На екранізацію «Щигля» витратили 45 мільйонів доларів, а зібрали в 10 разів менше. Як так вийшло?

Двадцять шостого вересня в український прокат виходить екранізація роману Донни Тартт «Щиголь». Стрічка режисера Джона Краулі («Бруклін») була однією з найочікуваніших кінопремʼєр осені. Але вже за сім днів американського прокату провалилася. Фільм із бюджетом 45 мільйонів доларів зібрав лише 4,6 мільйона й отримав багато розгромних рецензій. theБабель проаналізував претензії критиків і називає основні.

Нью-йоркський підліток Тео Декер втрачає матір унаслідок теракту в музеї Метрополітен. З руїн Тео забирає картину XVII століття Карела Фабриціуса «Щиголь». З цього моменту починається його знайомство з підпільним світом мистецтва.

Фільм затягнутий і переобтяжений другорядними персонажами

Спроба адаптувати майже 800 сторінок під двогодинний фільм провалилася. Сценаристи екранізації намагалися передати весь масив літературного твору, боячись відступити від першоджерела. Глядача навантажують другорядними сюжетами, які відволікають від основної лінії. Забагато часу присвячено дитинству головного героя. USA Today вказує на безліч випадкових персонажів, а критик New York Post не розуміє, навіщо його змусили ознайомитися з усіма відгалуженнями сюжету, якщо пояснити їх все одно не вистачило часу. Видання Rolling Stone пише, що коли розкриваються насправді важливі події, втомленому хронометражем глядачу на них вже байдуже.

Історія виглядає змазаною та спресованою

Автори дуже поспішають переказати сюжет книги, про що згадує видання Entertainment. Тому більшість персонажів, яким у книзі присвячено сотні сторінок, у фільмі Краулі зʼявляються лише у декількох сценах і не встигають розкритися. За словами журналіста The New York Times, після перегляду в глядача залишається безліч питань.

Після перегляду залишається багато білих плям

Автори не змогли реалізувати роман за дві години, що і призвело до «епічної поразки» — так охарактеризував «Щигля» критик New York Post. Історія виглядає фрагментарно. Втрачено сюжетні лінії та важливі деталі. Фільм залишає багато білих плям. Ритм стрічки не відповідає ритму першоджерела. За словами автора видання The Globe and Mail, талановиті актори втягнуті в хаос та вимушені брати типажністю, оскільки їм не вистачає екранного часу. Роман втратив розмах, чого б не сталося у форматі мінісеріалу.

Автори не дотримуються хронології

У романі Тео перетворюється на людину з численними психологічними травмами після пережитого теракту. Але режисер міксує часові проміжки, а глядач, вже заплутаний кількістю сюжетних ліній, виявляється взагалі збитим з пантелику. Часова шкала — хаотична та нелогічна. З перших кадрів фільму ми спостерігаємо дорослого героя в Амстердамі, а потім знову бачимо події восьмирічної давності. Такий перехід виглядає необґрунтованим, як і відсутність сцени теракту у зав’язці (окрім флешбеків). Критик Rolling Stone вказує на те, що у стрічці багато подібних хаотичних часових переміщень і тому немає цілісності.

Актори виглядають нещирими

У стрічці знялися Ніколь Кідман, Сара Полсон, Джеффрі Райт, Фінн Вулфхард, але зіграли вони доволі посередньо. Виконавців ролей критикує автор The Guardian, звинувачуючи їх у нещирості, яка тільки напружує глядача. Натягнутою гру також називає видання USA Today.

Головний герой не викликає співчуття

Нерозкритим залишається і Тео — головний персонаж, якого виконав Енсел Елгорт. Глядач спостерігає за ним у різні драматичні моменти і начебто розуміє весь трагізм його життя. Але на емоційному рівні Тео не викликає співчуття, зазначає репортер USA Today.

Мистецтво у фільмі стає лише декорацією

У романі Донни Тартт мистецтво — головний персонаж. У фільмі Краулі про нього весь час розмовляють, однак це лише спроба додати картині зайвого лоску. Критик з New York Post говорить, що ні на секунду не повірив, що хоч хтось із героїв знається на мистецтві.

Екранізація виявилася нудною та млявою

Це визначення критиків якнайкраще характеризує фільм. Попри всі вихідні дані, які обіцяли екранізації успіх, стрічка виявилася педантичним переліком сцен з роману. Видання Indie Wire взагалі віднесло «Щигля» до найнудніших фільмів 2019 року. А у The Globe and mail журналіст припускає, що «Щиглю» краще було б взагалі не вилітати зі свого літературного гнізда.