«Вони будуть королями тут ходить». Родина п’ятирічного Кирила Тлявова, який рік тому загинув через стрільбу п’яних поліцейських, добивається покарання винних — великий репортаж «Бабеля»

Майже рік тому у Переяславі Київської області застрелили 5-річного Кирила Тлявова. Він грався з друзями неподалік свого будинку, коли куля влучила йому в голову. За 80 метрів звідти двоє поліцейських — Іван Приходько та Володимир Петровець, а також їхній друг Дмитро Кривошей і неповнолітній син Петровця Станіслав вирішили постріляти по мішенях із гвинтівки. Їх усіх звинувачують у хуліганстві з використанням зброї, а винним у вбивстві прокуратура вважає Приходька. Зараз справу Кирила розглядають у переяславському суді, троє з чотирьох фігурантів — на волі. Сім’я загиблого хлопчика вважає, що слідчі Держбюро розслідувань і прокуратура зливають справу, а адвокати обвинувачених називають зібрані докази «макулатурою». Кореспондентка Катерина Коваленко побувала на одному з судових засідань, поговорила з рідними Кирила й обвинуваченого Приходька, адвокатами обох сторін, прокурором і слідчим ДБР. Як батьки і бабуся Кирила Тлявова добиваються покарання винних, а обвинувачені глузують із прокурорів і слідчих — у великому репортажі «Бабеля».

Шлях із центру Переяслава до кладовища лежить через приватний сектор. В одному з будинків живе сім’я загиблого Кирила Тлявова — його батьки, старший брат і бабуся. Майже рік тому ця дорога була заповнена людьми, які йшли ховати 5-річного хлопчика. Рідні приїжджають на могилу ледь не щодня.

— Снилася сьогодні мама, тримала на руках Кирюшу. Такого малого, може рік йому, — каже бабуся Олександра Миколаївна до свого сина Ігоря — батька хлопчика.

— Він там із нею разом.

Ігор неговіркий і майже беземоційний. На кладовищі мовчки витирає сльози і цілує фотографію сина на гранітному пам’ятнику. Родина поставила його кілька тижнів тому, хотіли встигнути до річниці смерті Кирила. На одному боці — кольорова фотографія в осінньому листі. За нею хлопчика пам’ятають найбільше: її показували по всіх телеканалах, а активісти приносили на акції протесту. «Це жовтень 2018-го, йому тут чотири. Це [мама] Таня зробила, коли забирала його з садочка», — згадує тато. До могили легше підійти зі зворотного боку, там — велике чорно-біле фото Кирила у шкірянці та з гітарою. Він виглядає дорослішим, хоча тут йому всього три. «Усі діти в садку вибирали якісь іграшки і з ними фотографувалися. Наступного року він чомусь вибрав автомат, ну чому його?» — не розуміє бабуся. «Хотів бути військовим», — відповідає тато.

Олександра Миколаївна протирає портрети онука від дощу. Від нього земля під ногами перетворилася на багнюку. Бабуся оглядається і ніби виправдовується: «Якесь, може, краще б місце для нього вибрала. Але мене сюди привезли вночі та в такому стані, що я нічого не бачила». Кирила поховали 5 червня минулого року — через день після того, як він помер у київській лікарні від вогнепального поранення в голову. «Я ніколи не змирюся. Із часом тільки гірше і гірше стає, — зізнається бабуся. — Казав: “Ба, я тебе так люблю”. А я йому: А я тебе мільйон разів люблю».

Стріляли в напрямку будинків, але не бачили їх за кущами

У справі про вбивство Кирила Тлявова — четверо обвинувачених. Це інспектор водної поліції Іван Приходько та поліцейський Володимир Петровець, а також їхній друг Дмитро Кривошей та 17-річний син Петровця Станіслав.

Тридцать першого травня 2019 року всі четверо відпочивали на подвір’ї Петровця. Вони пили й стріляли по металевих банках — приблизно з 13:00 до 16:00. Чоловіки стріляли в напрямку житлових будинків, але не бачили їх за кущами й деревами. За 80 метрів від імпровізованого тиру гралися діти, о 15:36 один із них — 5-річний Кирило — впав без свідомості.

Лише близько півночі нейрохірург, який приїхав із Києва, виявив у голові Кирила кулю. Під ранок Володимира Петровця з дружиною та Іваном Приходьком знайшли біля кафе «Білочка» в іншому районі міста. Тодішній керівник місцевої поліції Андрій Медуниця розповідав, що Приходько був настільки п’яним, що не впізнав його. Він заявив, що «кілька разів стрільнув із воздушки». Приходька й Петровця затримали й відправили до СІЗО, але тест на алкоголь вони не проходили — Медуниця пояснив це тим, що «була субота». Малокаліберну гвинтівку, з якої стріляли, досі не знайшли.

Підозри Кривошею та Петровцю-молодшому оголосили через півтора місяця після трагедії — у середині липня. Раніше вони проходили у справі свідками. Під час слідчих експериментів Кривошей у деталях описував події 31 травня — хто, як і коли стріляв, згадує бабуся загиблого Кирила. Але щойно став підозрюваним, від своїх слів відмовився.

Кривошей вирушив до СІЗО, неповнолітний Станіслав — додому під нічний домашній арешт, який пізніше змінять на особисте зобов’язання. Згодом слідчі встановили, що стріляли всі, крім Петровця-старшого. Але той дав зброю іншим і дозволив стріляти у своєму дворі. За версією обвинувачення, Кирило загинув від пострілу, який зробив інспектор поліції Іван Приходько. Його звинувачують у вбивстві через необережність — за це карають обмеженням або позбавленням волі від 3 до 5 років. Усіх чотирьох звинувачують у незаконному поводженні зі зброєю та хуліганстві з її використанням. Під час обшуку в Петровця-старшого знайшли фальшиві документи на авто, тому йому інкримінують ще й підробку документів.

«Місто маленьке, усі всіх знають»

Двадцять пʼятого травня бабуся і тато Кирила сідають у першому ряду невеличкої зали Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду. Це їхнє звичне місце — прямо перед адвокатами, прокурорами і суддею. Вони ходять на всі судові засідання — за рік їх було понад двадцять. Раніше приходила й мама Кирила Тетяна, але зараз її оберігають від стресу — вона вагітна і невдовзі має народити. «Хай би вже народила після річниці [смерті Кирила], бо як то воно буде — спочатку радіти, а потім плакати?» — говорить бабуся.

По суті справу почали розглядати наприкінці грудня минулого року. За неї взявся вже третій суддя — голова суду Олександр Рева. Перша суддя самовідвелася нібито через інтимні стосунки з одним із обвинувачених. Другого теж відвели через конфлікт інтересів. «Місто маленьке, усі всіх знають. По-хорошому, ця справа не має розглядатися в Переяславі, але клопотати про передачу до іншого суду вже не було часу», — каже адвокат Тлявових Олександр Щербина.

Ліворуч — «акваріум», де сидить обвинувачений Іван Приходько. Петровець-старший і Кривошей сідають у протилежному кутку зали, в останньому ряду. Перед ними — Петровець-молодший із мамою. Через карантин усі в масках. Їхніх облич майже не видно, але вони все одно відвертаються від камер. Мама Станіслава забороняє знімати сина й вимагає вигнати журналістів із засідання. «Вони вже не раз хотіли зробити суди закритими, нібито через малого. Щоб нікого не пускати», — говорить Олександра Миколаївна.

Петровця-старшого і Кривошея випустили із СІЗО після того, як за кожного з них внесли заставу у 273 тисячі гривень. Це сталося 25 лютого та 4 березня, але відомо про це стало тільки наприкінці квітня. Обвинувачені не можуть виїжджати за межі Переяславського району, але Олександра Миколаївна каже, що правил вони не дотримуються. Контролювати, щоб обвинувачені не виїжджали з району, має місцева поліція.

Після загибелі Кирила з Переяслав-Хмельницького відділку звільнили шістьох керівників, зокрема начальника Андрія Медуницю, який вів розслідування в перші години після події. Батько загиблого Кирила Ігор відмахується — мовляв, нічого там не змінилося. Бабусі постійно ввижається, що вона бачить обвинувачених у місті. Щоб відволіктися, вона їздить працювати в Київ — робить ремонти. «Але я навіть там вдивляюся в людей, і мені постійно здається, що це вони ходять», — каже вона.

Зараз у СІЗО залишається тільки Іван Приходько — стаття про вбивство через необережність не дозволяє виходити під заставу. Але його можуть взяти на поруки, і це вже намагалися зробити четверо місцевих депутатів. Поки що суд відмовив, але адвокат Приходька Віктор Чевгуз сподівається, що підзахисного скоро випустять. «Суддя почне досліджувати докази і зрозуміє, що їх немає. І тоді зможе відпустити на поруки», — пояснює він.

Серед тих, хто хотів поручитися за Приходька, був депутат райради Володимир Макарчук. Бабуся Кирила раніше працювала в його будівельній фірмі, а потім проводила в її їдальні поминки після похорону онука. «Я на нього чотири роки пропрацювала, можна сказати, гроші йому заробляла. А воно тепер іде і бере його на поруки», — каже вона. За її словами, Макарчук влаштував на роботу й обвинуваченого Петровця. Зараз він працює там водієм.

«Ви будете винуваті, що справа розвалиться. Не я»

У матеріалах справи — 22 томи доказів, у кожному приблизно по 250 сторінок. Це результати обшуків, прослуховування, проведення слідчих експериментів, різноманітні експертизи, показання підозрюваних і свідків. «Я купила жорсткий диск і все туди скинула. Воно 12 годин скидалося, уявіть, скільки інформації, — розповідає Олександра Миколаївна. Вона вивчила всі документи й майже напамʼять знає, в якому томі що шукати. — Я по ночах не сплю. Встану о третій годині, піду сяду й листаю їх».

Чергове засідання триває вже шосту годину. Бабуся здається єдиною, хто уважно стежить за процесом. У руках — роздруківки з табличками, де вона олівцем малює плюсики навпроти кожного документу, який оголошує прокурор. Обвинувачений Приходько опустив голову і сперся ліктями на коліна, Петровець-старший і Кривошей сидять у телефонах і періодично жартують один з одним. Петровець-молодший дрімає, спершись на руку. Зала оживляється, коли суддя Рева помічає порушення з боку одного з прокурорів Владислава Воляна. Він нібито вклав якісь папірці до стосу документів, які мав передавати суду.

— Прокурор Волян, ви що, знущаєтеся? Що ви туди поклали?

— Нічого, просто вони лежали впоперек, а я їх поклав уздовж.

— Ви при мені берете і кладете в папку якісь документи! Ви це навмисне робите?

Суддя нервує і збирається розпочати засідання з самого початку. Адвокати Тлявових заявляють про відвід прокурору Воляну, бо той постійно приходить до суду непідготовленим. «Він зриває засідання і зливає справу», — заявляє судді адвокат Ельвіра Лазаренко. На захист прокурора стають обвинувачені та їхні адвокати. Мовляв, це була механічна помилка. «Я проти відводу. Відведемо цього прокурора, прийде такий самий. Вважаю, що треба продовжувати розгляд справи», — говорить з «акваріума» Іван Приходько. Під час перерви Олександра Миколаївна свариться на прокурорів.

— У мене і так нерви на межі, це не можна видержать. Що ви тягнете, що ви перебираєте ті папери? Не дарма адвокати їхні в долоні хлопають. Це ви будете винуваті, що справа розвалиться. Не я.

Прокурор Волян непорушно сидить на своєму місці. Він говорить тихо й невпевнено, неохоче коментуючи скарги бабусі. «Це їхня позиція. Я не можу з цього приводу нічого казати, бо ми забезпечуємо захист інтересів потерпілих. Потерпілі вважають, що ми не справляємося. Я вважаю, що роблю все, щоб був ефективний розгляд справи», — говорить він.

Адвокат Віктор Чевгуз підходить до свого підзахисного Приходька, жартома пропонуючи принести йому «сто грам». Вони спілкуються через дірку в «акваріумі» — пошепки, але їх чути з іншого кінця зали.

— А що прокурори? — питає Приходько.

— Та вони тупі.

— Так добре ж.

— Ну, з одного боку, добре, а з іншого — затягують справу.

«Так складений обвинувальний акт, що адвокати реготали»

Слідчі ДБР розслідували справу спустивши рукава, говорить Олександра Миколаївна. «Так складений обвинувальний акт, що адвокати [обвинувачених] реготали. Жодного слова, що дитину вбили! Неповнолітній постраждалий — отак написано, — каже вона. — Я слідчому казала прямо: Ах ти ж гнида продажна! Я буду всім казати, що це за гроші так складено».

Адвокат Тлявових Олександр Щербина неодноразово ходив до слідчого Андрія Болотіна і просив повідомляти про перебіг розслідування. Бабусі доводилося «прориватися» на слідчі експерименти, бо слідчий часто відмовляв. У коментарі «Бабелю» Болотін сказав, що запрошував потерпілих тільки на ті слідчі дії, які «стосувалися їхніх інтересів». Розповісти про це детальніше він відмовився. «Це все лузга, яка не стосується суті справи. Навіщо оцінювати борщ по тому, як там хто ножем махає і як ріже картоплю. Це вже нікому нецікаво і не треба», — сказав він.

Адвокат обвинуваченого Приходька Віктор Чевгуз називає матеріали слідства «макулатурою». «Доказів немає. Приходька визначили винним, бо він лейтенант, офіцер, старший за званням. Петровець — сержант, решта цивільні, один взагалі неповнолітній», — стверджує він. Головним доказом могла б стати зброя, але її так і не знайшли. Зараз, за словами Чевгуза, обвинувачення будується на результатах балістичної експертизи. «Але на їхню експертизу в нас є своя, і результати там інші», — говорить він. Що саме вона показала, Чевгуз не розголошує — притримує інформацію для суду. На відміну від адвокатів потерпілих він чудово спілкувався зі слідчими ДБР. «Я з ними постійно говорив. Я як колишній слідчий їх розумію, і вони мене розуміють», — сказав Чевгуз.

«У президента часу нема зустрічатися»

Крім справи про вбивство, ДБР відкрило ще кілька проваджень через події 31 травня. Одна з них — про службову недбалість працівників Переяслав-Хмельницької поліції — досі на стадії розслідування. Її відкрили через тиждень після смерті Кирила — на цьому наполягала родина хлопчика. Бабуся просила визнати її потерпілою, щоб стежити за розслідуванням, але слідчий Павло Раїн їй відмовив. Він вирішив, що недбалість правоохоронців жодним чином їй не нашкодила. «У цій справі офіційно немає потерпілих, тому доступу до матеріалів не має ніхто. Що з нею зараз — невідомо», — говорить адвокат Щербина. У ДБР «Бабелю» пообіцяли дізнатися про перебіг справи, але так і не відповіли.

У липні 2019 року ДБР починало розслідування про ймовірне приховування злочину переяславськими поліцейськими. Управління ДБР Київської області не змогло знайти інформацію про цю справу на запит «Бабеля». Слідчий у справі про вбивство Кирила Андрій Болотін підтвердив, що бюро точно веде кілька розслідувань, які пов’язані з тими подіями. За його словами, їх «об’єднували і роз’єднували», тому деталей він не пам’ятає.

Після смерті Кирила родина Тлявових їздила на зустріч до міністра внутрішніх справ Арсена Авакова. Він обіцяв тримати справу на контролі, але після того вони від нього нічого не чули. «Я писала і до Зеленського в офіс. Але там сказали, що у президента часу нема зустрічатися», — каже Олександра Миколаївна. Пізніше вона зустрічалася з Іриною Венедіктовою, коли та була в. о. голови ДБР — «сказала, що без уваги не оставимо». Коли Венедіктова очолила Генпрокуратуру, бабуся Кирила хотіла зустрітися з нею ще раз — уже для того, щоб поскаржитися на прокурорів. Через карантин зустріч скасували.

«Я вам так скажу: мені бабу не жалко взагалі»

Мама Приходька намагається пройти на засідання, але її не пускають через карантин. Вона свариться з охороною на першому поверсі суду.

— Як це мене немає в списках? Мого сина там звинувачують у всіх смертних гріхах, а я не можу навіть зайти!

Охоронці знизують плечима, а вона йде чекати кінця засідання на вулицю. Разом із нею — дві молодші дівчини. Адвокат Чевгуз їх заспокоює та просить не хвилюватися. Жінки відмовляються давати коментарі, але через кілька хвилин мама Приходька не стримується:

— Я вам так скажу: мені бабу не жалко взагалі! Вона там має сидіти п’ятою — є така стаття за неналежний догляд за дитиною. Чого їхня дитина взагалі там лазила?

— Ма, пішли вже, досить, — одна з дівчат намагається відвести її в бік, але та відмахується.

— Та про цю бабу Шуру все місто знає, що вона алкоголічка, бухає посеред дня! Мені там жалко тільки маму, от побачите — вона там довго жити не буде, бо з тією бабою вжитися неможливо!

Олександра Миколаївна каже, що ніколи не була знайома з обвинуваченими та їхніми родинами особисто, хоча щодня їздила в одному автобусі з сестрою і дружиною Петровця. «Ще як Кирюша живенький був, то вони приходили. Мати Петровця тоді казала: “Ну як зробив, то хай получає по заслугах”, — згадує вона. — А тепер співають зовсім інше, прямо святі». До карантину на суди приходила ціла група підтримки обвинувачених — сусіди, куми, батьки, сестри. «Сидять і гичать усе засідання. Син буває як вскоче на них, то суддя вже робить зауваження», — каже бабуся Кирила.

Після смерті Кирила здоров’я похитнулося у всіх членів родини. Бабуся скаржиться, що не спить уже рік. «Після кожного судового засідання в мене напади, аби дав бог дожити до окончанія тих судів», — говорить вона. Уявити, що за смерть онука ніхто не відповість, їй страшно. «Кажуть, що їх випустять і вони повиїжджають — брехня. Вони будуть королями тут ходить. Горе, та й все».