Десятки чоловіків із французького села Мазан роками ґвалтували непритомну Жизель Пеліко. Коли їх викрили, Жизель вирішила зробити справу публічною і стала новим символом боротьби за права жінок

У вересні у Франції почався знаковий судовий процес над 51 чоловіком. Усіх їх звинувачують у зґвалтуванні Жизель Пеліко: чоловік накачував її транквілізаторами й запрошував інших скористатись її тілом, фіксуючи все на фото й відео. Так тривало майже 10 років без жодної підозри Жизель. Злочин виявили випадково, а коли слідство передало справу до суду, жінка вирішила не користуватись своїм правом на анонімність і дозволити вільне відвідування судової зали. Цей крок зробив справу Пеліко однією з найрезонансніших у Франції за десятки років. Французів шокувало, що злочинцями виявились чоловіки з хорошою репутацією і без проблем із законом. Вони легко погоджувались на секс, іноді незахищений, із непритомною жінкою. Справа спровокувала велику дискусію у країні про права жінок і побутове сексуальне насильство, а відважну 72-річну Жизель прославляють у текстах і у вуличних графіті. Журналіст «Бабеля» Антон Семиженко прочитав усе, що зміг, про справу у французьких медіа ― і розповідає, як історія з невеликого прованського села вплинула на всю Францію.

1

«Вибач, кохана, я скоїв дурню, ― зізнався у вересні 2020-го Домінік Пеліко дружині Жизель. ― Я потай знімав на смартфон, що там під спідницями у дівчат». На той час Домініку було 67, його дружині 68. Вони прожили разом майже 50 років, друзі вважали їх ідеальною парою. Між ними були розбіжності, складності, свого часу кожен навіть мав коханців, та зрештою вони все узгодили й успішно виховали трьох дітей. «Він жодного разу мене не вдарив, ― пригадує Жизель. ― Тоді я сказала йому: “На перший раз я тебе пробачаю, але другого разу не буде. І вибачся перед жінками”».

Інцидент із Домініком стався в супермаркеті містечка Карпентра у французькому Провансі. За кілька кілометрів звідти ― село Мазан на 5 тисяч людей, де пара зняла будинок доживати віку. Чоловік поїхав у місто на закупи, поклав телефон у сумку камерою догори ― і близько підходив до жінок у спідницях. На «зйомках» третьої жертви Пеліко засік охоронець. Він вирішив почекати, коли Домінік почне знімати четверту жінку, щоб спіймати його на гарячому. Так і сталося. На відео із супермаркету охоронець пропонує жертвам поскаржитись у поліцію, а Домініку кричить: «Якби це була моя дружина, я б відтяв тобі голову».

Пеліко зізнався у скоєному дружині, тому що поліція навідалась до їхнього дому ― конфіскувати компʼютерну техніку Домініка. За кілька місяців поліцейські запросили Жизель до відділку і попросили охарактеризувати партнера. «Він класний чоловік», ― тільки й сказала жінка. Після цього офіцер сказав, що зараз дещо її шокує, і дав кілька фотографій. Без окулярів Пеліко спершу не могла розгледіти, що зображено на знімках і впізнати людей на них. Щоб визнати, що відбувається на фото, їй знадобилось кілька хвилин. Там була вона, гола і непритомна, і з нею займався сексом Домінік та інші чоловіки.

На жорсткому диску Домініка знайшлись тисячі фото і відео, дбайливо розсортованих по папках. Чоловік записував усі сцени зґвалтування своєї дружини, а партнерів для цього шукав як у Мазані, так і на онлайн-форумах. За вечерею він додавав до страви чи напою дружини суміш медикаментів зі снодійним, вона фактично непритомніла ― і вночі до дому Пеліко за домовленістю приходили «гості». Загалом поліція ідентифікувала майже 200 випадків зґвалтувань, більшість із яких Домінік скоїв сам. У 92 випадках фігурували інші чоловіки ― всього 72, 51 з них слідство ідентифікувало. Зґвалтування відбувались із 2011 по 2020 рік, наймолодшому учаснику було 20 років, найстаршому під 70. Більшість із них виявились односельцями Пеліко.

Жизель ні про що з цього не знала. «Я засинала в піжамі й прокидалась у піжамі, ― заявила вона слідству. ― Іноді зранку почувалась втомленою, але мені вже чимало років і я люблю проходити за день 15―16 кілометрів. Думала, це просто виснаження. Коли ж дізналась про дії чоловіка, усе моє життя, усе моє минуле посипалось», ― сказала вона. Стосунки між ними були тісними й довірливими. «Домінік любив дивитись футбол по телевізору, я ні. І під час перерви між таймами він приносив у мою кімнату морозиво ― неодмінно сорбет, часто малиновий, мій улюблений. Як же мені пощастило, думала тоді я. Він суцільна любов», ― згадує жінка. Тепер вона мусила повідомити доньці та двом синам, що їхній батько роками робив із нею. Спершу вона подзвонила зятю і попросила бути поряд із дружиною. Тоді зателефонувала доньці, розповіла про зґвалтування ― «і почула у відповідь просто тваринний крик».

Жизель виїхала з Мазану і продала всі меблі та речі, крім своїх особистих. Тепер вона мешкає у дітей ― «почуваючись, ніби 20-річна дівчинка, що живе в будинку батьків», і змушена починати все спочатку.

Особи ґвалтівників слідство встановлювало поступово. Коли виявилось, що більшість з них раніше не мали проблем із законом і були людьми абсолютно різних походжень та професій ― електрик, керівник компанії, журналіст, пожежник, Пеліко вирішила, що йдеться про значно більше, ніж окремий кейс знущань над жінкою. Мова про суспільне явище ― і щоб зреагувати на нього, потрібно зробити справу публічною, а судові засідання ― відкритими.

2

Торік у Франції зареєстрували 114 тисяч жертв сексуального насильства, з них 25 тисяч ― жертви зґвалтувань. Утім, більшість випадків зґвалтувань не реєструють через відсутність чітких доказів. Майже 80% жінок не наполягають на покаранні ґвалтівника, а у 80% тих, хто так робить, справа не доходить до слідства, розповіли французькі соціологи місцевому виданню BFM. Також не до кінця врегульованим залишається питання відповідальності за доведення до покори за допомогою хімічних речовин, адже непритомна жінка формально не каже чоловіку ні.

Є ще одна проблема. У популярній культурі існує образ ґвалтівника як злодійкуватої людини, що крім сексу без згоди чинить багато інших неподобств, а сам злочин відбувається десь у темному провулку. Тоді як насправді найчастіше подібне насильство відбувається в затишку спальні, у межах пари чи за участі цілком добропорядних людей ― давніх друзів, авторитетних у громаді чоловіків. Щоб звернути на це увагу, Жизель Пеліко і наполягла на відкритих судових засіданнях. Хоч і сумнівалась, що сама зможе це витримати.

Суди почались 3 вересня в центрі провінції, у місті Авіньйон. Тоді й стали відомими особа жертви та головного звинуваченого ― справа стала однією з найрезонансніших у Франції в останні десятиліття. На засідання навіть приїжджають з-за кордону ― наприклад, жінки, які теж стали жертвами сексуального насильства.

На слуханнях розбирають історію кожного звинуваченого. Учасники процесу в деталях описують те, що відбувалося, а коли звинувачені відмовляються зізнатись у скоєному, як останній аргумент вмикають відео з архіву Домініка Пеліко. Давав свідчення й тепер вже колишній чоловік Жизель: жінка подала на розлучення, у серпні суд завершив цей процес.

Домінік погоджується, що «вчинив негідно», а от більшість інших чоловіків повністю своєї вини не визнають. Так, вони займались сексом, однак зґвалтуванням це не вважають. Хтось взагалі казав, що думав, ніби Жизель лише вдає, ніби спить, а насправді це специфічна свінгерська гра пари. «Я можу повірити, що виходячи вночі зі свого дому, ви не збирались нікого ґвалтувати, ― відповів на це суддя одному зі звинувачених, 36-річному працівнику транспортної компанії. ― Але там, у кімнаті, були ви».

Жизель здебільшого з кривдниками не говорить. Вона просто слухає, що роками робили її чоловік та односельці. Відео дивитись Пеліко не може: вона або відводить погляд на свої ноги, або ховає обличчя в долонях. Єдиний раз вона дозволила собі прояв емоцій ― коли адвокати одного зі звинувачуваних дозволили собі засумніватись, що те, що відбувалось зі сплячою жінкою на відео, є зґвалтуванням. Адже Жизель там не чинить спротиву. На це Пеліко різко вигукнула: «Не меліть дурниць, я не давала ніякої згоди [на секс]! Зґвалтування є зґвалтуванням».

За весь час слухань Жизель взяла слово лише двічі: на початку засідань і минулої середи, 23 жовтня. У них вона зверталась насамперед до чоловіка. «Ми прожили разом 50 років, мали трьох дітей та сімох онуків. Ти був дбайливим батьком, ти був поряд. Я ніколи в тобі не сумнівалась. Ми розділяли сміх, біль, проходили крізь тяжкі часи, ти мав проблеми зі здоровʼям, із роботою, я підтримувала тебе. Я завжди намагалась вести тебе до світла, ти ж обрав найтемніші глибини людської душі», ― казала вона старому чоловіку в пластиковій будці. Він сидів у кріслі мовчки.

Вирок у справі мають оголосити 20 грудня. Жизель Пеліко планує бути на всіх засіданнях, крім понеділкових ― тоді в неї зустрічі з психіатром. Вона майже незворушна ― але каже, що це лише видимість. «Усередині я ― поле руїн», ― каже вона і додає, що не знає, як житиме після завершення процесу. Їй доведеться заново вибудувати свою особистість і цілі в житті, а в такому віці на це може просто не вистачити ні часу, ні здоровʼя. Та принаймні зараз Жизель бачить свою ціль чітко ― «дати зрозуміти жертвам сексуального насильства, що соромно має бути не їм, а тим, хто це насильство чинить».

3

Від самого початку, ще у вересні, справа Пеліко викликала у Франції значний ажіотаж. У десятку великих міст пройшли мітинги солідарності із Жизель, на її підтримку висловились політики та знаменитості, у пресі зʼявились десятки колонок. Ось, наприклад, як про ситуацію написала публіцистка Лор Адлер у паризькій газеті Liberation: «Ти можеш проникнути в неї просто так, тому що хочеш. Твоє право навіть не обговорюється. Чоловіки просто чекали на це: їхні коментарі [в суді] ― найкращий доказ. Усі як один повторюють одні й ті самі тези. Ми думали, що вона просто вільних поглядів. Ми невинні, ми не несемо відповідальності за це. Мабуть, щоб ми зрозуміли їх краще, вони пояснюють ситуацію як «відчуття можливості»: наявність жінки, запропонованої її чоловіком, яка просто чекала, щоб із нею це зробили ― зґвалтували. Мабуть, це принесе радість їй та її чоловіку, казали вони собі. Але ніхто ніколи не перевіряв».

Те, що за всі ці роки ніхто їй не повідомив про регулярні ґвалтування, вразив Жизель чи не найбільше. Якось на суді вона спитала, чому не було жодного анонімного дзвінка в поліцію? Чому їй ніхто навіть не натякнув, бодай через турботу про її здоровʼя? Чоловіки, які входили в неї, не завжди надівали презерватив. Носій ВІЛ-інфекції ґвалтував її шість разів. На ВІЛ чи гепатит вона не захворіла, однак отримала три інші хвороби, що передаються статевим шляхом. Чоловіки не могли не знати про небезпеку для неї, казала вона. Та жоден не потурбувався про це.

Тепер деякі лікарі країни виступають за те, щоб уряд зробив тестування на наявність транквілізаторів в організмі безкоштовним. Це, на їхню думку, допоможе іншим жертвам подібних зґвалтувань, які досі можуть жити, не підозрюючи, що їх експлуатують.

Зараз у фрaнцузькому суспільстві згадують про скандал довкола голлівудського продюсера Гарві Вайнштайна, французького актора Жерара Депардьє і рух #MeToo. Ці випадки, утім, більше стосуються вершків суспільства, впливових багатіїв. Випадок Пеліко показав, що ґвалтівником може виявитись будь-який пересічний чоловік.

Справа Жизель Пеліко, яку у Франції також називають «справою мазанських ґвалтівників», непоправно змінила життя самого села Мазан. Більшість звинувачених жили там і мали хорошу репутацію. Їхні рідні теж свідчили в суді: для когось з місцевих жінок ці чоловіки «бездоганні брати», для когось ― «чудові партнери». Був у селі й мітинг солідарності з Жизель. Зараз село, за висловом місцевих, «живе в ритмі судових засідань».

Однак найбільше на місцевих тисне навіть не те, що відбувається в суді Авіньйону. Особи майже 20 ґвалтівників слідству встановити не вдалось. До того ж їх могло бути більше, адже якісь випадки зґвалтувань, імовірно, не потрапили на відео. «Відповідно, злочинці можуть ходити поряд з вами вулицями, бути вашими сусідами чи стояти в черзі за випічкою. Люди тепер не впевнені одне в одному. І це жахливо», ― каже староста села Луї Бонне. «Іноді ми досі не можемо повірити, що це сталось у нашому спокійному і красивому селі, ― каже виданню BFM місцева мешканка. ― Тепер Мазан у всій країні називають селом ґвалтівників. Ми на це можемо відповісти лише те, що тут не кожен є злочинцем».

Команда «Бабеля» в усьому керується принципом активної згоди. Пропонуємо й вам погодитись підтримати нашу роботу: https://babel.ua/donate.