Секс, дрег і Сімеїз. Як українська культура сценічного епатажу, де чоловіки зображують жінок, переживає кризу жанру. Репортаж «Бабеля»

Денис Кратт потрапив у дрег-культуру наприкінці девʼяностих. Під сценічним імʼям Жанна Сімеїз він виступав у харківських і київських гей-клубах, зробив кримське селище Сімеїз столицею українського дрегу, а після анексії півострова пообіцяв провести там Марш рівності. За завданням «Бабеля» Марія Педоренко побувала на конкурсі травесті-дів, який веде Жанна Сімеїз, досліджувала царство золотих блискіток і накладних бюстів і дізналася, як українська дрег-культура справляється з двома лихами: браком грошей і кризою жанру. Знімки — з особистих архівів героїв матеріалу.

О другій ночі на танцполі київського гей-клубу LIFT гасне світло. Білі промені прожекторів вихоплюють обличчя в натовпі, що зібрався біля сцени. Дим заповнює простір. Під оплески зʼявляється двометровий жіночий силует. Ведуча оглядає зал з-під довгих накладних вій.

— Добрий вечір, хлопчики й дівчатка! Добрий вечір, ті, хто після операції! Добрий вечір, ті, хто не визначився! ВІТАЮ!

Чорна перука у стилі Марії-Антуанетти, вигнуті брови, срібні й фіолетові тіні на повіках, гострі вилиці і чорні губи. Довершує макіяж покрита золотими блискітками борода. На ведучій — чорне плаття до підлоги з декольте, що оголює накладні груди. Соски закриті круглими блискучими прикрасами з бахромою.

— У нас сьогодні епохальна подія. У клубі LIFT проводиться шостий традиційний Всеукраїнський конкурс краси і таланту drag queen MISS DIVA!

Це Жанна Сімеїз — одна з найвідоміших в Україні дрег-королев. Клуб, на сцені якого вона стоїть, відкрили 2014 року, у приміщенні біля стадіону «Олімпійський». Арт-директором клубу став Кость Гнатенко — співак, шоумен і композитор.

Дрег

Ніхто точно не знає, звідки походить термін «дрег». За однією версією, drag — це абревіатура dressed as a girl [одягнений як дівчина]. За іншою, він походить від англійського дієслова to drag — волочитися [як волочаться сценою довгі сукні артистів].

Дрег — це коли перевтілюються з чоловічого образу в жіночий і навпаки. Чоловіків у дрегу називають королевами, жінок — королями. В Україні не надто звичні «королева дрегу» і «король дрегу», тут частіше можна почути термін «травесті». Суть його та сама — приміряти на себе роль протилежної статі. Однак травесті — це радше амплуа театрального актора. А дрег ближче до мистецтва перфомансу.

«В англійській є вираз trick show. Воно відсилає до коробочки з сюрпризом. Відкриваєш, а звідти конфетті трррруууу, метелики полетіли... А в народу залишилося враження «ой, а що це було?» — пояснює Денис Кратт. Саме під таким імʼям у повсякденному житті відома Жанна Сімеїз.

Її образ, натхненний Жанною Агузаровою, зʼявився 1997 року в Харкові. Агузарову Кратт любив завжди і говорить про неї захоплено: «Жінка-перформанс із катастрофічним голосом». У Харкові, за його словами, в ті роки працювало «кохве для геїв» — відкрите для всіх удень, а вночі тільки для тих, хто знав пароль. Іноді гості влаштовували «перевдягання». «Стояв магнітофон «Юпітер», жахливи-ий. Одного разу заграла Агузарова. У мене був шарф, я зробив з нього косу і заткнув під берет. В Агузарової був такий образ — голова біла, а коса чорна. Всі танцюють, і я танцюю. І тут одна моя приятелька, яка спала за столом, піднімає голову і каже: «О, Жанна! Іди звідси!» І все. Приліпилася до мене ця Жанна».

У будь-якого дрег-образу є основа. Так, Жанна — ходяча провокація. Поверх основи нагромаджуються гротескні деталі: високі підбори, ботфорти різноманітних кольорів, перуки, грим як маска. Для Кратта дрег не просто перевдягання, а ще й соціальний протест. Як наприкінці сімдесятих у США, коли поліцейський рейд у гей-барі «Стоунволл-інн» закінчився масовими сутичками з поліцією. За кілька тижнів вони переросли на рух за права ЛГБТ.

Виступаючи в Криму до анексії, Жанна Сімеїз влаштовувала українські вечірки на День Незалежності з обовʼязковим співанням гімну («Співали всі»). У Харкові вона робила pride party з райдужними прапорами ще до того, як у Києві відбувся перший Марш рівності.

З чого все починалося

Головна дрег-королева України — це, звісно, Андрій Данилко. В образі Вєрки Сердючки він вперше зʼявився на сцені в 1993 році. За свою карʼєру Данилко зіграв не лише жіночих персонажів. Був, наприклад, міліціонер у кашкеті, який розганяв геїв, що «нагнітали статеву обстановку» біля військової частини. Однак найбільш живучим виявився образ провідниці.

В образі провідниці 1999 року виступав і Денис Кратт. Харківський гей-клуб «Контра» в пʼятничний вечір проводив конкурс Сердючок. Денис опинився там майже випадково – арт-директор клубу запропонував йому «розбавити шушваль на сцені», і Денис погодився. Переодягнувся, виступив і отримав роботу в «Контрі» на найближчі кілька років. «Кожну вечірку я намагався вигадувати щось нове. Не все ж Вєркою Сердючкою стрибати. Робив пародію на «Слабку ланку», де [Марія Кисельова] в каре і окулярах кричала: «Прощавайте!» На перше вересня якось одягнувся радянською дикторкою Ганною Шатіловою і читав прогноз погоди на плешках світу». Плешками називали місця для зустрічей гомосексуалів — здебільшого сквери і парки. До появи інтернету і гей-клубів плешки стихійно утворилися у великих містах.

А з відкриттям гей-клубів в Україні заговорили і про травесті-шоу. Харківська «Контра», підпільна київська «Клітка» — в перших закладах чоловіки переодягалися в жінок. За розповідями учасників, атмосфера у клубах нагадувала шкільний випускний: за світло на сцені могла відповідати подруга власника клубу, вона ж приносила з дому косметику і фарбувала тих, хто нічого не знав про макіяж.

На сцені удавали західних дів, яких хотіла бачити публіка: Дайану Росс, Шер, Уїтні Хʼюстон, Лайзу Мінеллі. Заодно і артисток пострадянського простору: Лоліту, Софію Ротару, Аллу Пугачову.

Але столицею українського дрегу став не Київ чи Харків, а кримське селище Сімеїз. Туди, на південний берег Криму, з материка зʼїжджалися учасники гей-тусовки. «Вийшло все просто, — розповідає Денис Кратт. — По-перше, Сімеїз знаходиться у напрочуд гарному місці. А по-друге, на ПБК це найвіддаленіше селище. Курортники туди раніше не доїжджали. Людей небагато. Пляжі дикі: величезні валуни, в морі лежать уламки скель — спробуй підійди. Там можна було знайомитися. Існувала система знаків, поглядів, рухів, за якими розрізняли своїх і чужих. Там же — на каменях і в ялівцевих гаях — можна було собі і свято кохання влаштувати».

Дорога на дикий пляж йшла через парк. Останнім місцем на шляху до моря було кафе «Їжаки» — в середині девʼяностих один із небагатьох закладів громадського харчування на все селище. В асортименті — вода, морозиво, цигарки та чебуреки. З блакитного фанерного кіоску поруч, де смажать сосиски, грає радіо. На роздачі дві подруги — Маша і Галя.

«Після пляжу наші люди, розніжені ультрафіолетом, пили там вино. А тітки ці, які сиділи у «блакитному дуплі», з усього цього раділи. Адже касу на бухлі роблять. Як пʼють наші хлопчики? З піснями! Від душі!»

Починаючи з 2002 року, Кратт приїжджав до Сімеїза щоліта. Згадуючи про Крим, він не скупиться на епітети: небо було фантастичним, повітря — божевільним, а Чумацький Шлях блищав, як туфлі дрег-королеви. «Їжаки» працювали як кафе з нічною розважальною програмою. У 2008-му власники почали проводити вечірки з платним входом. Жанна Сімеїз стала арт-директором «Їжаків». Свято дрегу на сцені кафе вирувало аж до російської окупації.

Після подій 2014 року Денис Кратт у Криму не зʼявлявся. Однак на торішньому київському прайді Жанна Сімеїз пообіцяла провести Марш рівності й у Криму — на другий день після того, як півострів деокупують.

Образи

Перед конкурсом MISS DIVA 2018 учасниці збираються у клубі на «білу вечірку». На сцені глядачів розігрівають травесті-дует «Баккара» і артистка Дана National (в миру — Богдан Корнієнко). У клубі поки що лише охоронці й десяток конкурсанток.

Ніка Вірджін приїхала з Миколаєва. У неї яскраво-червоні губи, кольорові лінзи, накладні груди, каблуки. Трансгендер Дайана — із Запоріжжя, сьогодні вона в образі Снігової Королеви, в білому кожушку і попелястій перуці. Харківʼянка Ліліана Роксель — без перуки, з пофарбованим у блонд коротким волоссям. Лоліта Амбер з Херсона — в українському вінку поверх світлих локонів. На тлі конкурсанток вирізняється одна — з яскраво-рудим волоссям і в «підстреленій» сукні-пачці, які були модні серед випускниць років десять тому. Зухвалий мейкап, ідеально промальована борідка, покрита бронзовими блискітками — це Лала Імпічмент з Харкова.

За межами клубу Лалу звуть Льошею. У дитинстві Льоша мріяв стати машиністом. У підлітковому віці він навіть вчився водити локомотив на дитячій залізниці «Мала Південна» в Харкові, але та відбила в нього бажання повʼязати своє життя з поїздами. Потім він вступив до училища культури на хорове відділення. Образ Лали зʼявився як новорічний жарт: 2011 рік, Арабська весна, по телевізору постійно показують Муаммара Каддафі і повторюють слово «імпічмент». Так і причепилося. А Лалою звуть доньку Ірини Аллегрової. Влітку 2013 року Льоша влаштувався барменом у харківське кафе. Одного вечора, «щоб приколотися», власники закладу запропонували зробити травесті-барвумен. «Звичайні перевдягання. Очі, губи, паричок — і йди ». З кафе Льоша потім пішов. А після дворічного забуття Лалу з полиці дістала Жанна Сімеїз.

Свою дрег-маму він називає виключно «великою жінкою». На запитання, як вони познайомилися, сміється — Жанну Сімеїз у Харкові знають всі або майже всі. У 2015 році вона запропонувала Льоші взяти участь у конкурсі «Жоржинове Диво». За півтора місяці до конкурсу Льоша поспіхом шукав костюми і навчався основам гриму. В результаті отримав четверте місце. А разом із ним і роботу — Жанна Сімеїз запропонувала йому виступати в парі.

«Лала була готовим персонажем. Фактурна така, — розповідає Денис Кратт. — Я люблю працювати з опорою, як Сердючка та її мама. І Лала добре підходила».

Для Лали дрег — це епатаж. Гротескний образ має надовго запамʼятатися публіці. «Маска допомагає виплеснути енергію. Виходиш у зал і взагалі позбавлений будь-яких рамок, меж. Бум! Ку-ку»

Про маску каже і Денис Кратт: «Жанна Сімеїз — дуже колюча громадянка, завжди йде по лезу ножа. Може завуальовано послати. Коли працюєш з людиною [в залі], вона в тебе — як на столі для нарізання. І ти робиш усе, щоб публіка реготала над нею, але сама вона цього не зрозуміла. Денису за це могли б дати в голову. Жанні — ні».

Фінал

Жанна Сімеїз стоїть на сцені перед глядачами.

— Будемо знайомитися з конкурсантками, — каже вона. — Аплодуйте щосили, бо дівчатка думають, що ви їх відп*здите і будете кидатися помідорами, які вже недорогі на Бессарабському ринку.

До глядачів одна за одною виходять учасниці конкурсу. Лоліта Амбер відкриває рот під останній хіт Насті Каменських. Лала Імпічмент влаштовує танці зі стільцем, наспівуючи про «педиків на велосипедику». Слабочуюча діва з Одеси Мадемуазель Шпилька розігрує номер із мюзиклу «Чикаго»: репліки, які лунають з колонок, вона супроводжує жестовою мовою. Кароліна Шарм із Бреста освідчується в коханні Білорусі піснею з приспівом «Мая Білорусь, я люблю цябе!».

Нарешті, фінал.

На сцені разом із ведучою намагаються вміститися всі десять учасниць, муза конкурсу Фріда Бакс, королева минулого року Марлен Шкандаль і голова журі Слава Богданцев, творець трупи Freak Ballet. Він оголошує переможницю без зайвих інтриг:

— Перше місце, грошовий приз від клубу в розмірі чотирьох тисяч гривень і корону MISS DIVA 2018 отримує киянка Шанті.

— Шанті-і-ііі! — кричить зі сцени Жанна Сімеїз для тих, хто не почув.

Переможницю не назвеш початкуючою дрег-королевою. У столичних клубах вона виступає вже чотири роки, самому образу майже дванадцять. Її вихід київська публіка зустрічала криками й оплесками.

Шанті обіймається з головою журі і бере букети з залу. Марлен Шкандаль знімає з голови блискучу діадему («Тобто ти, паскуда, її рік юзала, а тепер юзану збираєшся передати?» — запитує Жанна), протирає її шлейфом білої сукні і встромляє в руді локони нової королеви. Шанті дають мікрофон. Вона обходиться ледь чутним «дякую».

«Ну, таке, — зітхає Денис Кратт. — Я Костику [Гнатенку] потім сказав: «Ну шо ти не відрежисував? Фанфари там, музичні підкладки...» А він: «Ой, треба швидше, і все!»

Денис вважає, що в українській дрег-культурі окреслилася своєрідна криза жанру. Частково він повʼязує це з тим, що зірки, яких завжди наслідували артистки, стали ближчими. Якщо раніше Мадонну зрідка бачили по телевізору, то зараз будь-хто може підписатися на її інстаграм. Крім того, щоб зібрати талановитих дрег-артисток, потрібен майданчик з розуміючою дирекцією. Нарешті, гей-клуби зараз не пропонують щось особливе, чого не зустрінеш в інших клубах. «Немає і харизматичних персонажів. Ці — діви, а ось ці виглядають убого, але теж чомусь діви. Має бути правильна конкуренція. А це спассаж. Спассажні персонажі».

Крім кризи жанру, в українській дрег-культурі ще й брак грошей. Свого часу, до 2014 року, Жанна Сімеїз заробляла більше Дениса Кратта. Тепер у дрег-артисток гонорари скромніші. Проте, для більшості сцена — основне джерело доходу. Іноді єдине.

«Сцена — вона чарівна. Забуваєш про гальма. Перед тобою триста людей, відчуваєш їхню енергію і розумієш, що можеш робити з ними, що хочеш. [Якщо захочеш] почнуть піднімати руки вгору і співати «Алілуя». Настає момент, коли ти просто вже не можеш займатися нічим іншим. Тільки дрег».