Архівні документи та сімейні легенди можуть багато розповісти про ваших далеких предків. Як дізнатися про свій рід більше? Пояснює українська етнологиня Анна Ніколаєва

Навесні 2025 року виходить книга Анни Ніколаєвої «А тепер і спитати немає в кого... Як дослідити історію свого роду?». Ніколаєва — українська етнологиня, яка дослідила свій рід до сьомого покоління. Її книга — покроковий довідник для пошуку своїх предків. Інструкцію авторка доповнює особистим досвідом — як вона шукала своїх родичів. «Бабель» з дозволу видавництва «Лабораторія» публікує уривок — про те, з чого почати дослідження свого родоводу.

Досліджуючи історію своєї родини, ми передусім вивчаємо історії різних людей, що жили або живуть за нестійких економічних, політичних, соціальних та інших обставин. Спираючись на які, а ще на свій унікальний характер, ці люди робили або роблять життєвий вибір щодня, здобуваючи досвід, часом припускаються помилок, жалкують про них, зберігають свої таємниці. Все так само, як і в нас із вами сьогодні.

Досліджуючи історію своєї родини, будьте готові до того, що щось зі знайденого або почутого може вам не сподобатися. Так, ваш дідусь, можливо, виявиться не вашим біологічним дідом, а сімейна легенда про бабусю з роду Мазеп, Нечуїв-Левицьких чи польської шляхти, не підтвердившись документально, так і залишиться легендою.

Ви також можете натрапити на кримінальну справу, в якій фігуруватимуть ваші предки. Не всі про таке можуть читати. Або ж результати тесту ДНК не покажуть єврейського походження, а ви так мріяли пожити в Ізраїлі!

Розпочинаючи генеалогічне дослідження, будьте готові почути правду про вашу родину та прийняти її такою, якою вона є, без прикрас.

Сімейний архів

Потрібно зібрати все, що маєте ви, ваші родичі, далекі й близькі, та зробити копії, оцифрувати й упорядкувати свій особистий архів. Під цим усім я маю на увазі: документи й метрики, сімейні альбоми з фотографіями, нагороди та грамоти, листи, листівки й телеграми. Саме ці джерела найбільш недооцінюють майже всі початківці. А дарма! Адже насправді інформація, що міститься у сімейних архівах, стане основою ваших пошуків надалі.

Посмертні фотографії

Традиція посмертних фотографій походить із традиції посмертних портретів і масок (зліпок із гіпсу або іншого пластичного матеріалу, знятий з обличчя померлого зазвичай скульптором) і збереглася до середини — подекуди другої половини ХХ століття. Колись фотографія була коштовною, а тому недоступною для всіх охочих. У людей за життя могло бути всього кілька світлин, а іноді й тих не було. Проте на похорон часто наймали фотографа, який і знімкував процесію. Також у мережі можна знайти світлини, на яких мерця спеціально садовили або ставили, надаючи йому вигляду живої людини.

Поговоріть з батьками та родичами

Ще одним важливим етапом збору родинної інформації стануть розмови з вашими рідними. Як етнологиня, назвала б їх глибинними інтерв’ю, однак ми говоримо про свою родину, тому більше пасуватиме термін «глибокі душевні розмови».

Також розмова з родичами може торкатися травматичного досвіду, який викликає неприємні емоції. Розповідаючи про своє минуле, ми залучаємо пам’ять, а вона часом діє вибірково. Щось ми пригадуємо, ніби це було вчора, а деякі події безслідно губляться у бурхливому потоці щоденної інформації. Ми схильні змінювати свою думку та свідчення або ж не пригадувати певних подробиць. А ще наші спогади суб’єктивні, тому пригадані нами деталі можуть не відповідати дійсності. Пам’ятайте про це.

Під час таких розмов ви почуєте сімейні легенди про діда, який був позашлюбним сином шляхтича і служниці, або про прадіда, який закопав на городі сімейний скарб, чи про прабабусю, біологічним батьком якої був Нечуй-Левицький або сам Франко. Записуйте кожну деталь, щоб потім мати змогу підтвердити або ж спростувати такі легенди.

Я рекомендую зафіксувати таку розмову на відео. Минуть роки, ваші рідні підуть у засвіти, а ви матимете неоціненну змогу послухати, наприклад, голос своєї бабусі або дідуся чи показати відеорозмову з вашим прадідом своїм онукам. Тут хочу принагідно нагадати, що цифрові носії можуть бути ненадійними, тож краще зберігати інформацію у двох-трьох різних місцях, а також у паперовій версії.

Сімейні легенди

Напевно, у кожного в родині знайдуться сімейні легенди, які передаються з покоління в покоління, про походження роду, наприклад, від Павла Скоропадського або Ярослава Мудрого, чи що дід був позашлюбним сином місцевого шляхтича Потоцького або Браницького. Перекази про спалені чи втрачені дворянські грамоти теж можна почути. Досить поширеними також є родинні історії про заховані скарби або коштовності.

Сімейні легенди потрібно записувати, критично ставитися до них і перевіряти на достовірність. Та будьте готові до того, що мало які виявляться правдивими. Більшість так і залишиться просто гарними легендами. У моїй родині назбиралося достатньо таких історій, проте не кожну можна перевірити на правдивість.

Наприклад, історія про спалену під час приходу совєтів і збережену лише в Москві шляхетську грамоту польського роду Курятів не засвідчилася документально під час перевірки цієї інформації у списках дворянства. Однак шляхетство підтвердилося за іншою гілкою польського роду Лосів, про яких у такому ключі ніколи не говорили. Це свідчить про те, що родинна інформація може змінюватися, забуватися, перекручуватися й неправильно розумітися.

Сходіть на кладовище

Насамперед на могилах предків можна знайти їхні імена, прізвища, дату народження та смерті. Часом там може бути написана й причина смерті або інші цікаві деталі. Залежно від епохи та регіону була певна тенденція, особливо це стосується дитячих поховань, зазначати як причину смерті «загинув або помер трагічно». Деталі цих трагічних обставин можна розпитати у місцевих. Найімовірніше, про такі жахливі випадки знають і пам’ятають.

Рекомендую також звертати увагу на надгробні малюнки, якщо такі є. Часто такий художній спосіб використовують для відображення причин смерті. І якщо ваше коріння веде до одного або кількох населених пунктів, у яких заздалегідь відомі місця поховань ваших родичів, то вам невимовно пощастило, бо, приїхавши на таке кладовище, ви можете швидко зібрати всю потрібну інформацію для свого сімейного дерева, сфотографувавши могили.

Деяку інформацію про своїх родичів ви також зможете знайти на воєнних похованнях та меморіалах слави або місцях пам’яті. Найчастіше вони розташовані у центральній частині населених пунктів і містять список місцевих полеглих або вбитих, серед яких можуть бути і ваші предки. Такі поховання бувають як справжніми (наприклад, могила невідомого солдата, біля якої часто теж можна побачити вічний вогонь), так і символічними.

Тих, хто працює над «Бабелем», ви можете легко знайти на сторінці нашої редакції. Ми це робимо завдяки вашій підтримці: https://babel.ua/donate.