Він був ісламським терористом, але відрікся від минулого, щоб повалити диктатуру Асадів та очолити владу в багатоетнічній Сирії. Знайомтесь, лідер сирійських повстанців Мухаммад аль Джулані

Режим родини Асадів правив у Сирії 53 роки, а розвалився за два тижні. Головною рушійною силою наступу на сирійську армію, який призвів до падіння диктатури, стала ісламська організація «Хаят Тахрір аш-Шам» (ХТШ). Вона визнана терористичною у США, Росії, Туреччині та багатьох інших державах. Її лідер Мухаммад аль Джулані колись був членом «Аль-Каїди», але зрікся терористів і останні роки робить усе, щоб відбілити репутацію і свою, і своєї організації. Після успішного повалення режиму він обіцяє захист усім меншинам у Сирії, запевняє, що всі матимуть рівні права, а країною керуватимуть інституції. «Бабель» вивчив біографію та публічні заяви аль Джулані і розповідає, як колишній радикальний ісламіст перетворився на поміркованого політика, який обіцяє Сирії світле майбутнє.

Мухаммад аль Джулані майже не зростав у Сирії, але протест був у нього в крові: він онук біженця та син політв’язня.

Дід аль Джулані був змушений тікати до Дамаска з Голанських висот, які анексував Ізраїль у 1967 році. Батько аль Джулані кілька разів сидів у сирійських в’язницях. Перший раз його арештували під час антинасерівських чисток, але він утік до Іраку, де отримав вищу освіту. Згодом він повернувся до країни і знову потрапив до в’язниці у 1970-х роках, вже коли Сирією правив режим Асадів. Після звільнення батько аль Джулані поїхав до Саудівської Аравії, де працював у нафтовій промисловості та писав книжки про розвиток Близького Сходу та роль нафти у цьому.

1

Саме в Саудівській Аравії й народився Мухаммад аль Джулані у 1982 році. За сім років його родина повернулася до Сирії і жила в багатому районі Дамаска — Мезе. Там розташовані військовий аеродром, Дамаський університет, багато іноземних посольств та президентський палац. Однокласники згадують аль Джулані як розумного, але соціально замкненого хлопця, який уникав зайвої уваги.

Навчання в університеті аль Джулані покинув на початку 2000-х, тому що поїхав воювати проти американських військ в Ірак. Сам він каже, що його радикалізувала палестинська інтифада 2000 року. «Я почав думати про те, як я можу виконати свій обовʼязок, захищаючи народ, пригнічений окупантами та загарбниками», — казав аль Джулані про палестинців в інтерв’ю PBS.

Аль Джулані встиг повоювати в Іраку кілька років. Він стверджує, що був звичайним піхотинцем у терористичній «Аль-Каїді», заперечуючи чутки про те, що був близьким радником тодішнього лідера «Аль-Каїди» в Іраку Абу Мусаба аль Заркаві. У 2006 році аль Джулані спіймали американські війська та посадили у в’язницю на пʼять років. Його тримали у фільтраційному таборі «Кемп-Букка», який у медіа прозвали «інкубатором ІДІЛ». Американці намагалися зробити з цієї в’язниці показовий табір, але їх постійно звинувачували у жорстокому поводженні з ув’язненими. Утримання там великої кількості ісламістів призвело до того, що вони почали об’єднуватися та навчати один одного. Через табір «Кемп-Букка» пройшли багато очільників терористичної «Ісламської держави», зокрема і її лідер Абу Бакр аль Багдаді.

2

Із в’язниці аль Джулані вийшов в 2011 році — саме тоді, коли в Сирії починаються масштабні повстання проти правління Башара Асада, які перетворюються на громадянську війну. Аль Джулані отримує від «Аль-Каїди» важливе завдання — створити її філію на території Сирії. Так він повертається на батьківщину і засновує ісламістську організацію «Джебхат ан-Нусра». Кілька років він був союзником аль Багдаді, але стосунки між ними були напруженими. Дійшло до того, що конфлікти між аль Джулані та аль Багдаді вирішував лідер «Аль-Каїди» Айман аз Завахірі особисто.

«Джебхат ан-Нусра» під керівництвом аль Джулані стала однією з найпотужніших організацій на території Сирії. Її бійців вважали одними з найбільш підготовлених та вмотивованих серед усіх опозиційних угруповань країни. У 2012—2014 роках «Джебхат ан-Нусра» визнали терористичною у США, Великій Британії, Росії та ООН. Самого аль Джулані Штати теж визнають терористом.

3

Поступово аль Джулані дистанціюється від ідеології джихаду. Його цікавить лише, як повалити режим Асада. У 2013 році він публічно розриває будь-які зв’язки з аль Багдаді та «Ісламською державою» і присягає на вірність напряму аз Завагірі, який підтримував самостійність аль Джулані.

Того ж року він вперше з’явився у медіа — дав інтерв’ю катарському телеканалу Al Jazeera. Аль Джулані приховав своє обличчя і сказав, що боротьба проти режиму Асада наближається до завершення. Уже тоді він запевняв, що його організація не планує керувати Сирією одноосібно, а проконсультується з мусульманськими вченими і розробить план управління країною згідно з шаріатом. Така самостійність аль Джулані не подобалася «Ісламській державі» та аль Багдаді. Тому бійці ІДІЛ та «Джебхат ан-Нусри» починають воювати між собою на території Сирії.

Після розриву з ІДІЛ організація аль Джулані продовжувала воювати на території Сирії. Переважно вона контролювала невеликі осередки та населені пункти у північній провінції Ідліб. Згодом вона стала головним форпостом аль Джулані.

У 2015 році він знову з’явився на Al Jazeera і запевняв, що «Аль-Каїда» не використовує його організацію для підготовки терактів у США чи Європі. Він наголосив, що воює у Сирії одночасно з військами Асада, з «Хезболлою», яку підтримує Іран, та з ІДІЛ, і не відволікається від головної мети: повалити режим. Аль Джулані знову пом’якшив риторику та свої погляди на повоєнну Сирію: він казав, що перш ніж створювати ісламську державу у Сирії, потрібно поговорити з усіма угрупованнями та меншинами. Він навіть наголосив, що не планує мститися алавітам — сирійській меншині, звідки походить родина Асада. Хоча й додав, що алавіти мають відмовитися від деяких елементів своєї віри.

4

У 2015 році у війну в Сирії втрутилася Росія — і повстанці та ісламісти почали втрачати території. Російська авіація крок за кроком знищувала сирійські населені пункти, які армія Асада брала в облогу. Так падали Ракка, Алеппо, Пальміра, Дейр-ез-Зор та інші міста.

У цей час аль Джулані остаточно розірвав свої зв’язки з «Аль-Каїдою». Він розпустив свою організацію та долучився до більшої ісламської організації «Хаят Тахрір аш-Шам» (ХТШ). ХТШ намагалася об’єднати під єдиним керівництвом різні ісламські воєнізовані угруповання і паралельно боролася з осередками ІДІЛ та «Аль-Каїди» на території Сирії. Під час бойових дій ХТШ, як і попередні організації аль Джулані, звинувачували у воєнних злочинах: масових стратах, викраденнях, убивствах цивільних. Зазвичай усе це списували на «недисциплінованих бійців».

Відносний спокій на території Сирії запанував із 2020 року. Західна коаліція, сирійські повстанці та війська Асада розгромили терористів із «Ісламської держави» та розділили країну на пʼять частин. Більшість територій контролював режим Асада, якого підтримували Росія та Іран. Північ Сирії між собою розділили курди, яким до певного періоду допомагали США та протурецькі сили. На південному сході був шматок території з американською військовою базою. А майже вся сирійська опозиція, включно з ХТШ, оселилася в провінції Ідліб.

Асад готувався повернути Ідліб під свій контроль, але у 2018 та 2020 роках втрутилися Туреччина та Росія. Турки не хотіли масового притоку біженців з Ідлібу, тому домовилися з росіянами, щоб Асад залишив в Ідлібі так звану демілітаризовану буферну зону. Саме Ідліб став форпостом та колискою для ХТШ, яку вже очолив аль Джулані. Із 2020 року серйозних атак на цю територію не відбувалось, усе обмежувалося поодинокими авіаударами. Та й тих стало значно менше після того, як Росія почала велику війну в Україні.

5

Останні чотири роки аль Джулані використав для зміцнення своєї влади в Ідлібі та реформування ХТШ. У 2018—2020 роках організацію визнали терористичною у США, Туреччині, Росії та інших країнах. Аль Джулані вважає це несправедливим: він каже, що відкинув радикалізм заради визволення Сирії.

Із однієї з найбідніших провінція Ідліб перетворилася на одну з найбагатших. Там відкривалися торговельні центри, університети, житлові комплекси. Населення регіону суттєво зросло через міграцію сирійців, які не бажали жити під владою Асада. З Туреччини регіон отримував електроенергію та дешеві контрабандні товари. Аль Джулані працював над своїм іміджем, запустивши різні провладні медіа.

Але в березні 2024 року в Ідлібі почалися протести проти аль Джулані. Його звинувачували в авторитаризмі, придушенні опозиції та високих податках. Місцеві жителі були невдоволені, що влада в регіоні скочується в одноосібне правління — те, від чого вони ховалися в Ідлібі. Зрештою аль Джулані пішов на поступки: звільнив із в’язниць сотні затриманих та пообіцяв місцеві вибори. Туреччина теж була занепокоєна зростанням впливу аль Джулані, але не вручалась. Паралельно аль Джулані розвивав військо ХТШ. Він консолідував та структурував усі ісламські угруповання, запровадив чітку ієрархію та вертикаль управління.

6

ХТШ почала наступ на війська Асада наприкінці листопада 2024 року. Цього наступу ніхто не очікував. Арабський світ змирився з тим, що Башар Асад переміг у громадянській війні та консолідував владу, тому у 2023 році повернув Сирію до Ліги арабських держав. Один із головних гравців у Сирії та затятий критик режиму — турецький президент Реджеп Ердоган — улітку 2024 року теж заявив, що готовий відновити відносини з Сирією, та запросив Башара Асада на перемовини. Але той не відповів.

За кілька днів наступу повстанці взяли Алеппо — одне з найбільших сирійських міст. Туди ж одразу приїхав і аль Джулані, чим спростував чутки про загибель від російських авіаударів у перші дні наступу. ХТШ швидко створила місцеві адміністрації для надання комунальних послуг, а медіа показували кадри місцевих християн, які продовжують ходити до церкви попри те, що Алеппо було під контролем ісламської організації. У звільненому від військ Асада місті аль Джулані заявив, що «різноманіття — це сила».

Успіхи ХТШ надихнули всі інші повстанські групи в Сирії. На війська Асада почали наступати і курди, і проамериканська опозиція, і місцеве населення у південній провінції Дераа біля Дамаска. Башару Асаду довелося тікати в Росію. Півстолітня диктатура впала. Аль Джулані перебуває в Дамаску та формує нову сирійську владу.

Під час наступу аль Джулані встиг дати інтерв’ю американському телеканалу CNN, хоча на сайті ФБР досі опубліковане оголошення про винагороду в $10 мільйонів за інформацію про нього. Аль Джулані наголосив, що після Асада владу в країні отримають інституції, а всі меншини будуть захищені. Для Сирії питання меншин важливе, оскільки в країні живуть і мусульмани-шиїти, і мусульмани-суніти, і християни, і алавіти, і курди. Його вислови сильно суперечать ідеологіям організацій, де аль Джулані починав свій шлях. «Ці групи співіснували у цьому регіоні сотні років, і ніхто не має права їх знищувати», — сказав він.

7

Зараз аль Джулані намагається показати сирійцям, що не стане диктатором і його радикальний ісламізм лишився в минулому. ХТШ оголосила амністію військовим армії Асада, які служили там строкову службу, заборонила тиснути на журналістів, а також заборонила будь-які обмеження на одяг для жінок. Під час наступу повстанців аль Джулані остаточно зрікся і свого псевдоніма та почав використовувати справжнє ім’я — Ахмад аль Шараа.

Після падіння режиму Асадів у аль Джулані з’явилися нові проблеми, бо на території Сирії є і американські, і турецькі, і ізраїльські війська, і озброєні курди. Аль Джулані хотів би, щоб іноземні війська покинули його країну: «Зерна поразки режиму завжди були всередині нього. Іранці намагалися відродити режим, виграючи йому час, а пізніше росіяни також намагалися його підтримати. Але правда лишається: цей режим мертвий».

Історія режиму Асадів вкотре доводить, що будь-яка диктатура рано чи пізно впаде. А «Бабель» обов’язково про це напише. Підтримайте нас: https://babel.ua/donate.