У Черкасах 11 років будують дзвіницю у вигляді голуба в короні, висотою понад сто метрів. Кому це потрібно — репортаж theБабеля

Черкаський митрополит УПЦ МП Софроній уже 11 років будує найвищу дзвіницю в країні. Вона вища, ніж «Батьківщина-мати» у Києві та Статуя Свободи в Нью-Йорку, а за формою нагадує голуба з позолоченим животом та в короні. Автор обіцяє закінчити будівництво найближчим часом. Митрополит уже побудував церкву у вигляді корабля, а після «Голуба» обіцяє взятися за горизонтальний храм у формі риби. За майже тридцять років він особисто звів на Черкащині пʼятдесят храмів. Головний архітектор області порівнює його архітектурну сміливість зі стилем Гауді, а деякі місцеві підозрюють митрополита в несмаку. Ми зʼїздили в Черкаси, щоб дізнатися, як до 135-метрової будівлі ставляться в місті, що в ній буде та звідки в автора проєкту потяг до монументальності й дивних для церковної архітектури форм.

1

— Вас біля «ковчега» висадити?
— «Ковчега»?
— Ну, нашого знаменитого «Голуба»?
— Так, мені потрібен «Голуб».

У Черкасах прямі вулиці, магазини в перебудованих квартирах на перших поверхах пʼятиповерхівок, вулицями їздять пазики — автобуси, які в інших обласних центрах зустрінеш не часто, десь близько тече Дніпро. Усі памʼятки повʼязані або з річкою, або з поетом Шевченком, але є й ті, хто вважає, що зовсім скоро туристичною принадою міста стане відомий серед місцевих черкаський «Голуб».

Недобудована дзвіниця стоїть у Соборному парку, частині колишнього Першотравневого, яку в 1993 році місто передало єпархії. Це повинна бути девʼятиповерхова будівля висотою 135 метрів, яку почали зводити в 2008 році. Крім дзвіниці, там хочуть зробити гуртожиток і їдальні для дітей-сиріт, амфітеатр на 800 місць, конференц-зали і великий оглядовий майданчик просто в голові у «Голуба». На хвості повісять сонячні батареї. Автор проєкту — митрополит Черкаський і Канівський Софроній. У нього бувають видіння, після чого в місті зʼявляється храм або дзвіниця незвичної форми. Митрополит — почесний член Спілки архітекторів України, а останні десять років ще й архітектор за освітою.

Софронію, у миру Дмитру Савичу Дмитруку, 79 років. Він у чорній рясі й чорній скуфії з хрестом. У будівлі єпархії кабінет митрополита на другому поверсі, і йому важко підніматися сходами. Останні 30 років він приходить сюди майже щодня, іноді навіть ночує. На території єпархії стоять дві великі будівлі, які споруджував Софроній. Це найбільший православний храм (Свято-Михайлівський кафедральний собор) та найвища дзвіниця в Україні (135 метрів заввишки), яку в Черкасах називають просто «Голуб».

Софроній народився в Рівненській області, працював будівельником, потім служив в армії. Закінчив Московську духовну академію, був екскурсоводом і хранителем музею, захистив кандидатську дисертацію з теми «Значення давньоруського образотворчого мистецтва в розвитку російської культури», очолив єпархію. У 70 вивчився на архітектора, хоча проєктувати та будувати почав за багато років до цього.

Митрополит говорить повільно, іноді похрипує. У його кабінеті висить кілька карт радянських часів, багато ікон, стоїть акваріум з рибами, є портрети Шевченка та Хмельницького.

— Я викладав у Московській академії. У той час майже всі священники співпрацювали з КДБ, і вони хотіли, щоб я теж їм якось сприяв. Не можна було викладати і не співпрацювати з органами, але я не здавався. Терпіли вони мене цілих девʼять років, а потім я приїхав з канікул, а мені сказали, що можу бути вільний. Я повернувся в Україну і став настоятелем невеликого храму в Черкаській області. У Черкасах було порожнє болото, ні одного храму при населенні в 400 тисяч. Я вирішив, що їх потрібно буде будувати.

Незабаром Софроній очолив Черкаську єпархію і почав тут своє будівництво. За останні тридцять років у Черкасах зʼявилося пʼятдесят храмів, креслення для яких він малював, будівництвами теж керував сам.

— Як же ви проєктували без архітектурної освіти?
— Якщо є знання, то навіщо освіта? Мені були не потрібні папірці, щоб будувати храми. Але в якийсь момент я здався і в 70 років отримав диплом архітектора. Я ходив на вечірні заняття разом з іншими студентами, а потім захищався перед комісією із семи професорів і ректора. Але на захисті їх не так цікавив мій дипломний проєкт, як проєкт мого життя — дзвіниця-голуб.
— А всі ці проєкти — вони затверджені, вони є на папері?
— Є, але мені завжди простіше пояснити будівельникам на пальцях.
— А вам хіба легко туди підніматися, це ж високо?
— Бачите кран? Коли потрібно, мене на ньому піднімають.

Митрополит говорить, що коли Свято-Михайлівський собор на майже 12 тисяч осіб добудували (будівництво закінчилося в 2002 році), вирішив узятися за дзвіницю.

— Чому ви захотіли будівлю у вигляді голуба?
— Не я захотів, просто в моїй голові поселився голуб. Це символ миру, а миру нам усім так не вистачає. Голуб не відлітав з неї, я зрозумів, що треба починати будівництво. Деякі мене відмовляли, пропонували заглянути в паспорт, говорили, що не встигну добудувати, що це затягнеться на роки.
— І все-таки почали будувати?
— Так, тому що голуб не відлітав. Я сказав йому: «Відлітай, усе, я побудую».

2

Крізь високі крони дерев дзвіниця має вигляд не такий масштабний, як малює уява. За формою справді схожа на птаху, їй уже навіть облицювали черево золотим і синім металом, але поки що немає «голови». Ізсередини все інакше: на першому поверсі великий амфітеатр, поруч зал з колонами; поки ще немає оздоблення, але з верхнього поверху видно все місто, а незабаром будівля стане ще вищою. Добудовують останній, девʼятий, поверх, після чого на нього насадять купол — голову голуба. Вона додасть ще 20—25 метрів висоти. Відлити голову не змогли через велику вагу — побоялися, що не вдасться підняти, а тому вирішили зварити з пластин просто на території єпархії силами місцевих робітників.

— Найвищі дзвони в країні висять на висоті 24 метри, мої будуть звучати на 80, щоб цей дзвін чули навіть у Києві. А в голові «Голуба» ми облаштуємо оглядовий майданчик, на який можна буде піднятися на ліфті.
— Безкоштовно?
— Зараз нічого безкоштовного немає, хто скільки може, стільки й дасть.

Та частина парку, яка залишилася в управлінні міста, і зараз виглядає занедбаною. Траву не стрижуть, доріжок і крамничок теж немає. Кілька чоловіків сидять на парапеті і пʼють горілку з соком. Митрополит оптимістично говорить, що головні роботи завершать уже до кінця року. За 11 років проєкт дзвіниці-голуба кілька разів змінювався.

— Чому так довго будується? Скільки у вас будівельників?
— Ну, велика будівля. У цьому році ледве знайшов сімох робітників, вони навіть не професійні будівельники, але роблять усе правильно.
— Сім робітників можуть добудувати таку величезну споруду?
— Зможуть, головне — все правильно їм пояснити.

Вночі на «Голуба» часто забираються місцеві руфери, їх тут ганяють, щоб ніхто не впав.

3

Митрополит не знає, скільки грошей уже вклали в будівництво дзвіниці. Згадує, що найвищий храм колись обійшовся йому в 1,2 мільйона гривень, але його закінчили майже двадцять років тому, і побудували вдвічі швидше. Каже, що іноді виходить економити.

— Мої помічники використовують і пропагують моє добре імʼя — буває, нам роблять знижку. Наприклад, нещодавно домовилися і встановили вікна. Зазвичай вони коштують по пʼять тисяч за склопакет, а нам продали по дві. Будуємо простими господарськими методами.
— Тому даху ще нема, а вікна і часткове облицювання є?
— Так . Тільки я знаю, який храм буде в підсумку, з чого його будувати і який мені потрібен метал або цегла.
— У вас правда бувають видіння, після чого ви беретеся будувати?
— Так, так було з голубом, тепер я хочу побудувати храм у вигляді риби, але куди більш скромний, менший за розміром.

Згадує, що не обійшлося без видінь, коли будували Михайлівський собор: «До сторожів приходила Богородиця». Її сприйняли за заблукала жінку, а вона тричі сказала: «Тут буде храм», і зникла.

— Це диво. Будівництво якраз простоювало, а після того як Богородиця прийшла, ми знову почали будувати.

Як такого проєкту, говорить Софроній, не було. Він сам щодня ходив на будівництво і пояснював будівельникам, що потрібно робити. За цією ж моделлю працюють і зараз.

— Я академік і можу сам вирішувати, як і що будувати. Мої виконроби до мене прислухаються і ніколи мені не суперечать. Міська влада теж рахується із моєю думкою. Наймати креслярів я не хотів, мені їм платити нічим. Я робив усе креслення сам, поетапно, і давав їх будівельній бригаді. Якби я нічого в цьому не розумів, то як би мої 50 храмів вистояли?

У коридорі зустрічаю жінку, яка служить при єпархії.

— Владика будує величні будівлі, якщо навіть люди з Києва дізналися і приїхали.

Інший чоловік (уже за межами єпархії), який погоджується назвати лише своє імʼя — Борис — каже, що якою б дивною не здавалася будівля, явних супротивників у неї не було.

— Софроній — хороший мужик, знає наше місто, ніхто б проти нього не пішов. Пересидів усіх мерів і губернаторів. Він же не на бюджетні гроші будує, а на свої, тому міська влада не втручається в його проєкти.
— Ну, місце для «Голуба» обрали гарне?
— Місце і місце, єдине, що під парком розташований дуже глибокий підземний колектор, який тягнеться від вокзалу до району Митниця. Так ось, просто під цим «Голубом» порожня земля, там глибина з шестиповерховий будинок. Йому звичайно ніхто не заперечував, тому що якщо митрополит вирішив, то вирішив, але в перспективі це може бути небезпечно, якщо земля просяде. Він упертий і все одно побудував би там, де хотів.

Інші місцеві не особливо цікавляться долею майбутньої дзвіниці. Хтось сміється, хтось відводить очі в підлогу, а хтось узагалі байдужий до будівництва.

4

Головний архітектор міста Черкаси Віталій Чернуха зустрічатися не захотів, не з першого разу, але відповів телефоном. Пояснив, що про проєкт чув, сказати нічого не може — в очі не бачив, і порадив звернутися до головного архітектора області Василя Дмитренка. За словами Чернухи, Дмитренко — друг митрополита, і саме він курирував проєкт дзвіниці.

У кабінеті архітектора на стінах карти, дуже багато дипломів і грамот, на столі статуетка сови та інших звірів, багато ікон. Над робочим місцем висить герб України і деревʼяний хрест, а на сусідньому столі — портрет самого митрополита. Архітектор одягнений у яскраво-червону сорочку, на ньому така ж строката червона краватка, на ногах бірюзові туфлі та штани в клітинку. Досить сміливе поєднання.

— У 1993 році 1,5 гектара парку справді віддали під будівництво собору [тоді головним архітектором міста був Василь Дмитренко]. У Черкасах процвітав атеїзм, і з 11 культових [церковних] споруд цілою була тільки трапезна монастиря. Дзвіниця виділяється на тлі всіх споруд міста, пройде ще трохи часу, і «Голуб» стане архітектурним надбанням Черкас, також ж візитівкою, як Шевченко і Хмельницький. Ось побачите, архітектуру Гауді теж визнали і зрозуміли не відразу.

Дмитренко розповідає, що весь комплекс, який досі будується на території парку, був затверджений ще в 1993 році. Спочатку передбачалося звести храм (на це пішло шість років), потім дзвіницю (будують з 2008 року) та інші приміщення єпархії. Архітектор пишається тим, що це буде найбільша дзвіниця в Європі, і каже, що фінансово місто зовсім не допомагає єпархії.

Головний архітектор області висловлюється про митрополита з повагою і трепетом, дуже хвалить унікальність і новаторство його архітектурних рішень. Коли я прошу назвати пʼятірку кращих будівель Черкас, побудованих за останні 30 років, згадує пʼять споруд Софронія.

— Черкасам пощастило, що у нас є такий владика. Він не просто відчиняє храми, він їх сам будує, своїми руками. У кожному районі Черкас сьогодні є його проєкти, і кожен з них відрізняється один від одного. Ви ж розумієте, що він дипломований архітектор і почесний член Спілки архітекторів України.

Владика, каже Дмитренко, будує і паралельно робить проєкт, у процесі щось може змінюватися, удосконалюватися.

— Усі ці «вилежування» гальмують будівництво. Владика міг запропонувати внести зміни вже в процесі, але образ голуба весь цей час був головним. І, судячи з темпів будівництва, скажу, що комплекс введуть в експлуатацію через два-три роки максимум. Розмови про те, що це буде величезна недобудова, не мають під собою жодних підстав.

Насамкінець запитую, чому Софроній тяжіє до настільки нестандартної архітектури.

— Тому що в ньому переплетені глибокі знання: професія духівника, будівельника, живописця та архітектора. Рідкісне поєднання.

5

Ніхто не заперечував Софронію і в 2014-му, коли він перестав згадувати в молитвах імʼя патріарха Кирила. Формально він залишається в церкві, яку очолює Кирило, але вважає Володимира Путіна агресором, РПЦ — церквою агресора і навіть перестав відвідувати їхні синоди в Москві. Каже, що після його заяв йому рекомендували в Москву поки не їздити, але він не поїхав би і сам. Як і не приїхав митрополит на синод, де оголосили про створення Української автокефальної церкви на базі Київського патріархату, і не перейшов до неї.

— Я націоналіст, і не здам Черкаси ні кацапам, ані грекам. Я не визнаю Київський патріархат, коли вони оголошують себе автокефалією — це по суті те ж саме, що я, сидячи в Черкасах, визнаю себе Папою Римським.
— Але коли ви були ще в нормальних стосунках з РПЦ, як їх представництво в Україні, вони вам допомагали будувати? Це ж багата церква.
— Ніколи, нічого, жодної копійки, все самі робили.

Софроній вважає, що в найближчому майбутньому Томос в України заберуть, бо не минуло й року, а всередині новоутвореної церкви вже стався розкол.

— Мені шкода Філарета, він 20 років працював над автокефалією, а в результаті опинився за бортом. Вони йому обіцяли і свого слова не дотримали. Усі, хто його сьогодні зрадили, колись були рукопокладені ним же, [тепер] наплювали йому в душу.

Митрополит і головний архітектор упевнені в успіху свого проєкту. Кажуть, що дзвіниця-голуб простоїть багато-багато років.

— Якщо є бажання, то Господь і Божа Матір завжди допоможуть. В основі будь-якої споруди лежать технічні розрахунки, випробувані інженерні рішення, гарантії фінансування. А коли будується храм, то головне — це віра в Бога і надія на Його допомогу.

Владика показує на ікону Богородиці.

— Не я будую, будує Вона.