітники ФСБ здійснили 47 поїздок за тими ж напрямками, куди летів або їхав Олексій Навальний.

Члени цієї групи зазвичай подорожували по дві або три людини — різними рейсами, змішуючи не тільки склад своєї команди, але також чергуючи справжні імена з іменами прикриття. Іноді вони навіть подорожували під одним імʼям з Москви і під іншим — назад. Примітно, що вони майже ніколи не летіли тим же рейсом, яким летів опозиційний політик, а замість цього літали паралельними, бажано з інших московських аеропортів. Найчастіше вони також використовували рейс, що передував — іноді на один день — прибуттю Навального до певного пункту призначення. Такий modus operandi зводив до мінімуму ймовірність того, що Навальний або члени його команди помітять одних і тих же пасажирів на різних рейсах.

Фактично з усіх групових поїздок, виконаних членами цієї команди ФСБ у 2017 році, тільки одна не збігалася з поїздкою Навального. Двадцять сьомого квітня 2017 року офіцери Олексій Александров (який летів під вигаданим імʼям «Фролов») і Володимир Паняєв (під своїм справжнім імʼям) вилетіли з Москви в місто Астрахань на півдні Росії та повернулися за два дні, 29 квітня 2017 року. Навальний до Астрахані не їздив. Однак, як він сам написав у своєму блозі 28 квітня 2017 року, він купив квиток і планував вилетіти до Астрахані того ж ранку, щоб спостерігати за відкриттям місцевого виборчого штабу в місті. Його поїздка стала неможливою через сильне запалення очей після нападу на нього напередодні, коли кремлівський провокатор Олексій Кулаков залив йому обличчя зеленкою, змішаною з невстановленою їдкою речовиною. Зір Навального потім врятували іспанські лікарі.

Чи здійснювала ця група співробітників ФСБ спроби отруєння вже у 2017 році або тільки готувалася до замаху? У бесіді з нами Олексій Навальний розповів, що під час одного з перельотів у 2017 році (якого саме — він вже не памʼятає) він відчув симптоми, дуже схожі, хоча і менш серйозні, на ті, що були під час фатального перельоту з Томська.

Так чи інакше, після того як ЦВК у грудні 2017 року відмовила Навальному в реєстрації на президентські вибори (під приводом судимості у справі про «Кіровліс», вирок за яким скасував ЄСПЛ), стеження на деякий час припинилося. У 2018 році поїздок у Навального, які співпадали з отруювачами, взагалі не було, у 2019-му тільки одна — у лютому до Петербурга. У липні 2019 року Навальному стало погано в ізоляторі, куди його посадили через заклики до протестів — його госпіталізували із сильним набряком обличчя. Офіційно йому була діагностована «алергічна реакція», хоча алергіком Навальний ніколи не був і жодних контактів з алергенами в камері у нього бути не могло.

У 2020 році полювання на Навального відновилося на повну силу.

Калінінградське фіаско

Білінги телефонних переговорів вказують на сплеск спілкування між співробітниками НЦ «Сигнал» і трьома співробітниками ФСБ уже за два місяці до отруєння Навального в Томську.

Другого липня 2020 року троє членів загону отруйників — Александров («Фролов»), Швець і Паняєв (під справжніми іменами) — купили квитки до Калінінграда. Паняєв полетів того ж вечора, а «Фролов» і Швець — наступного ранку, 3 липня. Того ж дня, 3 липня, Олексій Навальний з дружиною Юлією вилетіли в Калінінград, щоб провести пʼятиденну відпустку в готелі «Шлосс Готель Янтарний» на березі Балтійського моря. Цього разу співробітники ФСБ знову вилетіли з іншого аеропорту, щоб не бути поміченими: Навальний вилетів з «Домодєдова», отруйники — з «Шереметьєва». Незадовго до вильоту всі троє оперативників ФСБ неодноразово розмовляли телефоном з полковником Макшаковим. Він же обмінявся телефонними дзвінками зі своїм начальством — генералами Кирилом Васильєвим і Володимиром Богдановим. Усі троє оперативників на час поїздки відключили свої звичайні мобільні телефони. Однак принаймні один з них — Александров («Фролов») — використовував номер «лівого» телефону для звʼязку зі своїм командиром Макшаковим протягом всієї операції.

Два працівники готелю, незалежно один від одного, розповіли нам, що за день до приїзду Навальних «прийшли кілька людей у цивільному, розмовляли з начальством, потім заходили в номери, щось там робили та пішли». Працівники готелю вирішили тоді, що це спецслужби, які встановлюють прослуховувальну апаратуру. На жаль, обидва співробітники бачили особ, які прийшли, лише мимохідь і не змогли впізнати їх за фото, сказавши, що вже не памʼятають, як ті виглядали.

Третього липня Александров і Макшаков обмінялися кількома повідомленнями з 15-ї до 17-ї години за московським часом і ще одного разу після опівночі. Четвертого липня спілкування стало більш активним, усього за день було відправлено 21 текстове повідомлення, останнє з яких о 04:57 наступного дня (03:57 пʼятого липня за місцевим часом у Калінінграді). Удень 5 липня о 16:55 тріо вилетіло назад у Москву. Після прибуття Александров подзвонив Макшакову, і всі троє одразу поїхали в офіс на Варги, 2а.

Наступного дня, 6 липня 2020 року, розгорнулися дві окремі сюжетні лінії: одна в Калінінграді, а інша — в Москві.

Рано-вранці на четвертий день відпустки у Калінінграді Олексій і Юлія Навальні вирішили піти на тривалу прогулянку пляжем. Вони ненадовго повернулися до свого номеру в готелі, а потім пішли снідати до сусіднього пляжного кафе. Дорогою до кафе Юлія Навальна раптом відчула себе погано.

«Я просто йшла вулицею, відчувала себе абсолютно нормально. І раптово мені стало зле. Потім дуже зле. Потім так зле, як ніколи в житті не відчувала. Олексій запитує: “Що в тебе болить? Чим тобі допомогти?” А у мене нічого не болить, і я сама не розумію, що відбувається. Він приніс мені води, я пішла назад до номера. Дорогою присіла на лавку і вже насилу з неї встала. До номера ледве дісталася, хоча це було метрів триста. Лягла на ліжко. Це було просто жахливо. За годину стало легше, і я заснула. А вранці все було абсолютно нормально».

Навальний з тривогою згадує той момент: «Ось уявіть собі, людина говорить: “Мені дуже погано, не можу взагалі”. Ви її питаєте, чи щось болить, може серце, може швидку викликати? А вона відповідає: “Нічого не болить”. Це зараз, коли я сам через це пройшов, я розумію, як може бути погано і як неможливо пояснити те, що відбувається. А тоді я подумав, що дурниця якась, збій організму».

Те, що Юлія Навальна вижила і навіть не знепритомніла, не означає, що отруєння було слабким. Згідно з оцінками експертів, отруйні речовини типу «Новачка» можуть не викликати особливих симптомів, допоки інгібування холінестерази не досягає 75—80 відсотків. Тобто якщо жертва отримала дозу меншу за летальну, вона може відчувати лише тимчасові моторні або дихальні проблеми.

Тим часом у Москві розпалювалася телефонна активність. Починаючи з 08:30 шостого липня 2020 року відбувався постійний обмін телефонними дзвінками між трьома членами групи отруйників, які щойно повернулися з Калінінграда, та їхнім начальником Макшаковим, який знову телефонував звітувати генералам Васильєву і Богданову. О девʼятій ранку Макшаков, Васильєв і Богданов по черзі дзвонили Артуру Жирову — директору НЦ «Сигнал». О десятій ранку Жиров, а потім і Макшаков дзвонили Олегу Демидову — фахівцю з хімічної зброї, який раніше працював у 33-му військовому інституті в Шиханах (займався «Новачком» ). Олег Демидов є співавтором кількох патентів, повʼязаних із хімічною зброєю, зокрема патенту 2003 року на «імітаційну рецептуру для навчання військ бойовим діям в умовах хімічного зараження». Після формального виходу на пенсію з 33-го інституту він кілька років пропрацював у Дубненському НДІ прикладної акустики, який формально не повʼязаний з хімзброєю, але який регулярно відвідували Таякін і Александров у травні та червні 2020 року, судячи з метаданих їхніх телефонів. Станом на 2019 рік Демидов працював у НЦ «Сигнал» і останнім часом часто спілкувався телефоном щонайменше з пʼятьма учасниками групи отруйників з ФСБ.

Після активного обміну дзвінками між ФСБ і НЦ «Сигнал» о 13:00 генерал Богданов вирушив до аеропорту й о 14:30 сам вилетів до Калінінграда. Дані геолокації показують, що наступні кілька днів він провів у штаб-квартирі ФСБ у Калінінграді, спілкуючись телефоном переважно з Макшаковим, а також з хіміками з НЦ «Сигнал» та Інститутом криміналістики. Судячи з усього, до моменту вильоту генерала до Калінінграда у ФСБ вже розуміли, що спроба отруєння провалилася, і могли також зрозуміти, що від «Новачка» постраждала Юлія Навальна, а не Олексій, але в чому полягала конкретна задача Богданова на той момент — неясно.

Остання спроба

Через місяць після калінінградської спроби троє отруйників з ФСБ — Александров, Осипов і Паняєв — забронювали квитки на рейс до Новосибірська. Александров летів як «Фролов», Осипов — як «Спиридонов», тільки Паняєв знову під справжнім імʼям. На цей час ФСБ вже знала, що двома днями раніше ключовий член команди Олексія Навального з Фонду протидії корупції «ФБК», керівник його відділу розслідувань Марія Півчих придбала квиток до Новосибірська. Зворотні квитки команда ФБК на той момент не брала, не купили їх і співробітники ФСБ. Навальний забронював свій зворотний квиток (не з Новосибірська, а з Томська) тільки 17 серпня, і через кілька хвилин після цього так само зробили й оперативники ФСБ.

Одразу після бронювання квитків до Новосибірська доктор Іван Осипов зателефонував Макшакову, який одразу ж зателефонував своєму начальнику Кирилу Васильєву, керівнику Інституту криміналістики. Цього ж дня відбувався безперервний обмін дзвінками і з трьома іншими членами групи отруйників — Кривощоковим, Кудрявцевим і Швецем.

Судячи зі дзвінків, Таякін залишився у Москві та постійно спілкувався через месенджер з отруйниками, які вирушили слідом за Навальним.

Коли Александров, Осипов і Паняєв вилетіли рейсом SU-1460 з «Шереметьєва» до Новосибірська о 09:05, їхній колега Таякін попрямував з офісу на Варги в інший московський аеропорт — «Домодєдово». Дані геолокації з його телефону вказують, що він затримався в аеропорту, нікому не зателефонувавши. Він залишався там до 11:00, а потім повернувся до головного офіса на Варги. Саме в цей час з «Домодєдова» до Новосибірська вилітала глава відділу розслідувань ФБК Марія Півчих. Через кілька місяців держканали продемонстрували відеозаписи (причому не тільки з камер спостереження, але й, судячи з ракурсу, зроблені оперативниками), з яких випливало, що за Півчих стежили протягом усього дня — відтоді, як рано-вранці вона вийшла зі своєї московської квартири.

Наступного дня, 14 серпня 2020 року, о 15:34 за томським часом Александров припустився однієї з двох своїх головних помилок. Він ненадовго увімкнув свій основний телефон, що призвело до перевірки геолокаційних даних. На той час він перебував поряд із базовою станцією на проспекті Димитрова, 2 — поруч із готелем у Новосибірську, де Марія Півчих забронювала номер (Марія, утім, розсудливо заселилася не в той готель, який забронювала).

Записи телефонних розмов за наступні три дні вказують, що Олег Таякін під час операції постійно перебував у головному офісі на вулиці Академіка Варги, 2а, у Москві, двічі ненадовго їдучи додому за цей час. Протягом більшості ночей він постійно здійснював і отримував дзвінки через інтернет. Він також телефонував Макшакову щоранку. Зі свого боку Макшаков після кожного дзвінка Таякіна відразу відзвонювався генералу Богданову.

Оскільки троє отруйників, які вирушили за Навальним до Новосибірська, використовували «ліві» телефони, їхні пересування відстежити складно (крім тієї помилки Александрова), проте дані про дзвінки від інших членів підрозділу, які використовували свої звичайні телефони, вказують, що в їхній роботі було два періоди особливо високої активності — один увечері 16 серпня і один вночі 19 серпня 2020 року. У цей час різко зросла частота дзвінків, а також зʼявилися нічні розмови між Макшаковим і його начальством з одного боку, і Таякіним, Кудрявцевим та Кривощоковим — з іншого.

Перший пік — 16 серпня — припав на останній день Навального в Новосибірську. Наступного дня він і його команда на машинах виїхали в Томськ, за три з половиною години їзди на північ. Із 07:00 до 09:00 за новосибірським часом (або з 23:00 за московським) генерал Богданов і Макшаков обмінюються телефонними дзвінками, перемежованими текстовими повідомленнями між Макшаковим і членами команди отруйників — Швецем і Кривощоковим. Можливо, спочатку отруйники хотіли втілити свій план у Новосибірську, але відʼїзд до Томська змішав карти.

Другий сплеск активності стався увечері 19 серпня — імовірно, саме тоді Навальний був отруєний у Томську.

О 16:21 за московським часом (20:21 за томським) Володимир Паняєв надіслав текстове повідомлення Макшакову. Приблизно в цей час Навальний відправився купатися в місцевій річці (традиція, якої Навальний намагався дотримуватися у своїх поїздках регіонами). Він перебував далеко від готелю близько двох з половиною годин. Навальний повернувся у Xander об 11-й вечора і зустрів свою команду, яка саме закінчила вечеряти в барі Velvet при готелі. Провівши в барі буквально кілька хвилин, він пішов спати. Приблизно в цей же час, о 20:08 за Москвою, Кривощоков зателефонував Макшакову. О 20:37 Таякін коротко поговорив з кимось через месенджер, після чого подзвонив Макшакову, водночас підтримуючи зʼєднання для передачі даних. Протягом наступних кількох хвилин він розмовляв з Макшаковим чотири рази, востаннє о 20:44. У Томську це було 00:44.

За чотири хвилини, о 00:48, Александров припустився другої помилки. Він знову увімкнув свій звичайний телефон — всього на пару секунд, але цього було достатньо, щоб він встиг обмінятися одним байтом даних з мережею. Згідно з метаданими, у цю мить телефон перебував поруч із вишкою стільникового звʼязку в центрі Томська, усього в кількох хвилинах їзди на північ від готелю Xander. Нижче на карті показані дані тріангуляції із зазначенням місцезнаходження пристрою на північ від готелю Навального в ніч отруєння.

Ці дані не дають однозначної відповіді на питання, яким саме чином було нанесено отруту, проте вони добре поєднуються з колишньою гіпотезою The Insider про те, що «Новачок» було нанесено на спідню білизну, яку опозиціонер здавав у хімчистку: речі з хімчистки готелю принесли саме тоді, коли Навальний ходив купатися.

Позбавлення доказів

О шостій годині ранку 20 серпня 2020 роки команда Навального зібралася у вестибюлі і чекала, коли він спуститься зі своєї кімнати, щоб вирушити до аеропорту разом з речницею Кірою Ярмиш. Вони замовили таксі. Навальний спустився о 06:05. Рівно у цю хвилину (о 02:05 за Москвою) Кривощоков надіслав Макшакову СМС. Макшаков написав Таякіну, після чого той попрямував до офісу. Він прибув до будівлі на вулиці Академіка Варги близько четвертої ранку, саме коли літак Навального вилетів з Томська.

Далі історія добре відома: приблизно за 30 хвилин після початку польоту Навальний відчув себе погано, відправився в туалет, щоб умитися, але краще йому не стало, він вийшов з туалету і встиг сказати стюардесі про те, що йому зле й що його отруїли, після чого знепритомнів. Пілот направив літак до найближчого аеропорту — в Омськ — о 05:15 за московським часом, і після невеликої (близько 15 хвилин) затримки через неправдиве повідомлення про бомбу в аеропорту пілот зміг посадити літак о шостій ранку за московським часом. Лікарі швидкої, оцінивши симптоми Навального, ввели йому атропін (що, на думку німецьких лікарів, врятувало йому життя).

Рівно о шостій ранку, одразу після приземлення літака, Макшаков подзвонив Кривощокову, а о 07:11 —генерал-майору Богданову.

Тим часом о 05:36 Таякін вийшов з офісу і попрямував у бік аеропорту «Домодєдово». Дані мобільного телефону вказують, що він майже доїхав до аеропорту о 06:27, але зупинився за кілька кілометрів від нього. Він зробив звідти дзвінок, почекав ще пів години, після чого розвернувся і попрямував назад в офіс, звідки продовжував обмінюватися дзвінками з Макшаковим та іншими членами команди. Об 11:30 він прибув до офіса Богданова на проспекті Вернадського, 12. Він пробув там годину і потім поїхав назад в офіс на вулиці Академіка Варги. Одразу після цієї зустрічі він забронював квиток до Горно-Алтайська на цей же вечір. Дорогою в аеропорт «Домодєдово» він зателефонував начальнику відділення ФСБ. Він вилетів о 02:40 й одразу після приземлення вирушив до управління ФСБ, розташованого в центрі міста.

Чим Таякін міг займатися в Горно-Алтайську — місті з населенням 60 тисяч людей, яке розташоване у 9 годинах їзди від Томська і 13 годинах їзди від Омська? Імовірно, його мета була не в самому Горно-Алтайську, а в сусідньому містечку Бійськ, де розташовується Інститут проблем хіміко-енергетичних технологій, який має особливі відносини з Інститутом криміналістики. Згідно з документами держзакупівель, цей інститут надав Інституту криміналістики «послуги з виробництва фармакологічних речовин», а також «дослідні та експериментальні послуги в галузі хімії». Цей інститут також заявив про винахід у 2018 році «набору наносорбентів для видалення слідів хімічної зброї із заражених ділянок». Важливо зазначити, що принаймні один зі співробітників ФСБ — Александров, як вказують телефонні записи, часто підтримує телефонний контакт з ученим з цього інституту Михайлом Василишиним — інженером-хіміком, який спеціалізується на експериментальному хімічному виробництві.

Саме в Горно-Алтайськ вирушили також Александров, Осипов і Паняєв. Судячи з усього, саме там вони позбавлялися від речей, на яких могли залишитися сліди «Новачка». Двадцять четвертого серпня всі троє вилетіли з Горно-Алтайська до Москви.

А 25 серпня 2020 року їхній колега Кудрявцев — кваліфікований фахівець з хімічної зброї — навпаки, вилетів з Москви до Омська. Він пробув у місті менше десяти годин і повернувся до Москви тієї ж ночі. На той час Навальний уже був у Німеччині, однак одяг Навального (зі слідами «Новачка» ) залишався в омській лікарні — судячи з усього, саме за ним прилітав Кудрявцев. Досі офіційна влада не відповідає Навальному, куди зник його одяг і чому його не повертають, якщо офіційно ніякого отруєння не було.

Зауважимо також, що жодних даних про те, що хтось із отруйників ФСБ був в Омську тоді, коли там лежав Навальний, немає. А тому чутки про те, що співробітники ФСБ могли знову отруїти його в Омську, які поширювала The Times, найімовірніше, не відповідають дійсності.