«На другий день почалися обшуки. Тоді я по-справжньому включився в роботу». Володимира Усова звільнили з посади голови Державного космічного агентства. Ось як він провів девʼять місяців на посаді

Володимира Усова призначили головою Державного космічного агентства (ДКА) в лютому цього року. На цій посаді він пропрацював девʼять місяців: премʼєр-міністр звільнив його 17 листопада, про що сам Усов дізнався з новин. Як і всі глави ДКА до нього, Володимир Усов був змушений не так займатися космосом, як розгрібати господарські проблеми 24-х підприємств, навіть таких мастодонтів як завод «Південмаш» і КБ «Південне». Йому в спадок дісталися проблеми з Державною космічною програмою (її немає), незавершений проєкт із Бразилією, борги із зарплати на «Південмаші», борги перед Boeing, міжнародні суди щодо проєкту «Либідь», кримінальні справи за розкрадання на заводі «Арсенал» і конфлікти всередині галузі. Проте, за Усова космічне агентство вступило до Moon Village Association, підписало програму «Артеміда» і програму співпраці з Китаєм. Улітку 2020 року премʼєр-міністр Денис Шмигаль почав «перезавантажувати» стратегічну промисловість («космос» і «оборонку»). Для цього він створив нове Міністерство стратегічних галузей промисловості, на чолі якого поставив віцепремʼєра Олега Уруського — тепер йому підпорядковується ДКА і вся космічна галузь. Про те, що в галузі відбувається просто зараз, вже колишній голова ДКА Володимир Усов розповів креативному директору «Бабеля» Глібу Гусєву.

Відмотаймо час на девʼять місяців, коли тебе призначили головою ДКА. Як ти провів перший день на посаді?

Перший день минув спокійно. Мене представили колективу, я познайомився з начальниками відділів та управлінь, пройшовся по всіх кабінетах, усіх заспокоїв. Зустрівся з представником посольства США на конференції — ми обговорили роль України в глобальному контексті. Я заявив, що Америка є нашим основним, але не єдиним партнером. А на другий день [у космічному агентстві] пішли обшуки у кримінальних справах. От тоді я по-справжньому включився в роботу.

Розкажи про обшуки і кримінальні справи докладніше.

Вони були повʼязані з київським заводом «Арсенал». За останні пʼятнадцять років було відчужено ледь не 90 відсотків територій і приміщень «Арсеналу». Відбувалося це за всіх голів ДКА. У кримінальних справах накопичилася божевільна кількість томів, я навіть за девʼять місяців не встиг усе прочитати.

Взагалі, неприємно, що ДКА частково працювало і працює за логікою агентства нерухомості. Воно володіє величезною кількістю майна, яке йому не потрібне. Це й було одним з моїх завдань: зробити з космічного агентства космічне агентство. Я [ще під час конкурсу на посаду] оголосив, що хочу залишити за ДКА держзамовлення і космічну програму, провести корпоративну реформу і всі підприємства ДКА передати в холдинг, щоб вони працювали незалежно.

У космічній галузі є кілька ключових підприємств, «Арсенал» — тільки одне з них. Давай я називатиму ці підприємства, а ти коротко розповіси, що з ними відбувається, добре? Почнемо з заводу «Південмаш».

Це головне підприємство галузі, у нього найсерйозніші проблеми: борги із зарплати, величезні відрахування за земельним податком, кредиторська заборгованість перед Міністерством фінансів. Заводу потрібно підтримувати дорогу інфраструктуру — при цьому завантажити порожні цехи «Південмашу» неможливо. І неважливо, хто директор заводу або голова ДКА — це просто нереально зробити. «Південмаш» будували з однією метою: випускати 100 балістичних ракет на рік і грозити знищенням Сполученим Штатам Америки. Цілі у нас змінилися, час міняти й логіку роботи заводу. Якщо його не корпоратизувати — у «Південмашу» немає жодного шансу вижити.

Наступне підприємство — це Конструкторське бюро «Південне». В якому воно стані?

На перший погляд «Південне» виглядає як благополучне підприємство. Насправді ситуація складна. Припустімо, що на «Південмаші» ми погасили борги із зарплати, привели на завод кілька інвесторських проєктів — зрозуміло, як він буде жити далі. Зрештою, це потужний виробничий хаб, їм легше знайти замовлення.

А на «Південному» працюють пʼять тисяч людей. Це найбільше конструкторське бюро в світі. При цьому підприємства космічної галузі використовують наскрізне проєктування. У більшості компаній є свій конструкторський відділ, і вони рідко замовляють послуги ззовні. Усередині країни замовлень у «Південного» немає. Отримувати зовнішні складно — через те, що Україна підписала угоду про контроль за ракетними технологіями. Так буде і далі.

Тому «Південному» потрібно змінити модель роботи. Звичайно, це одне з головних у світі конструкторських бюро ракетної техніки. Але модель роботи КБ не дає йому розвиватися, навпаки, тягне його на дно. По-перше, пʼять тисяч співробітників — це надто багато. По-друге, потрібно вирішити, як залучити КБ до проєктів з національної безпеки. «Південне» працює над ракетним комплексом «Грім-2», але його немає в державному оборонному замовленні. Немає й цивільної космічної програми — тут теж немає замовлень. Починаються касові розриви, потрібно позичати гроші. Індустрія нестабільна, позичальники будуть підвищувати ставки за кредитами. Фінансовій стабільності КБ це не сприяє.

Про КБ «Південне» більш-менш зрозуміло. В якому стані харківський «Хартрон»?

У Харкові два підприємства — «Хартрон» і «Комунар», про них можна разом поговорити. Вони орієнтовані на виробництво систем управління для ракет. Це велика проблема, тому що компанії в усьому світі системи управління розробляють разом з ракетою. У нас немає своїх проєктів ракет-носіїв, тому немає ринку для систем управління.

«Хартрон» корпоратизований ще в 1990-х, це холдинг, на космос працює одне з підприємств холдингу. У нього більш як половина виручки — від проєктів ядерної енергетики, тому він ще виживає. А ось у «Комунара» ситуація зовсім плачевна. Єдиний замовник — «Мотор Січ», а у них самих ситуація дуже складна. Ще «Комунар» випускає газові лічильники. Рівень технологічності проєктів відчутно впав. Якщо ми не переорієнтуємо підприємство, не знайдемо для нього нові ринки — ми його втратимо.

Ти довго в усьому цьому розбирався?

Проблеми такі складні, що в них ще розбиратися й розбиратися. Я обʼїздив усі підприємства. На ключових підприємствах, на «Південмаші» і «Південному» у перші пів року бував мінімум один-два рази на тиждень. За пів року я зрозумів системні проблеми галузі, потім проблеми окремих підприємств, а потім розбирався з проблемними проєктами, які висять на ДКА десятиліттями. Їх три основні: це ракета «Циклон-4», супутник «Либідь» і борг перед компанією Boeing.

Давай про них поговоримо трохи пізніше, а зараз згадаємо Державну космічну програму, з якою має справу кожен голова ДКА. Сформулюй, будь ласка, що це таке — для тих, хто далекий від цієї тематики.

Вона повністю називається так: Загальнодержавна цільова науково-технічна космічна програма України. І потрібна вона, щоб дати імпульс українській науці та українським підприємствам — розвивати космічні технології. Уже три роки цієї програми немає. Ми тупцюємо на місці, їдемо на технологіях десятирічної давнини. Виросло нове покоління фахівців, вони повинні мати амбітні завдання. Якщо таких завдань не буде, якщо вони не зможуть реалізувати себе — вони просто виїдуть.

Нас наздоганяють і обганяють. Ми ще зберігаємо перевагу в деяких сегментах космічного ринку, але дуже скоро її втратимо.

А де ми зберігаємо перевагу?

Точно не в виробництві супутників, космічних апаратів — тут ми дуже відстали від конкурентів. Хороші позиції у нас є в ракетах-носіях, в ракетних двигунах — тому ми ще тримаємося в кількох міжнародних проєктах, як-от «Антарес» і «Вега».

А ось стосовно нових ніш... Є такий напрямок, як орбітальні сервіси. Один з компонентів роботи на орбіті — це стикування, для них потрібні стикувальні комплекси. В Україні є стикувальний комплекс «Курс», його використовували на МКС, його модернізують з 1985 року, за ним 60 відсотків стикувань в історії світової космонавтики. На базі цих технологій ми можемо розвивати орбітальні сервіси. І потрібно утримати наше лідерство в розробці та виробництві ракетних двигунів, ракет-носіїв.

Отже, Державної космічної програми немає три роки. Чому? Є проста відповідь?

У космічному агентстві, як у Льва Толстого: немає однієї причини, крім суми всіх причин. Перша полягає в тому, що космічна програма — це набір проєктів. Ці проєкти завжди просували якісь підприємства. Наприклад, писали так: «Проєкт супутник «Січ-2-1», виконує КБ «Південне». Я перейшов до іншої логіки. У космічну програму записуємо продукт, який ми хочемо отримати, його технічні характеристики. І відбираємо на конкурсі кращу пропозицію. Це, звичайно, призводить до конфліктів. Кожне підприємство хоче бачити себе в космічній програмі і претендує на гроші з бюджету. У різні роки більший вплив мали різні підприємства, і програми вибудовували саме під ці підприємства. [Боротьба за ресурси] це перша причина, чому програми немає.

А друга причина — політична. Ми ще влітку подали [до Міністерства стратегічних галузей промисловості] нову концепцію програми, проєкт програми і паспорти [окремих] проєктів. Її досі не узгодили. Ми пройшли два [парламентські] комітети, економічний і нацбезпеки. Але бюджетний комітет вирішив, що грошей на космічну програму не буде. Тому не буде і космічної програми.

Якщо коротко: ти створив нову концепцію космічної програми і, швидше за все, налаштував проти себе керівників ключових підприємств. Я памʼятаю, як злітали попередні глави ДКА — це відбувалося через конфлікти з КБ «Південне». Як гадаєш, тебе звільнили, бо підприємство пішло чорним ходом і пояснило, що на чолі ДКА — неправильна людина?

У моєму випадку — точно ні. Такого не було. Спершу, звісно, керівники підприємств дивилися на мене скептично, надто вже відрізнялися мої підходи. Але мені врешті вдалося донести до них свою логіку. І вони зрозуміли, що інакше вони не виживуть. На рівні «Південмашу» і «Південного» мене підтримували, про це говорили їхні керівники. Усі ці «сімейні чвари» не стосувалися стратегічних питань — щоб вижити і розвиватися потрібна корпоратизація, потрібна космічна програма за новими принципами.

Як до ідеї корпоратизувати їхні підприємства поставилися гендиректор «Південмашу» Сергій Войт і гендиректор «Південного» Олександр Дегтярьов?

Директор «Південмашу» підтримує цю ідею, «Південмаш» допомагав розробити законопроєкт з корпоративної реформи. Ми його писали разом з Мінекономіки і ще влітку передали в нове міністерство [стратегічних галузей промисловості]. Тобто туди, де цей проєкт перебуває в стані повного спокою, судячи з усього.

Я неодноразово говорив з віцепремʼєром Олегом Уруським [який очолює це міністерство]. Він готовий починати корпоративну реформу, але вона не починається. Я так розумію, що вона не починається, тому що він хоче займатися нею особисто. А зараз підприємствами керує ДКА.

У прощальному пості в Facebook ти перелічив усе, що встиг зробити за девʼять місяців. Там є слова «провели інвентаризацію українських активів проєкту «Циклон-4» на $250 млн і почали повертати ці активи». Поясни, що це означає?

Проєкт «Циклон-4» [розпочався в 2003 році і] складався з двох частин. Перша — це космодром «Алкантара» в Бразилії, друга — ракета-носій [яку мали запускати з цього космодрому]. Була створена україно-бразильська компанія [Alcantara Cyclone Space]. Бразилія і Україна відповідали за наземний сегмент [стартовий комплекс космодрому], а Україна — ще й окремо за ракету-носій.

Так от: ракета-носій готова на 98 відсотків. Останні десять років готовність у нас 98 відсотків і ніяк не може наблизитися до 99-и. Ми за девʼять місяців зробили все, щоб завершити проєкт до кінця цього року. У грудні повинні підписати останню угоду і поставити крапку. Ракету «Циклон-4» можна буде загорнути в бархат і поставити в музей «Південмашу», тому що вона ніколи нікуди не полетить.

Це перша частина проєкту. Ще потрібно розібратися з наземною частиною проєкту і повʼязаними з нею активами. Україна має багато активів, які розкидані по різних підприємствах. Ми всі інвентаризували, зібрали в один документ. Вийшла значна [балансова] сума — 250 мільйонів доларів. Зрозуміло, що реально вони будуть коштувати менше. Але важливо, щоб права власності перейшли [від компанії ACS] до України. Ми нарешті зустрілися з бразильською стороною. Запропонували такий розділ майна: те, що на території України — українське, що в Бразилії — бразильське. Їх це влаштувало. Залишилися формальності.

Ти згадав ще одну ключову проблему — борг перед компанією Boeing. Він повʼязаний з проєктом Sea Launch, так?

Саме так. Він розділений між «Південмашем» і КБ «Південне». Міноборони і Мінінфраструктури проводили переговори з Boeing. І обрали таке рішення: Україна створить державну авіакомпанію, національного перевізника, і на суму боргу замовить у Boeing літаки.

Була й інша схема, як мені здається, більш вигідна для України. За цією схемою Україна отримувала військову допомогу від США, ці гроші відразу йшли у Boeing, на них корпорація постачала «Антонову» тренувальні літаки Т7, а «Антонов» їх локалізував. Ми б завантажили роботою «Антонов» і оновили українську військову авіацію, з якою у нас величезні проблеми. Цю ідею просував керівник «Антонова» [Олександр Лось], якого теж недавно звільнили.

З великої трійки проблем залишилося поговорити тільки про супутник «Либідь». Це перлина.

Так, він лежить у Росії на складі вже пʼять чи шість років. Що з ним відбувається?

Ми отримали рішення Лондонського арбітражу про те, що наші позови необґрунтовані. Грошей [які позичав «Укркосмос», щоб оплатити роботу підрядника] ми назад не отримаємо. Недобудований супутник залишається власністю підприємства «Укркосмос». Треба було швидко вирішити, що з ним робити, тому що він знаходиться в Росії, і ми його або втратимо, або заборгуємо гроші — за послуги консервації та зберігання. Я склав план дій і відправив його премʼєр-міністру. З трьома сценаріями.

Перший — забираємо супутник у Росії і самі його запускаємо на орбіту. Це буде коштувати 60—80 мільйонів доларів з бюджету. Другий — знаходимо інвестора, він докапіталізує проєкт і запускає супутник на орбіту, за це отримує частину його потужностей. Третій — продаємо право на витребування супутника у Росії третій стороні, на виручені гроші гасимо борги «Укркосмосу», бодай частково.

Третій сценарій був найпростіший. Але за останні пару місяців нам вдалося знайти британського інвестора, який добре розуміє ризики проєкту. Спеціально під «Либідь» він створив компанію Pierce Sat, яка підписала меморандум з «Укркосмосом»: вони готові інвестувати 100 мільйонів доларів, щоб запустити супутник на орбіту і розділити його потужності. Україні й не потрібні 100 відсотків потужності супутника — щоб закрити питання національної безпеки потрібно значно менше.

Ти провів у ДКА девʼять місяців і все, що ти робив, в принципі, виглядає розумно. Чому ж тоді звільнили? Я розумію, що це дивне запитання. Але ж — чи є якісь версії?

Є тільки субʼєктивна версія. Ще на самому початку я озвучив план дій [на посаді голови ДКА]. Це не був план президента, Кабміну, Мінстратегпрому. Це був план Володимира Усова. Згодом зʼясувалося, що він досить точно збігається з планом профільного міністра [Олега Уруського]. Але у мене завжди була незалежна позиція. Можливо, це і стало причиною.

Мені здається, [в уряді] сьогодні вибудовується [жорстка] вертикаль, яка дозволить керувати оборонною та космічною промисловістю в ручному режимі. На мій погляд, користі від цього не буде. От і все.

[В день публікації матеріалу на сайті ДКА зʼявилося повідомлення з критикою роботи Володимира Усова за девʼять місяців. Критика описує незадовільні фінансові результати галузі.]

А як би ти охарактеризував Олега Уруського? Люди з галузі про нього добре відгукувалися. Що б ти про нього сказав?

Ми багато разів зустрічалися. Позиція міністра завжди збігалася з тими планами, які я озвучував. Я від міністра не чув претензій до моєї роботи, мені здавалося, що конфлікту у нас немає і ми можемо разом працювати. Як бачу, цього не сталося.

А якщо піднятися цією вертикаллю на сходинку вище? Премʼєр-міністр Денис Шмигаль формулював тобі якісь завдання, щось від тебе вимагав?

За девʼять місяців роботи в ДКА я жодного разу не зустрічався ні з премʼєр-міністром, ні з президентом.

Це добре чи погано?

Якби це була не космічна сфера — можливо, й непогано. Але все ж космос — це справа президента. Світові угоди зазвичай укладають на рівні премʼєрів і президентів. Ані премʼєр, ані президент інтересу до галузі не виказали. Це погано. У нас є дуже тимчасове вікно, коли Україна ще може реалізувати свій потенціал. Якщо ми цей час втратимо, то шанси близькі до нуля.