Кілька років «Муніципальна варта» безкоштовно допомагає поліції на вулицях Києва, а активісти називають їх праворадикалами. Хто вони й чому так працюють — репортаж theБабеля

З 2017 року в Києві працює громадське формування «Муніципальна варта». У нього скандальна репутація — учасників звинувачують у насильстві над бездомними та ромами. У Києві «Варту» повʼязують з праворадикальним угрупованням «С14» і часто плутають з комунальним підприємством «Муніципальна охорона» — такі формування є і в інших містах, там їх називають «кишеньковими арміями» мерів. Мер Києва Віталій Кличко говорив, що «Варта» стане першим кроком до створення муніципальної поліції, а до цього допомагатиме Національній поліції підтримувати в місті громадський порядок. Кореспондентка theБабеля Рита Дудіна провела один вечір з патрульними «Варти» на Центральному київському вокзалі. Вона розібралася, чим відрізняються і як повʼязані «Муніципальна варта» та «Муніципальна охорона», чому у цих підрозділів спірна репутація і навіщо люди йдуть туди працювати.

1

У пʼятницю о 20:00 біля входу в метро «Вокзальна» ми зустрічаємося з високим темноволосим чоловіком у розстебнутій куртці та футболці з козаком і написом No place for slaves («Немає місця рабам»). Це Олексій Синюков, керівник підрозділу «Муніципальної варти» в Соломʼянському районі та військовий волонтер. Він чекає, поки зберуться всі чергові, й говорить, що сьогодні «повинно бути тихо». Тут прохолодно і малолюдно. На сходах поруч сидять кілька погано одягнених чоловіків.

Патрулює не менше ніж десять осіб — частина в формі, частина в звичайному одязі, щоб порушникам було складніше впізнати помічників поліцейських. «Варта» обходить усю площу і чергує з прикордонниками, які перевіряють міжнародні поїзди. Найчастіше затримують жінок ромської національності, яких у «Варті» називають «циганками». Їм пропонують пройти до райвідділку для встановлення особистості. У процесі зʼясовується, що ромки вже потрапляли туди кілька разів — за крадіжку, як стверджує Синюков, але в суді їх відпускають, тому що вони мають дітей або вагітні.

Рік тому один з найбільш медійних учасників «Муніципальної варти», керівник її підрозділу в Голосіївському районі та учасник праворадикальної організації «С14» Сергій Бондар показував у прямому ефірі, як комунальники відмивають площу і підземний перехід на Південному вокзалі. Він стверджував, що там роками жили «бомжі» та «цигани», які використовували підземний перехід як туалет. «Упередження щодо «циган» логічні, закономірні, тому що законослухняних громадян серед них немає. Усі вони крадуть, це їхній національний менталітет, вони від нього не відмовляться», — говорив Бондар у трансляції. Після цього ТСН зняв сюжет про крадіжку на вокзалі — деякі ромки самі зізналися в ній на камеру й послали журналістів з «Вартою» нах*й.

Олексій каже, що роми купчаться там, де менше простору: на сходах, ескалаторі, біля колій та на площі з боку Південного вокзалу. «Найвеселіше — коли вас обступають 50—60 «циган». Вони крадуть з кіпішем і криками. Є і звичайні «щипачі», але їх не видно».

Олексій розповідає, що злодійки віддають гроші своїм чоловікам, а ті витрачають їх в ігрових закладах. Раніше вони часто ходили грати в «Національну лотерею», яка продовжує працювати біля «Пузатої хати», але нещодавно туди перестали пускати ромів. Адміністрація говорила черговим «Варти», що ті залишали в закладі від ста до двохсот тисяч гривень щодня.

Після активних чергувань «Варти» на вокзалі роми звідти пішли й тепер збираються в підземному переході на майдані Незалежності. Там їм працювати не дуже зручно, тому що в центрі багато працівників поліції, але вкрасти можна більше, стверджує Синюков. Іноді роми намагаються відкупитися, серед них є інформатори, а деякі додаються до чергових «Варти» у друзі в соцмережах. Олексій каже, що «з фотографій видно», як ці люди їздять із сімʼями на курорти, відпочивають у більярдних, і в них нормальне соціальне життя.

Улітку цього року в Instagram-блозі, присвяченому життю бездомних в Україні, написали, що «Варта» вигнала з вокзалу літніх і безпритульних. На деяких фотографіях видно, що частина людей лежать на землі, над ними стоять учасники «Варти». «Вони били їх кийками, ногами, тягли по землі», — написали в пості. У самій «Варті» не заперечували, що влаштували рейд на вокзалі, але заявили, що нікого не били. Олексій Синюков теж запевняє, що чергові нікого не бʼють і їм шкода безпритульних — їх ганяють, тільки коли зловлять на правопорушенні. Коли їх годують волонтери, «Варта» просить прибирати після безхатьків посуд, каже Синюков.

2

Один зі співзасновників громадського формування «Муніципальна варта» — Мойсей. Він не називає свого прізвища та імені й каже, що це через конфлікт із тітушками. «Ми повернулися з фронту в 2015 році й вирішили навести лад, — розповідає він про те, як виникла «Варта». — Поодинці ми були занадто слабкі й розрізнені, щоб боротися з тітушками, сепаратистами та іншими бандитами — потрібно було обʼєднатися, від нас цього чекали». За задумом, ветерани повинні були допомагати поліції, а пізніше в організацію прийшли люди, не повʼязані з війною. Але працювати «Варта» почала з конфлікту — на установчі збори прийшли «люди в спортивних костюмах». Вони були впевнені, що Кличко набирає свою «кишенькову армію», каже Мойсей. Зараз у «Варті» до 600 учасників — і деякі з тих, хто зривав збори, теж долучилися до організації.

У 2015 році Віталій Кличко обіцяв у своїй передвиборчій програмі створити муніципальну поліцію. Такий департамент працює, наприклад, у Нью-Йорку. Він моніторить ситуацію в місті й разом з поліцією спілкується з населенням. Київська «Варта», за задумом Кличка, мала стати першим кроком до цього. Мер говорив, що організація «буде допомагати поліції боротися з незаконною торгівлею і неправильною парковкою, патрулювати вулиці».

У 2015 році парламент проголосував у першому читанні законопроєкт про «муніципальну варту» як про новий правоохоронний орган для всієї України. Якщо документ ухвалять, в Україні зʼявляться міські правоохоронні органи, які «розвантажать» Нацполіцію. Їм віддадуть дрібні правопорушення, а Нацполіція займеться серйозними злочинами. Але депутати поки не готові розглядати законопроєкт — спочатку його або доопрацюють, або взагалі створять новий, каже представник Київміськадміністрації Олег Куявський.

Зараз роботу «Варти» регулює закон «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державних кордонів». Чергові можуть самостійно надавати першу медичну допомогу потерпілим, проводити профілактику пияцтва та наркоманії (наприклад, викидати алкоголь із «наливайки»); після спецпідготовки — складати протоколи про адміністративні правопорушення; охороняти міські фестивалі. Черговий може сам затримати людину і привести її в райвідділок, — якщо отримав таку вказівку від працівника поліції. Якщо черговий порушує закон, його відповідальність рівнозначна відповідальності правоохоронця.

Перші два роки «Варта» чергувала своїм коштом, а у 2017 році в межах програми «Безпечна столиця» отримала 21 мільйон гривень з міського бюджету: на форму, спецзасоби (газові балончики, рації, ліхтарики, кийки), бензин та канцтовари. Проте нічию роботу в підрозділі не оплачували. Перші зарплати в 2019 році отримали координатори «Варти» та їхні заступники, чергові ж допомагають стежити за громадським порядком безкоштовно. «Муніципальну варту» часто називають парамілітарним формуванням, хоча міністр МВС Арсен Аваков уже під час її існування заявляв, що воєнізованих угруповань в Україні бути не повинно.

У «Варту» беруть повнолітніх, не судимих і без адміністративних правопорушень. Вони проходять медогляд (зокрема в нарколога та психолога) і дводенне навчання в поліції. У Київській міськадміністрації говорять, що в майбутню муніципальну поліцію будуть набирати насамперед учасників «Варти».

3

Один із чергових на вокзалі — Ярослав з «Муніципальної охорони». Це комунальне підприємство створили в 2018 році за рішенням Київради. На відміну від «Варти», тут платять зарплату всім — близько 10 тисяч гривень на місяць. Працюють там теж переважно ветерани, часто — чергові «Муніципальної варти». Їхній обовʼязок — охороняти комунальні заклади: дитячі садочки, лікарні, парки, кінотеатри, а також комерційні масові події, наприклад фестивалі.

У червні в «Муніципальної охорони» виник конфлікт з активістами, які виступали проти зміни керівництва в муніципальному кінотеатрі «Київ» і назвали її рейдерським захопленням. Охоронці заблокували вхід у кінотеатр, а один з них відтягнув активіста, схопивши його за горло і поваливши поруч на сходи. Через кілька днів на сторінці «Муніципальної охорони» зʼявився пост про те, що робота в кінотеатрі була законною. Проте там нічого не написали про сутичку з активістом.

Ярослав — підтягнутий хлопець середнього зросту, йому двадцять пʼять років, він киянин, чергує на вокзалі мінімум раз на тиждень і не любить, коли його називають охоронцем: «Це швидше допомога людям, спроба зробити місто чистішим і безпечнішим».

У «Варті» Ярослав чергує з лютого — після того, як познайомився з одним із командирів на тренуваннях з тайського боксу. Хлопець каже, що в пʼятницю, суботу та неділю на вокзалі «відбуваються речі за межею моралі, зрідка — за рамками закону». Він не уточнює, що саме, і стверджує, що на чергуванні силу не застосовував.

Нещодавно Ярослав отримав дозвіл на придбання травматичної зброї, але сьогодні він без неї. У бюджеті на травмати коштів не передбачено, тому учасники «Варти» купують їх самостійно за бажанням. Ярослав каже, що ніколи не стріляв і збирається використовувати травмат тільки на роботі в охороні, тому що там «більше ризиків» — частіше трапляються порушники з ножем. Балончика в нього з собою теж немає, тому що всі запаси він роздав близьким після скандалу з маніяком на Воскресенці. Але балончику Ярослав особливо й не довіряє — каже, що бачив на службі в іншому районі, як порушник просто витер очі й навалився на чергових ще дужче. «Я уявляю себе — молодого, зарядженого [на місці порушника], що мені той балон чи кийок? Я встигну вдарити». На вокзалі він не вважає за потрібне екіпіруватися повністю.

Поки ми розмовляємо, двоє чоловіків починають кричати матом на вагітну жінку, яка попросила в них запальничку. Чергові швидко підходять до чоловіків, просять їх заспокоїтися й вислуховують міркування про батьківський обовʼязок. Найголосніший чоловік називає жінку тварюкою і пояснює:

— Ви розумієте, коли у вас двоє дітей, нах*й таке бачити!
— Тихіше, ну тихіше...
— Хлопці, вибачте, будь ласка, але зрозумійте, — і чоловіки перестають кричати.

Ярослав посміхається і каже, що ці люди просто балакучі, а якщо агресивна людина намагається наблизитися, він відходить, просить до себе не торкатися й не наближатися.

Ярослав вважає себе «правим без перебільшень» — він дотримується думки, що ліві навʼязують правим свої цінності, а праві «програють». Хлопець розповідає про «Расологію» Володимира Авдєєва, у якій той пояснює, що кожній нації нібито притаманні різні ступені захворюваності. «Якщо німця з умовним балом десять схрестити з мексиканцем з балом три, середній бал нової людини буде нижчим». Ярослав упевнений, що потяг до криміналу залежить від національності.

— Якщо взяти новини по Україні, то ми побачимо, що криміналітет переважно — це громадяни близькосхідних країн, — говорить він. — Це не вигороджує наших людей, але вони [українці] влазять у кримінал через низькі зарплати та погані умови життя [не через національність].
— Можливо, інші національності роблять це з тієї самої причини? — питаю я.
— Може бути, але... треба брати статистику в поліції. Я не ненавиджу «циган». Я просто розумію, що ця національність виживатиме тільки так.

На парковці пʼяний Вітя матюкає іншого чоловіка, розмахуючи рюкзаком. Віті не сподобалося, що той підказав його супутниці телефон таксі, а вона час від часу відволікається від мобільного, щоб зробити своєму хлопцеві зауваження. Чергові підходять і просять його заспокоїтися, стримують, коли Вітя кидається на суперника.

— Якесь чмо, єб*ать, — кричить він довговолосому чоловікові за кілька метрів, який теж хитається. — Ти, патлате гівно, іди попрацюй, — продовжує Вітя. — Любить він на машині їздити, піди попрацюй, бл*!
— Слухай, ну припини, — каже хтось із чергових, і вони відводять Вітю з супутницею до таксі. Деякі учасники «Варти» впевнені, що порушників потрібно просто переводити в «дружню атмосферу».

4

Ярослав за освітою еколог, хоча мріяв працювати в Службі безпеки України. Каже, що не потрапив туди, тому що в батьків «не було стільки грошей і звʼязків». Він завжди підтримував себе у формі: бігав, займався на турніках, катався на велосипеді, а тайським боксом захопився в 11 класі. Останні пів року займається інтенсивніше, щоб «прокачувати морально-вольові якості».

Перш ніж піти в «Варту» та охорону, він розпитував знайомих про роботу в Нацполіції, але відмовився пробувати, бо не хотів працювати «під старим кістяком». Ярослав кілька разів заробляв за кордоном, але це йому не підійшло. Ким працював і чому там не склалося, не уточнює.

Крім чергувань і роботи, Ярослав проводить час із дівчиною, їздить до батьків, готується до турнірів з боксу — наступний в Івано-Франківську. Хлопець не любить західне кіно, його улюблений фільм — «Червоний». Говорить, що стрічку можна назвати пропагандою, але вона потрібна нашій країні. Те, що намагається прищепити захід, схоже на наше, але не настільки, щоб сприймати за чисту монету.

Ярослав каже, що ЛГБТ-марш охороняти б не погодився, бо «для цього є поліція і Нацгвардія», але готовий рятувати ЛГБТ-активіста в бійці. «Нехай і в нього відкладеться, що в мене теж високі цінності». Він каже, що не ходить на акції ультраправих, а всі скандали навколо них — хайп. Ярослав разом із Сергієм Бондарем патрулював на вокзалі, коли «Варту» звинуватили в насильстві над бездомними. «Там і близько не було тих жахів, про які пишуть. Тут праві далеко не всі, молодняк до 25 років. Ветерани теж виступають за традиційні цінності та розуміють, що роми такі через національність, але правих ідей не проповідують».

Коли ми фотографуємо Ярослава, він говорить, що йому варто бути з цим обережнішим, тому що можуть шукати «ті, чиї заклади «Варта» допомагає закривати». Ярослав упевнений, що через роботу його можуть посадити або вбити — тому не будує довгострокових планів на життя. У «Варті» він через почуття справедливості: «Добро — це допомогти людині, посадити дерево, не матюкатися, не палити в громадському місці».

На годиннику майже 22:30. На Вокзальній площі залишається мало людей, і чергові домовляються розходитися. Ми дякуємо один одному за вечір і тиснемо руки. Хтось зі старших чергових каже: «Сьогодні нічого такого, але й добре, що без пригод». Ярослав хвалиться, що на вокзалі його люблять: «Коли мене немає, «циганки» запитують в інших чергових, чи буде Ярик. Вони не бояться — у мене на обличчі написано, що я адекватний і не грубіян».