Джордж Сорос інвестує в український IT-бізнес, роздає гранти антикорупціонерам і виконує роль зручного ворога. Хто він такий? — переказуємо великий профайл Tablet

Американському фінансистові та меценату Джорджу Соросу нерідко приписують роль ляльковода у світовій політиці. У пострадянських країнах Центральної і Східної Європи він створив і фінансує мережу фондів, роздаючи через них гранти на підтримку демократії і руху за права людини. З цієї причини Сороса часто звинувачують у тому, що він втручається у внутрішню політику іноземних держав. Україна не виняток. Тут він фінансує фонд «Відродження» (частина мережі «Відкрите суспільство») і вкладає гроші в українські компанії — у партнерстві з інвестиційним фондом Dragon Capital Томаша Фіали. З 2018 року ультраправі й консервативні організації влаштовують круглі столи «Україна без Сороса». На початку 2020 року в ужиток увійшло слово «соросята» — так анонімні Telegram-канали називають вже не тільки тих, хто отримує стипендії та гранти його фонду, але й міністрів уряду Олексія Гончарука, депутатів партії «Голос» та журналістів видання «Новое Время», яке належить Томашу Фіалі. Апогеєм хрестового походу проти його впливу став марафон «Тхне Соросом», який 28 лютого провів телеканал ZIK. «Бабель» переказує великий профайл Джорджа Сороса, який написав співробітник Інституту Брукінгс (одного з найбільших аналітичних центрів США), — про його меценатство в Європі і США, його цінності, його друзів і ворогів.

Що спільного у активіста демократії в Баку, борця за права лесбійок у Бішкеку або захисника свободи преси в Белграді? Найімовірніше, вони отримують грант або стипендію фонду «Відкрите суспільство» Джорджа Сороса. Сьогодні цей фонд фінансує проєкти у понад 120 країнах. З моменту заснування в 1979 році фонд витратив понад 15 мільярдів доларів, бюджет на 2020 рік — 1,2 мільярда доларів.

Фінансист угорського походження, Сорос починав меценатську діяльність у Чехії. Тут він наприкінці 1970-х — початку 1980-х підтримував «Хартію 77» — продемократичний рух на чолі з дисидентом Вацлавом Гавелом. Уже наприкінці девʼяностих частково завдяки роботі груп, що фінансуються фондами Сороса, у сусідній Словаччині скинули авторитарного лідера Владіміра Мечіара. Понад три десятиліття Сорос витрачає мільярди доларів, щоб виправити збитки, яких комунізм завдав Центральній та Східній Європі. Його фонд фінансує організації та ініціативи, які виступають за ліберальну демократію, незалежні ЗМІ, прозорий уряд і багатопартійність на пострадянському просторі.

Виходець з єврейської сімʼї Будапешта, Сорос пережив Голокост, утік від нацизму й комунізму. Він боявся, що Центральна і Східна Європа можуть повернутися до «темних часів», якщо Захід не зміцнить демократію, права людини, верховенство закону і ринкову економіку. Через 30 років після падіння Берлінської стіни його страхи іноді справджуються.

«Система грабіжницького капіталізму, яка переважає в Росії, настільки несправедлива, що люди цілком можуть звернутися до харизматичного лідера, який обіцяє національне відродження ціною громадянських свобод», — говорив Сорос у 1997 році. Через три роки президентом Росії став колишній полковник КДБ Володимир Путін. Він залишається при владі вже 20 років.

На початку 1990-х Сорос заробив мільярди доларів на падінні курсу британського фунта. Він інвестував в інтелігенцію Центральної та Східної Європи, і його благодійність, здавалося, приносила свої плоди. Регіон поступово інтегрувався в західні інститути.

Але щонайменше одна з таких інвестицій не окупилася. Наприкінці 1980-х молодий угорський студент-юрист Віктор Орбан отримав стипендію фонду Сороса для навчання в Оксфорді. Ставши премʼєром Угорщини, Орбан (та його партія Fidesz) виставив Сороса головним винуватцем усіх бід в країні. Надто яскраво це проявилося після кризи мігрантів у 2015 році, коли уряд Орбана закликав «боротися проти імперії Джорджа Сороса, який прагне знищити Угорщину зсередини, наповнивши її мусульманськими біженцями».

За останнє десятиліття у світі зріс популізм та ідеї правого націоналізму. Відтак існує ймовірність того, що «мети, якій він [Сорос] присвятив більшу частину свого багатства і останні роки життя, не буде досягнуто». Про це йдеться у великому профайлі Джорджа Сороса, опублікованому в The New York Times влітку 2018 року. «Слідування іудаїзму та фінансові успіхи роблять Сороса головним привидом зла для реакціонерів у всьому світі», — пише автор статті.

Сорос усе життя пишався своїми ворогами. В Європі, окрім Орбана, його головними супротивниками були Володимир Путін, Слободан Мілошевич, Олександр Лукашенко, у США — республіканці. «Коли я дивлюся на своїх ворогів по всьому світу, я переконуюся в тому, що вчиняю правильно», — каже Сорос.

На відміну від Європи, в Америці Сорос підтримав не ідею, а команду. Він один з найбільших донорів Демократичної партії. Під час президентської кампанії 2004 року Сорос витратив 27 мільйонів доларів, щоб перешкодити обранню на другий термін республіканця Джорджа Буша — молодшого. Сорос вважав його політику небезпечною для США і для світу. «Коли я чую, як президент Буш каже: “Ви або з нами, або проти нас”, це нагадує мені Німеччину за нацистів», — говорив Сорос. Але, попри всі його зусилля, американці переобрали Буша.

Серед ворогів Сороса опинився і нинішній президент-республіканець Дональд Трамп. Тут доречно згадати скандал з обранням консерватора Бретта Кавано на посаду судді Верховного суду восени 2018 року. Трамп заявляв, що Сорос фінансує протести проти призначення Кавано. І це частково було правдою. Кілька груп, які організовували демонстрації проти Кавано, отримували гранти фонду «Відкрите суспільство».

Президент Барак Обама, обрання та переобрання якого фінансував Сорос, також не виправдав його сподівань. Замість того, щоб підтримати пострадянські країни, які звільнилися від впливу Москви, Обама «перезавантажував» відносини з Путіним.

Сорос заявляв, що він проти як крайніх правих, так і крайніх лівих. Але в запалі боротьби з консерваторами-республіканцями він став підтримувати ліворадикальні організації у США. Одна з них — MoveOn — опублікувала керівництво для своїх прибічників про те, як публічно переслідувати чиновників і політиків. Що ж до інших форм екстремізму, приміром, ісламського, то Сорос говорив: «Ми ненавидимо терористів, тому що вони вбивають безвинних людей у політичних цілях. Але, ведучи війну з терором, ми робимо те ж саме». Таким чином він розкритикував зовнішню політику США після терактів 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку — глобальну «війну з тероризмом».

Уподобання Джорджа Сороса в американській політиці давно відомі. Але й досі багато співробітників його фонду вважають ледь не злочином те, що Сороса критикують за фінансування демократів. Яскравий приклад — конфлікт із Facebook. Президент «Відкритого суспільства» Патрік Гаспар звинуватив компанію Facebook в тому, що вона навмисно найняла «опозиційну республіканську дослідницьку фірму, щоб демонізувати Сороса і його фонди». Саме Facebook, на думку Гаспара, винна в тому, що в жовтні 2018 року прихильник Трампа відправив саморобну бомбу до будинку Сороса. Врешті Гаспар поставив Facebook ультиматум — протягом трьох місяців провести незалежне розслідування лобістської діяльності компанії.

Сорос, активісти та організації, які він фінансує, «грають в американську політичну гру так само брудно, як і всі інші». У США він, по суті, діє за принципом «свої проти чужих». Через це, «повʼязавши себе з [демократами], Сорос, можливо, обмежив для себе можливість фінансувати реформи в інших країнах».

Американські консерватори критикують передовсім ліберальні погляди Сороса. Але в Україні імʼя Сороса часто повʼязують з «глобальною єврейською змовою». Насправді ж Сорос фінансує захист інтересів практично усіх мислимих груп ідентичності, крім єврейської громади. Він дотримується концепції «відкритого суспільства», розробленої австрійським філософом Карлом Поппером. У такому суспільстві головні цінності — це свобода слова, критичне мислення і право на інакомислення. Єврейська спільнота, на думку Сороса, не відкрита, а закрита, а тому провокує антисемітизм: «Я не думаю, що ви коли-небудь зможете подолати антисемітизм, якщо будете поводитися як племʼя».