NYT описала велику війну так, як її бачили американські генерали. Ось що вони кажуть про те, чому провалилася вирішальна битва 2023 року — і ось як це коментує «Бабелю» Марія Берлінська

«Нью-Йорк Таймс» опублікувала матеріал, який підсумовує три роки великої війни — але робить це насамперед з погляду вищого американського військового командування. Це один з небагатьох матеріалів, що дає «велику картинку» саме театру воєнних дій починаючи з 2022 року — та пояснює, як на них впливала міжнародна політика. В українських соцмережах цей матеріал спричинив хвилю обговорень — тому що він проявив різницю між (умовно) американським та українським сприйняттям подій останніх років. З погляду американського командування — воно рятувало Україну від програшу та кроків, які могли перетворити конвенціональну війну на ядерну. З погляду українського командування, воно намагалося здобути вирішальну перемогу, а Сполучені Штати, які колись гарантували безпеку наших кордонів, постійно стримували самі себе замість вдарити сильно й стрімко. «Бабель» коротко переказує найцікавіші подробиці матеріалу, розлого переказує той його розділ, що описує контрнаступ, — і наводить коментар Марії Берлінської, яка займалася адвокацією в США в складі української делегації у 2022—2023 роках.

Головні висновки матеріалу «Нью-Йорк Таймс» — максимально коротко

• Америка повільно посувала власні «червоні лінії» в тому, що вона дозволяла Україні робити зі своєю зброєю. Вона остерігалася, що у відповідь на рішучі дії Росія застосує тактичну ядерну зброю. В неї були свої резони: в жовтні 2022 року розвідка США перехопила розмови генерала Суровікіна, який обговорював тактичний ядерний удар, щоб завадити ЗСУ форсувати Дніпро.
• Завдяки перевагам американської зброї (артилерійських систем М777 та M142 HIMARS) ЗСУ вдалося кілька разів переломити ситуацію на полі бою на свою користь і деморалізували російські війська. Америка допомогла Україні розробити та виробити морські дрони, постачала дані про російський флот за межами українських територіальних вод і сприяла дроновим ударам у порту Севастополя.

• У травні 2022 року коаліція військових країн НАТО та Україна створили на американській базі в німецькому Вісбадені спільний повноцінний штаб. Він постачав ЗСУ розвідувальну інформацію та координував поставки зброї. Координати цілей Україні передавали через захищену «хмару», не вказуючи джерела. Також у Вісбадені українське та американське командування проводило воєнні ігри.
• Людиною, яка безпосередньо допомагала ЗСУ планувати й виконувати військові операції, став командувач 18 повітряно-десантного корпусу США генерал Крістофер Донахью. Його командиром був командувач Обʼєднаних сил НАТО в Європі американський генерал Крістофер Каволі. Його безпосереднім контактом з боку України — генерал Михайло Забродський, заступник Валерія Залужного. Згодом генерала Донахью замінив генерал Антоніо Агуто.

• Велику роль відігравала особиста довіра між генералом Забродським і генералом Крістофером Донахью. Головною умовою в їхньому спілкуванні була чесність. На початку великої війни співпраця була підірвана невдалою комунікацією між головою комітету начальників штабів Марком Міллі та Валерієм Залужним (судячи з репортажу, Міллі поводився зверхньо), а також тим фактом, що Америка евакуювала з Києва свою дипломатичну місію.
• Вдале звільнення Харківської області у вересні 2022 року було результатом певного ланцюжка подій. У середині вересня Володимир Зеленський сподівався виступити на Генеральній асамблеї ООН. Якби на той час він мав би більше успіхів на полі бою — зростали б його шанси отримати додаткову військову допомогу. Тому ЗСУ прискорили наступ на півдні, в Херсонській області наступом командував генерал Андрій Ковальчук. Несподіваним наслідком стало те, що Росія перекинула на північний фронт війська зі східного фронту. Дізнавшись про це, угруповання під командуванням Сирського перейшло в наступ на східній ділянці фронту — і швидко звільнило Ізюм.
• Після цього ЗСУ мали б наступати на півдні, щоб скинути в Дніпро російські війська на західному березі. Перейти в наступ командувача ОК «Південь» генерала Андрія Ковальчука вмовляв генерал Донахью. Після того, як наступу не сталося, генерал Донахью поскаржився своєму начальнику (Крісу Каволі). Каволі поговорив із Залужним, але Залужний не став знімати Ковальчука. Після цього Донахью поскаржився вже міністру оборони Великої Британії Бену Воллесу. Він вимагав (вочевидь, від тодішнього міністра оборони Олексія Резнікова), щоб Ковальчука звільнили.
• Партнерство між Україною та США було напруженим. Українці вважали, що американці занадто все контролюють. Американці не розуміли, чому українці не сприймають їхніх порад. Українці вважали, що над американцями панують фантомні страхи. Американці — що українці не фокусуються на досяжних цілях, а марять більшими перемогами. Українці були обурені тим, що американці занадто повільно постачають зброю. Американці — тим, що українці не обґрунтовують свої запити й не посилюють армію політично невигідними кроками — наприклад, не знижують вік мобілізації.

Як відбувався контрнаступ влітку 2023 року?

Планувати військову операцію на 2023 рік почали наприкінці 2022-го — після успішних наступів на Херсонщині та Харківщині. Головнокомандувач Валерій Залужний наполягав, що потрібно атакувати на півдні, в напрямку на Мелітополь, щоб відрізати сухопутний коридор до Криму.

Американці закликали бути обережними. Пентагон сумнівався, що встигне постачити необхідне озброєння. Генерал Кріс Донахью вказував на ешелоновану лінію оборони, яку російські війська побудували на Запоріжжі. Він пропонував витратити весь 2023 рік на створення та підготовку нових бригад. Генерал Забродський вважав, що Донахью правий. Але пропозиція зробити паузу українському командуванню не подобалась.

У січні 2023 року в штабі провели воєнні ігри. Вони показали, що операцію потрібно провести на двох напрямках. Генерал Сирський мав провести відволікаючий удар в напрямку Бахмуту і скувати російські сили на сході. Головний удар ЗСУ мали завдати в напрямку Мелітополя.

Плану заважало неформальне суперництво між головнокомандувачем Валерієм Залужним і генералом Олександром Сирським. Підґрунтя для нього було закладено ще у 2021 році, коли Залужного підвищили «через голову» Сирського — і з його підлеглого він став його начальником. Також два генерали конкурували за обмежені ресурси на фронті, насамперед системи HIMARS. Через те що Сирський говорив російською на зустрічах, Залужний інколи називав його «тим російським генералом». Американці знали, що Сирський незадоволений планом контрнаступу, але він був готовий виконати наказ.

На напрямку головного удару мали йти досвідчені бригади і новостворені бригади. Перед контрнаступом їх мали готувати в Європі. Сирський повинен був надати чотири досвідчені бригади зі своєї, східної ділянки фронту. Але в нього були інші задуми. Він бачив, скільки людей поклали росіяни, щоб взяти Бахмут, і розраховував його відбити — а для цього досвідчені бригади були йому потрібні. Сирський запропонував відправити в наступ на Мелітополь лише новостворені бригади — і його в цьому підтримав Зеленський. Врешті-решт в наступ на Мелітополь пішли тільки новостворені бригади. Чотири з них навчалися за кордоном, ще вісім Україна готувала сама.

Контрнаступ мав початися 1 травня — але підготуватися до нього не встигли. Росіяни перемістили свої основні склади, бази, командні та логістичні центри за межі дії HIMARS. Тому американські офіцери почали просити Білий дім надати Україні далекобійні ракети ATACMS — але у Вашингтоні відмовили. Деякі обіцяні поставки техніки та боєприпасів затримувалися, а Україна не була готова йти в атаку, поки не отримає броньовану техніку та снаряди. План контрнаступу поступово руйнувався, але американці все ще бачили шанси досягти успіху.

Наприкінці травня американська розвідка показала, що росіяни швидко створюють нові бригади. Україна досі не мала всього, чого хотіла, але на думку американського командування, вона мала достатньо. Валерій Залужний озвучив план контрнаступу: 12 новостворених бригад і більшість боєприпасів виділялися для наступу на Мелітополь, яким керуватиме генерал Олександр Тарнавський. Командувач морської піхоти Юрій Содоль мав завдати відволікаючого удару на Старомайорське в напрямку Маріуполя. Генерал Сирський — відволікаючий удар в напрямку Бахмуту.

Зрештою Україна реалізувала контрнаступ інакше. Олександр Сирський запропонував провести повномасштабну атаку на Бахмут, а потім піти на схід у бік Луганської області. Для цього йому було потрібно більше людей і боєприпасів. На Ставці президент Володимир Зеленський наказав розділити боєприпаси порівну між Сирським і Тарнавським і дати Сирському ще пʼять новостворених бригад, залишивши лише сім для наступу на Мелітополь. Американці про це рішення не знали і лише згодом помітили, що українські війська рухаються не так, як планували.

До порад американського командування найбільше дослухався командувач морської піхоти Юрій Содоль, який завдавав відволікаючого удару в напрямку Маріуполя. Коли американці знайшли слабке місце в російській обороні, його підрозділи вдарили туди і дійшли аж до села Старомайорське. Це почало дискусію: чи потрібно розвивати успіх. Але через нестачу людей атака підрозділів Содоля зупинилася.

Американці називали конкретну проблему: атаки біля Бахмуту під керівництвом Сирського виснажували українську армію. Вони переконували його відправити підрозділи та боєприпаси для наступу на Мелітополь, але Сирський не погодився.

Головним досягненням штабу у Вісбадені був короткий час між виявленням цілі та її ураженням. Але українські військові мали менше боєприпасів, ніж рік тому, і перш ніж стріляти, проводили дорозвідку. Найбільші проблеми це створило, коли ЗСУ наближалися до села Роботине. Американська розвідка стверджувала, що росіяни відступають і треба негайно заходити в село. Натомість українці помітили групу росіян на одній з висот. За даними американців, там тримали оборону лише 20—50 солдатів. Але генерал Тарнавський не давав наказу наступати, поки висоту не зачистять.

Тоді американці дали його підрозділам координати цілей, порадили відкрити вогонь і одразу наступати. Але Тарнавський натомість вирішив провести дорозвідку і лише потім відкрити вогонь. Після цього туди відправили безпілотники, щоб перевірити наслідки удару — і лише потім українські війська зайшли в Роботине. На це все пішло додаткових 24—48 годин, за які росіяни звели нові укріплення, замінували дороги і прислали підкріплення. Початковий імпульс було втрачено, а американці скаржилися, що «один взвод зупинив контрнаступ».

Згодом стало зрозуміло, що до Мелітополя ЗСУ не дійдуть, тому новою ціллю стало місто Токмак. Щоб врятувати контрнаступ, адміністрація Джо Байдена дозволила секретні поставки касетних боєприпасів для операції проти російських ударних вертольотів, які працювали по українських військових. Так було знищено близько десяти гелікоптерів, і росіяни відтягнули їх до Криму або на свою територію. Але наступу це не допомогло.

Останньою рекомендацією американців стало призначити Сирського командувачем наступу на Токмак. Цю пропозицію відхилили. Тоді американці пропонували відправити морську піхоту під керівництвом Содоля в район Роботиного, щоб таки прорвати лінії оборони росіян. Натомість Залужний наказав морпіхам вирушити на Херсонщину, щоб вони форсували Дніпро. Вони зробили це в листопаді 2023 року, але в них закінчилися люди та боєприпаси. На цьому контрнаступ 2023 року завершився.

На прохання «Бабеля» матеріал NYT коментує Марія Берлінська, керівниця проєкту Victory Drones

Я наведу приклад того, як у цій статті використовуються маніпуляції. Це правда, що тільки частина бригад була кинута на контрнаступ на основному напрямку. Автор приводить нас до думки, що ось, мовляв, неслухняні українці розпорошили бригади і саме тому контрнаступ провалився. Насправді провал контрнаступу мав багато інших причин. В першу чергу — тому що були добре побудовані інженерно-фортифікаційні укріплення, якісне мінування, так звані лінії Суровікіна. Друга причина — це перевага ворога в артилерії та інших засобах.

Третє, і найголовніше, про що мовчать у статті, — це безумовна перевага ворога в повітрі. За військовою доктриною НАТО йти за таких умов у сухопутний наступ не можна. Спершу має бути забезпечено “Air Superiority”, а в нас не було навіть “Air Parity”.

Контрнаступ — це, безумовно, рішення нашого військово-політичного керівництва і насамперед їхня відповідальність. Але заради справедливості потрібно сказати, що партнери штовхали і тиснули — щоб ми йшли в цей контрнаступ. Зараз вони намагаються це подати в іншому світлі, мовчать про свій тиск, а подекуди і шантаж («не показуєте успіхів, не йдете вперед — не даємо більше зброї»). Вони виставляють рішення наших командувачів у невигідному світлі. Щоб читалось так: всі найкращі рішення в цій війні — керівництво США, всі невдалі — українці самі винні.

Надати нам авіацію ми просили ще з березня 2022 року, а можливо, і раніше.

Ми піднімали питання авіації і в Пентагоні, і в Білому домі перед командою радника з нацбезпеки Джейка Саллівана, в розмовах з конгресменами. Я особисто піднімала це питання на зустрічі з Ненсі Пелосі та багатьма іншими управлінцями високого рівня у Вашингтоні. Наші загиблі пілоти Андрій Пільщиков та Олексій Месь нам у цьому дуже допомагали. Офіс підтримки змін МО під керівництвом Юлії Марушевської займався цим нонстоп з нашими найкращими пілотами та інженерами. Ми були готові прийняти F-16 вже на початку 2023 року, але Штати забороняли Данії, Нідерландам та іншим охочим країнам передавати нам ці літаки.

Таким чином ми маємо викривлену картину. Другорядну причину в статті намагаються подати як ключову. І в цій статті така напівправда на кожному кроці.