Ми побували в школі операторів НРК, якій допомагає фонд «Повернись живим», — і не побачили там жодного кота. Що робить ПЖ, як працює школа та чому відсутність котів — це добре (фоторепортаж)

Школа «Варан», де навчають операторів наземних роботизованих комплексів, входить до структури Сухопутних військ. Вона відкрилася в 2024 році, навчання в ній пройшли понад тисячу курсантів. Фонд «Повернись живим» працює зі школою від самого початку і вклав у «Варан» близько 47 мільйонів гривень: він допоміг розбудувати навчальний центр, створити станцію технічного обслуговування та ремонту, забезпечив школу транспортом. Найголовніше з того, що зробив фонд, насправді виглядає найбільш звичайним: він допоміг обладнати побут — їдальню, душові, підземну казарму, укриття, спортивний майданчик — все, без чого навчання не може бути ефективним. На те, як працює школа, дивилися редактор «Бабеля» Гліб Гусєв та фотограф Кирило Лазаревич.

Відомо, що в армію не потрібно брати свого кота, тому що армія сама забезпечить тебе котом. Перших армійських котів мобілізовані зазвичай зустрічають у навчальних центрах, де проходять БЗВП. Коти живуть у бліндажах та наметах і полюють на мишей, які знищують припаси, — коти там не розкіш, а необхідність: без них мобілізовані ризикують залишитися без їжі, яка не є консервованою.

Ми не можемо стверджувати, що у «Варані» зовсім немає котів, але за день ми не побачили жодного — і сприймаємо це як хороший знак. Військовослужбовці, які тут навчаються, живуть в умовах, де миші їм не заважають.

Казарма, де вони ночують, обладнана під землею. Її каркас — це вантажний контейнер, вкопаний достатньо глибоко, щоб не потрібно було хвилюватися про загрозу з неба. Тож під час нічних повітряних тривог у них є головна розкіш — можливість висиплятися.

Про революцію НРК на фронті вже написано та сказано багато. Безпілотні комплекси виконують багато ролей на передовій: мінують позиції, доставляють боєприпаси, евакуюють бійців, проводять ударні операції, ставлять колючий дріт. Роти НРК зʼявилися в складі батальйонів безпілотних систем багатьох передових бригад.

Частково революція забезпечується роботою в тилових частинах, яка не виглядає героїчно, але є необхідною. «Варан» — одна зі складових цієї революції. Школа забезпечує гідні умови для навчання.

Зі зрозумілих причин показати загальний вигляд школи ми не можемо — лише окремі її деталі. «Варан» розосереджений по невеликому населеному пункту. В основній будівлі — їдальня та навчальні класи. На відстані від неї — вхід у ту саму підземну казарму, де живуть курсанти. На території є спортивний майданчик та майстерня. У кількох хатах, що розташовані поруч, обладнані підвали — тут проводять повноцінні тренувальні місії, під час яких оператори долають десятки кілометрів.

Керує школою підполковник Вадим Кущ — він же водить нас по всіх її обʼєктах та розповідає, як відбувається навчання. Ми одразу запитуємо про головні проблеми школи.

Головна проблема, яку він називає, проста, однак не має простого рішення. Як і іншим подібним школам, «Варану» бракує інструкторів — тому що хороших спеціалістів неохоче відпускають з лінійних бригад. Тим не менш, інструктори школи мають бойовий досвід та регулярно проходять ротації на фронті, щоб розуміти, як змінюється поле бою. Цей підхід відображається на тому, як влаштований полігон «Варану», де тренуються курсанти.

Наприклад, полігон засіяний синтетичним матеріалом, який імітує оптоволокно — з ним оператор НРК матиме справу і на фронті. Курсанти відпрацьовують сценарії, які очікують на них під час бойової роботи: засідки «ждунів», дію засобів РЕБ, удари FPV. Кожного курсанта навчають і працювати з «мавіком»: без спостереження з повітря більшість місій НРК виконати складно або неможливо в принципі.

Сам підполковник Кущ — кадровий військовий. Має диплом військового вишу за інженерною спеціальністю. На початку великої війни він служив у складі 54 ОМБр, пройшов зі своєю бригадою кілька гарячих напрямків. Школою керує від самого початку, від дня заснування. Ефективність «Варану» він пояснює просто: йому не байдуже, чого навчаться люди, які потім будуть воювати; і його інструкторам теж не байдуже.

Можливо, зокрема й тому серед проблем школи немає такого явища, як СЗЧ. Вони трапляються, але не є правилом. «Я на початку всім курсантам пояснюю: не дуріть, якщо хочете кудись бігти, то спочатку отримайте спеціальність, — каже Вадим Кущ. — Вам же буде краще мати цінний ВОС, якщо вас потім спіймають». Біжать, у результаті, рідко — можливо, тому, що на прикладі «Варану» бачать ефективну армію.

Ефективність проявляється в тому, як навчають і чому навчають. В ангарі школи стоять кілька десятків НРК різних поколінь і різних типів — логісти, мінери, еваки — на яких курсанти відпрацьовують задачі. Постійні гості «Варану» — це інженери компаній-виробників, які збирають дані польових випробувань. Навіть механіки «Варану» розробляють НРК-логіста власної конструкції, з акцентом на дешевизну та стійкість до уражень FPV.

Майстерні НРК та станції технічного обслуговування — це один з напрямків, яким займається фонд «Повернись живим». Ще один — це ремонт та обладнання навчальних класів. Будівля ремонтується і тоді, коли ми обходимо школу. В коридорах — драбини, деревина для підлоги. Пахне фарбою. В одному з учбових класів читають лекцію. В іншому — три десятки курсантів відпрацьовують місії в симуляторі.

Загалом «Повернись живим» підтримує девʼять різних шкіл та навчальних центрів. Десять років тому він почав навчати снайперів, саперів та медиків. Зараз навчає операторів БпЛА, інженерів РЕБ та операторів РЛС, і навіть водолазів.

Останній проєкт фонду з роботизації лінії фронту називається RoboBro. Мета — врятувати тисячу життів військових за допомогою НРК. Для цього він підтримує роботу з НРК «по вертикалі»: від школи, яка навчає операторів, до підрозділів, які відпрацювали ефективну тактику застосування. На старті до проєкту долучилися шість бригад Сухопутних військ та департамент активних дій ГУР.