Драма «Черкаси» зібрала понад 6 млн гривень за 2 тижні. Ми поговорили зі справжнім командиром тральщика про фільм і про події 2014 року

Двадцять сьомого лютого у прокат вийшов художній фільм про тральщик «Черкаси» — український корабель, який найдовше чинив опір росіянам під час анексії Криму в березні 2014 року. Це дебютна повнометражна стрічка режисера Тимура Ященка, знята за підтримки Держкіно. Під час зйомок команду фільму консультував справжній командир «Черкас» Юрій Федаш. Коресподентка «Бабеля» Катерина Коваленко поговорила з ним про стрічку, про події березня 2014 року та про долю моряків після виходу з корабля. Обережно: спойлери, спойлери, спойлери!

Як саме ви долучались до знімального процесу? Чи вийшло на екрані відтворити те, що відбувалося на кораблі у березні 2014-го?

Я консультував творчу групу, коли сценарій уже був готовий. На початку режисер мене ще не знав і спілкувався тільки з матросами тральщика, йому дуже допомагав старший матрос Олександр Гутник. Фільм вийшов простіший, адже матроси знали не все що відбувалося. Я долучався вже під час самих зйомок — дуже хотів, щоб усе вийшло правдоподібно. Не все виглядає так, як було насправді.

Що саме не відповідає дійсності?

По-перше, судно не таке, як наші «Черкаси». По-друге, режисер дуже перебільшив неготовність екіпажу до штурму на початку фільму. Він хотів показати, що перед подіями ми були за підготовкою слабенькі, а коли вже «Родина в опасности», то всі згуртувалися. Насправді ми були більш підготовлені, було більше порядку на кораблі. Не було такого, щоб так відкрито в карти грали або палили. Також не сподобалося, що туди вставили «Воины света», хоча це було не на нашому кораблі.

Найбільша несподіванка у фільмі — смерть одного з українських моряків, хоча насправді такого не було.

Всі здивовані такою кінцівкою, я найбільше. Насправді героя, якого вбили, на кораблі не було взагалі. За задумом режисера, він залишається з кораблем. Два головні герої фільму — це по суті одна людина.

Ви говорили про це з режисером? Просили щось змінити?

Звісно, але мене не чули. І режисер, і продюсери казали, що кіно художнє, тому повинно бути так. Але дещо все-таки поміняли, додали на моє прохання. Наприклад, коли хлопці робили вибір (чи переходити на російську сторону) — це так і було. Але це ж не Голлівуд, бюджет кіно не такий уже великий — що могли зняти, те й зняли. Але мені подобається результат. Свідома людина, яка його подивиться, має багато що переосмислити і зрозуміти.

Ви сказали, що матроси знали не все. Що б ви, як командир, хотіли розповісти ще?

Те, що передувало подіям, які показані в кіно. Як ми намагалися знайти шляхи виходу, коли затопили «Очаків». Як їздили з деякими хлопцями за 12 кілометрів до місця затоплення і шукали проходи. Але щойно ми доповідали про якесь місце, там одразу топили інші судна. Тоді ми зрозуміли, що скрізь зрада. Залишалося одне місце, де ще можна було пройти, але я вже своєму командиру бригади не доповідав. Відправив на Севастополь людину з листом, але лист до адресата не потрапив, а на тому місці теж затопили судно.

Також багато хто думає, що опір чинили тільки «Черкаси». Це не так. В озері Донузлав також були «Генічеськ» і «Костянтин Ольшанський». У Севастополі були «Хмельницький» і «Славутич». Із ними, звісно, раніше впоралися, але вони теж не здавалися. Їх захоплювали й виганяли з борту. Ми мали можливість маневрувати, тому протрималися довше за всіх.

Що скажете про актора, який грає командира «Черкас»? Він схожий на вас? Чи вдалося йому передати емоції, які ви тоді переживали?

Емоції тоді треба було тримати в собі, бо екіпаж дивився. У фільмі персонаж говорить доволі літературно, я просив актора трохи простіше це робити. Звісно, він не знає, як це все відбувалося, як я це переживав. Я можу жорстко поспілкуватися, а буває нормально говоримо з хлопцями. Але загалом персонаж сподобався.

У фільмі є сцена, де частина моряків переходить на російську сторону. Здається, що все відбувалося доволі спокійно. Так і було?

Було напружено і спокійно. Ніхто ні з ким не сварився, не було жодних конфліктів. Я приблизно здогадувався, в кого з хлопців були проросійські погляди, тому мав їх позбутися. Бо потім хтось із них не виконає наказ або вчинить диверсію. Це було найважче шикування в моєму житті, навіть у кіно це не передано так, як було насправді. Деякі люди ходили туди й назад кілька разів — не могли вирішити. Але все справді було швидко, пʼять хвилин на збори. І катер, який підійшов за ними — так і було. Спочатку з корабля зійшли 12 моряків, ще кілька вирішили піти після першого штурму. За весь час із нашого корабля на бік росіян перейшли до 20 людей.

Як відбувалися переговори з росіянами? Їх цікавили люди чи корабель?

Вони під’їжджали на катерах доволі часто, але говорили телефоном. У них був мій номер, ми так спілкувалися. Коли моряки переходили на їхній бік — це для них був показник того, що наші люди обирали «русскій мір». Але їм підходило й те, щоб ми просто здали корабель і розійшлись по домівках. Вони погрожували, ставили ультиматум: якщо до 8 березня не здамося, застосують зброю, авіацію, тамбовський спецназ. Але вони не очікували, що ми самі у відповідь застосуємо зброю. Ми були першими, хто стріляв у бік ворога. У нас були інструкції, щоб не було смертей. Але якби ми зовсім не відбивалися, корабель би захопили набагато раніше. Шансу вийти з Донузлава вже не було. Ми постійно маневрували, зрештою просто «угробили» кермо. Тоді я зрозумів, що це все. Ми забарикадувалися, і через кілька годин усе закінчилося.

Як ви готувалися до здачі корабля? У фільмі моряки розмалювали стіни в кольори українського прапора, розлили на підлогу олію. Як було насправді?

Все було. Стіни розмальовували, але зеленкою. У нас її було дуже багато, залишилася з бойового походу в 2013 році. Це була моя ідея, ми щовечора збиралися й писали на стінах різні гасла. Моряків це дуже заспокоювало. Ми весь корабель розписали тою зеленкою, відмити це вже нереально. У мене каюта була дуже красива!

Як вас виводили з тральщика? Яке було ставлення росіян?

Вони сказали, що в них наказ із нами нормально обійтися. Спитали в нас, що їм робити, бо ми були останнім українським кораблем. Я сказав їм, щоб прапор не спускали. Частина матросів зійшла вночі, не могли вже на кораблі бути. Потім казали, що російські військові їм навіть вітання віддавали — для них це теж приклад, що не можна здаватися. Хоча інші екіпажі і лицем в підлогу, і перевіряли. У нас такого не було. Я з корабля зійшов останнім о 7-й ранку, коли за нами приїхав транспорт. Звідти ми поїхали в Очаків.

У фільмі ваш герой жалкує, що чекав наказу від керівництва та не вивів корабель із Донузлава в Одесу на самому початку. Чи вважаєте ви, що потрібно було так зробити?

Я багато думав про це. Тоді я ще не знав, що командир моєї бригади виявиться зрадником. Коли я говорив про це з капітанами інших кораблів, вони думали, що я хочу втекти, кинути їх. Якби ми вийшли одразу, були б в Одесі. Але тоді про тральщик «Черкаси» ніхто б не знав.

Чи підтримуєте зараз зв’язок із хлопцями з «Черкас»?

Нещодавно ми зустрічалися в Черкасах на прем’єрі фільму. Нас приїхало 22 людини, з усіма поспілкувалися. Там нас дуже тепло зустріли, був аншлаг. Ми всі разом дивилися фільм, потім ще ввечері посиділи. Одні зараз далекобійники, інші за кордон поїхали, хтось працює вдома зварювальником. Дехто залишився служити, але дуже мало.

Як склалося ваше життя після тих подій?

Після виходу з Донузлава нас вивели в Очаків. Спочатку розподілили по суднах, десь рік-півтора у такому ж складі ми проходили службу. Я там був начальником штабу бригади надводних кораблів. Там було багато хлопців — майже всі, хто з Новоозерного вийшов. Так я десь 2,5-3 роки прослужив, а потім мене перевели в Одесу. Там служив на різних посадах — у бойовій підготовці, на штабних посадах. Брав участь в Операції об’єднаних сил у Маріуполі. І зараз продовжую служити в Одесі.

Чи знаєте ви, що сталося з моряками, які перейшли на бік Росії?

На рівні чуток знаємо, що майже всі офіцери отримали житло. Проходять службу. Їм усім дали посади, усім різні. Хтось у Росію переїхав, хтось залишився у Криму. Там на них теж дивляться як на зрадників, але їм обіцяли вищі зарплати і кращі соціальні умови, і намагаються це виконувати. Але я особисто з ними зв’язок не підтримую, він обірвався у 2014 році в один день.