Ламантини врятувалися від знищення в теплих стоках електростанцій Флориди і звикли там жити. Зараз станції закриваються, і ніхто не знає, що робити з тваринами — переказуємо матеріал Bloomberg

У ламантинів немає природних ворогів, однак їхній американський вид ледве не зник. Річ у тім, що люди спочатку на них масово полювали, а потім стали руйнувати їхні звичні місця проживання — мілководдя і болотисті прибережні зони. Тоді ламантини врятувалися в бухтах, затоках і каналах Флориди, куди великі електростанції скидали теплу воду. Поступово ламантини звикли до постійного джерела неприродного тепла і припинили мігрувати. Енергетичні компанії довгий час прикривалися і піарилися на порятунку ламантинів. Тепер станції поступово переходять на відновлювану енергію. А ламантинам просто нікуди подітися, тому що більшість їхніх природних місць існування вже зайняли люди. Науковці, активісти й чиновники не можуть вирішити цю проблему. «Бабель» переказує матеріал Bloomberg про незвичайний симбіоз тваринного світу та промисловості.

Затока Тампа в американському штаті Флорида — один з найбільших ареалів проживання ламантинів. Тут також розташована одна з найбільших і найстаріших електростанцій у штаті — Big Bend, площею понад 600 гектарів. Компанія TECO Energy, що керує станцією, створила тут «Оглядовий центр ламантинів» зі слоганом «Подивіться, як природа зустрічається з технологіями». Багато туристів обурюються тим, що електростанцію побудували біля місця проживання ламантинів. Насправді це зовсім не так.

Ламантини — травоїдні тварини, які мешкають у мілководних і болотистих прибережних зонах. У світі залишилося три види ламантинів: африканський, американський і амазонський. Американські та їхній підвид флоридські ламантини відносяться до вимираючих видів. Вони мешкають на узбережжі Карибського моря, від Флориди до Бразилії. Флоридські ламантини крупніші за інших, вони сягають 4,5 і більше метрів завдовжки. Живуть вони як у прісній, так і в солоній воді.

У ламантинів немає природних ворогів. Але їх масово винищували люди заради мʼяса, жиру і шкіри аж до заборони на полювання наприкінці XIX століття. Також людина поступово руйнувала їхнє природне середовище, осушуючи болота і забудовуючи прибережні зони. Рятуючись від знищення, американські ламантини стали мігрувати на північ від своїх тодішніх звичних місць проживання — до узбережжя Флориди.

Ламантинів вабили бухти, затоки і канали, де стояли 10 великих теплоелектростанцій, які скидали велику кількість теплої води. Уперше про такий незвичний симбіоз написав біолог Джозеф Кертіс Мур взимку 1949 року. Тоді він за порадою місцевих рибалок знайшов ламантинів під мостом у центрі Маямі. Там був стік, через який скидали теплу воду з електростанції, розташованої неподалік. У той час у Флориді розпочався будівельний бум. І звичних місць для проживання ламантинів з температурою води близько 22 градусів за Цельсієм дедалі меншало. Іноді тварин витісняли у більш жорстокий спосіб. Мур пише, що близько ста ламантинів загинули від вибуху динаміту, коли робітники намагалися розширити русло річки Маямі.

Спочатку ламантини припливали до стоків електростанцій тільки на зимівлю. Але поступово звикли до цього постійного джерела неприродного тепла і припинили мігрувати в теплі води. У 1972 році у США ухвалили новий закон про охорону навколишнього середовища. Відтоді електростанції зобовʼязали охолоджувати воду перед тим, як її скидати. Її температура мала відповідати температурі навколишніх водойм, щоб не завдавати шкоди місцевим флорі та фауні.

Тоді вперше постало питання про те, як бути з ламантинами, які вже прижилися в теплих стоках електростанцій. Тварини вже не могли просто повернутися назад у басейн Карибського моря, а вчені та екоактивісти не змогли нічого придумати. Зрештою власники станцій домовилися з чиновниками про послаблення для підприємств, навколо яких мешкали ламантини. Таким чином промисловці заощадили мільйони доларів, але вирішили й надалі піаритися на цій темі. У 1986 році TECO Energy відкрила в бухті Тампа «Оглядовий центр ламантинів», який відвідують близько шести мільйонів гостей щороку. Поступово ламантини стали символом Флориди та її головною цікавинкою.

Питання про те, як бути далі з ламантинами, залишалось відкритим. У 1999 році з цієї проблеми сформували робочу групу, до якої увійшли науковці, чиновники та представники енергетичних компаній. Учасники збиралися нечасто, рішення так і не знайшли, й у 2007 році групу розпустили.

Залежність ламантинів від теплої води з електростанцій нагадала про себе у грудні 2009 року. Тоді у Флориді сталося історичне похолодання, і температура води впала нижче девʼяти градусів. На станції Big Bend у затоці Тампа, де знайшли прихисток близько 300 ламантинів, сталася аварія, внаслідок якої обсяг стоків гарячої води різко скоротився.

Ветеринар з державної комісії з рибних ресурсів і дикої природи Мартіна де Віт згадує, як її команда на початку 2010-го майже три місяці збирала мертвих ламантинів по всьому узбережжю Флориди. Тоді загинуло близько 500 тварин. Їхні рештки таємно поховали на одному з островів у затоці Тампа.

Порятунок тварин виявився дуже дорогою справою. Так, на транспортування і 9-місячну реабілітацію одного врятованого самця, якого назвали Бартлетт, пішло близько ста тисяч доларів. Усі витрати взяв на себе зоопарк Колумбус в Огайо. Але коли Бартлетта привезли назад до затоки Тампа, TECO Energy влаштувала чергову піар-кампанію з масовкою і телекамерами.

На початку 2017 року Міністерство внутрішніх справ США під тиском корпоративних лобістів перенесло ламантинів з категорії вимираючих видів до тих, які перебувають під загрозою вимирання. Офіційним приводом стало зростання популяції ламантинів з 1970-х років. Це означало й скасування послаблень для енегрокомпаній, які прикривалися порятунком ламантинів.

На сьогодні закрилися чотири з десяти електростанцій, які забезпечували ламантинів теплою водою. Інші поступово скорочують виробництво і планують переходити на відновлювану енергію. Це спонукало Службу охорони рибного і тваринного світу США знову зібрати групу із захисту ламантинів. Розглядаються різні рішення, аж до встановлення штучних нагрівачів у затоках. Однак, навіть за мінімальними підрахунками, такий проєкт коштуватиме понад 100 мільйонів доларів. Енергетичні компанії відмовляються його фінансувати та заявляють, що за попередні десятиріччя зробили для ламантинів «більш ніж достатньо».

Одне з небагатьох природних місць проживання для ламантинів — гирло річки Крістал на північ від затоки Тампа. Однак через велику кількість артезіанських свердловин, пробурених до підземних джерел, і постійних заглиблень дна на місці, де Крістал впадає в Мексиканську затоку, річка обміліла, і її течія ослабла. А солона вода з океану вбиває водорості, якими харчуються ламантини.

Експерт із захисту водних ресурсів, директор Інституту Говарда Одума у Флориді Боб Найт каже, що симбіотичні взаємозвʼязки між тваринами й електростанціями закінчуються. Тому потрібно терміново шукати і фінансувати довгострокові рішення. «Між кількістю ламантинів та їхнім середовищем існування, що постійно зменшується, існує реальний конфлікт. Необхідно знайти рішення, перш ніж ми зіткнемося з новим масовим вимиранням ламантинів».