Біси, зцілення і чудеса. Що діялося в двох греко-католицьких монастирях, які церковна влада закрила за відступництво. Великий репортаж

У березні 2018 року Папа Римський Франциск позбавив чернечого сану девʼятьох послушників з двох монастирів Української греко-католицької церкви в Тернопільській області. У центрі конфлікту опинилися двоє: отець Григорій Планчак і сестра Марія Баран. Отець Григорій зціляв вірних і виганяв бісів — на його сеанси їхали з усієї України. Крім того, він проповідував монахам і мирянам «одкровення» сестри Марії Баран, які вона отримувала від Бога і святих. Церковна влада закрила обидва монастирі і закликала відступників покаятися. Натомість отець Григорій, сестра Марія і понад двадцятеро їх послідовників виїхали до села Посіч Івано-Франківської області. Кореспондент theБабеля Тома Балаєва побувала в Посічі, поговорила з прихильниками та опонентами Григорія Планчака, знайшла тих, кого він зціляв, і реконструювала історію його анклаву.

24 червня 2008 року. Село Колодіївка, Тернопільська область

Жінка в чорній довгій спідниці летить до отця Григорія. Насправді вона біжить по проходу, але погляд прикутий лише до розмаяної спідниці. Це створює відчуття польоту.

— Мразь, — каже вона низьким чоловічим голосом. — Нікчемна підла мерзота. Я вбʼю тебе, задушу. Зроблю так, що ти задушиш себе сама.

Чоловічий голос схожий на той, яким озвучують монстрів у фільмах. Глухий, чіткий і дуже гучний у церковній тиші. Тут щонайменше сотня людей, а ті, що не вмістилися, стоять на вулиці. Спочатку вони галасували і перешіптувалися. Але щойно жінка почала політ, замовкли. Священик — єдиний, кого вона не лякає. Він робить крок назустріч, кладе руки їй на голову, заплющує очі і щось шепоче.

Жінка падає на коліна поруч з ним і звивається. Вона гарчить, хрипить і матюкається чоловічим голосом: «С*ка, *банатка, бл*дь». Люди довкола стоять, опустивши голови, деякі стискають руки своїх дітей, інші квапливо хрестяться.

У церкві при монастирі Святого Теодора Студита в Колодіївці Тернопільської області йде звичайне богослужіння. Отець Григорій Планчак намагається вигнати біса з одержимої. Він живе в цьому монастирі з 1996 року і щовівторка проводить богослужіння. За зціленням і чудом до нього зʼїжджаються з усієї України і навіть з-за кордону.

Поки отець Григорій тримає руки над жінкою в чорній спідниці, до церкви підʼїжджає Лада Калина. З неї виходить бліда худа дівчина в хустці, з-під якої не видно волосся. За нею дріботить невисокий чоловік у джинсах, сірій футболці і куртці. Вони підходять до деревʼяних дверей храму, і дівчина заходиться кашлем. Вона згинається навпіл, кашляє і не може зупинитися. Здається, її зараз знудить. Чоловік гладить її по спині і біжить за водою в машину, але вода не допомагає.

— Щось не пускає, тату, — хрипить дівчина в перервах між нападами кашлю. — Якийсь зашморг. Не можу зайти до церкви.

Дівчину звати Наталя, вони з батьком приїхали в Колодіївку зі Львівської області, з міста Стрий. Це вже втретє. Попередні два рази Наталі не вдавалося застати отця Григорія. Його часто просять помолитися в різних містах, і тоді службу в Колодіївці проводить інший священик. Наталя чула, що молитва отця Планчака така сильна, що, надіючись на зцілення, заможні люди навіть забирають його літаком до Києва.

Наталя теж приїхала за зціленням. Чотири місяці тому в неї знайшли злоякісну пухлину молочної залози. Велику — розміром пʼять на пʼять сантиметрів. Відтоді раз на місяць вона їздила до Львова на хіміотерапію. Лікарі чекали, поки пухлина зменшиться, і можна буде оперувати. Так і сталося. Операція призначена на 27 червня, залишилося три дні, і Наталі конче потрібно отримати благословення від отця Григорія. Запитати, що робити: йти на операцію чи ні.

За час хвороби Наталія обʼїздила багато святих місць, але тільки тут, у Колодіївці, вона шоразу не може зайти до церкви — щось тримає на порозі. Вона просить батька знайти священика і сповідається йому в церковному дворі. Під час сповіді заспокоюється, зашморг слабшає, а потім і зовсім зникає з горла. Вони з батьком заходять до церкви. Всередині темно і пахне ладаном.

З протилежного кінця проходу наближаються ченці. Пʼятеро чи шестеро. У одного відерце зі святою водою, в другого хрест. Щойно вони виходять, як люди довкола Наталі ніби перероджуються. Жінка поруч ірже як кінь, чоловік плюється, бабуся верескливо матюкається. Наталя з батьком підготувалися. Дівчина тримає в кишені спідниці гілочку верби, яка захищає від вроків, злих духів і поганих людей. Батько Наталі привіз куплену тут у перший приїзд ікону із зображенням Божої Матері. Наталі моторошно. Вона знаходить очима отця Григорія. У нього румʼяні щоки, чорна борода, він заплющив очі і ледь помітно усміхається. Наталя розтискає пальці з вербою в кишені. Їй вже нестрашно.

Жінка в чорній спідниці під руками отця Григорія поступово вгамовується. Мʼязи розслабляються, гарчання виривається чимраз рідше, а лайки вже зовсім не чути. Вона схожа на змію, яка повільно вкладається в кошик, коли музика дудки стихає.

Священик йде проходом і благословляє всіх на своєму шляху. Коли підходить до Наталі, вона стає навшпиньки і шепоче йому на вухо: «Отче Григорій, у мене рак. Я їздила на хіміотерапію, і пухлина зменшилася. Операція призначена на 27-е. Що мені робити? Йти на операцію?» Священик кладе руку на голову Наталі. Вона відчуває тепло його долоні і чує голос: «Так. Іди. Я тебе благословляю».

— Ти знаєш, якби він сказав не йти на операцію, я б не пішла, — каже Наталя батькові, коли вони їдуть назад. — Якби сказав залишитися в монастирі й молитися, я б залишилася. У нього дар зцілення, тату. Він обраний. Згодом такі обрані стають святими.

27 червня 2012 року. Місто Стрий, Львівська область

Відтоді як Наталі зробили операцію, минуло чотири роки. Вона стоїть у дитячій кімнаті своєї квартири перед іконою Божої Матері, яку батько купив в Колодіївці. Наталя молиться і дякує Богові за зцілення. Згадує, як оговталася після наркозу, і лікар сказав, що операція пройшла вдало. Як на наступний ранок запропонував взяти участь у програмі. За аналізами її пухлина ідеально підійшла під експериментальний австрійський препарат, і Наталя отримувала його безкоштовно. Так щастить далеко не всім. Вона перебирає в памʼяті події 2008 року і, коли згадує отця Григорія, торкається голови — там, де він тримав руку під час благословення.

— Лікар зробив свою справу, — міркує Наталія. — Але я ж молилася і за лікарів. Господь знав, кого до мене направити. Він був біля мене — хіба могло щось піти не так?

Серпень 2016 року. Село Колодіївка

Михайлина із села Колодіївка недавно відзначила 74-річчя, але не любить, коли її називають по батькові. Сьогодні пʼятниця, вона йде до сусідки випити чаю і розповісти важливу історію.

Наприкінці минулого року у Михайлини заболіло внизу живота. Таке вже бувало, коли жінка працювала кухарем у колгоспі. Під час медогляду гінеколог сказав, що у неї якась хвороба, з часом треба буде робити операцію. Михайлина не пішла, бо боялася. Гінеколог помер, а Михайлина жила, працювала і навіть народжувала. Коли починалися болі, вона не спала ночами, крутилася на ліжку, стискаючи ріжок подушки, щоб не стогнати і не розбудити нікого в хаті. А потім все минуло, переболіло.

Цього разу, коли болі поновилися, дочка змусила Михайлину поїхати у Тернопіль до лікаря. Він сказав, що у неї кіста яєчника, потрібно оперувати. Михайлина дуже боялася і відразу сказала, що на операцію не піде. Але в душі, звичайно, сумнівалася. А потім подумала: люди з усієї України приїжджають до отця Григорія за зціленням, а я тут і не йду.

Священик помолився над нею і запитав, майже як лікар з Тернополя, тільки добрим голосом: «Що вас турбує?» Вона розповіла, що болять ноги та спина, дочка зібралася розлучатися з чоловіком, а ще — лікар сказав йти на операцію. Але дуже страшно і раптом все обійдеться, як минулого разу.

— Тоді отець Григорій поклав мені руку на голову. Рука у нього біла-біла і легка, як пірʼїнка. Помолився і сказав: «На операцію, жіночко, не йдіть. Все минеться». Мені так легко стало на душі, і ніби світло увійшло крізь його руку в мене. Він навчив, як молитися, і я молилася вдома. А вчора ми з донькою знову поїхали до професора в Тернопіль, він мене перевірив і сказав: «Кіста кудись поділася, жіночко, її вже немає. Ви врятовані».

3 травня 2017 року. Колодіївка — Великі Бірки, Тернопільська область

За 14 кілометрів від Колодіївки, де проповідує отець Григорій Планчак, знаходиться село Великі Бірки. Там розташований монастир Введення в храм Пресвятої Богородиці. Одну із сестер монастиря звуть Марія Баран. Вона стверджує, що чує голоси Бога Отця, Бога Сина, Бога Духа Святого, Пресвятої Богородиці та деяких святих. Її послання і «одкровення» поширюються в обох монастирях. Істинність одкровень, не маючи на те повноважень, підтверджує отець Григорій.

Про це заявляє Синод Єпископів Києво-Галицького Верховного Архієпископства УГКЦ. З 2005 по 2015 роки в монастирях проводилися канонічні перевірки, приїжджали фахівці з єресі. Вони виявили, що частина ченців керуються не статутом, а вказівками сестри Марії.

У 2015—2017 роках у монастирях працювала комісія, яка перевірила правдивість одкровень і послань сестри Марії. Доказів їх надприродного походження вона не виявила. Натомість викрила в обох монастирях «зловживання духовним саном, які [нашкодили] духовному життю, психічному і фізичному здоровʼю багатьох людей». Синод оголосив, що сестра Марія і отець Григорій більше не можуть духовно супроводжувати вірних від імені церкви і поширювати одкровення і послання.

Отець Григорій, сестра Марія і частина ченців і черниць з обох монастирів переїхали в село Посіч Івано-Франківської області. Монастирі в Колодіївці та Великих Бірках закрили, а ченців, які там залишилися, відправили на реабілітацію в інші обителі.

Березень 2018 року. Рим

Папа Римський Франциск позбавив чернечого сану отця Григорія і ще вісьмох ченців. Вони більше не мають права носити чернечий одяг, називати себе ченцями, священиками, служити Божественну Літургію, здійснювати Святі Таїнства та інші богослужіння в храмі або поза ним.

30 червня 2018 року. Івано-Франківськ — село Посіч

Між Івано-Франківськом і Посічем — лишень 20 кілометрів і жодного автобуса. Вони ходять тільки до села посередині, яке називається Старий Лисець. Далі — 10 кілометрів полів, корів і дощу.

Просто перед знаком на вʼїзді у Посіч поля закінчуються і починаються густі дерева. Через це різко темнішає. Монастир Божої Матері Знамення, де тепер живе отець Григорій Планчак і віддані йому ченці та черниці, стоїть на самому краю села, біля Чорного лісу, який тягнеться на захід на кілька сотень кілометрів.

За даними перепису населення 2001 року, в Посічі живуть 84 мешканці. Але цього суботнього ранку їх не видно. У 1950 році село було вщент зруйноване НКВС, відроджуватися почало лише в 90-ті — так пишуть у путівниках. У червні 2018-го Посіч — це нові будинки, що схожі на замки. У Старому Лисці кажуть, що їх набудували івано-франківські прокурори, бандити і посадовці з обладміністрації.

Монастир Божої Матері Знамення — це цілий комплекс будівель за камʼяним парканом висотою в півтора людських зрости. Кінця паркану з одного боку не видно, з іншого він майже впирається в Чорний ліс.

Ми домовилися про зустріч із сестрою Марією Баран заздалегідь. Вона дала згоду на інтервʼю через церковного юриста Михайла Палія, який вже рік живе тут з ченцями і намагається допомогти їм повернутися в офіційну церкву.

Із величезних чорних воріт виходить черниця. Вона махає рукою, підкликаючи до себе. Це сестра Макарія. Запитує, звідки я приїхала, як добралася. Приводить мене в кімнату з великим столом, червоними шторами і диваном, деревʼяними книжковими шафами в кутах та іконами на білих стінах. У сестри Макарії тихий голос, говорить майже без інтонації. Світлі брови і очі, тонкі губи. Вона сідає навскоси, ми пʼємо каву і балакаємо ні про що.

Черниця цікавиться, в якому виданні я працюю і скільки років займаюся журналістикою. Я питаю, коли і чому вона вирішила стати черницею. Сестра Макарія говорить про покликання, про те, що треба молитися, щоб Бог його відкрив. Потім різко змінює тему.

— Скажіть, будь ласка, так ваша газета ще не виходить? Ви хотіли би написати статтю — про що? І коли вона буде опублікована?

Голос сестри Макарії твердне. Я відповідаю, що хочу поговорити з Марією Баран про те, як і коли з нею почав говорити Бог, як це — отримувати одкровення і жити з цим.

Сестра Макарія киває. Потім підводиться і каже: «Я залишу вас на хвилинку». Повертається хвилин через пʼятнадцять. Сідає навпроти мене.

— Ви вже допили каву? Господь не благословив на інтервʼю. Інтервʼю не буде.

— Чому?

— Все, що я можу вам сказати, — інтервʼю не буде. Господь не благословив.

— Але, може, є якась причина?

— На даний момент можу сказати тільки, що інтервʼю не буде.

Вона мʼяко, але впевнено проводжає мене до воріт монастиря, за якими стіною падає злива, каже: «До побачення. З Богом», — і зачиняє їх за моєю спиною.

1 липня 2018 року. Село Старий Лисець — Посіч

Сьогодні в Посічі богослужіння. Від Старого Лисця до монастиря мене везе юрист ченців Михайло Палій. Він знає про вчорашню відмову від інтервʼю і каже, що ченці живуть у своєму часі й просторі, не такому, як у звичайних людей. Тому й трапляються такі накладки.

— Раніше богослужіння були по вівторках. Ледве вдалося переконати їх перенести службу на неділю. І ось дорога — бачите, яка погана? — запитує Михайло. Ми їдемо по ямах і залишках асфальту. — Знаєте, чому так? Вони кажуть: «Кому дуже треба, той прийде».

І швидко додає:

— Кому дуже треба приїхати заради молитви, а не чогось іншого.

— Чого іншого?

— Наприклад, інтервʼю, — Михайло посміхається.

Сьогодні у Посічі дуже погідно. Синє небо відбивається в калюжах, село раптом виявляється соковито-зеленим, за вікнами порожніх будинків видно фіранки і квіти в горщиках, ближче до монастиря гурточками ходять люди. Розмовляють і сміються.

Церква, де буде богослужіння, стоїть на зеленому пагорбі навпроти монастиря. Навколо велика територія з іншими будівлями, козами, що пасуться, озером за низьким парканчиком, деревʼяними палями на землі. Видно, що тут іде будівництво. З динаміків на зовнішніх стінах церкви жіночі голоси співають молитву: «Ісусе, Сину Божий, помилуй мене! Ісусе, від мук вічних звільни мене!»

Всередині церкви все деревʼяне, висить велика люстра зі схожими на свічки лампочками, в проході постелено червону килимову доріжку. Тут десь сорок людей. Всі дуже різні: когось легко уявити в кріслі посадовця, когось за кермом маршрутки, когось на городі, а когось із пляшкою горілки на лавці у дворі.

У церкві зʼявляється отець Григорій. Весь у чорному, очі опущені, втомлений вигляд. Він змінився з 2008 року: схуд і зблід, чорна борода з двох боків посивіла. Він співуче читає уривок з Євангелія про те, як Ісус вигнав бісів з двох подорожніх і вселив їх у стадо свиней. Стадо кинулось з кручі в море й потонуло. Пастухи розповіли в місті про біснуватих, жителі вийшли до Ісуса і попросили його піти.

— Біси знали, хто є Господь, а люди не знали. Розумієте? І коли люди сказали Ісусові піти з їхніх країв, він пішов. І Святе Писання не згадує, щоб він сказав їм щось у відповідь, — отець Григорій говорить мʼяким і тихим голосом, до якого треба прислухатися.

Після богослужіння люди стають у чергу. Отець Григорій кладе руки їм на голови, заплющує очі і шепоче молитву. Ми сидимо на лавці в лісі з юристом Михайлом Палієм. Він каже, що церковна влада не дозволила ченцям сказати своє слово під час конфлікту, і навіть члени комісії, що перевіряла правдивість одкровень сестри Марії, поговорили з нею лишень 20 хвилин. Я питаю, чи можна зустрітися з отцем Григорієм.

— Найближчими тижнями отець буде зайнятий. Ми працюємо над його справою, і у нього будуть зустрічі. Решту часу він у молитвах.

— Ви сказали, що отцю Григорію та іншим ченцям не дали слова. Хіба не в їхніх інтересах, нарешті, висловитися?

— Ні. Вони зовсім інші люди. В їхніх інтересах молитися.

2 липня 2018 року. Тернопіль

Отець Олег Хортик — промотор справедливості Тернопільсько-Зборівської архієпархії УГКЦ. Світською мовою це означає «прокурор». Ми зустрічаємося з ним в будівлі трибуналу в центрі Тернополя. Він повертається з обіду в звичайних брюках і сорочці, просить почекати в коридорі й за хвилину зʼявляється в дверях свого кабінету в чорній сутані з колораткою.

Отець Олег розповідає, що перші повідомлення про те, що в монастирях у Колодіївці та Великих Бірках порушують дисципліну, в архієпархію почали приходити ще 15 років тому.

— У кожного монастиря свої закони, а у кожного ченця — обовʼязки. Отець Григорій фактично керував двома монастирями: жіночим і чоловічим. Такого немає в церкві вже понад півтори тисячі років. Це одне з порушень, на яке звернула увагу церковна влада. Отець Григорій його не виправив, — каже Хортик.

Він не хоче розповідати, в чому конкретно звинувачують отця Григорія, тому що церковний трибунал ще слухає його справу.

Головна претензія церковної влади до Планчака — в тому, що він керував монастирями, керуючись не церковними законами, а одкровеннями сестри Марії, яка нібито отримує їх з дитинства.

— Уявіть, що ви приходите за порадою — виходити вам заміж за того хлопця чи ні. Питаєте у сестри Марії. Вона виходить з кімнати на пʼять хвилин, а потім каже, робити весілля чи не робити. Були й інші одкровення: як управляти монастирями, як вчинити з якимось ченцем чи черницею, кого приймати в чернецтво, а кого виключати.

Хортик каже, що отець Григорій змушував ченців і черниць приймати одкровення сестри Марії як істинні і налаштовував їх проти офіційної церкви. Тих, хто не погоджувався, виганяли з монастиря. За його словами, отець Григорій записував майно, яке дарували монастирю, на приватних осіб — наближених ченців і черниць. У самого отця Григорія є частка в бізнесі. На накази церковної влади Планчак не реагував, тому залишалося тільки закрити монастирі.

— Звісно, вам у Посічі розповіли, що їх не слухають. Це неправда. Їх слухали. Давали можливість виправитися. Митрополит Тернопільсько-Зборівський Василій чекав, як чекає кожен батько: а раптом дитина виправиться.

Отець Олег каже, що ченцям надали вибір — залишитися в монастирі й продовжити чернече життя за церковними канонами або піти з нього і перестати бути ченцями. Це означає також, що їм заборонено сповідувати і проводити богослужіння.

— Вчора у Посічі отець Григорій проводив богослужіння, а інший священик сповідав.

— Бачите? Чергове порушення. — Хортик не здивований. — Роблять, як вважають за потрібне. Рішення церковної влади не виконують, єпископа не слухають, митрополита не слухають, патріарха не слухають. Навіть Папу не слухають.

Хортик каже, що вплинути на ченців або покарати їх церква не може, тільки збирає факти.

— Ви можете поїхати у Посіч і зафіксувати факт на місці.

— Я їздив, але мене не пустили в монастир, бо він у приватній власності.

10 липня 2018 року. Київ

Я гортаю документи з теки, яку юрист Михайло Палій приніс на засідання суду. Розглядають його скаргу на декрет УГКЦ, за яким монастир у Посічі повинні закрити. Але засідання переноситься. Серед паперів — послання предстоятеля УГКЦ до братії монастиря в Колодіївці. Це перший документ, який я бачу, де викладено конкретні претензії церковної влади.

Блаженніший Святослав пише, що в монастирі утворилися дві групи. Одна вірить одкровенням сестри Марії Баран, друга — ні. Деякі сумніваються в правдивості одкровень, але бояться, що їх покарають. Для тих, хто не сумнівається, сенс життя в монастирі зводиться до безумовного послуху отцеві Григорію і Богу, який нібито промовляє через сестру Марію. Їх не бентежать пророцтва, що не збулися: про майбутнього президента України і про землетрус, який знищить країну. Ченці, що живуть за одкровеннями сестри Марії, вірять у магію і окультизм. Важливим елементом духовності спільноти були молитви екзорцизму. При цьому у жодного з ченців немає благословення єпископа на читання таких молитов.

З послання предстоятеля я дізнаюся про головні теми одкровень сестри Марії: особлива місія українського народу, наближення кінця світу, останні часи, неєвангельське очікування Антихриста і другого пришестя Христа. Деякі одкровення з погрозами — «Якщо не виконаєш, то ...».

Закінчується послання так: «Складається враження, що брати й отці хочуть духовних плодів молитви і дарів Святого Духа. Наприклад, екстазів, видінь, пророцтв, говоріння різними мовами, але нехтують початковими етапами — дотриманням чернечих чеснот і обітниць, ... чесністю, правдивістю, жертовністю».

3 липня — 1 серпня 2018 року. Київ

Я намагаюся звʼязатися з усіма учасниками конфлікту. Телефоную сестрі Наталії Мельник, яка перевіряла справжність одкровень сестри Марії Баран.

— Це складна розмова, мені треба виділити на неї зо три години, — каже сестра Наталія і просить зателефонувати наприкінці тижня.

— Я зараз їду до Польщі. Наберіть мене у вівторок.

— На цьому тижні у мене багато поїздок. Зателефонуйте ближче до вихідних.

— Ви знаєте, це складна розмова. Ліпше би поговорити наживо, але я у Львові. Можете приїхати? Але я у Львові не постійно.

І нарешті:

— Це внутрішньоцерковна справа. Не хочу виносити її за межі церкви і взагалі говорити про неї. Вибачте.

Подібні розмови відбулися з отцем Олегом Харишиним, прес-секретарем владики Теодора з Тернопільсько-Зборівської архієпархії; Ігорем Яцевим, керівником департаменту інформації УГКЦ; Марією Баранівською, головою сільради Колодіївки. Всіх їх я просила допомогти знайти постраждалих від дій отця Григорія. За словами Олега Хортика, шкода, яку вони завдали іншим людям, тягне не лише на церковну, а й на кримінальну відповідальність.

Не вдалося зв’язатися і з отцем Григорієм. За словами юриста Михайла Палія, він постійно зайнятий молитвами.

3 серпня 2018 року. Колодіївка — Тернопіль

Михайлина заходить до кабінету лікаря. Місяць тому у неї знову почалися болі внизу живота. Вона не хотіла їхати до Тернополя, бо боялася. Змусила дочка. Лікар оглянув її та призначив аналізи. Сьогодні вона приїхала до лікарні за результатами. Сідає і слухає, що каже лікар:

— У вас рак, жіночко. Треба було робити операцію два роки тому. Ваша кіста не зникла. Вона переродилася в злоякісне утворення.