Минулого тижня закінчився «Книжковий арсенал — 2019». Ми дізналися, які книжки найчастіше там купували та про що вони

Двадцять шостого травня завершився дев’ятий фестиваль «Книжковий арсенал» — одна з наймасштабніших книжкових виставок в Україні. На ярмарок з’їхалися близько 150 видавців, його відвідали близько 57 тисяч людей. Ми розпитали найбільші українські видавництва — «Фоліо», «Клуб сімейного дозвілля», «#Книголав», «Наш Формат» — про те, які книжки в них найчастіше купували. Розповідаємо про них.

Томас Еріксон «В оточенні ідіотів»

Книжка «В оточенні ідіотів» про те, як знайти спільну мову з людьми. У передмові Еріксон розповідає, що у 25 років він пішов на інтерв’ю до одного підприємця. На початку розмови той заявив, що у його компанії «працюють самі ідіоти». Ця заява здалась Еріксону безглуздою і змусила замислитися, як влаштовані люди. Еріксон впевнений, що люди не ідіоти, а просто різні й з будь-ким можна знайти спільну мову, якщо правильно підібрати «ключі». Еріксон ділить людей на чотири типи та позначає кожен з них кольором: червоні, жовті, зелені та сині — фактично це альтернатива чотирьом темпераментам (флегматик, сангвінік, холерик, меланхолік). Автор пояснює, як зрозуміти, риси якого типу переважають у людини та знайти до неї підхід: як уникати конфліктів, як починати розмову та говорити так, щоб тебе почули.

Юрій Винничук «Нічний репортер»

«Нічний репортер» — детективна повість, яка змальовує кримінальний Львів 1938 року. Головний герой — журналіст Марко Крилович, який розслідує вбивство кандидата в очільники міста. Винничук розповідав у інтерв’ю «Високому Замку», що книжку він написав ще у 80-х від руки і довго не хотів передруковувати ту «гору листків». Письменник охарактеризував свою роботу так: «Звичайний детектив, без усі­ляких заморочок. Колись чи­тав багато детективів, тож захотілося і собі написати». Можливо повість буде складно читати, тому що в ній багато західноукраїнських діалектизмів.

Сергій Плохій «Ялта. Ціна миру»

Плохій аналізує події, що відбувалися на Ялтинській конференції в лютому 1945 року. На цю дипломатичну зустріч в останній рік Другої світової війни приїхали члени держав-союзників антигітлерівської коаліції: 32-й президент США Франклін Рузвельт, прем’єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль та очільник СРСР Йосип Сталін. Політики ухвалили безліч доленосних рішень: вирішили, що СРСР вступить у війну проти Японії, визначили повоєнні кордони Польщі та розділили Німеччину на сфери впливу країн антигітлерівської коаліції, а також вирішили примусово повернути в СРСР усіх, хто під час війни потрапив до інших країн. Багато з цих людей насправді не хотіли повертатись, зрештою, частина з них потрапили у табори. Низка домовленостей на цій зустрічі були таємними. Сергій Плохій аналізує розсекречені документи СРСР, протоколи зустрічей та розмірковує над тим, наскільки доцільними були ухвалені на конференції питання.

Василь Шкляр «Чорний ворон. Залишенець»

«Чорний ворон. Залишенець» — історичний роман, у якому через долю отамана на прізвисько Чорний ворон Шкляр розповідає про повстанців Холодного Яру. Це, мабуть, найпопулярніша його книга. У 2011 році письменник отримав за неї Шевченківську премію, яку відмовився прийняти, тому що міністром освіти і науки на той час працював Дмитро Табачник, якого Шкляр вважає українофобом. Роман багато критикували: народний депутат Олександр Фельдман (на той момент він був у фракції «Партії регіонів») заявив, що він розпалює міжнаціональну ворожнечу, а директор видавництва «Фоліо» Олександр Красовицький назвав його ксенофобським. Їх обурило, що Шкляр у книзі нетолерантно описує людей інших національностей, зокрема називає євреїв та росіян словами на кшталт «жид» і «кацапидло». Шкляр справді буває радикальним у своїх висловлюваннях: наприклад, у 2011 році він заявив, що Крим і Донбас — це гангрена, яку треба відрізати. У 2018 році за мотивами книжки зняли фільм, який цього року вийде у прокат.

Ірена Карпа «Добрі новини з Аральського моря»

Чотири роки тому Ірена Карпа переїхала у Францію, де працює аташе з питань культури в посольстві України. Там вона вийшла заміж за француза Людовика-Кирила Требюше. Останні три роки вона писала цей детективний роман. Він про життя українських емігранток у Франції. Причому прототипами героїнь є знайомі Карпи. «У книзі є все: фешн, секс, стиль життя, зрада, втеча, пошук себе, вбивство, інтрига, смак вина і багато-багато Парижа», — каже сама письменниця.

Алекс Фріт, Луї Стоуелл і Розі Гор «Політика для початківців»

Це саме та книжка, яку подарували президенту Володимиру Зеленському на «Книжковому Арсеналі». Хоча найцікавіше її буде читати дітям. У ній простими словам пояснюють усе про політичні системи, форми правління, ідеології та вибори. Головна мета — показати, що політика це не так нудно і не так складно, як здається.

Шон Байзелл «Щоденник книгаря»

Перш ніж написати цю книгу, Шон Байзелл рік вів блог про власну книгарню та її клієнтів на своїй сторінці у Facebook. У 2017 році він оформив свої спостереження в книжку. Він розповідає, як починав і розвивав свій бізнес, про складнощі та радості професії книгаря у час, коли люди все частіше купують книжки в інтернет-магазинах. На Yakaboo всі читачі поставили книзі по 5 балів, хоча їхні рецензії неоднозначні: одні пишуть, що в книжці немає чітких сюжетних ліній, глибокого розкриття персонажів і взагалі книга нудна (але все-одно ставлять книжці 5 балів), інші зазначають, що вона цікава та пізнавальна.

Френсіс Фукуяма «Політичний порядок і політичний занепад. Від промислової революції до глобалізації демократії»

Це продовження книги Фукуями «Витоки політичного порядку. Від прадавніх часів до Французької революції», у якій філософ досліджував, як утворилися сучасні політичні системи та держави. А у цій книжці Фукуяма розповідає, як змінювались політичні інститути з часів Великої Французької революції, міркує над проблемою корупції і майбутнім демократії. «Це смілива книга [написана] на піку аналітичних і літературних вмінь автора. Цей проект розпочався як спроба переписати і оновити класику Самуеля Хантінгтона «Політичний порядок у суспільствах, що змінюються», опубліковану в 1968 році. Але Фукуяма має те, чого Хантінгтону дуже бракувало, а саме — вміння передавати складні ідеї привабливою прозою. Він є як проникливим політичним аналітиком, так і чудовим оповідачем», — пишуть про книжку в The Washington Post.