Біонічна рука, вирвані зуби та студія мрії. Звукорежисер з Білорусі звинуватив харківського бізнесмена у крадіжці паспорта та невиплаті зарплати за півтора року

«У ХХІ столітті Андрій Жуков потрапив у рабство в Україні, в Харкові. Ми побоюємося за його життя», — написав 22 жовтня у своєму Facebook білоруський музикант Філіп Чмирь. За його словами, мінський звукорежисер без рук півтора року тому поїхав у Харків на запрошення бізнесмена Владислава Шрубека. Там вони разом створювали студію звукозапису світового рівня. Чмирь розповів, що майже відразу після приїзду у Жукова забрали паспорт, весь цей час йому не платили обіцяну зарплату й обманом змусили підписати договір про відчуження майнових прав на пісні. Кореспондент theБабеля Тома Балаєва поїхала в Харків, щоб зустрітися з обома сторонами конфлікту та зрозуміти, хто з них має рацію.

У Харкові вісім градусів тепла. Однією з центральних вулиць іде чоловік у розстебнутій тенісці, довгих шортах і вовняних шкарпетках під літні шльопанці. У нього сиве волосся та стрижка як у рокерів 80-х. З рукавів сорочки стирчать дві кукси — рук нижче ліктя немає. Коли він посміхається, помітно, що у нього лише два зуби. Це Андрій Жуков — звукорежисер з Білорусі. У лютому 2017 року він приїхав у Харків, щоб долучитися до створення студії звукозапису світового рівня.

Минуле Жукова туманне, і не завжди зрозуміло, де в ньому правда. Він виріс у дитячому будинку, за 65 кілометрів від Мінська. У теці з його документами в Харкові лежить довідка з «Івенецького будинку-інтернату для дітей-інвалідів». Андрій розповідає різні історії про те, як позбувся рук. За однією з версій, його мама працювала на підземному заводі, де зберігалися ядерні боєголовки. Жуков біг їй назустріч, взявся руками за паркан, а той був під напругою. Андрій знепритомнів від шоку, а коли прокинувся та побачив кістки і шматки мʼяса, що звисають, навіть спробував його на смак. Після втрати рук мама й віддала його до дитячого будинку. За іншою версією, Жуков відгриз собі руки в Сахарі, щоб не померти з голоду. За третьою, їх відрубали за крадіжку десь на Сході. За четвертою, Андрій обморозив руки, коли дрейфував на крижині.

— Мене постійно запитують, де поділися мої руки. Але це не їхнє собаче діло. Я почав вигадувати різні історії про це. Так цікавіше, — пояснює Жуков.

Андрій каже, що в Україну його запросив знайомий — Володимир Сухов. Той співпрацював з місцевим бізнесменом Владиславом Шрубеком, який вирішив побудувати в місті студію мрії. Жуков приїхав консультувати Шрубека. Він кинув свої справи в Мінську — недороблений альбом групи Drum Ecstasy, і полетів на три дні до Харкова.

— Мені оплатили квитки на літак, поселили в понтовому готелі на [головній вулиці] Сумській, і я зустрівся з Владом. Подивився обладнання, яке він вже купив, сказав, що це повний шлак, і потрібно все інакше. Показав, як я співаю. Влад від цього офігів і сказав, що хоче навчитися співати так само. Сказав: «Залишайся тут, будуватимемо студію мрії. Твої ідеї, мої гроші. Навчиш мене співати і потім будеш отримувати відсотки від роботи студії», — розповідає Андрій.

Жуков каже, що Шрубек пообіцяв йому зарплату — тисячу доларів на місяць, відсотки від продажу пісень у майбутньому, оренду квартири та медичне обслуговування. Звукорежисер захопився ідеєю студії мрії та погодився. Але висунув умову — дати йому можливість грати в компʼютерні ігри. Жуков каже, що так він відпочиває від роботи і заглушає фантомні болі. Шрубек погодився. Усі їх домовленості були усними.

Спершу студія розташовувалася в підвальному приміщенні, туди привезли всю закуплену апаратуру, поставили диван. Туди ж переїхав Жуков — доки йому не знайдуть квартиру. Він каже, що майже відразу віддав юристам Шрубека свій паспорт — щоб ті зробили вид на проживання в Україні, а згодом громадянство.

Андрій, за його словами, повністю поринув у роботу: працював над концепцією студії, добирав апаратуру та шукав її, працював з аудіозаписами, які вже були у Шрубека, вчив його співати, набирав людей для його групи — Аtomic guns.

— Він взагалі не потрапляв у ноти і навіть не розрізняв їх. Я сприйняв це як виклик — навчити співати таку людину. У нас бували такі марафони, які ми називали «концтабір» — коли ми десять днів поспіль по десять годин займалися вокалом, гамселили без перебою, — каже Андрій.

Концепція, яку він придумав, — це поєднання цифрового й аналогового методів запису звуку. З аналогових приладів була апаратура 50-х років минулого століття, яку Андрієві, за його словами, доводилося налаштовувати разом із інженером. Він розповідає, що так захопився проектом, що працював без вихідних і свят. Зарплату не отримував, але й не питав про неї. Іноді просив Шрубека дати йому гроші на дрібні витрати, і той давав 200—300 доларів на місяць. У студії працювала жінка, яка готувала Андрієві їжу. Восени 2017 року, коли їжа стала зовсім поганою, він висунув ультиматум: або їде назад, або до нього в Харків приїздить подруга з Білорусі — Наталія Богданчик.

— Якісь морквини морожені вони мені стали давати та кругленькі капустки. Я і попросив привезти мені Натку, вона за мною доглядала ще в Мінську, — розповідає Жуков.

Люди Шрубека оформили Наталії вид на проживання в Україні та влаштували її на роботу. Вона жила у квартирі, яку орендував Шрубек. Андрій і далі проводив більшу частину часу на студії і ночував там. На той час вона вже переїхала з підвального приміщення до великої будівлі в Клочковському провулку, де раніше були склади.

Увесь час до вересня 2018 року Жуков, за його словами, підбирав інструменти на студію, налаштовував їх, навчав Шрубека і його дівчину співати, придумував стиль для його групи та працював над піснями.

— А ще вони мені вирвали всі зуби. У мене заболів один зуб, вони відвезли до якоїсь клініки, а там сказали, що треба виривати всі зуби, залишили лише два. Підпиши, мовляв, папірці, і будемо тебе лікувати. Я нічого не зрозумів, але як не повірити лікарям? Я й підписав, — розповідає Жуков. Він вважає, що історію із зубами Шрубек придумав, щоб шантажувати його та утримувати у студії.

25 вересня Жуков підписав договір про відчуження прав на фонограми, створені за час роботи у студії.

— У мене тоді були фантомні болі, і якийсь медик [Шрубека] давав мені піґулки, від яких я дурів і був на все згоден. Так що я це все смутно памʼятаю. Навіть не читав, що підписував, — каже Андрій.

У документі зазначено, що свої права Жуков продає. Звукорежисер стверджує, що грошей за фонограми не отримував. Шрубек каже, що заплатив, але суму не називає. Копії цього договору у Жукова немає.

26 вересня 2018 року Андрію сказали, що обленерго вимикає світло, і студія на кілька днів закривається. Він каже, що пішов у квартиру до Наташі, а наступного дня до них приїхав юрист Шрубека Сергій Осадчий і привіз прощальний лист від Влада. «Андрій, на жаль, я не хочу більше працювати з тобою над цим проектом. ...Я не можу більше дивитися, як ти сидиш тижнями, бавишся, створюєш видимість робочого процесу, звалюєш всі проблеми на брак техніки або невмілість музикантів. ...За цей час було багато хорошого. Ми зробили пісні, ми побудували студію, я багато чого дізнався і багато чому навчився. ...Зараз мені огидна музика, мені огидна наша студія, мені прикро, що я взагалі вліз у все це», — писав Влад. У кінці він додав, що попросив свого юриста допомогти Жукову з документами, речами та переїздом у Мінськ. Підпису в кінці листа немає.

Після листа Андрій намагався звʼязатися з Владом, але той його заблокував. Пізніше на зустріч з Осадчим пішла Наталія — поговорити про повернення паспорта та зарплати з вирахуванням грошей, які Шрубек давав Жукову на поточні витрати, — приблизно тринадцять тисяч доларів.

— Осадчий запропонував довезти нас до кордону з Росією — оскільки він поруч, та сплатити штраф за те, що Андрій так довго нелегально перебував на території України. Сказав, що не хоче їхати Росією з українськими номерами, щоб нас хтось зустрів і довіз до Мінська, або ми самі доїхали, — розповідає Наталія.

Юрист, за словами Наталії та Андрія, обіцяв віддати паспорт на кордоні — коли Жуков підпише документ, що не має претензій до Шрубека. В якості відступних пропонував дві тисячі доларів — на перший час у Мінську. Білоруси від супроводу і грошей відмовилися, а коли через кілька днів до них додому привезли речі Андрія у брудних сміттєвих пакетах, вирішили, що «приниження терпіти не можна».

За допомогою харківського правозахисника Максима Корнієнка Андрій подав заяву в прокуратуру за фактом шахрайства. У ній написав, що йому не віддають паспорт і зарплату.

Повний пансіон і біонічна рука

Владислав Шрубек приїздить у студію, де на нього вже чекають юрист Сергій Осадчий і директор студії Сергій Білоус, теж юрист. Шрубек — молодий худорлявий чоловік у джинсах і толстовці. «Це Pull and Bear», — говорить він, щоб підкреслити свою простість. До весни цього року Шрубек, за даними з відкритих джерел, був виконавчим директором українського представництва компанії Plarium. За словами його юриста, він також був директором Інституту дослідження меж можливого. Зараз займається інвестиційною діяльністю, повʼязаною з нерухомістю, сільським господарством і «зеленою» електроенергетикою.

Влад заявляє, що не хоче коментувати свої стосунки з Жуковим, але одразу не витримує:

— У студії Андрій мав все, що було йому необхідно, навіть більше. Додатково була людина, яка прибирала, прала його особисті речі та допомагала в усьому. Я передавав йому гроші на оплату оренди квартири. Спеціально для Андрія в студії зробили душ, купили пральну та посудомийну машини. А він тепер каже, що його тримали як раба!

Шрубек переказує, що ще робив для Андрія: витратив близько 85 тисяч гривень на лікування його зубів і підготовку до встановлення 32 імплантів, коли зʼясувалося, що всі зуби потрібно міняти; привозив до нього кращих лікарів при перших ознаках нездужання; приводив кравців, щоб вони шили Андрію одяг; давав гроші на відпочинок його подруги Наталії.

— До речі, до розмови про те, що ми забрали його паспорт. У 2017 році він кілька разів виїжджав з України, одного разу ми навіть купували йому квитки на літак до Мінська. Як би він літав без паспорта? — запитує Влад.

Жуков цю інформацію заперечує, а юрист Шрубека не зміг знайти авіаквитки, які купували Андрію.

Влад — людина, яка схильна захоплюватися. Він із дитинства займався музикою, в інтернеті можна знайти анонси його квартирників у 2008 році, згадку про те, що у 2010 він допоміг записати харківській групі MORJ студійний альбом.

— Потім я все це кинув і зайнявся бізнесом. А пару років тому зʼявилися люди, які сказали: «Влад, треба щось робити, піднімати українську музику, щоб вона звучала, як Adele, Muse, Radiohead». Щоб зʼясувати, чому між цією і нашою музикою — прірва, потрібна була база. Восени 2016 року я купив два ангарних приміщення і почав облаштовувати студію.

Шрубек каже, що студія — це благодійний проект, інвестиції в який ніколи не окупляться. Для цього потрібно було б здавати студію в оренду для запису за 100 доларів на годину, а за такі гроші, як каже Влад, в Україні ніхто не пишеться. Спочатку планувалося використовувати студію для запису Аtomic guns і молодих українських гуртів. Що буде тепер — поки незрозуміло. Влад каже, що впав у легку депресію після історії з Жуковим і хоче взяти паузу.

Ще один благодійний проект, яким півтора року тому захопився Шрубек, — розробка біонічної руки. Після знайомства з Андрієм Влад вирішив допомогти йому й у травні 2017 року зібрав команду інженерів, нейрохірургів, хірургів і викладачів вузів. Вони розробляли руку приблизно рік і зробили прототип. Залучали для його тестування ветеранів АТО, які втратили кінцівки. Передбачалося, що після завершення розробки біонічні руки будуть робити і для них.

Шрубек не знає, чи хотів Жуков нову руку для себе, а спитати прямо було ніяково. Сергій Білоус згадує, що на одному з тестів Андрій сказав: «Це все, звичайно, добре, але я не впевнений, що мені це потрібно. Я і так справляюся. Зробіть мені краще нормальну клавіатуру».

Зараз розробка на паузі. За словами Шрубека, він вклав у неї сто тисяч доларів. Осадчий каже, що вони шукають біоінженера, який створить механізм отримання чіткого сигналу від нервових закінчень мʼязів. Жуков стверджує, що Шрубек «перегорів» і закрив проект.

«У вас круто, хочу залишитися»

У студії пахне свіжим ремонтом та новою технікою. Шрубек розповідає про неї так, як говорять про щось улюблене, але повʼязане з великими розчаруваннями.

— Це — її серце,— Влад заходить у контрольну кімнату студії. Тут не чутно зайвих звуків, а голоси звучать чітко. — У цій кімнаті частково відбувається запис та мастеринг. Тут багато цікавих приладів. Наприклад, атомний годинник для синхронізації цифрових приладів, процесор ефектів, який вийшов зовсім нещодавно, — його використовують у голлівудських фільмах. З олдскульного тут еквалайзер, левелер 50—60-х років. Багато приладів я привіз з Англії і Америки. Динаміки для нас цілий рік робили в Японії. Комутаційна панель — наша розробка. Тут спеціальні коннектори з позолоченими закінченнями, тому що золото добре проводить сигнал, — пояснює Влад.

У цій кімнаті за панелями раніше стояв диван, на якому фактично жив Жуков. Шрубек заперечує, що запросив Андрія працювати над студією. Каже, йому його навʼязали.

— Ми працювали з Вовою Суховим, і він весь час розказував, що знає класного звукорежисера. Я спочатку відмахувався, але потім погодився зустрітися. Андрій приїхав, послухав наші записи і, як він завжди робить, сказав, що це відстій, і він може зробити їх краще. Сказав, що у нас тут круто і він хоче залишитися. Пообіцяв зробити нові аранжування і все інше. Я був не проти, — згадує Шрубек.

Влад каже, що під час будівництва студії питав Жукова, чи все там робиться правильно. Той відповідав, що так. Коли ж у серпні 2017 року вони перевірили акустичну картину, вона виявилася катастрофічною. Все довелося перебудовувати.

— Я залучав людей з інститутів, акустиків, які заново рахували проект, робили технічну частину. Я все контролював. Звичайно, це мене засмутило, тому що до того моменту ми вже збиралися почати робити музику, та й грошей на все це йшло неміряно, — каже Влад.

За спогадами Жукова, це саме він зрозумів, що кімнати побудовані неправильно, і знайшов акустиків, які все виправили.

Шрубек показує інші кімнати студії. Найбільша — акустична, її проектували спеціально для запису вокалу. Аби звук був максимально чистим, ця кімната розташована всередині іншої, стоїть на плаваючій підлозі, в ній спеціальна кладка цегли і навіть світильники — виключно з дерева і тканини, без металевих елементів, які могли б резонувати.

— Передбачалося, що Андрій братиме участь у розрахунках для студії?

— Це ж усе як відбувається? Зустрічаються дві людини: одна каже, що знає, як робити класну музику, друга — що у неї є тексти і вона може побудувати студію. Вони домовляються робити музику разом, і що одна з них отримає 5% від продажу майбутніх пісень.

Шрубек наполягає, що не обіцяв Жукову зарплату, а музикантам почав платити її тільки цієї осені, коли студію зареєстрували як юридичну особу, а з хлопцями підписали договори.

— Яка зарплата? Про що ви? У нас із ним не було трудових відносин. Коли люди зустрічаються і вирішують разом займатися творчістю, ніхто нікому зарплату не платить, — каже Шрубек. Весь цей час з нами у студії ходять його юристи і не дозволяють фотографувати, поки я не підпишу документ про те, що не буду публікувати знімки.

Точка неповернення

Влад каже, що спочатку був зачарований Жуковим. Той розповідав, що вчився в Гарварді, Віденській консерваторії і вивчав математику в університеті Новосибірська.

— Коли він прийшов до мене на консультацію про отримання дозволу на проживання в Україні, я запитав, чи зможе він надати довідку про відсутність судимості, — розповідає юрист Сергій Осадчий. — Жуков відповів, що в Білорусі він засуджений і перебуває в розшуку. Потім я попросив диплом про вищу освіту, але він відповів, що дипломи забрало білоруське КДБ.

Сам Жуков стверджує, що не судимий, а такої розмови не було.

Шрубека вразили й інші історії Андрія: про те, як він працював у студії, де писалися The Beatles; як їздив Європою з Ace Of Base під наркотиками і горілкою та писав пісні для Guns Nʼ Roses; як звів альбом «ВВ», за який ті не заплатили; як працював і пив з Пітером Гебріелом. Фотографій з цими людьми Жуков, за словами Шрубека, не показував.

— Навесні 2017 року ми домовилися, що через півроку буде готовий продукт. Але минуло півтора року, і ви знаєте хоч одну пісню, яку випустила наша студія? Андрій клеїв дурня. Грав у ігри на основному компʼютері та дивився фільми. Коли музиканти приходили на студію, він не пускав їх до компʼютера. Спав до четвертої дня, потім вставав, грав і знову лягав спати. І тільки коли я був разом із ним на студії, він імітував свою залученість і зайнятість, — обурюється Шрубек.

Він каже, що Жуков розповідав багато історій зі свого наркоманського минулого і дуже пишався тим, що він панк. А ще — постійно принижував музикантів, називав їх нездарами, з ним було неможливо працювати. Це підтверджують самі музиканти і не заперечує Жуков. Лідер білоруської групи Drum Ecstasy Філіп Чмирь, який знайомий з Жуковим з 1991 року і працює з ним як з саунд-продюсером з 2003, сміється і каже: «А я знаю, як він їх називав! Косорукими, туговухими непрофесіоналами! Напевно казав, що краще б вони працювали в магазині і продавали цукерки. Андрій дуже вимогливий до музикантів. А якщо ви людина із вразливою психікою, то, напевно, у шоу-бізнесі вам не місце». Чмирь додає, що Жуков справді може відпочивати вдень і працювати вночі.

Терпець Шрубека, за його словами, увірвався на початку літа 2018 року. Тоді він сказав: або ми починаємо активно працювати, або студія закривається. Відправив усіх у відпустку на два тижні, а коли робота відновилася, полетів у справах до Британії.

— Спілкувався з хлопцями, і вони розповідали, що нічого не змінилося: Андрій, як і раніше, спить і грає цілими днями. Так минув місяць. Коли я запитав у Андрія, що було зроблено за цей місяць, він взяв аранжування, зроблене Сашком [один з музикантів проекту], змінив у ньому дві ноти [реально дві ноти — ми перевіряли] і видав мені як своє власне. Потім він сів за компʼютер, за 15 хвилин намалював барабанну партію, наспівав і надіслав мені зі словами: «Дивись, у нас новий хіт». Тоді я вирішив більше не співпрацювати з Андрієм і попросив свого юриста допомогти йому у всьому, що може знадобитися, і передати дві тисячі доларів на перший час, — каже Влад.

Відчутним результатом роботи Андрія в студії стали шість пісень — за підписаним 25 вересня договором, права на їх використання належать Шрубеку. За версією Жукова, він створив до них мелодії, прописав окремо кожну партію, зробив аранжування, звів і відмастерив їх. У своїй першій заяві в поліцію, яку не було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань, він оцінив роботу над піснями в триста тисяч доларів.

Шрубек каже, що пісні створювали десять чоловік, одним з них був Андрій. Влад вважає ці пісні неготовими і не впевнений, що вони вийдуть.

Що далі

31 жовтня Андрій Жуков розповів свою історію на прес-конференції в Харкові. Шрубека там представляли Сергій Осадчий і Сергій Білоус.

Правозахисник Максим Корнієнко каже, що у справі Жукова допитані три людини: сам Жуков, Влад Шрубек і юрист Сергій Осадчий.

Андрій Жуков і Наталія Богданчик проводять дні в харківській квартирі, яку раніше винаймав для них Шрубек, а тепер гроші на її оплату надсилають друзі з Білорусі.

Максим Корнієнко розмовляв із представниками білоруського посольства в Україні, і вони готові відправити Жукова в Мінськ протягом декількох днів. Звукорежисер на це не згоден: він хоче отримати тринадцять тисяч доларів, але якщо виїде з України, то кілька років не зможе повернутися, оскільки тривалий час перебував тут нелегально.

Владислав Шрубек і його юристи готуються подавати позови в суд: про те, що Жуков заявляє свої права на фонограми, які йому не належать, і про захист ділової репутації.

На студії Аtomic Guns Records грають музиканти Шрубека, і поки ніхто не записується.