Хто виграє війну дронів, і чому нам усе складніше. Інтерв’ю з командиром «Шершнів Довбуша» Вʼячеславом «Лютим»

Вʼячеславу Лютому 30 років. До повномасштабної війни він був цивільним. Тепер — командир батальйону безпілотних систем «Шершні Довбуша» 68 окремої єгерської бригади. Від березня 2023 року його підрозділ захищає Авдіївсько-Покровський напрямок — один із найскладніших на фронті. За майже півтора року на передовій він бачив усе — від кіборгів, яких не брали дрони, до моряків, які не розуміли, що роблять на суші. У великому інтервʼю «Бабелю» «Лютий» розповів, чиї дрони літають глибше в тил, чи досі росіяни кращі в оптоволокні, як працюють захисні сітки і чому тактика Путіна в переговорах шкодить фронту. Дивіться повну відеоверсію і підтримайте збір «Шершнів» на дрони.

У сфері безпілотників Росії допомагає Китай. Завдяки тісним відносинам вона швидше отримує необхідні комплектуючі. Ми теж знаємо, що нам потрібно, але в Україні цих виробів немає. Тому доводиться так само шукати в Китаї, і в нашому випадку це займає місяці.

99% дронів, які постачає держава, не готові до бойового застосування. Їх тестують, але в тепличних умовах. У бойових — дрон злітає, але для ураження цілі цього недостатньо. Він може не пролетіти навіть кілометр. Із поставки в тисячу дронів 900 потребують доопрацювання. Нам доводиться скидатися з бойових і самостійно закуповувати [те, чого не вистачає]. За минулий місяць ми витратили 2,8 мільйона гривень.

Одна з переваг росіян — велика кількість дронів. Ти не можеш просто взяти пульт в руки та одразу полетіти — це досвід, треба втрачати купу дронів, щоб його набути. Оскільки у них немає браку постачання [дронів і комплектуючих], вони не переживають за кожен дрон. А ми, навпаки, не ризикуємо.

Щоб зменшити перевагу росіян у дронах на оптоволокні, на Покровському напрямку ми активно працюємо проти екіпажів. Це небезпечно, адже без дотримання певних алгоритмів можна легко розкрити свою позицію. Коли таке стається, ворог не шкодує нічого — ні КАБів, ні ракет. Вони намагаються знищити українського пілота. Для них це цінніше за піхоту.

Якщо у нас будуть засоби, ми можемо залетіти навіть на 100 кілометрів [у тил противника]. Але навіщо? Зараз навіть на відстані 20 кілометрів є багато цілей, по яких треба працювати. І коли ми будемо випалювати все на підступах 20 кілометрів, тоді вже можна говорити про більшу відстань. Є підрозділи, які працюють вглиб, але ми тримаємо свою лінію оборони й відповідаємо за смугу цілої бригади. І звичайно, сусідам намагаємося допомагати, щоб фланги не провалювалися.

Антидронові сітки вздовж доріг ефективні, коли вони в ідеальному стані — натягнуті, все класно працює. Коли ти заїжджаєш у добре зроблений тунель із сітки, дрон тебе там не вразить. Але коли сітка пошкоджується — провисає чи рветься — вона починає заважати. Ти вже не можеш проїхати цим шляхом, особливо коли на машинах стоять РЕБи.

Будь-яка війна завершується за столом перемовин. Але не так, що ми зараз віддамо 5—6 областей — і все закінчиться. Це дасть їм [росіянам] час накопичити сили і знову піти в наступ — і тоді воюватимуть уже наші діти.

Я рахував, у скільки обходиться день війни на прикладі свого підрозділу. Це майже 10 мільйонів. Це гроші, щоб розвиватися, створювати хороші умови і насолоджуватися життям. Але замість цього з вини Росії ми вимушені вкладати це в зброю і війну.