Дивуєтесь, що молодь долучається до субкультур? Це робив і Тарас Шевченко у 1840-х. Ось як він фланував і задавав тренди — читайте в уривку з «Дреди, батли і стіли»

Восени 2024 року виходить книга Дарʼї Анцибор «Дреди, батли і стіли. Два століття субкультур в Україні». Анцибор — українська письменниця, фольклористка й антропологиня. У новій книзі вона розповідає, як виникали й розвивалися молодіжні субкультури в Україні. «Бабель» з дозволу видавництва «Лабораторія» публікує уривок з книги — про те, що Тарас Шевченко був одним з найяскравіших представників денді в Україні.

Дендизм вважають чи не першою молодіжною субкультурою. [Наприкінці XVIII та на початку XIX сторіччя] будівництво заводів і прокладання залізничних шляхів сприяли масовій хвилі міграції до міст у пошуках кращого життя.

Звичайні робітники й дрібна буржуазія дістали змогу вільно розвиватися й самовиражатися незалежно від свого соціального становища. Раніше до аристократичних кіл неможливо було потрапити інакше, як уже будучи в системі. Тепер ці правила можна було обійти, якщо тобі вистачало артистичності, харизматичності та знань.

Щеголяли аристократи, представники університетської, мистецької, літературної богеми, дрібні дворяни, чиновники та взагалі інтелектуали й харизматичні естети тієї доби. Вони кидали виклик традиційним нормам, епатуючи одягом, манерами, витівками, способом життя. Денді — це романтичний бунтар, який усіляко показував це як ззовні, так і внутрішньо. Тому часто основою поведінки ставала зухвалість на межі зі знущальною ввічливістю.

***

Денді розвивали культуру споглядання та вміли завжди бути перед очима (інколи аж занадто: наприклад, коли прискіпливо розглядали перехожих у лорнети — окуляри з ручкою). Місто з його вулицями, парками та кавʼярнями ставало сценою, на якій вони грали роль елегантних і претензійних героїв. Популярним явищем були літературно-мистецькі вечори, вистави, бали, маскаради тощо. Так розвивалася ціла філософія міського життя. Фланування — неспішні прогулянки та споглядання за іншими — стало невіддільною частиною цього процесу.

В Україні цей рух не був масштабним, проте молоді інтелектуали та представники збіднілої знаті переймали основні риси дендизму. І, звісно, теж виходили на променади. На початку ХІХ століття в Києві денді часто називалися фрачниками через довгі фраки. Фланувати виходили на Хрещатик, щойно збудований у європейському стилі. Туди виходила на променади студентська молодь Київського університету. Їх назвали гранильщиками — від граніту, яким спершу викладали вуличні тротуари. Містяни жартували, що вони полірують Хрещатик. Також відвідували платні парки, бали й концерти.

***

В Україні з неї [культури дендизму] розвинулися течії хлопоманства й народовства. Хлопомани були демократами-українофілами. Це інтелігенти, вихідці з університетів, які хотіли стати ближчими до простого народу, свідомо носили скромний традиційний одяг, підтримували ідею національного відродження. Найвідоміші хлопомани — Володимир Антонович і Тадей Рильський.

Народовці — течія, яка зародилася на Галичині в колі українофілів, зокрема, під впливом хлопоманства. Вони також сприймали селянство як джерело життєвої мудрості й підтримували селянську демократію.

І тут настав час згадати ще одного нашого денді. Досі запитання «яким ти собі уявляєш Тараса Шевченка?» навряд одразу наштовхувало на образ столичного щигля в шубі, улюбленця салонів і бажаного гостя в маєтках найвідоміших аристократів епохи. Проте Шевченко вмів бути й таким.

Зі спогадів його приятелів ми знаємо, що він не мав стільки грошей, щоби вдягатися як типові денді, яких ми описували вище. Проте в його житті все ж був період західної моди — під час навчання в Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі. Він теж виходив гуляти на Невський проспект, активно розʼїжджав по вечірках, чепурився та носив шуби, золотий годинник і шаль.

Художник Іван Сошенко, у якого певний час жив Тарас Шевченко, дивувався (можливо, з нотками заздрощів) з того, як, не маючи грошей, той намагається бути денді: «Куди тобі! Шуба єнотова, цепочки не цепочки, шалі та дзигарі, та візники-лихачі... Закурив же мій Тарас, не буде з нього нічого доброго!..»

Цікаво, що Тарас Шевченко був, напевно, першим українцем, який скомбінував обидва підходи дендизму (прозахідний та народний). Він одягав селянський кожух, а під нього — модний столичний костюм. Згадайте ті фото зі смушевою шапкою.

Таке поєднання європейського та народного стилів тоді по-справжньому вражало. Так Шевченко демонстрував свою українську належність, роблячи її сучасною, міською, і в цьому був справжній епатаж і виклик часу. До того ж робив це не тільки ззовні, але й у власних творах.

Шевченко задавав тренди в моді й диктував нові правила. Після нього побачити вишиту сорочку під піджаком стало абсолютно звичним явищем серед інтелігентів. Але почав цей тренд саме він. Денді змусили світ переглянути усталені уявлення про естетику, експериментувати із зовнішнім виглядом, по-новому інтерпретувати надбання традиційної культури й урешті це вони стимулювали проведення санвузлів у наших оселях.

Надихніться стилем життя денді та підтримайте «Бабель», бо «це абсолютно звичне явище серед інтелігентів»: https://babel.ua/donate