Чому занепали замки? І як їх використовували у війнах ХХ століття? — пояснюють історики брати Ґіси. Уривок з книги «Життя в середньовічному замку», якою надихався автор всесвіту «Гри престолів»

Взимку 2025 року виходить книга Френсіса та Йозефа Ґісів «Життя в середньовічному замку». Брати Ґіси — історики і автори бестселерів про історію середньовічної Європи. У новій книзі вони розповідають про епоху лицарства і життя лордів, леді та їхньої прислуги в замках. «Бабель» з дозволу видавництва «Лабораторія» публікує уривок з книги — про те, чому занепали замки і як у XX столітті їх почали використовувати знову.

Занепад військової значущості замку, як і лицаря в обладунку (явний у XIV й різко прискорений у XV столітті) пов’язаний із початком використання пороху. В останні роки Столітньої війни (1146–1153) старі фортеці на заході Франції, що пережили стільки облог, із неймовірною силою стали падати під ударами масивних залізних бомбард французької королівської армії. Стріляли вони важкими кам’яними ядрами.

Утім нова зброя не знищила автоматично та самостійно цінності замків. Товсті мури витримували удари ядрами, а також могли слугувати платформами для власних гранат і навіть мати певну перевагу. Війна з використанням нового пороху не виключила одразу ж ані замків, ані лицарів в обладунках. Вони продовжували брати участь у війні й у XVI столітті і навіть пізніше.

У замку Чепстоу кренеляжі деяких веж переробили так, щоб можна було використовувати їх для стрільби з гармат, південну куртину потовщили, а в парапеті пробили бійниці для мушкетів. Замок Бодіам у Сассексі, збудований 1386 року для захисту узбережжя, мав у сторожці амбразури у вигляді замкової шпарини двох різних розмірів.

У Війні Червоної та Білої троянд в Англії XV століття, в релігійних війнах у Франції XVI століття, у Громадянській війні в Англії XVII століття лицарські обладунки та замкові мури відігравали визначну, але дедалі меншу роль. Їхнім справжнім руйнівником став не порох, а центральна влада.

Стрімке зростання основних політичних одиниць довкола монархій (чи диктатур) головно базувалося на стрімкому зростанні європейських міст із заможними купецькими класами, на чиї грошові податки можна було наймати та забезпечувати великі армії, озброєні дорогими гарматами.

На полі бою одиночний лицар досі був ефективнішим за піхотинця без броні та з незграбною аркебузою. А проте він був менш цінним, аніж десять таких піхотинців, до того ж дорожчий. Такий самий принцип стосувався і замків, тільки тут ще додався чинник, що нова політична географія вивела з використання багато старих прикордонних замків, наприклад тих, які охороняли англійськовельські та нормано-бретонсько-французькі кордони, на яких багато років точилися війни.

***

До військової застарілості замків додалася застарілість домашня. Бажання мати комфортніші та елегантніші житлові приміщення, яке вже змінило замок у середньовіччі, до XVII століття призвело до моди на винятково житлові палаци для дворянства.

Іноді старі замки чи їхні частини кардинально змінювали, щоб перетворити їх на комфортне житло зі світлом, опаленням та іншими вигодами. Їх продовжували використовувати — і тоді, й зараз, — родини, які збудували їх. В інших випадках давні донжони занепадали й перетворювалися на мальовничі руїни, а збоку чи спереду будували елегантні резиденції з великою кількістю вікон.

***

Чимало замків, уже непридатних для звичайного життя, отримали спеціальну функцію. Так, вежа Мартін у Чепстоу стала слугувати комфортною в’язницею для єдиного пуританського в’язня. Проте багато інших — лондонський Тауер, паризька Бастилія тощо — забезпечили похмурі камери для цілих поколінь в’язнів, часто політичних.

Епоха Просвітництва й тюремна реформа зрештою позбавили замки цієї похмурої ролі. Деякі з них, а особливо ті, які перебували у столицях та великих містах, набули поважнішої ролі й перетворилися на державні архіви, центри запису та бюро. Інші, наприклад Жизор у Нормандії, стали місцями для красивих громадських садів. Багато перетворилися на музеї, як-от замок Норвіч в Англії, який став домом для чудової колекції античних та доісторичних археологічних знахідок Британії.

Проте й серед таких мирних призначень, навіть у сучасні часи замки іноді повертаються до свого героїчного минулого. У деяких із них, наприклад у Дуврському, впродовж XIX і навіть ХХ століття були гарнізони та армія. В обидвох світових війнах замки бачили бої. Багато англійських прибережних замків, зокрема давній Гастінгс, слугували пунктами та місцем розташування засобів протиповітряної оборони.

У Франції, Німеччині, Італії замки постійно слугували опорними пунктами та притулками проти невеликих армій і навіть артилерійського обстрілу. Наприклад, 1945 року 42-га піхотна дивізія США виявила,що мури Вюрцбурзького замку надають добрий захист проти снарядів 88 калібру, які запускали через річку Майн. Сучасні тонкостінні вибухові снаряди виявилися не такими руйнівними, як кам’яні ядра бомбард XV століття.

Проте видається, що кінцева мета середньовічних європейських замків — слугувати туристичними пам’ятками. У Британії, Франції, Німеччині, Іспанії, Італії за допомогою аудіогіда та крихти уяви, що ти стоїш на трав’янистому бейлі, можна знову заповнити обвітрені кам’яні вали й вежі та зниклі дерев’яні прибудови лучниками й лицарями, слугами, кіньми та вагонами; поселити туди лорда, леді, їхніх гостей, соколів, мисливських собак, свиней та птицю. Перенестись у те недоглянуте, небезпечне, неприємне, але непереборно привабливе життя XIII століття.

Хоча «Бабель» — не замок, він також став домом для колекції артефактів, тобто якісних текстів. Ваша підтримка допомагає нам її поповнювати: https://babel.ua/donate.