Українська лінія оборони повільно сиплеться. Як це відбувається на різних рівнях, чому це відбувається і що робити? — для «Бабеля» пояснюють високопоставлені офіцери ЗСУ

Після падіння Авдіївки в лютому 2024 року і прориву армії РФ під Очеретиним росіяни почали наступ по всій лінії фронту в Донецькій області — і він виявився успішним. Навіть операція ЗСУ на Курщині не змогла йому завадити. Зараз російська армія перебуває за сім кілометрів від Покровська, майже впритул підійшла до Курахового, Торецька і Часового Яру, найближчими днями почне наступ на Запоріжжі. Вочевидь, росіяни спробують захопити якнайбільше територій до інавгурації Дональда Трампа. Чому вони просуваються так швидко? Яких помилок припускається командування ЗСУ? Як їх виправити? Щоб відповісти на ці запитання, корреспондентка «Бабеля» Оксана Коваленко поспілкувалася з військовими, які мають досвід на вищих посадах у вертикалі командування ЗСУ, від рівня бригади до рівня Генерального штабу. Майже кожен наш спікер під час розмови сказав одне й те саме: «Не може маленька радянська армія побороти велику радянську армію».

Оперативно-тактичний рівень: розповідає офіцер з досвідом роботи у штабі бригади

Росіяни просуваються вперед, тому що місяців дев’ять тому змінили тактику. Щодня по всій лінії фронту вони малими групами на мотоциклах, багі або пішки шукають слабкі місця в нашій обороні. Вони відправляють 3—10 людей на пробний штурм. Якщо вдалося просунутися, росіяни розуміють, що в обороні є діра — і потоком направляють туди вже 30—50 людей. За цей час ми мали б придумати та масштабувати протидію. Бо зазвичай щойно росіяни застрибують у наш окоп [на ділянці, яку тримає проблемний підрозділ], наші хлопці звідти вистрибують і тікають. Не тому, що боягузи. А тому, що вони не мають достатньої підготовки, а головне — не розуміють, чи захистить їх артилерія. Бо якщо ворог підійшов до тебе на 50 метрів, а твоя артилерія мовчить і твої дрони не літають, здається, що ти лишився один, без підтримки. На щастя, так не в кожній бригаді.

Проблеми на рівні бригад з’являються, коли помиляються на рівні Генерального штабу або коли рішення приймають недостатньо швидко. Зараз усі рішення зав’язані на одній людині [головкомі Олександрі Сирському], але одна людина приймати всі рішення не може. Коли він виїжджає на нуль і командує одним оперативно-стратегічним угрупованням військ (ОСУВ) — усе інше «стоїть». Росіяни просуваються, наші бригади чекають наказу, він завжди сильно запізнюється.

Коли накази на застосування «Іскандерів» у ЗС РФ віддавали генерали, прийняття рішення тривало близько чотирьох годин. Щойно вони опустили прийняття рішення до рівня полковників, його почали приймати за 15 хвилин. Тому по деяких цілях «Іскандери» стали прилітати дуже швидко. У нас все відбувається довго. Потрібне делегування повноважень, щоб офіцери реально командували, а не просто передавали накази згори. Якщо все правильно зробити, у нас є всі шанси [зупинити наступ].

Люди не хочуть воювати не тому, що вони боягузи, а тому що вони отримують спотворену інформацію. Ті, хто потрапляє на фронт, розповідають, що немає боєприпасів, погане управління, [командує] поганий комбат чи комбриг, нас ніхто не прикриває — звісно, ніхто не хоче туди йти. Не мотивує йти на фронт і ситуація, коли повістки видають як покарання. Це серйозна помилка.

Чому в деяких бригадах немає проблем з людьми й туди стоїть черга? Бо до них є довіра: вони навчать, вони берегтимуть людей і робитимуть все з розумом. Людина, яка йде на війну, певною мірою допускає можливість того, що вона помре. Але люди не готові помирати тупо, коли тебе кудись кинули й ти не розумієш, яку місію ти виконуєш. І не варто розділяти людей на боягузів і не боягузів.

Оперативний рівень: розповідає офіцер з досвідом взаємодії зі штабами оперативно-тактичних угруповань (ОТУ) та оперативно-стратегічних угруповань військ (ОСУВ)

Проблема полягає в тому, що ОСУВ та ОТУ не виконують своїх обов’язків, а перекладають їх на інших. Командування ОТУ має налагодити взаємодію між бригадами, що входять до цього ОТУ, підготувати міста та населені пункти до оборони, планувати операції. Начальник штабу ОТУ ― це мозок. На жаль, зараз на фронті це не так.

На одному з напрямків оборону міста скинули на командира бригади, який мав би опікуватися захистом позицій, щоб ворог до того міста не дійшов. Командування ОТУ відсторонилось від цього завдання. На тому ж напрямку немає взаємодії між сусідніми бригадами або вона на вкрай низькому рівні, і це заважає командирам підтримувати один одного і тримати єдину лінію фронту.

На цьому напрямку фронт тримається на ініціативі командирів конкретних підрозділів. Часто буває так, що один підрозділ тримає лінію фронту, але сусіди ліворуч чи праворуч провалюються по флангах, тож і сильному підрозділу доводиться відходити з позицій, щоб його не оточили. Буває, що начальник штабу ОТУ не має достатньо компетенції та відповідного досвіду, тому що до того служив у штабі батальйону, а не бригади.

До того ж війську не вистачає резервів. Курська операція зараз відволікає сили, які б стали у пригоді на Донецькому напрямку. Курською операцією наші сили показали, на що здатні, але зараз треба все замінувати й відійти, щоб вивільнити резерви й перекинути їх на Покровський напрямок, а також на Запорізький, де росіяни з дня на день готуються розпочати наступ.

Стратегічний рівень. Розповідає офіцер з досвідом взаємодії з Генеральним штабом

Найслабша ланка в системі командування ЗСУ — це Генеральний штаб. Останніми роками він не виконує своїх функцій. Провали у військовому і державному управлінні почались ще з попереднього головкома [Валерія Залужного]. Новий головнокомандувач [Олександр Сирський] теж не зміг виправити [ситуацію].

Генеральний штаб — це мізки, мудрість і талант у прийнятті рішень. Його завдання — планувати стратегічні операції, формувати кампанії, розробляти стратегію, готувати резерви, формулювати меседжі для суспільства. Начальником Генштабу має бути стратег, який враховує всі аспекти: і військові, і політичні. Він має думати, що можна зробити, щоб Росії стало складно воювати, щоб похитнувся її режим. Я поки що не бачу в нас такого стратега.

Наразі Генеральний штаб функціонує не на стратегічному рівні, а на рівні оперативного командування — він затикає дірки. Головком Олександр Сирський намагався це переломити, призначив аудит Генерального штабу і Головкомату. Але висновків з його результатів не зробив і відповідних рішень не прийняв. Система комплектування і підготовки війська залишилась та сама, що була при Валерії Залужному, — і це найгрубіша помилка. Сирський має бути завжди поруч із президентом, при Ставці верховного головнокомандувача. Начальник Генштабу теж має працювати в Києві, а не керувати якоюсь конкретною операцією на якомусь конкретному напрямку.

Відсутність єдиної, структурованої та ієрархічної структури Сил оборони ― ще одна причина наших невдач. На початку великої війни ЗСУ воювали малими тактичними угрупованнями. По суті ми затикали дірки. Угруповання не мали чіткої штатної та ієрархічної структури, складалися з різних підрозділів, які забирали у різних бригад, — це була солянка. Тому між підрозділами не було чіткої взаємодії. Спочатку це працювало. Відколи війна змінилася, це лише створює бардак. Командиру бригади зараз придається до 20 різних підрозділів. Йому не вистачає компетентності ними керувати, бо його рівень — командування бригадою. Потрібна корпусна структура із чіткою ієрархією.

Провал у побудові фортифікацій зазвичай стається, коли не скоординувались військове керівництво і військова адміністрація. Кілька місяців тому були випадки, коли щойно побудовані фортифікації взяв противник, а наші військові туди навіть не заходили. Причина в тому, що Генштаб не спланував, як підрозділи будуть відходити і які рубежі будуть вигідні для оборони. Виявилось, що фортифікації побудували не там, де потрібно.

Росіяни роблять роботу над помилками на всіх рівнях, а Сили оборони зазвичай ні. Російська нова тактика виглядає так: вони дрібними групами просочуються, точково беруть наші слабкі позиції, накопичуються там і ускладнюють оборону сусідніх позицій, примушують їх залишити — це дуже стара, але дієва тактика часів Другої світової війни. На оперативному рівні росіяни швидко створюють нові угруповання і можуть їх зосередити для наступу. На стратегічному рівні вони вирішили вести війну на виснаження.

Командування видів військ виконує невластиві їм функції. Наприклад, Командування Сухопутних військ перетворилося на Збройні сили у Збройних силах. Командувач Сухопутних військ зараз командує військовими діями, відповідає за частини зв’язку, оперативне забезпечення — це неправильно. Він має відповідати за розвиток свого виду військ та його підготовку. Наприклад, якщо росіяни почали скидати КАБи — саме він має думати, як цьому протидіяти. Він має адаптувати свої війська під умови сьогодення, під них змінювати підготовку і тактику, має «генерувати війська».

Контрнаступ 2023 року був помилкою. Якщо було відомо, що противник знає про наші плани, готує глибоко ешелоновану оборону і це призведе до багатьох жертв, цього не можна було допускати. Ми втратили той ресурс, який дали нам партнери. І ми не налагодили систему підготовки військових для поповнення втрат.

Стратегічний рівень. Розповідає колишній високопоставлений співробітник Генерального штабу

У 2022 році стихійна оборона стримала перший етап російської агресії. Але російська армія оговталась, переформатувалась і при цьому не порушила своєї системи управління, а саме не проводила змін в органах військового управління. Ми, починаючи з 2019 року, порушували систему управління щонайменше тричі, змінюючи вищий керівний склад. Змінилося кілька десятків генералів, за ними потягнулася зміна втричі більшої кількості полковників. Зараз «у розпорядженні» перебувають сотні кваліфікованих кадрів.

Ще одна проблема ― відсутність потрібних обсягів поставок озброєння. У нас немає свого виробництва відповідного озброєння, відсутній ресурс для забезпечення як Сил оборони України, так і взагалі України як держави, що воює. Потрібна мобілізація зусиль всієї країни. У нас до мільйона військових у запасі. Потрібен справедливий підхід до мобілізації на військову службу, має бути адекватна підготовка людей, щоб вони розуміли, що таке бойові дії, й отримували необхідні навички. Уся країна повинна працювати на мобілізацію, а не лише ТЦК.

Курська операція зіграла свою позитивну роль. Курські території варто тримати, вони можуть бути козирем на переговорах. Якщо вивести звідти війська, це не вирішить проблему на Донбасі. І найголовніше — угруповання, яке росіяни там створили, аби звільнити Курську область, настільки потужне, що якщо Сили оборони відійдуть, вони зайдуть в Сумську область на таку ж саму глибину, як ми зайшли в Курську, а то і більше, і тоді бойові дії будуть проходити на нашій території, а не на території ворога.